№ справа:0124/6576/2012Головуючий суду першої інстанції:Леонов Андрій Анатолійович
№ провадження:11/190/74/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Капустіна Л. П.
__________________________________________________________________________________
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"28" лютого 2013 р. колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого суддіКапустіної Л.П.,
СуддівБалахонова Б.Л., Соловйова М.В.,
за участю прокурора Аблякімової З.В.,
засудженої - захисника - представника потерпілого - потерпілого - при секретарях -ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_1, ОСОБА_2, Іоновій С.Я., Кулікє А.О.,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі кримінальну справу за апеляцією та доповненнями до неї засудженої ОСОБА_5 на вирок Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 15 жовтня 2012 року, яким
ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, уродженка с. Обиточне, Чернігівського району, Запорізької області, громадянка України, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судима,
засуджена за ч. 3 ст. 365 КК України до 7 (семи) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, які пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на підприємствах будь-якої форми власності строком на три роки та зі штрафом в сумі 17000 (сімнадцять тисяч) грн.
Стягнено з засудженої ОСОБА_5 в рахунок матеріальної шкоди на користь потерпілого ОСОБА_2 4943419 грн. 50 коп., на користь ТОВ»Ратибор» - 11022916 грн.
Суд стягнув на користь Кримського дослідного інституту судових експертиз судові витрати в сумі 2344 грн.
Вирішено питання із речовими доказами,
ВСТАНОВИЛА:
За вироком суду ОСОБА_5 визнана винною у тому, що вона, будучи посадовою особою - директором товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Ратибор», перевищила надані їй статутом Товариства посадові права і повноваження при відчуженні нерухомого майна ТОВ «Ратибор», що спричинило тяжкі наслідки для товариства та його засновника ОСОБА_2 за наступних обставин.
З 2002 року по теперішній час єдиними засновниками (учасниками) ТОВ «Ратибор» є Марущак Ігор Анатолійович і ОСОБА_5, які володіють по 50 % частки в статутному капіталі товариства.
З листопада 2002 року у власності ТОВ «Ратибор» знаходилося нерухоме майно у вигляді нежитлових приміщень літер «А» з №5-1 по №5-12, з №14-1 по № 14-11, загальною площею 490,2 кв.м., розташованих по АДРЕСА_2, що становило 100 % основних коштів ТОВ «Ратибор», та здавання їх в оренду було єдиним джерелом доходу ТОВ «Ратибор».
12 лютого 2010 року ОСОБА_5, діючи як фізична особа-підприємець (далі - ФОП), уклала з ФОП ОСОБА_6 договір позики, за яким зайняла у ОСОБА_6 750000 грн. строком до 12 липня 2010 року.
У той же день ОСОБА_5, як директор ТОВ «Ратибор», діючи всупереч інтересам товариства, уклала з ФОП ОСОБА_6 договір поруки, відповідно до якого ТОВ «Ратибор» зобов'язалося відповідати за повне та своєчасне виконання зобов'язань ФОП ОСОБА_5, тобто її боргових зобов'язань позики від 12.02.2010 року, в повному обсязі таких зобов'язань .
У зв'язку з тим, що у встановлений додатковою угодою до договору позики строк - 12 серпня 2010 року, ФОП ОСОБА_5 борг не повернула, 23 вересня 2010 року ФОП ОСОБА_6 звернулася з позовною заявою до господарського суду АР Крим з вимогою стягнути солідарно з ФОП ОСОБА_5 і ТОВ «Ратибор» на її користь грошові кошти в розмірі 750000 грн.
З метою припинення спору в господарському суді АР Крим у справі № 5002-22/4821-2010, і задоволення вимоги позикодавця, ОСОБА_5, діючи як директор ТОВ «Ратибор», перевищуючи свої посадові повноваження, умисно, всупереч інтересам ТОВ «Ратибор» і засновника ОСОБА_2, і навпаки в особистих інтересах, явно виходячи за межі наданих їй п.6.13 і п. 6.14 статуту ТОВ «Ратибор» повноважень - без проведення зборів засновників ТОВ «Ратибор» і без волевиявлення другого засновника (учасника) товариства - ОСОБА_2, 26 жовтня 2010 року самостійно уклала з ФОП ОСОБА_6 мирову угоду, яка за своєю правовою природою є договором, за яким в рахунок погашення свого особистого боргу в сумі 750000 грн. передала ФОП ОСОБА_6 вищевказаний об'єкт нерухомого майна по АДРЕСА_2 загальною площею 490,2 кв. м., що належав на праві власності ТОВ «Ратибор», при цьому визначивши його вартість в розмірі 738160 грн., ґрунтуючись на висновку №6044 від 08.06.2006 року спеціаліста ОСОБА_7, яким визначалася не ринкова, а реальна вартість об'єкта оцінки в 2006 році. У той же час, ринкова вартість вказаних нежилих приміщень станом на 27.10.2010 року становила 11022916 грн.
Надалі, на підставі ухвали господарського суду АР Крим від 27.10.2010 року про затвердження мирової угоди від 26.10.2010 року, комунальним підприємством Ялтинської міської ради «Бюро технічної інвентаризації» 23 листопада 2010 року за ОСОБА_6 зареєстровано право власності на зазначені нежитлові приміщення по АДРЕСА_2, загальною площею 490,2 кв. м.
Таким чином, в результаті укладення ОСОБА_5 мирової угоди при зазначених вище обставинах, без рішення зборів засновників ТОВ «Ратибор», з власності товариства за заниженою вартістю вибули вищевказані нежитлові приміщення, що спричинило для ТОВ «Ратибор» тяжкі наслідки у вигляді вибуття 100 % майна товариства на суму 11022916 грн.
Крім того, в результаті зазначених злочинних дій ОСОБА_5, істотно порушені корпоративні права засновника (учасника) ТОВ Ратибор» ОСОБА_2, оскільки зменшилась його частка в майні ТОВ «Ратибор» на суму 5511458 грн., що спричинило для нього тяжкі наслідки.
В апеляції засуджена ОСОБА_5 просить вирок суду скасувати, а справу повернуту прокурору для проведення додаткового розслідування.
Свої доводи мотивує тим, що суд застосував кримінальний закон, який не підлягав застосуванню, а саме, ОСОБА_5 була директором ТОВ «Ратибор». Зазначене товариство є юридичною особою приватного права. Стаття 365-1 КК України передбачає кримінальну відповідальність посадової особи у цій сфері та санкція вказаної статті пом'якшує відповідальність особи порівняно із ч. 3 ст. 365 КК України і тому відповідно до ч. 1 ст. 5 КК України, покарання ОСОБА_5, у випадку доведеності її провини, слід було призначати у межах санкції ст. 365-1 КК України.
Апелянт вважає, що висновки суду не відповідають фактичним обставина справи. Відповідно до висновку експертизи № 1690, питання щодо спричинення матеріальних збитків засновнику ТОВ «Ратибор» ОСОБА_2 у зв'язку з вибуттям із власності товариства нерухомого майна за зменшеною вартістю, не розглядалося, так як це питання було вирішено у висновку № 1691. Разом з тим, у матеріалах справи відсутній висновок №1691, отже, відсутня відповідь на питання про розмір і доведеність шкоди ОСОБА_2
Крім того, права учасника товариства з обмеженою відповідальністю (корпоративні права) передбачені ст. 10 Закону України «Про господарські товариства» і п. 5.1 Статуту ТОВ «Ратибор», однак, цими нормами не передбачений такий вид корпоративних прав, як право учасника на долю у майні товариства. Суд у вироку не посилався на норму, яка передбачає таке право. Вказівка на цю норму відсутня і у обвинувальному висновку, що свідчить про його неконкретність.
На думку ОСОБА_5, суд першої інстанції необґрунтовано вказав про те, що вчиненим злочином порушені корпоративні права ОСОБА_2 на отримання при виході із числа учасників ТОВ «Ратибор» пропорційної долі вартості майна Товариства, оскільки у матеріалах справи відсутні відомості про те, що ОСОБА_2 збирався виходити з учасників ТОВ «Ратибор».
Засуджена звертає увагу суду на те, що Постановою Вищого господарського суду України від 22.03.2011 р. порушення корпоративних прав ОСОБА_2, в результаті підписання ОСОБА_5 мирової угоди, не було (т. 4 а.с. 216).
Також, апелянт зазначає, що дослідженими у судовому засіданні доказами не підтверджені висновки суду про розмір шкоди, спричиненого ТОВ «Ратибор» на суму 11022916, тобто неналежно встановлені і не доведені характер і розмір шкоди, спричиненої злочином.
ОСОБА_5 вказує на те, що в порушення вимог ч. 4 ст. 83 КПК України, в матеріалах справи відсутні постанови про визнання документів доказами та приєднання їх до матеріалів справи, тобто документи, які вилучені при обшуках, виїмок, наданих потерпілими або іншими особами, не є допустимими доказами та не можуть бути покладені в обґрунтування вироку.
Крім того, засуджена зазначає про те, що документи вилучені при обшуку, а також сам протокол обшуку від 10.05.2012 р. квартири ОСОБА_5 є неналежними доказами, оскільки отримані з суттєвими порушеннями норм кримінально-процесуального закону.
ОСОБА_5 звертає увагу суду на те, що в порушення вимог ст. 334 КПК України в мотивувальній частині вироку не вказано місце вчинення злочину - підпису мирової угоди у господарській справі та мотиви вчинення нею злочину, ці відомості відсутні також і в обвинувальному висновку.
На думку апелянта, суд першої інстанції також допустив однобічність та неповноту судового слідства, що виявилось у ігноруванні судом тієї обставини, що на час розгляду справи у Ялтинському місцевому суді, в проваджені Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ знаходилася касаційна скарга на ухвалу Апеляційного суду АР Крим від 27.03.2012 р. на постанову про порушення цієї кримінальної справи.
Засуджена вважає, що суд необґрунтовано відмовив у витребуванні та приєднанні до справи документів господарського спору у справі № 5002-21/4423-2011, оскільки з них слідує, що потерпілий ОСОБА_2 розцінював відносини, які склалися між ним та ОСОБА_5, як господарсько-правові. Він ставив питання про визнання недійсним договору доручення, який був підставою для укладання мирової угоди, інкримінованого підсудній, однак, Господарський суд АР Крим відмовив в задоволенні цих вимог.
Також суд не дав оцінку тому, що в матеріалах справи є Постанова Вищого господарського Суду України від 22.03.2011 року, в якому зазначено: порушень корпоративних прав ОСОБА_2 внаслідок укладання мирової угоди не встановлено; директор ТОВ «Ратибор», укладаючи мирову угоду, виконувала обов'язки згідно договору доручення від 12.02.2010 року і діяла у межах своїх повноважень. Зазначене судове рішення набрало законної сили, є обов'язковим до виконання на всій території України и повинно було враховуватися судом при оцінці дій ОСОБА_5 і постановленні вироку.
Крім того, на думку апелянта, висновок будівельно-технічної експертизи № 1690 от 08.2011 року (т. 2 а.с. 145-157) складено з порушеннями Закону України «Про судову експертизу» та Національних стандартів оцінки, які не дозволяють використовувати його як допустимий доказ.
Засуджена звертає увагу на те, що у матеріалах справи відсутній оригінал мирової угоди, при цьому у вироку відсутні посилання суду на аркуші справи де знаходиться ця угода, не наведено її зміст, відсутній його аналіз, тобто суд, інкримінуючи ОСОБА_5 перевищення повноважень при укладанні мирової угоди, не розглянув саму мирову угоду, як доказ.
В доповненнях до апеляції від 14.12.2012 р. та 25.02.2013 р. засуджена ОСОБА_5 вказала, що суд необґрунтовано задовольнив позовні вимоги ТОВ «Ратибор» та ОСОБА_2, оскільки цивільні позови не були оголошені ні до початку судового слідства, ні у ході його проведення. Крім того, при досліджені матеріалів справи у судовому засіданні 26.09.2012 р. було встановлено, що ОСОБА_5 та її захист не ознайомлені з матеріалами справи у повному обсязі, але, суд відхилив два клопотання захисту про оголення перерви для ознайомлення з матеріалами справи.
Також, на думку засудженої, суд порушив тайну нарадчої кімнати та норми кримінально-процесуального законодавства, не відновляючи судове слідство, при вирішенні клопотання про направлення справи прокурору на додаткове розслідування, заявленого після останнього слова засудженої.
Також, апелянт вважає, що протокол судового засідання не може бути розглянутий в якості належного доказу і бути покладеним в обґрунтування рішення апеляційної інстанції, оскільки суд не повідомив сторону захисту про виготовлення протоколу та не надав можливості ознайомитися з ним. При цьому, після ознайомлення з протоколом в Апеляційному суді АР Крим, були подані зауваження на нього, про розгляд яких, суд заздалегідь не повідомив захист.
В запереченнях на апеляцію прокурор Кутіщева Н. просить вирок суду залишити без зміни, а доводи апеляції вважає безпідставними, посилаючись на те, що винність засудженої доказана зібраними досудовим та судовим слідством доказами.
Заслухавши суддю-доповідача, засуджену ОСОБА_5 та її захисника ОСОБА_8, які підтримали апеляцію засудженої та доповнення до неї, потерпілого ОСОБА_2 та представника потерпілого ОСОБА_1, які заперечували проти доводів апеляції засудженої, думку прокурора, який просив залишити вирок без змін, останнє слово засудженої, в якому вона просила скасувати вирок та направити справу прокурору на додаткове розслідування, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 22 КПК України прокурор, слідчий і особа, що проводить дізнання, зобов'язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого.
Згідно ст. 64 КПК України при проваджені досудового слідства, дізнання і розгляді кримінальної справи в суді підлягають доказуванню: подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину); винність звинуваченого в здійсненні злочину і мотиви злочину.
Для правильного застосування норм кримінального і кримінально-процесуального законодавства і, відповідно ухвалення правильного, законного і обґрунтованого рішення у справі, органам досудового слідства необхідно встановлювати обставини, що входять в предмет доказування, вказані в ст. 64 КПК України.
Проте ні органом досудового слідства, ні судом вказані вимоги закону не виконані.
Як слідує з матеріалів кримінальної справи, захисник засудженої надав копію постанови Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.06.2012 року про витребування матеріалів провадження за скаргою ОСОБА_5 на постанову заступника прокурора м. Ялти від 08.04.2011 року про порушення кримінальної справи відносно посадових осіб ТОВ «Ратибор» за ч. 3 ст. 365 КК України для перевірки в касаційному порядку та копію повідомлення про призначення розгляду цієї справи у суді касаційної інстанції на 04 грудня 2012 року (т. 6 а.с. 105, 106).
Як слідує з протоколу судового засідання, підсудна у останньому слові також повідомляла суду першої інстанції про наявність касаційного провадження у Вищому спеціалізованому Суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ по постанові про порушення цієї кримінальної справи (т. 6 а.с. 138 зворот), однак, суд не перевірив вказані доводи захисту, не дослідив нові обставини і докази у справі, та постановив свій вирок.
До апеляційного суду захисник засудженої також надав копію постанови Ялтинського міського суду від 12.02.2013 року за результатами розгляду скарги ОСОБА_5 на постанову прокурора від 08.04.2011 року про порушення кримінальної справи відносно посадових осіб ТОВ «Ратибор» за ч. 3 ст. 365 КК України, яка не набрала законної сили та, яку захистом оскаржено у передбаченому законом порядку.
Згідно п. 1 ч. 2 статті 368 КПК України 1960 року судове слідство в усякому разі визнається однобічним і неповним, коли не були витребувані і досліджені документи для підтвердження чи спростування обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, не перевіривши належним чином наявність підстав для подальшого розгляду справи, а саме рішення щодо законності порушення цієї кримінальної справи, допустив однобічність та неповноту судового слідства, що відповідно до ст. 367 КПК України 1960 року є підставою для скасування вироку суду.
Крім того, як вбачається з постанови про притягнення в якості обвинуваченої ОСОБА_5 від 12.06.2012 р. (т. 5 а.с. 221-223), обвинувального висновку (т. 5 а.с. 270-284) та вироку Ялтинського міського суду АР Крим від 15.10.2012 р. (т. 6 а.с. 132-200) ні досудовим слідством, ні судом першої інстанції не було встановлено місце вчинення злочину ОСОБА_5
Також, при постановлені вироку суд першої інстанції не врахував та не дав жодної оцінки наявності у матеріалах справи Постанови Вищого господарського Суду України від 22.03.2011 року, згідно з якою касаційний суд вказав, що, оскільки, договір доручення не визнаний недійсним, то директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Ратибор» діяв в межах своїх повноважень та відповідно жодного порушення корпоративних прав ОСОБА_2 не відбулося (т. 4 а.с. 217-219).
Більш того, в матеріалах кримінальної справи є висновок будівельно-технічної експертизи № 1690 від 08.06.2011 р. в якому зазначено після другого та третього питань, які поставленні для вирішення експертизи, щодо розміру шкоди спричиненої ТОВ «Ратибор» та засновнику ТОВ «Ратибор» ОСОБА_2: «Данный вопрос рассматривался и решался в заключении Крым НИИСЭ за № 1691» (т. 2 а.с. 145). Разом з тим, в матеріал справи відсутній вказаний висновок експерта, отже, відсутні відомості про розмір матеріальних збитків, спричинених діями ОСОБА_5
Крім того, судова колегія звертає увагу на те, що в ході досудового слідства ОСОБА_5 було пред'явлено обвинувачення у тому, що в результаті укладання ОСОБА_5 мирової угоди без рішення зборів засновників ТОВ «Ратибор», із власності товариства за заниженою вартістю вибули нежитлові приміщення, що спричинило для ТОВ «Ратибор» тяжкі наслідки у виді вибуття 100% майна товариства на суму 10272916 грн.
Також, в результаті злочинних дій ОСОБА_5, суттєво порушені корпоративні права засновника (учасника) ТОВ «Ратибор» ОСОБА_2, оскільки зменшилася його доля в майні ТОВ «Ратибор» на суму 5136458 грн., що спричинило для нього тяжкі наслідки.
Однак, з вироку суду першої інстанції слідує, що ОСОБА_5 визнана винною та засуджена за те, що в результаті укладення ОСОБА_5 мирової угоди при зазначених вище обставинах, без рішення зборів засновників ТОВ «Ратибор», з власності товариства за заниженою вартістю вибули вищевказані нежитлові приміщення, що спричинило для ТОВ «Ратибор» тяжкі наслідки у вигляді вибуття 100 % майна товариства на суму 11022916 грн.
Крім того, в результаті зазначених злочинних дій ОСОБА_5, істотно порушені корпоративні права засновника (учасника) ТОВ Ратибор» ОСОБА_2, оскільки зменшилась його частка в майні ТОВ «Ратибор» на суму 5511458 грн., що спричинило для нього тяжкі наслідки.
З протоколу судового засідання та інших матеріалів справи вбачається, що прокурор не змінював обвинувачення підсудній у суді.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції вийшов за межи пред'явленого ОСОБА_5 обвинувачення та безпідставно збільшив його, що є недопустимим.
При цьому, слід зазначити, що, оскільки, саме розмір шкоди спричиненої злочином є однією з обов'язкових ознак об'єктивної сторони та кваліфікуючою ознакою злочину, передбаченого ст. 365 КК України, то встановлення розміру шкоди (настання чи ненастання тяжких наслідків), є обов'язковим.
Таким чином, органом досудового слідства і судом були поверхнево досліджені обставини здійснення засудженою інкримінованого їй злочину.
Вказані недоліки досудового слідства неможливо усунути в судовому засіданні, оскільки шляхом направлення судових доручень в порядку ст. 315-1 КПК України можливо тільки для уточнення фактичних даних, здобутих в ході судового слідства, а не з'ясування будь-яких нових даних, у зв'язку з чим для їх встановлення і ухвалення законного рішення справа підлягає поверненню прокурору на додаткове розслідування.
Судова колегія вважає, що для правильного розгляду справи по суті органам досудового слідства необхідно звернути увагу на наступне.
Із роз'яснень, які містяться у п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 15 від 26.12.2003 «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень» слідує, що виконавцем злочину, відповідальність за який передбачена ст. 365 КК, може бути лише службова особа. При вирішенні питання про те, чи є особа службовою, потрібно виходити з положень, що містяться у примітках 1 і 2 до ст. 364 КК.
Згідно примітки до ст. 364 КК України службовими особами у статтях 364, 365, 368, 3682, 369 КК України є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також обіймають постійно чи тимчасово в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на державних чи комунальних підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарчих функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною особою підприємства, установи, організації, судом або законом.
Для цілей статей 364, 365, 368, 3682, 369 цього Кодексу до державних та комунальних підприємств прирівнюються юридичні особи, у статутному фонді яких відповідно державна чи комунальна частка перевищує 50 відсотків або становить величину, що забезпечує державі чи територіальній громаді право вирішального впливу на господарську діяльність такого підприємства.
Відповідно до ч. 2 ст. 81 Цивільного Кодексу України юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.
Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу. Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту в порядку, визначеному законом.
Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.
Згідно з матеріалами кримінальної справи, ОСОБА_5 обіймала посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю, засновниками якого була вона та ОСОБА_2
Крім того, варто звернути увагу і на те, що корпоративні права засновника (учасника) не мають майнового характеру. Матеріали справи не містять відомості про збільшення статутного капіталу ТОВ «Ратибор» за рахунок придбаного нерухомого майна.
За таких обставин, вирок Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 15 жовтня 2012 року відносно ОСОБА_5 не можна вважати законним, оскільки істотно порушені вимоги кримінально-процесуального закону і встановлено, що допущена така однобічність і неповнота досудового і судового слідства, яка не може бути усунена в судовому засіданні, а тому вказаний вирок підлягає скасуванню з поверненням справи прокурору на додаткове розслідування.
У ході додаткового розслідування підлягають усуненню виявлені порушення кримінально-процесуального закону, які вказані у мотивувальній частині ухвали. Крім того, необхідно ретельно перевірити доводи, що викладені у апеляції ОСОБА_5 і доповненнях до неї, та прийняти відповідне рішення згідно закону, а також провести слідчі дії необхідні для встановлення обставин зазначених вище.
Керуючись ст.ст. 362, 365-367, 374 КПК України 1960 року, п. 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України, колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, -
УХВАЛИЛА:
Апеляцію та доповнення до неї засудженої ОСОБА_5 задовольнити.
Вирок Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 15 жовтня 2012 року відносно ОСОБА_5 скасувати.
Кримінальну справу повернути прокурору Автономної Республіки Крим на додаткове розслідування.
Запобіжний захід ОСОБА_5 залишити - підписку про невиїзд.
Судді
Л.П. Капустіна Б.Л. Балахонов М.В. Соловйов