ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 червня 2013 р. Справа № 804/6792/13-а
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Кучми К.С., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А4608 про визнання протиправною бездіяльності та стягнення суми, -
ВСТАНОВИВ:
У травні 2013 року позивач звернулася до суду з вищезазначеним адміністративним позовом. В обґрунтування позову зазначила, що вона проходила дійсну військову службу у Збройних Силах України в період з 25.05.1993 р. по 04.07.2008 р. Наказом Командира військової частини А4036 від 04.07.2008 року №96 її звільнено з лав Збройних Сил України в запас та виключено зі списків особового складу і усіх видів забезпечення. У період проходження військової служби вона не була належним чином забезпечена речовим майном, внаслідок чого - на момент звільнення перед нею рахувалась заборгованість із речового забезпечення. З метою спонукання відповідача до виконання покладених обов'язків щодо виплати на її користь грошової компенсації замість речового майна, вона 19 квітня 2013 року звернулася із відповідною заявою на адресу зазначеного військового формування, на що 07 травня 2013 року отримала відмову. За таких обставин, позивач просила суд: визнати протиправною бездіяльність Військової частини А4608 щодо невиплати грошової компенсації за не отримане нею речове майно та стягнути з відповідача на її користь заборгованість з грошової компенсації за не отримане речове майно, а саме: належної грошової компенсації 1 057,08 грн. та грошової компенсації яка підлягає видачі замість інших предметів після 11 березня 2000 року у сумі 2 609,04грн., а разом 3 666,12 грн.
В судове засідання позивач не з'явилася, про день та час його проведення повідомлялася належним чином. В своїй позовній заяві позивач просила суд розглядати дану справу за її відсутності.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав у повному обсязі та зазначив, що надав суду всі докази і не заперечував проти подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження. В своїх письмових запереченнях на позов відповідач зазначив, що на момент звільнення позивача чинним законодавством не передбачено право військовослужбовців на одержання грошової компенсації за не отримане речове майно, оскільки відповідні норми не діяли, а тому просив суд у задоволенні позову відмовити.
Згідно ч.6 ст.128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Таким чином, частина 6 статті 128 КАС України, надає суду можливості проводити подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.
Суд, дослідивши матеріали справи вважає, що адміністративний позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 в період з 25.05.1993 р. по 04.07.2008 р. проходила дійсну військову службу у Збройних Силах України, а саме: на посаді старшого кодировщика писаря 8 підрозділу в/ч 9644, планшетиста в/ч А1451, планшетиста-кресляра РУКП в/ч А0151, планшетиста-кресляра РУКП в/ч А0820, планшентиста КЦ ПС ЗСУ в/ч А0535, механіка-радіотелеграфіста приймального радіоцентру в/ч А4036, телеграфіста-експедитора телеграфного відділення засекреченого зв'язку телеграфно-телефонного центру у військовому званні старшого солдата.
Згідно наказу командира Військової частини А4036 від 04.07.2008 року №96 позивача звільнено у відставку за пунктом 85 підпунктом «б» (за віком) Положення про проходження військової служби солдатами (матросами), сержантами та старшинами ЗС України та її виключено зі списків особового складу і усіх видів забезпечення.
Судом також встановлено, що Військова частина А4036, в якій проходила військову службу позивач, знаходиться на фінансовому та речовому забезпеченні військової частини А4608 на підставі наказу командира Військової частини А0820 від 28.05.2005 року №295.
Протягом всього періоду проходження військової служби у лавах Збройних Сил України позивач не була належним чином забезпечена речовим майном, внаслідок чого на момент її звільнення у Військової частини А4608 перед нею рахувалась заборгованість із речового забезпечення, що підтверджується довідкою №1006 від 21.08.2008 року «Про одержання грошової компенсації та майна на суму замість предметів належних до видачі».
19.04.2013 року позивач звернулася із заявою на адресу відповідача щодо виплати на її користь грошової компенсації за не отримане речове майно, але 07.05.2013 року (відповідь за вих.№265) відповідач відмовив їй у виплаті такої компенсації.
Аналізуючи виниклі між сторонами правовідносини, суд приходить до наступного.
У відповідності до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції від 21.09.1999 р., військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно та продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.
Статтею 2 Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» від 17 лютого 2000 року призупинено дію частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в частині одержання військовослужбовцями речового майна і продовольчих пайків або за бажанням військовослужбовців грошової компенсації замість них.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб» від 03 листопада 2006 року №328-V статтю 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» викладено в новій редакції, а також доповнено статтею 9-1, якою було передбачено, зокрема, що військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів (абзац перший пункту 2), порядок виплати грошової компенсації визначається Кабінетом Міністрів України (абзац другий пункту 2).
Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 №489-V дію пункту 2 статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» було зупинено на 2007 рік.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. зазначені положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Згідно частини 2 статті 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Оскільки позивача звільнено зі служби 04.07.2008 року, тобто після прийняття рішення Конституційним Судом України, тому на момент відмови позивачу у виплаті коштів замість речового майна були чинні положення пункту 2 статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно до яких передбачено право військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.
Таким чином, положення статті 9-1 вказаного Закону регулюють порядок виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі і не можуть бути застосовані до військовослужбовців звільнених з військової служби, оскільки вказані положення Закону не передбачають виплату заборгованості по речовому майну до військовослужбовців, що були звільнені зі служби.
Також, до спірних правовідносин не може бути застосовано статтю 16 Закону України «Про Збройні Сили України», оскільки не регулюється нормами цього Закону. Право військовослужбовців на отримання зазначеного виду забезпечення до 17.02.2000 року регулювалось виключно Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». А отже після зазначеної дати отримання військовослужбовцями звільненим зі служби, грошової компенсації замість за недотримане речове майно законодавством не передбачено.
В силу ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст.11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Оцінюючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, з викладених вище підстав.
Відповідно до ст.94 КАС України судові витрати у справі покладаються на сторону, проти якої ухвалена постанова.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.10, 11, 69, 71, 94, 122, 158 - 163, 167 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини А4608 про визнання протиправною бездіяльності та стягнення суми - відмовити.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст.254 КАС України та може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд в порядку та строки, передбачені ст.186 КАС України.
Суддя Кучма К.С.