№ 249/2712/13-к

УХВАЛА

Іменем України

10 червня 2013 року м.Шахтарськ

Шахтарський міськрайонний суд Донецької області у складі:

- головуючого -судді Шеметової Н.Г.

- при секретарі -Одьожній Т.В.

- за участю прокурора -Медяника С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні залу Шахтарського міськрайонного суду матеріали кримінального провадження 249/2712/13-к про приведення у відповідність до кримінального законодавства України вироку Мінського обласного суду Республіки Білорусь від 31 грудня 2004 року відносно ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Текловка Чернушського району Пермської області РФ, громадянина України,раніше судимого,остання відома адреса реєстрації в Україні: АДРЕСА_1, фактично перебуває у Чернігівському слідчому ізоляторі УДПтСУ в Чернігівській області,

В с т а н о в и в :

За вироком Мінського обласного суду Республіки Білорусь від 31 грудня 2004 року громадянин України ОСОБА_1 визнаний винуватим та засуджений за те, що 08 грудня 2003 року приблизно о 16 годині за адресою АДРЕСА_2, відкрито, шляхом обману , з корисних мотивів, за попередньою змовою групою осіб, протиправно заволодів гр. ОСОБА_3, і в середині грудня 2003 року , приблизно о 18 годині у лісовому масиві, який розташований на 59 км автодороги Мінськ - Паперня - Мядель, протиправно,умисно позбавив життя потерпілого ОСОБА_3, який знаходився у безпорадному стані, з метою приховування іншого злочину, групою осіб, за ст.ст. 182 ч.2 п.3,6, 65 ч.2, 139 ч.2 п.2,8,15,72 ч.3 КК Республіки Білорусь до позбавлення волі строком на 19 років з конфіскацією майна з відбуттям покарання у виправній колонії суворого режиму. Крім того, до ОСОБА_1 застосовані відповідно до ст. 107 КК Республіки Білорусь примусові заходи безпеки та лікування від алкоголізму.

Строк покарання засудженому ОСОБА_1 обраховується з 31 грудня 2004 року із зарахуванням часу попереднього ув»язнення з 28 травня 2004 року по 31 грудня 2004 року.

25 лютого 2005 року вирок набрав законної чинності та звернутий до виконання.

21 травня 2012 року ОСОБА_1 висловив бажання бути переданим в Україну для подальшого відбування покарання за вироком Мінського обласного суду від 31 грудня 2004 року,а тому, на підставі Договору між Україною та Республікою Білорусь про передачу осіб,засуджених до позбавлення волі,для подальшого відбування покарання, який ратифіковано Законом України № 1904-У1 від 17 лютого 2010 року, він 27 лютого 2013 року був переданий до України та прибув до Чернігівського слідчого ізолятору УДПтСУ у Чернігівскьй області, у зв»язку з чим Міністерство юстиції звернулося до Шахтарського міськрайонного суду (за останнім відомим місцем проживання ОСОБА_1 ) з клопотання про приведення вироку Республіки Білорусь від 31 грудня 2004 року у відношенні ОСОБА_1 у відповідність із законодавством України.

Представник Міністерства юстиції України та засуджений с повідомлені про час розгляду клопотання, не виявили бажання брати участь у судовому засіданні, тому на підставі положень ст. 603 ч.2, 610 ч.1 КПК України, суд розглянув клопотання за участю прокурора.

Заслухавши думку прокурора, вивчивши матеріали,додані до клопотання Міністерства юстиції, заяви засудженого ОСОБА_1 щодо незаконності вироку, його перегляді, постановлення іншокого вироку та застосування амністії, суд вважає клопотання таким,що підлягає задоволенню; заяви засудженого такими,що не підлягають задоволенню,з наступних підстав.

При поданні клопотання Міністерством юстиції України, яке розглядається, дотримані вимоги ст. 4 п.1 Договору між Україною та Республікою Білорусь про передачу осіб, засуджених до позбавлення волі,для подальшого відбування покарання, від 12 липня 2009 року(далі - Договір), а також вимоги ч.2 ст. 610 КПК України,тому підстав для відмови в передачі засудженої особи, передбачених ст. 5 вказаного Договору немає.

За змістом ст. 11 Договору держава виконання вироку повинна забезпечити виконання вироку в повному обсязі,керуючись своїм законодавством,не погіршуючи становище засудженої особи; призначене покарання відбувається засудженою особою на підставі вироку суду держави винесення вироку; суд держави виконання вироку, виходячи з винесеного вироку, приймає рішення про його виконання; у строк покарання у вигляді позбавлення волі зараховується строк, відбутий у державі винесення вироку; якщо за законодавством держави винесення вироку за дане діяння граничний строк позбавлення волі є меншим, чим призначено вироком, суд держави виконання вироку визначає максимальний строк позбавлення волі, передбачений законодавством цієї держави за таке саме діяння

Переглядати вирок в частині його обґрунтованості стосовно переданої засудженої особи може тільки суд держави винесення вироку (ст. 13).

Відповідні положення містяться і у ст. 610 КПК України ,та ч. 3 ст. 603 КПК України,згідно якої при розгляді клопотання суд не перевіряє фактичні обставини справи, встановлені вироком іноземної держави, та не вирішує питання про винуватість особи, тому заява засудженого в частині перегляду вироку та постановлення нового,задоволенню не підлягає.

ОСОБА_1 засуджено за ст. 139 ч. 2 п. 2,8,15 КК Республіки Білорусь(з умисне протиправне позбавленні життя іншої особи (вбивство), яка свідомо знаходиться у безпорадному стані, з метою приховування іншого злочину або облегшення його скоєння; вчинене групою осіб із застосуванням ст. 65 ч.2 КК (призначення покарання при небезпечному та особливо небезпечному рецидиві) до 17 років позбавлення волі.

Відповідальність за такий злочин передбачена ст. 115 ч.2 КК України, але цією статтею не передбачена відповідальність за умисне вбивство особи, яка свідомо знаходиться у безпорадному стані, та вбивство, вчинене групою осіб, тому, відповідно до ст. 11 Договору (не погіршуючи становище засудженого) суд визначає відповідальність ОСОБА_1 за ст. 115 ч.2 п.9 КК України ( умисне вбивство з метою приховування іншого злочину або облегшення його скоєння).

Стаття 65 ч.2 КК Республіки Білорусь визначає,що при небезпечному рецидиві строк покарання не може бути менш половини, а при особливо небезпечному-менш двох третин максимального розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого за вчинений злочин.

Українське законодавство не має таких положень, тому суд не застосовую їх при визначення строку покарання.

Оскільки відповідно до ч.4 п.1 ст. 610 КПК України у разі, якщо законом України про кримінальну відповідальність за кримінальне правопорушення максимальний строк позбавлення волі є меншим, ніж призначений вироком суду іноземної держави, суд визначає максимальний строк позбавлення волі, передбачений законом України.

Оскільки максимальний строк позбавлення волі, передбачений ч.2 ст. 115 КК України складає 15 років, суд визначає ОСОБА_1 покарання за ст. 115 ч.2 п.9 КК України у вигляді 15 років позбавлення волі.

ОСОБА_1 також визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ст. 182 ч.2 п.п.3,6 КК Республіки Білорусь за відкрите,шляхом обману , протиправне заволодіння особою з корисних мотивів, за попередньою змовою групою осіб(викрадення), із застосуванням ст. 65 ч.2 КК до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 10 років із конфіскацією майна.

Відповідно до кримінального кодексу України дії ОСОБА_1 необхідно кваліфікувати за ст. 146 ч.2 КК України як незаконне викрадення людини з корисних мотивів, за попередньою змовою групою осіб.

Максимальний строк покарання , передбачений санкцією цієї статті закону, складає 5 років, тому суд визначає ОСОБА_1 покарання за ст. 146 ч.2 КК України у вигляді позбавлення волі строком на 5 років.

Положення ст. 65 ч.2 КК Республіки Білорусь не застосовується з вищенаведених підстав.

Крім того, відповідно до положень ч.5 ст. 610 КПК України невиконане додаткове покарання,призначене вироком суду іноземної держави, підлягає виконанню, якщо таке покарання за вчинення цього кримінального правопорушення передбачено законом України.

Міністерство юстиції України не надало відомостей щодо виконання додаткового покарання у вигляді конфіскації майна,призначеного ОСОБА_1 вироком білоруського суду, тому, оскільки санкцією ч.2 ст. 146 КК України не передбачене додаткове покарання, суд не застосовує його при визначенні покарання.

Остаточно за вироком суду Республіки Білорусь від 31 грудня 2004 року ОСОБА_1 призначено покарання за сукупністю злочинів, із застосуванням ч.3 ст. 72 КК, у вигляді позбавлення волі строком на 19 років, при цьому згідно положенням вказаної статті, якщо у сукупність входить хоча б один особливо тяжкий злочин, остаточне покарання призначається шляхом часткового або повного складання покарань.

Ст. 70 КК України не містить відповідних положень.

Згідно положень ч.1,2 ст.70 КК України при сукупності злочинів суд, призначив покарання за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого більш суворим, або шляхом повного або часткового складання призначених покарань. Якщо хоча б один із злочинів є особливо тяжким, суд може призначити остаточне покарання за сукупністю злочинів у межах максимального строку, встановленого для даного виду покарань.Оскільки максимальним розміром для позбавлення волі відповідно до ст.. 63 ч.2 КК України є 15 років, суд при визначенні остаточного покарання ОСОБА_1. застосовує правила ст. 70 ч.1, 2 КК України, та шляхом поглинення менш суворого покарання , призначеного за ст. 146 ч.2 КК України, більш суворим покаранням, призначеним за ст. 115 ч.2 п.9 КК України, остаточно визначає ОСОБА_1 покарання у вигляді позбавлення волі строком на 15 років.

Оскільки згідно постанови Івацевічського районного суду Брестської області від 13 вересня 2006 року примусове лікування ОСОБА_1 припинено, суд не розглядає це питання при вирішення клопотання.

Амністія до засудженого не може бути застосовано відповідно до ст. 4 Закону України «Про застосування амністії в Україні»,згідно якому амністія не застосовується до осіб,засуджених за умисне вбивство,незаконне викрадення людини та інше.

Відповідно до ч.3 ст. 11 Договору, строк відбування покарання необхідно обраховувати з 28 травня 2004 року.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 603,609,610 КПК України, ст.9 конституції України, суд

У х в а л и в :

Клопотання Міністерства юстиції України про приведення вироку суду Республіки Білорусь у відповідність із законодавством України задовольнити.

Визнати і виконати вирок Мінського обласного суду від 31 грудня 2004 року, яким громадянин України ОСОБА_1,ІНФОРМАЦІЯ_1,визнаний винним у скоєнні злочинів, передбачених ст.182 ч.2 п.3,6 , 139 ч.2 п.2,8, 15 КК Республіки Білорусь і засуджений строком на 19 років позбавлення волі з конфіскацією майна з відбуванням покарання у виправній колонії суворого режиму.

Привести вказаний вирок у відповідність із законодавством України.

Вважати ОСОБА_1,ІНФОРМАЦІЯ_1,засудженим за ст. 115 ч.2 п.9 КК України на строк 15 (п»ятнадцять) років позбавлення волі; за ст. 146 ч.2 КК України на строк-5(п»ять) років позбавлення волі. Остаточно визначити ОСОБА_1 покарання за правилами ст. 70 ч.1, 2 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у вигляді позбавлення волі на строк 15 (п»ятнадцять) років.

Строк відбування покарання ОСОБА_1 обраховувати з 28 травня 2004 року.

Зарахувати у строк відбування покарання ОСОБА_1 час перебування у Чернігівському слідчому ізоляторі з 27 лютого 2013 року.

Ухвала може бути оскаржена органом,що подав клопотання, засудженою особою та прокурором до Апеляційного суду Донецької області через Шахтарський міськрайонний суд протягом семи днів з дня її оголошення.

Суддя Н.Г.Шеметова