РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

_____________________________________________________________________

Справа №: 116/693/13-цГоловуючий суду першої інстанції:Хіневич А.М.

№ провадження: 22-ц/190/3451/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Павловська І. Г.

"05" червня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого судді:Павловської І.Г.

Суддів:Горбань В.В., Макарчук Л.В.,

При секретарі:Таранець О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі позов ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_8, ОСОБА_9 Яквіни, ОСОБА_10, за участі третьої особи - Чистенської сільської ради Сімферопольського району АР Крим, про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки частково недійсним, визнання покупцями за договором купівлі-продажу земельної ділянки, визнання державного акту на право власності на земельну ділянку недійсним, визнання права власності на земельну ділянку, зменшення частки у праві власності на земельну ділянку, за апеляційною скаргою ОСОБА_6, ОСОБА_7 на рішення Сімферопольського районного суду АР Крим від 11 квітня 2013 року,

ВСТАНОВИЛА:

01.02.13 ОСОБА_6 та ОСОБА_7 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_10, за участі третьої особи - Чистенської сільської ради Сімферопольського району АР Крим та, уточнивши позовні вимоги, просили визнати договір купівлі - продажу земельної ділянки від 20.12.07 за реєстровим №12308 недійсним в частині покупців; визнати за позивачами право покупців спірної земельної ділянки з визнанням на неї права власності; зменшити розмір частки спірної земельної ділянки, яка належить відповідачу ОСОБА_7; визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №258575 від 21.09.12.

Позов мотивований тим, що позивачі та відповідач - ОСОБА_7 домовились продати спільну квартиру для подальшого придбання ними у спільну власність земельної ділянки. На виконання цієї домовленості останні продали ОСОБА_11 належну ним на праві спільної власності квартиру АДРЕСА_2, та на отримані кошти була придбана у ОСОБА_9 земля у розмірі 38/100 часток, що складає 0,0622 га - земельної ділянки під НОМЕР_1 загальною площею 0.1655 га кадастровий номер 0124788700:01:002:0125, що розташована по АДРЕСА_3. Однак відповідач - ОСОБА_7 в порушення домовленості між членами родини оформив право власності тільки на себе згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 20.12.07, хоча гроші за вказаним договором ОСОБА_9 отримала від ОСОБА_6, а після придбання земельної ділянки вони разом будують на ній жилий будинок для спільного користування і розпорядження.

Рішенням Сімферопольмького районного суду АР Крим від 11 квітня 2013 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 та ОСОБА_7 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 просять скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення їх позовних вимог, посилаючись на те, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції були неповно з'ясовані обставини справи та порушенні норми матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначає, що суд першої інстанції у порушення норм процесуального закону не застосував самостійно правову норму що відповідає підставам позову.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення осіб, що з'явились, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) апеляційний суд під час розгляду справи в апеляційному порядку перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що підстави для визнання недійсним спірного договору купівлі-продажу земельної ділянки відсутні, а відтак похідні від цього вимоги задоволенню не підлягають.

З такими висновками суду не може погодитися колегія суддів, і вважає, що суд неповно з'ясував обставини справи, не дав належну оцінку доказам, наданим сторонами, кожному окремо та в їх сукупності, в наслідок чого ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.

При апеляційному перегляді встановлено, та не заперечується сторонами, що ОСОБА_7 та ОСОБА_7 є синами ОСОБА_6 Відповідач - ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу від 20.12.07 за реєстровим № 12308 є власником 38/100 земельної ділянки під НОМЕР_1 загальною площею 0.1655 га кадастровий номер 0124788700:01:002:0125, що розташована по АДРЕСА_3, і яка була придбана за гроші отримані від продажу квартири АДРЕСА_2, що належала позивачам - ОСОБА_6, ОСОБА_7 та відповідачу - ОСОБА_7 на праві спільної власності в рівних долях.

Гроші за договором купівлі-продажу спірної земельної ділянки від 20.12.07 за реєстровим № 12308 продавець - ОСОБА_9 отримала від ОСОБА_6, що підтверджується розписками, наявними у матеріалах справи. На час розгляду справи сторони спільно будують на спірній земельній ділянці житловий будинок, та між ними виник спір щодо права власності на нього в майбутньому.

Згідно частини 1 статті 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню та вважаються встановленими.

Приписами статті 214 ЦПК України на суд покладено обов'язок встановлення фактичних обставин справи, відповідних правовідносин та визначення правових норм, які підлягають застосуванню до цих правовідносин. Згідно зі статтею 119 ЦПК України підставами позову, які відповідно до статей 10, 31 ЦПК України суд не може змінити без згоди позивача, є обставини, якими позивач обґрунтовує вимоги, а не саме по собі посилання на певну норму закону. Тому в разі посилання позивача не на ту норму закону, суд уточнює підстави позову й застосовує норму закону, яка їм відповідає, незалежно від згоди на це позивача.

Зазначеного суд першої інстанції не врахував та не визначився з тим, які саме правовідносини виникли між сторонами і які норми матеріального права підлягають застосуванню.

Згідно частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3,5, 6 статті 203 цього Кодексу.

Отже стаття 203 ЦК України насамперед встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а конкретні підстави для визнання договорів недійсними визначені статтями 215, 218-235 ЦК України, і такі підстави повинні мати місце саме на час укладення такого договору.

Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Враховуючи, що при укладенні удаваного правочину волевиявлення учасників правочину (як зовнішній прояв волі) не відповідає їх внутрішній волі, суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги зазначені вище обставини, з якими закон пов'язує певні правові наслідки.

Враховуючи конкретні обставини справи, і оцінюючи досліджені наявні у справі докази, судова колегія приходить до висновку, що договір купівлі-продажу земельної ділянки під НОМЕР_1 загальною площею 0.1655 га кадастровий номер 0124788700:01:002:0125, що розташована по АДРЕСА_3, укладений 20.12.07 року між ОСОБА_9, ОСОБА_7 та ОСОБА_10 є удаваним правочином в частині покупця 38/100 цієї ділянки, оскільки зазначена частки фактично була придбана ОСОБА_7, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 за їх власні кошти, одержані від продажу належної їм на праві власності квартири АДРЕСА_2, тому дії відповідача - ОСОБА_7 фактично спрямовані на позбавлення позивачів права власності на земельну ділянку.

За таких обставин, судова колегія вважає, що позовні вимоги про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки удаваним в частині покупця, визнання покупцями та визнання права власності за позивачами на 38/100 спірної земельної ділянки в рівних частинах з відповідачем є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Як встановлено судом першої інстанції відповідач набув право власності на земельну ділянку згідно договору купівлі-продажу від 20.12.07 за реєстровим № 12308, яке посвідчено державним актом серії ЯМ № 258575 від 21.09.12.

За положеннями глави 16 ЦК України правочин може бути визнано недійсним лише у випадках визначених законом; у випадку визнання недійсним правочину може бути визнано недійсним і правовстановлюючий документ, який посвідчує право власності на майно.

З огляду на це, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання державного акту про право власності на земельну ділянку виданого ОСОБА_7 також підлягають задоволенню.

Суд першої інстанції зазначеного не врахував та ухвалив помилкове рішення про відмову у задоволенні позову, яке підлягає скасуванню за вказаних вище підстав.

Оскільки при визнанні права власності у рівних частках на спірну земельну ділянку за позивачами безумовно зменшується частка відповідача до 1/3, то на думку колегії суддів, заявлені в цій частині позовні вимоги є зайвими.

Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідно пунктів 1, 4 частини 1 статті 309 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення позову.

З урахуванням наведеного, керуючись статтями 303, 304, 307, 309, 313-315, 317, 319, 325 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим,

ВИРІШИЛА:

апеляційну скаргу ОСОБА_6 та ОСОБА_7 задовольнити.

Рішення Сімферопольського районного суду АР Крим від 11 квітня 2013 року скасувати.

Ухвалити нове рішення по справі, яким позовні вимоги ОСОБА_6 та ОСОБА_7 задовольнити.

Визнати договір купівлі-продажу земельної ділянки під НОМЕР_1 загальною площею 0,1655 га кадастровий номер 0124788700:01:002:0125, що розташована по АДРЕСА_3, від 20.12.07 за реєстровим № 12308 - удаваним в частині покупця 38/100 земельної ділянки.

Визнати покупцями 38/100 земельної ділянки за зазначеним договором - ОСОБА_8, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в рівних частинах.

Визнати за ОСОБА_8, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 право спільної часткової власності на 38/100 земельної ділянки під НОМЕР_1 загальною площею 0,1655 га кадастровий номер 0124788700:01:002:0125, що розташована по АДРЕСА_3 в рівних частках по 38/300 за кожним.

Визнати недійсним та скасувати державний акт серії ЯМ № 258575 від 21.09.12 на право приватної власності на земельну ділянку, виданий ОСОБА_8.

Стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_7 судові витрати в розмірі 431,25 грн.

Стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 судові витрати в розмірі 603,30 грн.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.

Судді

Горбань В.В. Павловська І.Г. Макарчук Л.В.