РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

__________________________________________________________________

Справа №: 22-ц/191/695/13Головуючий суду першої інстанції:Бистрякова Д.С.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Авраміді Т. С.

"28" травня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м. Феодосія у складі:

Головуючого суддіАвраміді Т.С.,

СуддівСамойлової О.В., Приходченко А.П.,

При секретаріБогданович О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання права власності на частку земельної ділянки, визначення порядку користування нею, за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 08 квітня 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2012 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7, у якому з урахуванням уточнень позовних вимог (а.с.92), просить: визнати право власності на частку земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1; визначити порядок користування зазначеною земельною ділянкою та зобов'язати відповідача повернути державний акт про право власності до територіального органу Держкомзему.

Позовні вимоги мотивовані тим, що за договором купівлі-продажу, укладеного 04 липня 2005 року між позивачем та ОСОБА_7, остання придбала 12/25 часток домоволодіння по АДРЕСА_1. Земельна ділянка площею 0,1051 га, на якій розташовано вказане домоволодіння відповідно до державного акту про право власності на землю від 23 грудня 2003 року належить відповідачу на праві власності. Відповідач відмовляється вирішити питання стосовно земельної ділянки, необхідній для обслуговування 12/25 частки будинку, які відчужені ним позивачці, що стало підставою для звернення до суду. Посилаючись на положення ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України вважає, що набула право власності на 12/25 часток вищезазначеної земельної ділянки, тому просить захистити невизнане право.

Ухвалю Феодосійського міського суду АР Крим від 08 квітня 2013 року вимоги позивачки про виділ частки земельної ділянки в натурі та зобов'язання відповідача повернути державний акт про право власності до територіального органу Держкомзему за заявою позивача залишені бtз розгляду.

Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 08 квітня 2013 року позов ОСОБА_6 задоволено: визнано за ОСОБА_6 право власності на 12/25 часток спірної земельної ділянки, що становить 504,48 кв.м., визнано за ОСОБА_7 право власності на 13/25 часток спірної земельної ділянки, що становить 546,52 кв.м. Визначено порядок користування земельною ділянкою: виділено у користування позивача земельну ділянку площею 144 кв.м. (зафарбована у додатку № 1 синім кольором), у користування відповідача виділена земельна ділянка площею 157 кв.м. зафарбована у додатку № 1 зеленим кольором), у загальному користуванні сторін залишена земельна ділянка площею 750 кв.м., зафарбована у додатку № 1 жовтим кольором). Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Так апелянт зазначає, що рішення Коктебельської селищної ради від 27 листопада 2003 року про передачу йому у власність спірної земельної ділянки не скасовано та не визнано недійсним, а тому єдиним законним власником земельної ділянки є відповідач, право якого на 12/25 частки земельної ділянки він у встановленому законом порядку не був позбавлений.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції при вирішенні спору, не врахував положення ст.41 Конституції України про непорушність права приватної власності і неправильно застосував положення ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України, не звернувши уваги на те, що зміст ст.120 ЗК України приведено у відповідності до положень ст.377 ЦК України лише у квітні 2007 року. При тому, що акти цивільного законодавства не мають зворотної дії. Однак, суд першої інстанції не дав вказаним обставинам належної оцінки.

Суд першої інстанції також не звернув уваги на положення ст.125,126,152 ЗК України, які регулюють набуття права на земельну ділянку.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення відповідача, представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія судів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Як правильно встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 04 липня 2005 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 укладений договір купівлі-продажу 12/25 часток домоволодіння з відповідною часткою надвірних будівель, що знаходяться по АДРЕСА_1, в які входить: в житловому будинку літ. «А1» 15 кімната площею 51,9 кв.м., 16 кухня - їдальня площею 50,6 кв.м.; в житловому будинку літ. «А» 17-1 коридор площею 6,0 кв.м., 17-2 кімната площею 11,4 кв.м., 17-3 кімната площею 11,7 кв.м., 17-4 комора площею 2,4 кв.м., 18-1 коридор площею 6,0 кв.м., 18-2 комора площею 2,4 кв.м., 18-3 кімната площею 12,5 кв.м., 18-4 кімната площею 12,5 кв.м., 19-1 коридор площею 5,7 кв.м., 19-2 комора площею 2,4 кв.м., 19-3 кімната площею 13,6 кв.м., 19-4 кімната площею 13,6 кв.м., 20 коридор площею 25,1 кв.м., 21-1 коридор площею 5,5 кв.м., 21-2 кімната площею 10,4 кв.м., 21-3 кімната площею 10,7 кв.м., 21-4 комора площею 6,3 кв.м., 22-1 коридор площею 6,3 кв.м., 22-2 комора площею 2,4 кв.м., 22-3 кімната площею 11,4 кв.м., 22-4 кімната площею 10,5 кв.м., 23-1 кімната площею 11,9 кв.м., 23-2 комора площею 2,4 кв.м., ІІ сходова клітка площею 12,1 кв.м., загальною площею 313,8 кв.м.

Вказане домоволодіння розташовано на земельній ділянці площею 0,1051 га, яка згідно державного акту про право власності на землю від 23 грудня 2003 року серія КМ № 061668 належить на праві власності відповідачу ОСОБА_7

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що на підставі положень ст.377 ЦК України ( в редакції, яка діяла на час набуття позивачем права власності на частку будинку) до позивачки перейшло право власності на частку земельної ділянки, необхідної для обслуговування 12/25 часток будинку, що за висновком експертизи становить 504,48 кв.м. і становить 12/25 часток спірної земельної ділянки. При цьому враховуючи положення ст.88 ЗК України та висновок експертизи, суд дійшов висновку про наявність підстав для встановлення порядку користування земельною ділянкою між співвласниками за запропонованим варіантом судової експертизи.

З таким висновком погоджується колегія суддів, оскільки він відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону.

Відповідно до положень ст. 120 ЗК України (у редакції чинної на момент виникнення спірних правовідносин) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

Згідно ст. 377 ЦК України (у редакції чинної на момент виникнення спірних правовідносин - липень 2005 року) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

У п.п. ґ п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз'яснено, що при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 1 січня 2002 р., згідно з положеннями чинної до цієї дати статті 30 ЗК до набувача від відчужувача переходить належне йому право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачалось у договорі відчуження. Після 31 грудня 2001 р. в таких випадках право власності на земельну ділянку або її частини могло переходити відповідно до статті 120 ЗК 2001 року на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди, укладених відповідно відчужувачем або набувачем. До особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду після 31 грудня 2003 р., згідно зі статтею 377 ЦК, а з часу внесення змін до статті 120 ЗК Законом України від 27 квітня 2007 р. N 997-V - і згідно зі статтею 120 ЗК, переходило право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором; а якщо договором це не було визначено, до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування. При переході права власності на будинок або його частину за договором довічного утримання до набувача переходило право на земельну ділянку, де вони розташовані, на умовах, на яких ця ділянка належала відчужувачу. В разі переходу права власності на будівлі та споруди до кількох осіб право на земельну ділянку визначалось пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено в договорі відчуження останніх, а при переході права власності на будівлі та споруди до фізичних або юридичних осіб, які не могли мати у власності земельні ділянки, до них переходило право користування земельною ділянкою. З 1 січня 2010 р. до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача) відповідно до статті 377 ЦК і статті 120 ЗК в редакції Закону України від 5 листопада 2009 р. N 1702-VI.

Пленум Верховного Суду України у п. 18-1 зазначеної вище постанови також роз'яснив, що при вирішенні вимог про визначення розміру земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку, будівлі або споруди, право власності на які при їх відчуженні перейшло до набувача без визначення в договорі права на земельну ділянку, суд має з'ясовувати, зокрема, чому це питання не було визначено в договорі, можливість укладення між відчужувачем і набувачем додатку до цього договору щодо права набувача на земельну ділянку та чи не свідчить реальна можливість використання всієї земельної ділянки за цільовим призначенням саме про той розмір земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, будівлі або споруди, який існував до їх відчуження.

З матеріалів справи вбачається, що предметом договору купівлі-продажу, укладеного 04 липня 2005 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_8, є 12/25 часток домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

Домоволодіння це житловий будинок з прилеглою до нього земельною ділянкою та належними йому господарськими спорудами та будівлями (Держкомстат, Наказ "Про затвердження Інструкції з ведення погосподарського обліку в сільських, селищних та міських радах" від 08 грудня 2010 N 491).

Рішенням 27 сесії 24 скликання Коктебельської селищної ради АР Крим від 27.11.2003 року земельна ділянка площею 0,1051 га, розташована за адресою АДРЕСА_1 передана ОСОБА_7 у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку. Придбана позивачем частка будинку розташована на вказаній земельній ділянці.

Враховуючи підстави набуття відповідачем права власності на земельну ділянку - передача у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, частка якого відповідачем відчужена позивачці, її цільове призначення, суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин положення ст.377 ЦК України щодо переходу права власності на земельну ділянку .

Доводи апеляційної скарги про те, що при вирішені спору, суд першої інстанції не звернув уваги на той факт, що рішення Коктебельської селищної ради від 27 листопада 2003 року про передачу йому у власність спірної земельної ділянки не визнано недійсним і не скасовано, не є підставою для скасування рішення суду, оскільки вказаний правовий акт не впливає на наслідки, створені вищезазначеним договором купівлі-продажу і не спростовують висновків суду про перехід до позивачки права власності на земельну ділянку у зв'язку з набуттям права на частку нерухомості в силу ст. 377 ЦК України.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано застосував до спірних правовідносин положення ст.377 ЦК України щодо переходу права власності, яка прийнята пізніше, ніж Земельний кодекс України, що введений в дію з 01 січня 2002 року та до внесення необхідних змін у ст.120 ЗК, яка по іншому регулювала правовідносини щодо переходу права власності на земельну ділянку у зв'язку з переходом права на споруди.

За змістом положень ст.377 ЦК України правочин, що тягне перехід права власності на нерухомість водночас є підставою для переходу відповідного права на землю, з огляду на те, що частина земельної ділянки, на якій розташована нерухомість, слідує юридичній долі нерухомості.

Оскільки для обслуговування будинку виділена у власність земельна ділянка, то у набувача, якому відчужена частка будинку, у такий самій частці виникає й право власності на земельну ділянку, необхідну для обслуговування будинку.

За змістом ст. ст. 3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні і суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

За змістом ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Як правило, особа, право якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Спосіб захисту порушеного права частіше за все визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні правовідносини.

Способи захисту прав на земельні ділянки визначено у ст. 152 ЗК України.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

З огляду на наведене, колегія судів вважає, що суд першої інстанції, враховуючи зазначені положення закону та з'ясувавши відсутність між сторонами можливості щодо укладення договору стосовно земельної ділянки, необхідної для обслуговування 12/25 часток будинку, дійшов правильного висновку про виникнення у позивача права власності на частку земельної ділянки, необхідної для обслуговування 12/25 часток будинку в розмірі 504,48 кв.м., що становить 12/25 частки земельної ділянки загальної площі 0, 1051 га, розташованої по АДРЕСА_1 і обґрунтовано задовольнив заявлені вимоги, оскільки право позивачки відповідачем не визнається.

Відповідно до вимог ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Частиною 1 ст. 88 ЗК України встановлено, що володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку.

У п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» у справах за позовом учасників спільної власності на землю про встановлення порядку володіння й користування спільною земельною ділянкою, на якій розташовані належні їм жилий будинок, господарські будівлі та споруди, суд з'ясовує і враховує можливість нормального користування будинком і здійснення догляду за ним, розташування господарських будівель, споруд, необхідність зведення будівель, розташування плодово-ягідних насаджень співвласників, можливість проходу з вулиці на подвір'я тощо. Враховуються також вимоги санітарних правил і правил протипожежної безпеки.

Висновком експерта № 06/13 від 19 лютого 2013 року запропонований єдиний варіант визначення порядку користування вищезазначеною земельною ділянкою згідно якого у користування позивача виділяється земельна ділянка площею 144 кв.м. (зафарбована у додатку № 1 синім кольором), у користування відповідача земельна ділянка площею 157 кв.м. (зафарбована у додатку № 1 зеленим кольором), у загальному користуванні залишається земельна ділянка площею 750 кв.м. (зафарбована у додатку № 1 жовтим кольором).

Такий варіант порядку користування земельною ділянкою не порушує права сторін, надає можливість обслуговувати будинок та нормально їм користуватися, відповідає розмірам їх часток у праві власності та інтересам сторін, а також узгоджується з вимогами санітарних правил і правил протипожежної безпеки.

Визнавши за сторонами право спільної часткової власності на земельну ділянку, за відсутністю можливості поділу земельної ділянки в натурі між сторонами, про що зазначено в експертному висновку, суд першої інстанції обґрунтовано застосував до спірних правовідносин положення ст.88 ЗК України, встановивши між сторонами, як співвласникам земельної ділянки, порядок користування спірною земельною ділянкою за варіантом, запропонованим експертом.

Наведене спростовує доводи апеляційної скарги про безпідставне застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин положень ст.ст. 86,88 ЗК України та ст.ст. 355-358 ЦК України, які регулюють право спільної власності.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не містять підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги і залишення без змін рішення суду.

На підставі наведеного і керуючись, статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частиною 1 статті 308, статтями 314, 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 08 квітня 2013 року - відхилити.

Рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 08 квітня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена до касаційної інстанції шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів.

Судді:

Т.С. Авраміді А.П. Приходченко О.В.Самойлова