КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" червня 2013 р. Справа№ К2/107-12/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Рєпіної Л.О.

Тищенко А.І.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 - представник за дов. б/н від 10.09.2012р.;

від відповідача: Латинський М.Е. - представник за дов. б/н від 14.05.2013р.;

від третьої особи: Левицький Є.В. - представник за дов. №2.5.2.1-06/155 від 21.05.2012р.; Случ О.В. - представник за дов. №2.5.2.1-06/155 від 21.05.2012р.;

розглянувши апеляційну скаргу

Акціонерного товариства «Реверта»

на рішення Господарського суду

Київської області

від 25.12.2012р.

справа №К2/107-12/13 (суддя Наріжний С.Ю.)

за позовом ОСОБА_6

до Товариства з обмеженою відповідальністю «НІСЕМА»

про визнання статуту недійсним

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НІСЕМА»

до ОСОБА_6

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Акціонерне товариство «Реверта»

про стягнення 1106703,03 грн.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_6 (далі - позивач) звернулася до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «НІСЕМА» (далі - відповідач) про визнання Статуту недійсним, зареєстрованого 15.03.2012 р. Тетіївською районною державною адміністрацією Київської області, у частині формування статутного капіталу за рахунок внесення до його складу нежитлового приміщення загальною площею 1032,30 кв.м., розташованого в будинку АДРЕСА_1.

13.11.2012 р. до Господарського суду Київської області надійшла зустрічна позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «НІСЕМА» до ОСОБА_6 про визнання права власності на нежитлове приміщення.

Ухвалою від 13.11.2012 р. прийнято до розгляду зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «НІСЕМА» до ОСОБА_6 про визнання права власності на нежитлове приміщення.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 26.11.2012 р. було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Акціонерне товариство «Парекс Банк».

Рішенням Господарського суду Київської області від 25.12.2012р. у справі № К2/107-12/13 в задоволенні позову ОСОБА_6 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нісема» про визнання недійсним статуту Товариства, зареєстровано 15.03.2012 р. Тетіївською районною державною адміністрацією Київської області, у частині формування статутного капіталу за рахунок внесення до його складу нежитлового приміщення загальною площею 1032,30 кв.м., розташованого в будинку АДРЕСА_1 відмовлено повністю.

Зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Нісема» до ОСОБА_6 про визнання права власності задоволено повністю. Визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Нісема» право власності на нежитлове приміщення загальною площею 1032,30 кв.м., розташоване в будинку АДРЕСА_1. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Нісема» 64380,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Акціонерне товариство «Реверта» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення Господарського суду Київської області від 25.12.2012р. у справі № К2/107-12/13 і прийняти нове рішення, яким відмовити у позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Нісема» до ОСОБА_6 про визнання права власності на нежитлове приміщення загальною площею 1032,30 кв.м., розташоване в будинку АДРЕСА_1

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва неповно з'ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Крім того, апелянт зазначив, що скасування в подальшому ухвали Печерського районного суду м. Києва про затвердження мирової угоди від 11.11.2011 року у справі №2-4263/11 може бути підставою для визнання положень Статуту господарського товариства недійсними.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.01.2013р. у справі № К2/107-12/13, скарга прийнята до розгляду та порушено апеляційне провадження.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 04.03.2013р. в зв'язку з перебування судді Тищенко А.І. у відпустці, розгляд апеляційної скарги у справі № К2/107-12/13 доручено колегії суддів у складі: Сулім В.В. - головуючий суддя, суддів Рєпіна Л.О., Тарасенко К.В.

04.03.2013р. в судовому засіданні Київського апеляційного господарського суду оголошено перерву на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

18.03.2013р. в судовому засіданні Київського апеляційного господарського суду оголошено перерву на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2013р. розгляд справи було відкладено на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2013р. враховуючи велику навантаженість судді Тарасенко К.В., розгляд апеляційної скарги у справі № К2/107-12/13 доручено колегії суддів у складі: Сулім В.В. - головуючий суддя, суддів Рєпіна Л.О., Тищенко А.І.

05.06.2013р. в судовому засіданні Київського апеляційного господарського суду оголошено перерву на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

05.06.2013р. через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду надійшло клопотання третьої особи про встановлення змісту норм права Латвійської Республіки, а саме звернутися до Міністерства юстиції України, компетентних органів та установ Латвійської республіки для встановлення змісту норм права Латвійської республіки, які визначають підстави припинення зобов'язань за латвійським законодавством.

Київський апеляційний господарський суд розглянувши дане клопотання дійшов висновку, що останнє не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Так, матеріали справи містять висновок Бюро присяжних адвокатів Petrovs g partneri, щодо підстав припинення зобов'язань за латвійським законодавством, а також висновок бюро присяжних адвокатів Латвійської Республіки «Крюнбергс та Чуксте» «Про права кредитора у випадку ліквідації основного боржника (юридичної особи» та науково-консультативний юридичний висновок щодо правових наслідків припинення ТОВ «Ліндмакс» (LINDMAXLLP).

Крім того, суд не позбавлений можливості самостійно встановити обставини необхідні для вирішення спору.

Також третьою особою було подано клопотання про витребування у Шевченківському районному суді міста Києва матеріалів кримінальної справи №761/1694/13-к. Дане клопотання відхилено судом, оскільки колегія суддів відповідно до чинного законодавства не має права витребовувати матеріали кримінальної справи. При цьому, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що процесуальні документи згаданої кримінальної справи містяться в матеріалах справи, що розглядається.

Клопотання про зупинення провадження у даній справі до вирішення судом у справах Високого суду правосуддя Великобританії справи за позовом №3135 Акціонерного товариства «Реверта» до Реєстратора Компаній про відновлення запису про компанію «Lindmax LLP» у реєстрі компанії, відхилене як необґрунтоване, так як заявником не доведено неможливість вирішення спору до вирішення зазнаеної справи.

Крім того, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Отже, Київський апеляційний господарський суд зазначає, що розумність тривалості провадження по судовій справі повинна бути оцінена в світлі обставин справи та з огляду на наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів, а також предмет спору. Відповідно до аналізу приписів ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається в першу чергу на відповідні суди.

Згідно ст. 102 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

З огляду на викладене, виходячи зі змісту ст. 77 Господарського процесуального кодексу України та аналізу змісту позовних вимог по даній справі, Київський апеляційний господарський суд не вважає за необхідне відкладати розгляд апеляційної скарги по даній справі для зупинення провадження у справі, оскільки розгляд апеляційної скарги обмежений процесуальними строками, зокрема ст. 102 Господарського процесуального кодексу України, а таке відкладення призведе лише до необґрунтованого затягування розгляду даної справи, що є неприпустимим.

05.06.2013р. в судовому засіданні Київського апеляційного господарського суду представником Акціонерного товариства "Реверта" подано заяву про відвід колегії суддів Суліма В.В., Рєпіної Л.О., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.06.2013р. заяву представника Акціонерного товариства "Реверта" про відвід колегії суддів Суліма В.В., Рєпіної Л.О., Тищенко А.І. у справі № к2/107-12/13 залишено без задоволення.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду Київської області від 25.12.2012р. підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Акціонерного товариства «Реверта» - без задоволення, з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 15.03.2012 року Тетіївською районною державною адміністрацією Київської області було зареєстровано Товариство з обмеженою відповідальністю «Нісема». Відповідно до установчих документів Товариства з обмеженою відповідальністю «Нісема» засновником та єдиним учасником відповідача є ОСОБА_6.

Відповідно до положень Статуту відповідача від 07.03.2012 року (далі - Статут), статутний капітал відповідача становить 6000000,00 грн. та формується за рахунок внесення позивачем до його складу нежитлового приміщення загальною площею 1032,30 кв.м., розташованого в будинку АДРЕСА_1, яке станом на 12.01.2012 року зареєстровано на праві приватної власності за ОСОБА_6.

З матеріалів справи вбачається, що позивач набув у власність нежитлове приміщення на підставі ухвали Печерського районного суду м. Києва від 11.11.2011 року у справі №2-4263/11 за якою на підставі мирової угоди, ОСОБА_10 передає у власність, а ОСОБА_6 приймає у власність нежитлове приміщення загальною площею 1032,30 кв.м., розташованого в будинку АДРЕСА_1.

В подальшому 19.03.2012 року нежитлове приміщення було передано позивачем відповідачу відповідно до акту приймання-передачі майна, наявного в матеріалах справи, як внесок до статутного капіталу ТОВ «Нісема».

Проте, 01.08.2012 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справі № 6-11373св12 ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 11.11.2011 року було скасовано, в результаті чого, на думку позивача, він був позбавлений права власності на нежитлове приміщення.

Враховуючи скасування ухвали Печерського районного суду м. Києва від 11.11.2011 року, на підставі якої за позивачем було зареєстровано право власності на нежитлове приміщення, позивач звернувся до суду першої інстанції з позовною заявою, відповідно до якої просить суд визнати Статут відповідача у редакції від 07.03.2012 року недійсним у частині формування статутного капіталу за рахунок внесення до його складу нежитлового приміщення, через втрату позивачем прав власника на вказане приміщення.

Позивач стверджує, що чинна редакція Статуту ТОВ «Нісема», яка унеможливлює формування позивачем статутного капіталу, не відповідає вимогам ст. 52 Закону України «Про господарські товариства», порушує права позивача як учасника товариства щодо його управління і має бути визнана недійсною.

В свою чергу, відповідач подав зустрічний позов, в якому просить визнати за ним право власності на нежитлове приміщення, посилаючись на правомірність прийняття нежитлового приміщення у власність відповідача, в якості внеску до його статутного капіталу, та невизнання цього права позивачем.

Крім того, в ході розгляду справи в суді першої інстанції, згідно ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.08.2012 року, наданої позивачем, встановлено, що спірне майно перебувало в іпотеці АТ «Парекс Банк». Враховуючи зазначене, Господарський суд Київської області дійшов висновку про необхідність залучення в якості третьої особи на стороні відповідача Акціонерне товариство «Парекс Банк».

У квітні 2012 року АТ «Парекс Банк» змінило своє найменування на АТ «Реверта», що підтверджується Протоколом загальних зборів акціонерів АТ «Парекс Банк» від 27.04.2012 року, Статутом АТ «Реверта», Постановою Реєстру підприємств Латвійської Республіки від 10.05.2012 року та Довідкою з Реєстру підприємств Латвійської Республіки від 10.05.2012 року.

Так, АТ «Реверта» зазначає, що спірне майно перебувало у нього в іпотеці та перейшло у власність внаслідок примусового звернення стягнення на предмет іпотеки, що підтверджується постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.12.2011 року у справі № 2а-17661/11/2670.

Водночас, колегією суддів встановлено наступне.

23.08.2007 року АТ «Парекс Банк» (PAREX BANKA) уклало з ТОВ «Ліндмакс» (Lindmax LLP) (юридична особа за законодавством Сполученого королівства Великобританії та Північної Ірландії, реєстраційний номер ОС311272) договір кредитної лінії №.2.1.16.4. - 07/22 відповідно до якого, банк в межах кредитної лінії видав клієнту кредит для поповнення оборотних засобів клієнта з кінцевим строком отримання кредиту 22 липня 2014 року.

23.08.2007 року між АТ «Парекс Банк» (PAREX BANKA) та ОСОБА_10 було укладено іпотечний договір № 2.1.16.4. - 07/22-IE1 у якості забезпечення виконання зобов'язань ТОВ «Ліндмакс» (Lindmax LLP) по вказаному кредитному договору передало в іпотеку АТ «Парекс Банк» (PAREX BANKA) нежитлове приміщення, що знаходиться в місті Києві, по вулиці Шота Руставелі, будинок 1/12, загальною площею 1032,30 кв. м, та складає 13/100 всього домоволодіння, і що складаються з таких приміщень: - підвал: приміщення №3: приміщення 1 пл. - 75,3 кв.м., приміщення 2 пл. - 43,7 кв.м., приміщення 3 пл. - 14,8 кв.м., приміщення 4 пл. - 24,9 кв.м., приміщення 5 пл. - 15,0 кв.м., приміщення 6 пл. - 2,0 кв.м., приміщення 7 пл. - 17,6 кв.м., приміщення 8 пл. - 28,6 кв.м., приміщення 9 пл. - 18,5 кв.м., приміщення 10 пл. - 8,5 кв.м., приміщення 11 пл. - 9,7 кв.м., приміщення 12 пл. - 6,4 кв.м., приміщення 13 пл. - 5,0 кв.м., приміщення 14 пл. - 10,8 кв.м., приміщення 15 пл. - 6,0 кв.м., приміщення 16 пл. - 55,5 кв.м., приміщення 17 пл. - 9,8 кв.м., приміщення 18 пл. - 11,3 кв.м., приміщення 19 пл. - 9,4 кв.м., всього по підвалу 372,8 кв.м.; -1-й поверх: приміщення 1 пл. - 2,2 кв.м., приміщення 2 пл. - 84,1 кв.м., вітрина пл. - 2,1 кв.м., приміщення 3 пл. - 99,9 кв.м., вітрина пл. - 4,8 кв.м., приміщення 4 пл. - 72,8 кв.м., вітрина пл. - 2,5 кв.м., приміщення 5 пл. - 2,9 кв.м., приміщення 6 пл. - 58,3 кв.м., приміщення 7 пл. - 6,3 кв.м., приміщення 10 пл. - 44,8 кв.м., приміщення 11 пл. - 6,1 кв.м., приміщення 12 пл. - 1,8 кв.м., приміщення 13 пл. - 2,9 кв.м., приміщення 14 пл. - 7,3 кв.м., приміщення 14а пл. - 16,2 кв.м., приміщення 15 пл. - 10,2 кв.м., приміщення 16 пл. - 2,6 кв.м., приміщення 17 пл. - 1,5 кв.м., приміщення 18 пл. - 2,2 кв.м., приміщення 19 пл. - 9,1 кв.м., приміщення 20 пл. - 44,5 кв.м., вітрини пл. - 2,2 кв.м., приміщення 21 пл. - 18,3 кв.м., приміщення 22 пл. - 17,9 кв.м., приміщення 23 пл. - 25,0 кв.м., вітрина пл. - 1,0 кв.м., приміщення 24 пл. - 50,3 кв.м., вітрини пл. - 4,0 кв.м., приміщення 25 пл. - 0,9 кв.м., приміщення 26 пл. - 1,5 кв.м., всього по 1-му поверху 606,2 кв.м.;

- антресолі 1-го поверху: приміщення 8 пл. - 47,0 кв.м., приміщення 9 пл. - 6,3 кв.м., всього по антресолі 1-го поверху - 53,3 кв.м.

Заперечуючи проти визнання права власності на спірне нежитлове приміщення за відповідачем АТ «Реверта» посилається на те, що ним було звернуто стягнення на майно передане в іпотеку на підставі іпотечного договору в позасудовому порядку. Зокрема третя особа посилається на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.12.2011 року у справі № 2а-17661/11/2670, відповідно до якої визнано протиправною відмову КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» у державній реєстрації права власності Акціонерного товариства «Парекс Банк» на спірне нежитлове приміщення.

Проте, дана обставина не може свідчити про звернення стягнення на майно, передане в іпотеку, в позасудовому порядку, з огляду на наступне.

Так, вказане рішення адміністративного суду та встановлені ним факти не є преюдиційними для господарського суду в розумінні ст. 35 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені. Рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

Натомість, адміністративні суди розглядають спори осіб із суб'єктами владних повноважень щодо оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності та не встановлюють належність майна відповідним особам.

Крім того, як вбачається з договору іпотеки від 23.08.07 року № 2.1.16.4. - 07/22-IE1, пунктом 6.3. договору, іпотекодержателю було надано право звернути стягнення на іпотечне майно на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що є підставою для реєстрації за ним права власності на майно.

Пунктом 8.3 іпотечного договору встановлено, що спори та протиріччя між сторонами за цим договором або у зв'язку з ним вирішуються в порядку, передбаченому чинним законодавством України. Відносини, які виникають під час та у зв'язку із укладенням цього договору та не врегульовані в ньому, регулюються чинним законодавством України.

Статтею 44 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що у разі відсутності згоди сторін договору про вибір права, що підлягає застосуванню до цього договору, застосовується право відповідно до частин другої і третьої статті 32 цього Закону, при цьому стороною, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору, є заставодавець - за договором застави та поручитель - за договором поруки.

Таким чином, до положень іпотечного договору № 2.1.16.4. - 07/22-IE1 від 23.08.2007 року застосовуються норми законодавства України.

Так, у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме право власності на нерухоме майно.

Частиною 1 ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що Державна реєстрація прав проводиться на підставі: договорів, укладених у порядку, встановленому законом; свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; рішень судів, що набрали законної сили; інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.12.2011 року № 2а-17661/11/2670 визнано протиправною відмову КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» у державній реєстрації права власності АТ «Парекс Банк» спірного майна та зобов'язано останнього зареєструвати право на майно, однак не вирішено питання про перехід права власності.

До того ж, як встановлено колегією суддів, вказане рішення виконано не було та на сьогодні його виконання є неможливим у зв'язку із відсутністю у КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» повноважень по реєстрації права власності на нерухоме майно та їх обтяжень.

В той же час, відповідач за первісним позовом вважає, що рішення у вказаній справі жодним чином не вплине на права та обов'язки АТ «Реверта» (АТ «Парекс Банк») відносно нежитлового приміщення, оскільки вважає що вказана іпотека припинилася, у зв'язку із припиненням юридичної особи - ТОВ «Ліндмакс».

Так, як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, а саме відповідно до свідчень англійського нотаріуса ОСОБА_15 (АДРЕСА_2) апостильованих 26.11.2012 року та посвідченого їх нотаріального перекладу, 11.09.2012 року ТОВ «Ліндмакс» (Lindmax LLP) було ліквідовано (припинено) як юридичну особу, що підтверджується файлом Бюро Реєстрації Компанії №OC364318.

Статтею 32 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що зміст правочину може регулюватись правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом.

Як вбачається з положень договору кредитної лінії №.2.1.16.4. -07/22 від 23.08.2007 року (пункт 9.6. договору), до його положень застосовуються діючі правові акти Латвійської Республіки.

АТ «Реверта» зазначає, що глава 10 ч. 4 Цивільного закону Латвійської Республіки визнає підстави припинення зобов'язання за латвійським правом. До таких підстав належить: виконання зобов'язання; зарахування зустрічних вимог; поєднання боржника і кредитора в одній особі; укладення між боржником та кредитором договору про відміну зобов'язання; новація; укладення мирової угоди; рішення суду про відмову у задоволенні вимог кредитора; сплив давності. Цивільний закон Латвійської Республіки не відносить до підстав припинення зобов'язання ліквідацію юридичної особи боржника, а тому у випадку ліквідації боржника, зобов'язання за кредитним договором не припиняються.

Однаке, виходячи із суті зобов'язального права, припинення зобов'язань юридичної особи у випадку її ліквідації випливає із 1) факту припинення його існування, правоздатності, а також із 2) факту, що у випадку ліквідації відсутні правонаступники.

До того ж, згідно із ст. 332 Комерційного кодексу Латвії встановлено, що після розподілу майна товариства, ліквідатор подає до установи комерційного реєстру заяву про завершення ліквідації. В заяві ліквідатор підтверджує, що всі вимоги кредиторів задоволенні або належні для них кошти депоновані. Таким чином, задоволення кредиторських вимог (по суті, припинення всіх зобов'язань платежем або депонуванням коштів) є умовою закінчення ліквідації товариства, яке завершується виключенням його із комерційного реєстру. Дана позиція також наведена у юридичному висновку від 28.11.2012 року №1211282, наданого Бюро присяжних адвокатів Petrovs & partneri з латвійського права, наявного в матеріалах справи.

Отже, хоча в латвійському законодавстві прямо не передбачено, що ліквідація юридичної особи тягне за собою припинення її зобов'язань, однак це випливає де факто із аналізу норм латвійського законодавства, що регулюють питання ліквідації юридичної особи, так як відсутність юридичної особи, внаслідок її ліквідації виключає можливість існування будь-яких зобов'язань, що були взятті даною юридичною особою.

Як зазначалося вище, до положень іпотечного договору № 2.1.16.4. - 07/22-IE1 від 23.08.2007 року застосовуються норми законодавства України.

Відповідно до ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Частина 5 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» унормовує, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Відповідно до приписів ст. 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється, серед іншого, у разі припинення основного зобов'язання.

Оскільки основний боржник - юридична особа ТОВ «Ліндмакс» (Lindmax LLP) - припинений (ліквідований), то відповідно припинилося зобов'язання за договором кредитної лінії №.2.1.16.4. - 07/22 від 23.08.2007 року. А отже, оскільки відсутнє основне зобов'язання, тому як наслідок припинилися зобов'язання, які забезпечували виконання кредитного договору.

Крім того, в ході розгляду справи в апеляційному суді відповідач надав суду вирок Шевченківського районного суду м. Києва по обвинуваченню ОСОБА_13 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 192, ч. 1 ст. 358 КК України. Так, відповідач зазначив, що даний вирок Шевченківського районного суду м. Києва не був поданий до суду першої інстанції, оскільки був винесений 08.02.2013 року, тобто після прийняття рішення по даній справі місцевим судом.

Відповідно до ст. 101 ГПК України додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Враховуючи викладене, колегія суддів приймає вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 18.02.2013 року у справі № 761/1694/13-к до розгляду.

Як встановлено апеляційним судом, 08.02.2013 року на підставі вироку Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_13 було визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 192, ч. 1 ст. 358 Кримінального кодексу України.

Зокрема у вказано вироку встановлено, що у невстановлений слідством час в невстановленому слідством місці влітку 2007 року ОСОБА_13 надав потерпілому ОСОБА_10 завідомо неправдиву інформацію про необхідність отримання кредитних коштів начебто підпорядкованій йому компанії «Ліндмакс ЛЛП» із метою розширення бізнесу та поповнення обігових коштів й гарантування повернення кредитних коштів. Введений в оману потерпілий ОСОБА_10 підписав на прохання ОСОБА_13 договір іпотеки №2.1.16.4-07/22-ЕІЕ від 23.08.2007 року та договір поруки №2.1.16.4.-07/22-ДжС9 від 23.08.2007 року із отриманням потерпілим обов'язків поручителя за договором кредитної лінії №2.1.16.4-07/22 від 23.08.2007 між ПАТ «Парекс Банк» та компанією «Ліндмакс ЛЛП», як наслідок, зобов'язання солідарної відповідальності по поверненню грошових коштів.

Вказаний вирок набрав законної сили та на підставі ст. 35 ГПК України є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.

Тобто обставини, про укладення потерпілим ОСОБА_10 іпотечного договору №2.1.16.4-07/22-ЕІЕ від 23.08.2007 року та договору поруки №2.1.16.4.-07/22-ДжС9 від 23.08.2007 року із отриманням обов'язків поручителя за договором кредитної лінії №2.1.16.4-07/22 від 23.08.2007 між ПАТ «Парекс Банк» та компанією «Ліндмакс ЛЛП» під впливом обману є обов'язковими для господарського суду.

Статтею 230 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

За змістом зазначеної норми закону, правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов'язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 ЦК України (вказана умова встановлена вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 08.02.2013 року). До того ж, дана норма передбачає право суду визнати договір недійсним.

Також, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Згідно з частиною першою статті 99 ГПК в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених розділом XII ГПК.

Отже, правила, які встановлено тільки для розгляду справ у першій інстанції, застосуванню апеляційним судом не підлягають.

Так, чинним господарським процесуальним законодавством не встановлена заборона застосування ст. 83 ГПК України судом апеляційної інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про визнання договору іпотеки №2.1.16.4-07/22-ЕІЕ від 23.08.2007 року недійсним, у зв'язку із зазначеними вище обставинами.

Однак, незважаючи на наявність вироку суду та можливість встановлення обставин, що вказують на недійсність іпотечного договору, позивач зазначає, що в будь-якому випадку залишається незаконною передача спірного майна ОСОБА_10 позивачу.

Водночас, спірне майно було набуте позивачем у власність за рішенням суду, а саме згідно ухвали Печерського районного суду м. Києва про затвердження мирової угоди від 11.11.2011 року у справі №2-4263/11, що була скасована 01.08.2012 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справі № 6-11373св12, у зв'язку із тим, що судом не було встановлено чи порушують умови мирової угоди права, свободи чи інтереси інших осіб, зокрема АТ «Парекс банк», який за договором іпотеки № 2.1.16.1-07/22ІЕ1 від 23.08.2007 року був іпотекодержателем майна, відносно якого було укладено мирову угоду.

Як зазначалося вище, 03.03.2012 року відбулись загальні збори засновників (учасників) відповідача на яких було прийнято рішення створити юридичну особу.

Статутом відповідача від 07.03.2012 року передбачено, що статутний капітал відповідача становить 6 000 000,00 грн. та формується за рахунок внесення позивачем до його складу нежитлового приміщення загальною площею 1032,30 кв.м., розташованого в будинку АДРЕСА_1.

При цьому, Київський апеляційний господарським судом враховано, що на момент укладання між ОСОБА_10 та ОСОБА_6 мирової угоди у справі № 2-4263/11 про передачу у власність спірного майна, у ОСОБА_10 не було обмежень щодо розпорядження нежитловим приміщенням, яке розташоване в будинку АДРЕСА_1, оскільки договір іпотеки № 2.1.16.4-07/22-ІЕ1 від 23.08.2007 року, як встановлено судом, є недійсним з моменту укладення, а тому ОСОБА_6 набула спірне майно у власність на законних підставах. В свою чергу, на час проведення загальних зборів засновників (учасників) відповідача та підписання протоколу і Статуту відповідача, а також складання акту приймання-передачі внеску до його статутного капіталу та державної реєстрації відповідача, у позивача були відсутні будь-які обмеження щодо розпорядження належним йому майно, та ухвала Печерського районного суду від 11.11.2011 року була чинною, а отже передача нежитлового приміщення, загальною площею 1032, 30 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 до статутного капіталу відповідача відбувалась на законних підставах.

Таким чином, скасування в подальшому ухвали Печерського районного суду м. Києва про затвердження мирової угоди від 11.11.2011 року у справі №2-4263/11 не може бути підставою для визнання положень Статуту господарського товариства недійсними.

Такої ж позиції притримується Вищий Господарський суд України в поставі від 04.07.2012 року у справі № 5019/1447/11.

За таких обставин, в момент передачі позивачем до статутного капіталу відповідача спірного майна, не існувало жодних обмежень, щодо розпорядження нежитловим приміщенням.

Відповідно до ст. 115 ЦК України господарське товариство є власником:

1) майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу;

2) продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності;

3) одержаних доходів;

4) іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.

Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до п.п. 1, 2 ст. 117 ЦК України учасники господарського товариства зобов'язані:

1) додержуватися установчого документа товариства та виконувати рішення загальних зборів;

2) виконувати свої зобов'язання перед товариством, у тому числі ті, що пов'язані з майновою участю, а також робити вклади (оплачувати акції) у розмірі, в порядку та засобами, що передбачені установчим документом;

Отже, обставини, на які в обґрунтування своїх позовних вимог посилається позивач не є такими в контексті ст. 203 ЦК України, які б тягнули за собою правові наслідки у вигляді наявності підстав для визнання Статуту відповідача зареєстрованого 15.03.2012 року Тетіївською районною державною адміністрацією Київської області, у частині формування статутного капіталу за рахунок внесення до його складу нежитлового приміщення загальною площею 1032,30 кв.м., розташованого в будинку АДРЕСА_1 недійсним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Разом з тим, матеріали справи не містять в розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України належних та допустимих доказів, які б підтверджували правомірність заявлених позовних вимог щодо визнання оспорюваного Статуту в частині формування статутного капіталу недійсним саме з підстав зазначених в позовній заяві.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що до відповідача перейшло право власності на нежитлове приміщення на підставі протоколу загальних зборів засновників (учасників) від 03.03.2012 року, акту приймання-передачі від 19.03.2012 року, та Статуту товариства від 07.03.012 року і у суду відсутні підстави для визнання його недійсним.

Враховуючи зазначені вище висновки, керуючись ст. 12 Закону України «Про господарські товариства», у відповідності до якої товариство є власником майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу, суд дійшов висновку, що відповідач став власником нежитлового приміщення, переданого позивачем в якості внеску в статутний фонд з моменту складення акту приймання-передачі від 19.03.2012 року.

Згідно вимог ст. 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно п. 2 ст. 331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

За загальним правилом відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч. 5 ст. 41 Конституції України право приватної власності є непорушним.

Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема, шляхом визнання наявності прав.

Відповідно до положень ст.ст. 317, 319, 321 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 392 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла до висновку щодо обґрунтованості висновків суду першої інстанції про задоволення позовних вимог позивача по зустрічному позову до відповідача по зустрічному позову про визнання права власності на нежитлове приміщення.

Також, колегія суддів зазначає, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва № 2а-4061/12/2670 від 13.06.2012 року визнано нечинним та скасовано рішення КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» від 12.01.2012 про реєстрацію права власності за ОСОБА_6 на нерухоме майно - нежитлові приміщення, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 1 032, 30 кв.м., що становлять 13/100 всього домоволодіння.

Однак, як вбачається із матеріалів справи, дана постанова суду не виконана. Натомість, як зазначалося вище, права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації.

Сторони не надали суду доказів реєстрації права власності на спірне майно за іншою особою.

Водночас, виконання вищевказаної постанови неможливе у зв'язку із відсутністю, (на час розгляду справи) у БТІ повноважень по реєстрації права власності на нерухоме майно та їх обтяжень.

Отже, зазначене рішення суду не може бути прийняте як належний доказ, що доводить певні обставини по даній справі.

Крім того, колегія суддів наголошує, що адміністративним судом під час розгляду вищевказаної справи не досліджувалося питання щодо відповідності договору іпотеки № 2.1.16.4-07/22-ЕІЕ від 23.08.2007 року нормам законодавства України.

Таким чином, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та встановлення в рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевий господарський суд розглянув всебічно, повно та обґрунтовано в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, належним чином перевірив правовідносини, що виникли між сторонами, та вірно застосував норми матеріального та процесуального права.

Приймаючи до уваги викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні первісного позову та задовольнив зустрічний позов у повному обсязі.

Доводи апелянта про порушення і неправильне застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що прийняте господарським судом рішення відповідає ст. ст. 43, 85 Господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості, підстав для скасування, в тому числі, з мотивів, наведених в апеляційній скарзі не вбачається.

За таких обставин, рішення Господарського суду Київської області від 25.12.2012р. у справі №К2/107-12/13 підлягає залишенню без змін, із доповненням в резолютивній частині рішення щодо визнання недійсним іпотечного договору № 2.1.16.4-07/22-ЕІЕ від 23.08.2007 року, а апеляційна скарга Акціонерного товариства «Реверта» задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянтів.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Реверта» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 25.12.2012р. у справі №К2/107-12/13 - залишити без змін.

3. Визнати недійсним з моменту укладення іпотечний договір № 2.1.16.4-07/22-ЕІЕ від 23.08.2007 р. укладений між Акціонерним товариством «Парекс Банк» та ОСОБА_10.

4. Матеріали справи №К2/107-12/13 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя Сулім В.В.

Судді Рєпіна Л.О.

Тищенко А.І.