РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

_____________________________________________________________________

Справа №: 2-562/11Головуючий суду першої інстанції:Гордєйчик Т.Ф.

№ провадження: 22-ц/190/2486/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Павловська І. Г.

"15" травня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого судді:Павловської І.Г.,

Суддів:Адаменко О.Г., Шестакової Н.В.,

При секретарі:Таранець О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, Алуштинської міської ради, Кримського республіканського підприємства «Сімферопольське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації», за участю третьої особи Алуштинського відділення Кримського республіканського підприємства «Сімферопольське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації», про реальний розподіл будинку, визнання права власності в порядку спадкування, визнання недійсними відомостей про приналежність підсобних приміщень, за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_11, Кримського республіканського підприємства «Сімферопольське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації» про поділ допоміжних приміщень будинку, визнання права власності на господарські будови, усунення перешкод шляхом знесення самочинної будови, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, стягнення моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Алуштинського міського суду АР Крим від 21 лютого 2013 року,

ВСТАНОВИЛА:

27.03.01 ОСОБА_6 звернулась із зазначеним позовом до суду та, уточнивши 29.09.08 свої позовні вимоги, просила провести розподіл будинку АДРЕСА_1 шляхом виділення їй 23/100 частин будинку в натурі згідно правовстановлюючих документів: в житловому будинку літ. «А» - житлову кімнату 1-3 площею 18,9кв.м; в веранді літ. «а» - приміщення № 2 та підвал; визнати за ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 та нею право власності на підсобні приміщення - сарай літ. «Д» площею 11,1кв.м, сарай літ. «Е» площею 8,4кв.м., сарай літ. «Ж» площею 3,0кв.м.;

визнати такими, що не відповідають дійсності та виключити з технічної документації на будинок та технічного паспорту на квартиру № 1 у будинку відомості про приналежність до даної квартири сараю розміром 2,20 х 2,45 площею 5,39кв.м., сараю - 3,25 х 2,50 площею 8,125кв.м., вбиральні - 2,35 х 1,80 площею 4,23кв.м., гаражу - 8,10 х 3,40 площею 27,54кв.м.

Позов мотивований тим, що вона є власником 23/100 частин спірного будинку на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом від 14.12.89 та від 12.02.98, виданих після смерті матері ОСОБА_16 та батька ОСОБА_15 відповідно. До складу 23/100 частин будинку АДРЕСА_1 входить в житловому будинку літ. «А» житлова кімната 1-3 пл. 18,9 кв.м, в веранді літ. «а» приміщення № 2, підвал, убиральня літ. «Д». Інші 77/100 частин будинку і підсобних приміщень належать іншим співвласникам. Крім того зазначає, що існування спільної часткової власності на будинок створює труднощі їй як власнику в здійснені своїх прав.

08.12.06 ОСОБА_7 звернулась із зустрічним позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_11, КРП «Сімферопольське МТБІ» та уточнивши свої вимоги, просила розподілити допоміжні приміщення будинку АДРЕСА_1, визнати право власності на господарські споруди, знести самовільно збудовану споруду, стягнути моральну шкоду та визнати частково недійсним свідоцтво про право власності у порядку спадкування за законом, видане 14.12.89 ОСОБА_6 після смерті матері ОСОБА_16, згідно якого ОСОБА_6 успадкувала 23/200 частин будинку АДРЕСА_1, до яких увійшли: жилий будинок літ. «А» площею 36 кв. м., підвал літ. «п/А»; веранда - літ. «а»; жилої будинок літ. «Б» площею 35,8кв.м.; веранда літ. «б», тамбур літ «61»; ґанок; сараї літ. «В», «Г», «Е», «Ж»; споруди.

Позов мотивований тим, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі продажу від 14.07.06.

ОСОБА_6 - співвласниця будинку - самовільно захопила сараї, власником яких була попередній власник квартири - ОСОБА_17, гараж, вбиральню, а також одноособово використовує загальний підвал, що знаходиться під квартирою № 1 у будинку.

Крім того зазначає, що віднесення вказаних у свідоцтві про право власності у порядку спадкування за законом від 14.12.89 споруд до 23/200 частин будинку є помилковим, оскільки 23/200 частин будинку належали спадкодавцеві ОСОБА_16 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 30.03.60 після смерті ОСОБА_14, а ОСОБА_14 набула у власність 23/100 частин будинку на підставі рішення суду від 24.09.57, яким остання визнана власником 23/100 частин будинку, що складається з жилої кімнати площею 18,9 кв. м., підвального приміщення, веранди до кімнати і убиральні з вигребом.

Рішенням Алуштинського міського суду АР Крим від 21 лютого 2013 року у задоволенні первісного позову відмовлено. Зустрічний позов задоволено частково.

Визнане частково недійсним свідоцтво про право власності у порядку спадкування за законом, видане 14.12.89 ОСОБА_6 після смерті матері ОСОБА_16 в частині включення в спадкові 23/200 частини будинку АДРЕСА_1: жилого будинку літ. «А» приміщення 1-2, 2-1, 4-2; підвалу літ. «п/А» приміщення № 2 (36/100 частин) та 23/100 частин; веранди літ. «а» приміщення 1-1 (31/100 частин), приміщення 4-1(38/100 частин); жилого приміщення літ. «Б» жилою площею 35,8 кв.м.; веранди літ. «б», тамбуру літ. «61»; ґанок; сараю літ. «В», «Г», «Е», «Ж»; споруд; жилого приміщення літ. «А» загальною площею 36кв.м.

Визнано за ОСОБА_7 право власності на підсобні приміщення - сарай літ. «Д» розміром 3,7x3,0 площею 11,1кв.м.; сарай літ. «Е» 3,5x2,4 площею 8,4кв.м.; убиральню літ. «И» 1,2x2,4 площею 2,88кв.м.; гараж літ. «З» 8,1x3,4 площею 27,54кв.м.

Визнано за ОСОБА_7 право сумісної часткової власності на підвал літ. «А» 7,8x2,2 в розмірі 32/100 часток.

Зобов'язано ОСОБА_6 усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні квартирою АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_7, шляхом знесення за власний рахунок самовільно знесеного тамбуру на веранді літ. «а» навпроти вікна житлової кімнати квартири №1, та демонтувати фанерну дошку, що прибита на вікні приміщення квартири №1 з боку самовільного тамбуру.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким первісний позов задовольнити у повному обсязі, у задоволенні зустрічного позову відмовити, посилаючись на те, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясовані всі обставини, що мають значення для вирішення справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи. Зокрема, зазначає, що відповідачкою за первісним позовом не було надано жодного доказу того, що спірні господарські будови належать саме їй, разом з тим приналежність вказаних будов спадкодавцям позивачки підтверджується матеріалами інвентарної справи.

Згідно роз'яснень, наведених в пунктів 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», які є правовим звичаєм у розумінні статті 7 ЦПК, у разі якщо апеляційна скарга

подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині позивних вимог судове рішення не оскаржується.

Таким чином, не підлягає апеляційному перегляду як не оскаржене сторонами судове рішення в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_7 про стягнення моральної шкоди.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення осіб, що з'явились, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 3 статті 303 ЦПК України, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, виходив з того, що виділення ОСОБА_6 в натурі 23/100 частин будинку неможливе, оскільки відсутні технічні можливості на це. Рішенням народного суду Алуштинського району Кримської області від 24.09.57 за ОСОБА_14 визнано право власності на 23/100 частин будинку, що складаються з однієї кімнати, розміром 18,9кв.м., підвального приміщення, веранди до кімнати та убиральні. В цю частку не входили надвірні споруди у вигляді сараїв. Тому і підстави для визнання за ОСОБА_6 права власності у порядку спадкування за законом на підсобні споруди сараї під літ. «Д», «Е», «Ж», відсутні.

Крім того, господарські споруди не відносяться до частини будинку ОСОБА_6 і не належать їй на праві власності, а тому внесення їх до технічної документації квартири, яка належить на праві власності ОСОБА_7, ніяким чином не порушує прав позивачки ОСОБА_6

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_7, суд виходив із того, що спірні господарські споруди були приватизовані ОСОБА_19 і ОСОБА_20 разом з приватизацією квартири АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 04.03.94. Після неодноразового продажу квартири АДРЕСА_1, до ОСОБА_7 як останнього покупця 14.07.06, спірні допоміжні приміщення перейшли у власність разом з головною річчю. Самовільно зведеним тамбуром на веранді літ. «а», напроти вікна житлової кімнати ОСОБА_7, користується саме ОСОБА_6, тому остання повинна зносити самовільну будову, оскільки вона перешкоджає у користуванні власністю ОСОБА_7

Проте, колегія суддів не може повністю погодитися з таким вирішенням спору, вважає висновки суду першої інстанції в частині вирішення зустрічних позовних вимог стосовно визнання права власності на господарські споруди, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину, усунення перешкод шляхом знесення самочинної будови необґрунтованими та такими, що не відповідають обставинам справи, а ухвалене у цій частині рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

При апеляційному перегляді встановлено, та не заперечується сторонами, що домоволодіння АДРЕСА_1 складається з: «А» - основного, «п/а» -підвалу, «а» - веранди, «Б» - основного, «б» - веранди, «61» - тамбура, «аі» - ганку, «А2» -ганку, сараїв «В», «Г», «Д», «Е», «Ж», «З», «Л», навісів «И», «К» і інших споруд.

23/100 частин вказаного житлового будинку за зазначеною адресою належало ОСОБА_14 на підставі рішення Народного суду Алуштинського району Кримської області від 24.09.57.

Згідно свідоцтва про право на спадкування від 30.03.60 ОСОБА_15 та ОСОБА_16 успадкували вказані 23/100 частини в рівних долях. Право власності на 23/100 частини спірного житлового будинку перейшло до ОСОБА_6 на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом від 14.12.89 та від 12.02.98, виданих після смерті матері ОСОБА_16 та батька ОСОБА_15 відповідно. При цьому, 38/100 частин знаходилося у володінні Алуштинського відділу комунального господарства (ВКХ), матеріалами інвентарної справи вказана частка зазначена як квартира № 1.

В подальшому, ця квартира № 1 була приватизована у 1994 і 1995 роках сім'ями ОСОБА_20 та ОСОБА_31. Останніми власниками вказаної частки на час розгляду справи у розмірі згідно висновків судової будівельно - технічної експертизи № 647 від 29.12.12 -18/100 є ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу від 14.07.06, та у розмірі 15/100 часток - ОСОБА_8 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 21.12.95.

39/100 частин належить на праві власності ОСОБА_10, ОСОБА_21, ОСОБА_9 на підставі свідоцтва про право на спадкування від 09.06.87 в рівних долях.

Згідно договору про зміну ідеальних часток від 09.02.59 до 38/100 частин спірного домоволодіння, належних Алуштинському ВКГ входить: кімнати 1-1, 1-2 будинку літ. «А», 31% веранди літ. «а», 32% підвалу літ. «А», кімнати 1-1,2-1 будинку літ. «Б», 48% веранди літ «б», сарай літ «В», вбиральня з вигребом літ. «є»;

до 39/100 частин, належних ОСОБА_22 входить: кімната 2-1 будинку літ. «А», 36% підвалу літ. «А», 38% веранди літ. «а», кімнати 3-1, 3-2 будинку літ. «Б», 52% веранди літ. «б», сарай літ. «Г», вбиральня з бутовим вигребом літ. «ж»;

до 23/100 частин, належних ОСОБА_14 входить: кімната 1-3 будинку літ. «А», 31% веранди літ. «а», 32% підвалу літ. «А», вбиральня з вигребом літ. «Д».

За наслідками технічної інвентаризації спірного домоволодіння у 1960 -1964 роках до інвентарної справи були внесені сараї: «Д» площею 11,1 кв.м., «Е» площею 8,4 кв.м., «Ж» площею 3,0 кв.м., «З» площею 7,2 кв.м., «Л» площею 6,2 кв.м., навіси: «И» площею 2,9 кв.м., «К» площею 8,9кв.м. - тобто вони були побудовані вже після встановлення ідеальних часток у 1959 році та при їх визначені не бралися до уваги. Зазначені споруди не відмічені як самочинні.

Доказів того, що ці приміщення належать комусь із співвласників спірного домоволодіння, тобто будувалися за його кошти матеріали цивільної справи не містять.

Проте, з матеріалів інвентарної справи вбачається, що після смерті першого власника 23/100 часток спірного будинку ОСОБА_14 по заяві її спадкоємця ОСОБА_23 від 03.03.60 була проведена технічна інвентаризація для оформлення довідки на прийняття спадщин. Та вже на той час було встановлено, що фактично частка будинку ОСОБА_14 складала не 23/100, а 26/100 за рахунок зменшення частки не ВКГ ( квартири № 1), а частки ОСОБА_22 до 36/100, при цьому вартість нерухомого майна ОСОБА_24 ( а тому і частки будинку) збільшилась за рахунок сараїв літера Д розміром 3X3,7, (а. с. 29-32 інвентарної справи).

Разом з цим, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо неможливості визнання за ОСОБА_14, ОСОБА_16, ОСОБА_15 права власності на будь-які господарські приміщення, з огляду на те, що у зв'язку зі смертю, згідно до положень частини 4 статті 25 ЦК України, цивільна правоздатність останніх припинилась.

Відповідно до статті 137 ЦК УРСР, чинної з моменту збудування спірних господарських приміщень і до прийняття ЦК України, майно, яке не має власника або власник якого невідомий (безхазяйне майно), надходить у власність держави за рішенням виконавчого комітету районної, міської Ради народних депутатів, винесеним за заявою фінансового органу. Матеріали справи такого рішення не містять.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про належність ОСОБА_14 на праві власності тільки тих приміщень, що вказані у рішенні Народного суду Алуштинського району Кримської області від 24.09.57, не відповідають матеріалам інвентарної справи, а тому доводи апеляційної скарги ОСОБА_6 про знаходження тривалий час у її володінні і користуванні, у тому числі, сараю літера «Д» заслуговують на увагу.

Присадибна земельна ділянка співвласниками не приватизована, тобто знаходиться у власності Алуштинської міської ради.

Земельний та Цивільний кодекси Української РСР від 1922 року, що діяли до 1970 та 1963 років, відповідно, встановлювали державну, як єдину форму власності на землю та передбачали надання земельних ділянок у користування під житлову забудову з встановленням меж в натурі (на місцевості) та укладенням договорів на безстрокове користування земельними ділянками для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд.

Згідно з вимогами частин 1, 3 статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його

частці у праві спільної часткової власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Згідно із зазначеною нормою виділення частини спільного майна в натурі проводиться відповідно до частки особи у праві спільної часткової власності; розмір матеріальної компенсації за зменшення частки особи у власності визначається за угодою сторін або судом за дійсною вартістю майна на час розгляду справи.

Постановою Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» № 7 від 04.10.91 ( далі Пленум ) судам роз'яснено, що в спорах про поділ будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок може бути виділено відокремлену частину будинку, яка відповідає розміру їх часток у праві власності.

Виходячи з положень статтей 183, 367 ЦК України та роз'яснень, викладених у пунктах 6, 7 Пленуму, виділ частки в натурі (поділ будинку) може мати місце за наявності технічної можливості виділення кожній із сторін відокремленої частини будинку із самостійним виходом (квартири), яка відповідає розміру їх часток у приватній власності або наявності технічної можливості переобладнання будинку в ізольовані квартири. У тих випадках, коли для поділу необхідне переобладнання або перепланування будинку він провадиться за наявності на це дозволу виконавчого комітету місцевої ради. Якщо виділ частки будинку в натурі неможливий, суд вправі за заявленим про це позовом встановити порядок користування відособленими приміщеннями (квартирами, кімнатами) такого будинку. У цьому разі окремі підсобні приміщення (кухня, коридор тощо) можуть бути залишені в загальному користуванні учасників спільної часткової власності. Порядок користування жилим будинком може бути встановлено також і між учасниками спільної сумісної власності. При неможливості виділу частки будинку в натурі або встановлення порядку користування ним, власнику, що виділяється, за його згодою присуджується грошова компенсація. Розмір грошової компенсації визначається за угодою сторін, а при відсутності такої угоди - судом по дійсній вартості будинку на час розгляду справи.

З урахуванням вимог статті 10 ЦПК України з метою всебічного і повного з'ясування обставин справи та забезпечення здійснення прав сторін на судовий захист, задля вирішення питання щодо технічної можливості заявленого позивачкою за первісним позовом виділу, місцевим судом було призначено по справі судову будівельно-технічну експертизу, згідно із висновком якої № 647 від 09.12.12 встановлено неможливість здійснення виділу частки домоволодіння , що належить ОСОБА_6, із загального будинку, оскільки у такому разі можливе закриття вікна приміщення квартири ОСОБА_7

Інших вимог для вирішення спору стосовно володіння і користування своєю часткою будинку разом з відповідною часткою господарських споруд ОСОБА_6 не заявлено.

За таких обставин судова колегія погоджується із висновком місцевого суду щодо відхилення позовних вимог ОСОБА_6 в частині здійснення виділу її частини в натурі.

Пунктом 8 Пленуму визначено, що різні господарські будівлі (літні кухні, сараї тощо) є підсобними будівлями і складають з будинком одне ціле. Тому при відчуженні жилого будинку вони переходять до нового власника разом з будинком, якщо при укладенні договору про відчуження не було обумовлено їх знесення або перенос попереднім власником.

Відповідно до статті 186 ЦК України, річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тобто, розташовані на земельній ділянці поряд із житловим будинком господарсько-побутові будівлі й споруди: сараї, гаражі, літні кухні тощо відповідно до положень статей 186, 381 ЦК України є приналежністю головної речі (будинку).

Саме з цих підстав, у свідоцтві поряд із житловим будинком вказані усі господарсько-побутові будівлі й споруди: 12.11.84 при оформленні права на спадщину 39/100 часток спірного будинку ОСОБА_22; 14.12.89 при оформленні права на спадщину 23/200 часток

після смерті матері ОСОБА_6; 12.02.98 при оформленні права на спадщину після смерті батька ОСОБА_6 ( а.с.56, 62, 68 інвентарної справи), що відповідає діючому на той час наказу Міністерства юстиції України № 20/5 від 03.03.2004 « Про затвердження Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України».

За таких обставин, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про

помилкове включення відомостей про склад нерухомого майна згідно довідки БТІ і визнання

у цій частині недійсним свідоцтва про право власності у порядку спадкування за законом,

видане 14.12.89 ОСОБА_6 після смерті матері ОСОБА_16, зроблений з порушенням

норм матеріального права, тому ухвалене у цій частині рішення про-задоволення зустрічних вимог підлягає скасуванню.

Згідно статті 1 Закону «Про приватизацію державного житлового фонду» (далі Закон), приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

З матеріалів справи вбачається, що належні державному житловому фонду 38/100 часток спірного будинку у вигляді квартири № 1 були приватизовані 04.03.94 сім'єю ОСОБА_20, при цьому у свідоцтві вказано що її загальна площа складає 22,9кв.м., житлова - 11,9кв.м.; а в розрахунку площі, котра приватизується безоплатно, вказана вартість само двох кімнат квартири без зазначення допоміжних приміщень ( а. с. 61 т.1), що повністю відповідає відомостям технічного паспорту, оформленого 28.02.94 року ОСОБА_20 перед приватизацією квартири.

05.04.95 займані приміщення державного житлового фонду загальною площею 66,5кв.м. і житлової 23,9кв.м. були приватизовані сім'єю ОСОБА_31, про що оформлено свідоцтво про приватизацію також квартири № 1 без зазначення закріплених допоміжних приміщень.

24.03.94 ОСОБА_20 поміняли своє житло і власником їх квартири став ОСОБА_25, при цьому у договорі міни зазначено, що у його власність переходить квартира № 1 загальної площею 22,9кв.м., житлової - 11,9кв.м., яка згідно технічного паспорту розташована на першому поверсі семиквартирного будинку, будь-яких допоміжних приміщень згідно технічного паспорту у договорі міни не зазначено (а. с. 64 інвентарної справи ).

07.07.97 після смерті ОСОБА_25 квартиру № 1 з такими самими технічними характеристиками без зазначення допоміжних приміщень успадкував ОСОБА_26

20.03.01 ОСОБА_26 продав квартиру № 1 ОСОБА_27, пунктом 2 договору купівлі продажу зазначено, що відповідно даних правовстановлюючих документів і технічної документації квартира складається з коридору розміром 2,7кв.м., кухні 8,3кв.м. житлової кімнати розміром 11,8кв.ми. також без зазначення допоміжних приміщень (а. с. 44 т.1).

Саме такі технічні характеристики придбаної нерухомості зазначені у договорах купівлі продажу від 10.06.02 на ім'я ОСОБА_17 (т.1 л. д. 147) і від 14.07.06 на ім'я відповідачки ОСОБА_7 (а. с. 169 т.1).

Обґрунтовуючи задоволення зустрічних вимог ОСОБА_7 в частині визнання права власності на допоміжні приміщення будинку, суд першої інстанції послався на відомості технічного паспорту на квартиру, де згідно довідки ЖЄО від 29.08.01 зазначено, що за квартирою закріплені сараї розміром 2,20x2,45; підвалу 8,00x2,20; убиральня розміром 2,35х1,80,сараї 3,25x2,50; гараж 8,10x3,40 ( а. с. 76 інвентарної).

Однак, на думку судової колегії, зазначену довідку не можна вважати належним доказом приналежності допоміжних приміщень ОСОБА_7, оскільки відповідно до інвентарної справи на все домоволодіння приміщень у такому розмірі, а також у вигляді гаражу взагалі немає на земельній ділянці будинку.

Крім того, вказана довідка ЖЄО, на підставі якої були внесені зміни у технічний паспорт, була оформлена 29.08.01 - через тривалий час після приватизації квартири ОСОБА_20 у 1994 році у процесі виникнення суперечки щодо користування загальною власністю.

Беручи до уваги зазначене, а також відповідь начальника СМБРТІ ОСОБА_28 від 27.05.04 про приналежність ОСОБА_12 ( правонаступником якого є ОСОБА_7) тільки

квартири №1, та помилковому внесенні інших господарських приміщень до зазначеної квартири ( а. с. 181 т.1), колегія суддів дійшла висновку щодо обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_6 в частині виключення з технічного паспорту на квартиру №1, що належить ОСОБА_7, відомостей про наявність підсобних приміщень: сараю розміром

2,20x2,45м., сараю -3,25x2,50м., убиральні - 2Д5х1,80м., гаражу - 8,1ОхЗ-40м: підвалу - 8,00x2,20, оскільки такими відомостями порушається право ОСОБА_6 на частку у спільному майні.

Таким чином, оскільки доказів того, що саме спірні господарські приміщення складали державний житловий фонд матеріали справи не містять, колегія суддів дійшла висновку про помилкове застосування судом першої інстанції правового механізму визначеного статтею 10 Закону.

Разом з тим, з матеріалів справи і технічної експертизи від 29.12.12 вбачається, що будинок АДРЕСА_1, крім належних на праві власності часток ОСОБА_6 і ОСОБА_22, складається з двох приватизованих квартир, які зазначені у технічної документації під номером 1; одна з них загальним розміром 40,7 належить ОСОБА_8 і складає 15/100 часток будинку; а інша квартира загальним розміром 22,9кв.м. належить ОСОБА_7 і складає 13/100 часток ( а. с. 81-95 т.4).

Згідно договору про зміну ідеальних часток від 09.02.59 зазначені квартири входили до 38/100 частин домоволодіння, належних Алуштинському ВКГ, разом з допоміжними приміщеннями - 32% підвалу літ. «А», 48% веранди літ «б», сараю літ «В», вбиральні з вигребом літ. «є», однак порядок користування допоміжними приміщеннями, у тому числі і частиною підвалу між власниками квартири у судовому порядку не визначався, оскільки такі вимоги не заявлялися.

За законодавством України допоміжне приміщення у дво- або багатоквартирному будинку, гуртожитку має своє функціональне призначення, яке полягає у забезпеченні експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців. Під поняттям «мешканці» треба розуміти власників, співвласників, наймачів, орендарів окремих житлових і нежитлових приміщень будинку, які проживають у будинку і становлять визначене коло суб'єктів, які реалізують право спільної власності на окремий її об'єкт - допоміжні приміщення.

Відповідно до частини другої статті 382 ЦК України власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, с механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке і обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку. Приватизація, купівля-продаж, спадкування, інші цивільно-правові угоди є однаковими юридично значимими підставами набуття права власності на квартиру.

Згідно зі статтею 19 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» спільне майно співвласників багатоквартирного будинку складається з неподільного та загального майна. Неподільне майно перебуває у їхній спільній сумісній власності і не підлягає відчуженню, загальне майно - у спільній частковій власності.

Таким чином, на допоміжні приміщення багатоквартирного будинку поширюється правовий режим як спільної сумісної, так і спільної часткової власності, який передбачає особливий порядок здійснення повноважень власника щодо володіння, користування і розпорядження. При цьому в законодавчому порядку не виокремлюються суб'єкти права спільної власності залежно від підстав набуття права власності на квартиру.

З огляду на таке, колегія суддів дійшла висновку, що власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.

У зв'язку з тим, що співвласниками спірного домоволодіння об'єднання співвласників багатоквартирного будинку створено не було, всі споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир належать їм на праві спільної сумісної власності.

Наведеного суд першої інстанції не врахував, та помилково дійшов до висновку щодо можливості визнання за ОСОБА_7 права власності на окремі господарські приміщення без поділу цього майна та припинення права спільної сумісної власності, з огляду на те, що такі вимоги нею взагалі не заявлялися.

У зв'язку з цим, судова колегія приходить до висновку щодо відхилення позовних вимог ОСОБА_6 про визнання права власності на господарські приміщення «Д», «Е», «Ж» та тотожних позовних вимог ОСОБА_7 стосовно господарських приміщень «Д», «Е», «Ж», «З», «И» з наведених правових підстав.

Не може погодитися судова колегія і з висновками суду першої інстанції щодо порушення прав ОСОБА_7 у користуванні та розпорядженні квартирою №1 самовільним зведенням співвласником ОСОБА_6 тамбуру на веранді літ. «а» навпроти вікна її житлової кімнати, оскільки доказів того, що саме ОСОБА_6 побудувала цю спірну споруду матеріали справи не містять.

Навпаки, матеріалами інвентарної і цивільної справи підтверджується, що зазначена споруда була побудована ще до набуття ОСОБА_7 права власності на квартиру № 1, та на час придбання нею власності вже існувала за згодою попередніх власників, оскільки матеріали справи не містять доказів їх заперечень.

Висновок судово-будівельної експертизи від 29.12.12 про самовільне зведення ОСОБА_6 спірного тамбуру перед вікном приміщення квартири № 1, належної ОСОБА_7 ( а. с. 91 т.4), судова колегія не може прийняти як належний доказ зустрічних вимог про знесення, оскільки він заснований тільки на відсутності у матеріалах справи письмової згоди всіх співвласників на зведення спірного тамбуру.

Однак, з матеріалів справи, у тому числі і інвентарної, вбачається, що спірний тамбур влаштований попередніми власниками с частки коридору, який перебував у спільному користуванні попередніх власників - ОСОБА_29 і ОСОБА_20 ( ОСОБА_6 і ОСОБА_7), а за рахунок іншої частки того ж самого коридору була збільшена квартира № 1, яка у даний час належить ОСОБА_7) з 17,8кв.м. до 22,9кв.м., що також підтверджується поясненнями експерта у судовому засіданні 21.05.09 ( а. с. 159 т.3).

За таких обставин, колегія суддів вважає, що спірний тамбур був влаштований за згодою співвласників, не є самовільним і ця будова не може порушати ОСОБА_30, оскільки придбана нею квартира була у тому самому становище, яке існує на час розгляду справи , та існувала на час укладання договору купівлі продажу.

Щодо задоволення зустрічних вимог про демонтування фанерної дошки з вікна квартири № 1, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про порушення у цій частині прав ОСОБА_30, оскільки таки вимоги підтверджені належним чином та засновані на приписах статті 391 ЦК України.

Таким чином, думку колегії судів, рішення суду частково ухвалено при неповному з'ясуванні обставин справи та порушенні норм матеріального права, а доводи апеляційної скарги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

За таких обставин, судова колегія вважає, що відповідно пунктів 1, 4 частини 1 статті 309 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню в частині вимог за первісним позовом про визнання права власності на господарські будови та виключення даних з технічної документації та за зустрічним позовом про визнання права власності на господарські будови, визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на спадщину за законом, усунення перешкод у користуванні власністю шляхом знесення самочинної будови з ухваленням нового рішення в цій частині про часткове задоволення первісного позову і відмову у задоволенні зустрічного позову.

З урахуванням наведеного, керуючись статтями 303, 304, 309, 313-315, 317, 319 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим,

ВИРІШИЛА:

апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Алуштинського міського суду АР Крим від 21 лютого 2013 року скасувати в частині вимог за первісним позовом про визнання права власності в порядку спадкування, виключення даних з технічної документації та за зустрічним позовом.

Ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_6 про визнання права власності на сараї літера «Д», «Е», «Ж» в порядку спадкування - відмовити з підстав наведених у мотивувальній частині цього рішення

Визнати невідповідними дійсності і зобов'язати СМБРТІ виключити з технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_1, належну ОСОБА_7, данні про приналежність до цієї квартири сараю розміром 2.20x2.45, сараю розміром 3.25x2.50, убиральні розміром 2.35x1.80, гаражу розміром 8.10x3.40, підвалу -8,00x2,20.

У задоволенні позову ОСОБА_7 про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину від 14 грудня 1989 року, що видане ОСОБА_6; визнання права власності на підсобні приміщення, зобов'язання усунути перешкоди в користуванні і розпорядженні квартирою АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_7, шляхом знесення за власний рахунок тамбуру на веранді літ. «а» - відмовити.

В решті це ж рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.

Судді

Адаменко О.Г. Павловська І.Г. Шестакова Н.В.