УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №: 22-ц/191/544/13Головуючий суду першої інстанції:Бистрякова Д.С.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Ломанова Л. О.

"05" червня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м. Феодосія у складі:

Головуючого суддіЛоманової Л.О.,

СуддівПритуленко О.В., Приходченко А.П.

При секретаріМартиненко М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, треті особи - Комунальне підприємство «ЖЕК № 1», ОСОБА_8, про усунення перешкод у користуванні власністю, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 13 березня 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2012 року ОСОБА_6, посилаючись на положення статей 387 та 391 ЦК України, звернулася до суду із позовом до ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні власністю - квартирою АДРЕСА_2 - шляхом виселення відповідачки із нежилих приміщень квартири: сараїв літ. «К» та «Л», що входять до складу даної квартири, без надання іншого житла.

Вимоги позову мотивовані тим, що позивачка є власницею зазначеної квартири на підставі договору купівлі-продажу з ОСОБА_9 від 15 липня 2011 року.

До складу даної квартири, крім жилих приміщень, входять також нежитлові приміщення: сарай літ. «Б», сарай літ. «К», навіс літ. «к», сарай літ. «М», літній душ літ. «Л».

За зазначеною адресою відповідачка зареєстрована, як наймач житла, з 03 грудня 2008 року. Позивач вважає, що договір найму зазначеної квартири, укладений між колишнім власником житла ОСОБА_9 та відповідачкою, припинений у зв'язку з укладенням договору купівлі-продажу квартири та переходом до позивачки права власності на квартиру. Проте, 19 червня 2012 року відповідачка добровільно звільнила від своїх речей лише кімнату, але продовжує проживати та займає сараї літ. «К» та літ. «Л», чим створює перешкоди позивачці у користуванні власністю.

Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 13 березня 2013 року у позові ОСОБА_6 відмовлено.

У апеляційній скарзі позивачка просить суд скасувати зазначене рішення суду та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Так, у скарзі йдеться про помилковість висновку суду про те, що відповідачка має право на користування сараями у зв'язку з дозволом на це співвласника житла - ОСОБА_8 (чоловіка позивачки та сина відповідачки), оскільки суд не дав належної оцінки факту непроживання позивачки та сина відповідачки однією сім'єю з 2004 року, а також того, що ОСОБА_8 ніколи не проживав у зазначеній квартирі.

У запереченнях на апеляційну скаргу ставиться питання про її відхилення та залишення без змін рішення суду першої інстанції, оскільки відповідачка не втрачала право на проживання у спірній квартирі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення учасників процесу, що з'явилися у судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги за матеріалами справи та заперечень на неї, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Між тим, ч. 3 даної статті передбачено, що апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

З матеріалів справи вбачається, що позивачка - ОСОБА_6 та син відповідачки - ОСОБА_8 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 01 жовтня 1977 року (а.с. 38, 39, 41).

Сторони по справі, третя особа ОСОБА_8 та інші особи (усього 5 осіб) з 21 січня 2003 року є співвласниками житла - двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 78-79), де учасники по справі були зареєстровані та проживали, зокрема, відповідачка була зареєстрована за вказаною адресою до 03 грудня 2008 року (а.с. 14).

З 03 грудня 2008 року відповідачка зареєстрована у якості наймача у квартирі АДРЕСА_2, власником якої був ОСОБА_9 (а.с. 13, 81) на підставі договору найму, укладеного між ОСОБА_9 та ОСОБА_7 27 листопада 2008 року та зареєстрованого у встановленому порядку (а.с. 135).

15 липня 2011 року між продавцем - ОСОБА_9 та покупцем - ОСОБА_6 укладений договір купівлі-продажу (реєстр 1402) вказаної квартири АДРЕСА_2 (а.с. 6, 7). Як зазначено у договорі дана квартира у цілому складається з: І - тамбуру, площею 5, 2 м2; 2 - кухні, площею 7, 2 м2; 3 - кімнати, житловою площею 15, 9 м2; сараю літ. «Б», площею 6, 4 м2; «К» - сараю; «к» - навісу; «М» - сараю; Л - літнього душу; загальна площа квартири: 28, 3 м2; житлова площа - 15, 9 м2 (а.с. 6, 10-12).

25 травня 2012 року у вказаній квартирі зареєструвалася позивачка - новий власник квартири (а.с. 14), а 17 липня 2012 року нею заявлений вищенаведений позов до відповідачки.

Зазначені обставини не заперечуються сторонами.

Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 13 грудня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду АР Крим у м. Феодосія від 23 січня 2013 року, квартира АДРЕСА_2, визнана спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_8 та ОСОБА_6 (а.с. 67-69, -71).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з урахуванням положень статей 405, 383 та 369 ЦК України, відповідно яких власник житла має право використовувати приміщення для власного проживання або проживання членів своєї сім'ї, а співвласники майна користуються ним спільно, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_6 про виселення відповідачки з нежилих приміщень квартири, оскільки інший співвласник квартири, син відповідачки ОСОБА_8, не заперечує проти користування останньою цим майном.

Між тим, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, оскільки судом були неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, характер спірних правовідносин, у зв'язку з чим, застосований закон, який не підлягає застосуванню до даних правовідносин, що слід визнати обов'язковою підставою для скасування судового рішення.

Статтею 405 ЦК України врегульовані права членів сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, на користування цим житлом.

Матеріали справи свідчать про те, що відповідачка проживає у спірній квартирі з 2007 року на підставі договору найма житла, укладеного нею з ОСОБА_9 Право власності на вказане житло набуте сином відповідачки ОСОБА_8 лише після придбання цієї квартири позивачкою за договором купівлі-продажу від 15 липня 2011 року. Даних щодо проживання ОСОБА_8 у цій квартирі, або про реальний поділ цього майна співвласників, матеріали справи не містять.

За таких обставин не можна погодитись з висновком суду про правомірність користування відповідачкою спірним житлом, як члена сім'ї власника житла, та за наявності дозволу на це лише одного зі співвласників.

Проте, згідно з частиною 1 статті 158 ЖК України наймач користується жилим приміщенням у будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, відповідно до договору найму жилого приміщення.

Статтею 170 цього Кодексу передбачено, що при переході права власності на жилий будинок (частину будинку, квартиру), в якому знаходиться здане в найом жиле приміщення, до іншої особи, договір найму зберігає силу до закінчення зазначеного в ньому строку. Якщо договір найму укладено без зазначення строку, новий власник будинку (квартири) вправі вимагати його розірвання у випадках і в порядку, передбачених статтею 168 цього Кодексу.

Частиною 3 статті 168 ЖК України визначені як загальні підстави припинення договору найму приватного житла, так і підстави його розірвання за ініціативою наймодавця.

Між тим, матеріали справи не містять даних щодо припинення договору найму, укладеного між ОСОБА_9 та відповідачкою ОСОБА_7 на користування спірним житлом, у порядку передбаченому статтею 168 цього Кодексу.

Застережень щодо неможливості користуватися нежилими приміщеннями квартири договір найму не містить.

Отже, посилання позивачки на припинення договору найму зазначеної квартири, укладеного між колишнім власником ОСОБА_9 та відповідачкою, у зв'язку з переходом права власності на цю квартиру до позивачки, не засновані на законі, а тому не можуть бути прийняті до уваги.

Враховуючи те, що відповідачка набула право користування зазначеною квартирою на підставі норм житлового законодавства, речові способи захисту права, визначені позивачем на підставі статей 387 та 391 ЦК України, не підлягають застосуванню. Виселення у даному випадку може бути проведено з урахуванням вищенаведених норм житлового законодавства, проте, матеріали справи не свідчать про наявність обставин для застосування положень статей 168-169 ЖК України.

Зазначене було залишено поза увагою суду першої інстанції, що потягло за собою ухвалення рішення, яке не відповідає вимогам статей 213 та 214 ЦПК України, тому на підставі положень ч. 3 ст. 303 ЦПК України воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення - про відмову у позові з інших підстав.

На підставі наведеного та керуючись статтею 303, пунктом 2 частини 1 статті 307, пунктами 1 та 4 частини 1 статті 309, частиною 2 статті 314 та статтею 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 13 березня 2013 року скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким у позові ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення з нежитлових приміщень квартири АДРЕСА_2 відмовити з інших підстав.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді:

Л.О. Ломанова О.В. Притуленко А.П. Приходченко