Справа № 2514/5762/2012 Провадження № 22-ц/795/1362/2013 Головуючий у I інстанції -Пантелієнко В. Г. Доповідач - Губар В. С.
Категорія -цивільна
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
27 травня 2013 року
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого - суддіГубар В.С.,
суддів:Мамонової О.Є., Позігуна М.І.,
при секретарі:Халимон Т.Ю.
за участю:ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 18 квітня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про визнання права власності на частку у спільному майні подружжя,
в с т а н о в и в:
Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 18 квітня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено, визнано спільною сумісною власністю подружжя наступне майно: квартиру АДРЕСА_1, автомобіль марки «РУТА 25» автобус D, зеленого кольору, 2010 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1., гараж АДРЕСА_2.
Визнано за ОСОБА_6 право власності на:
- 1/2 частину квартири АДРЕСА_1;
- 1/2 частину автомобіля марки «РУТА 25» автобус D, зеленого кольору, 2010 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1;
- 1/2 частину гаражу АДРЕСА_2.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 судові витрати в розмірі 4433 грн. 28 коп.
В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить змінити рішення суду першої інстанції та відмовити у визнанні за ОСОБА_6 права власності на 1/2 частину автомобіля марки «Рута» автобус D, зеленого кольору, 2010 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 вартістю 142612 грн.
В іншій частині рішення суду першої інстанції ОСОБА_5 не оскаржує.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що оскаржуваний автобус був придбаний відповідачем власні кошти, отримані від продажу належної йому однокімнатної квартири АДРЕСА_1.
Апелянт наголошує, що спірний автобус є об'єктом підприємницької діяльності та використовується ним для перевезення пасажирів на міському маршруті.
На думку апелянта суд першої інстанції порушив норми матеріального права, так як рішенням Конституційного суду України від 19.09.2012 року визначається правовий режим майна приватного підприємця, а не майна фізичної особи - підприємця, які не можна ототожнювати, тому необхідно керуватись пунктом 29 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя».
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_5, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.
Ст.ст. 10, 11, 60 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які у справі мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення судом їх переконливості. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог, і кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 перебували у зареєстрованому шлюбі з 20.01.2000 року, який розірвано рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 01.11.2012 року.
27 грудня 2004 року укладений договір купівлі-продажу однокімнатної квартири, за яким ОСОБА_5 передав у власність ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_1 за ціною, яка визначена за домовленістю сторін у сумі 5701 грн. 00 коп, яка значиться у вказаному договорі (а.с.26)
ОСОБА_5 зареєстрований як фізична - особа підприємець без створення юридичної особи з 07 грудня 2007 року, що підтверджується відповідним свідоцтвом про реєстрацію (а.с.32).
Згідно копії накладної № 2 від 04 січня 2010 року ОСОБА_5 як фізична особа придбав автомобіль марки «РУТА 25» автобус D, зеленого кольору, 2010 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 за 170928 грн. 00 коп., що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру № 109 від 04 січня 2010 року (а.с.92).
Відповідно до копії свідоцтва транспортного засобу, вищевказаний автобус був зареєстрований 13 березня 2010 року на ім'я ОСОБА_5
Таким чином, рухоме майно, яке позивач просила визнати спільною сумісним майном подружжям, придбано сторонами під час перебування у зареєстрованому шлюбі.
Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, а кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Крім того, ст. 70 СК України передбачає, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до пункту 2.1. рішення Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року № 17-рп/2012 в аспекті конституційного звернення щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 Кодексу).
Крім того, правова позиція Конституційного суду України полягає в тому, що статутний капітал та майно приватного підприємства є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Посилання апелянта на те, що оскаржуваний автобус використовується ним як фізичною-особою підприємцем, тому воно не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, не заслуговує на увагу, оскільки, ст. 320 ЦК України визначає право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом є одним із видів розпорядження власністю та законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності.
Апелянтом не надано суду першої інстанції і не представлено апеляційному суду належних доказів, які б свідчили про те, що спірний автобус придбаний ним за кошти, які належали йому особисто, так як визначена у договорі купівлі-продажу вартість проданої однокімнатної квартири в 30 разів менша, ніж вартість придбаного автобусу.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що спірний автобус придбаний під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, а тому є спільним майном подружжя, оскільки ч.2 ст. 60 СК України презумується, що будь яке майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності.
Отже, матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_5 придбав спільний автобус як фізична особа - підприємець, а тому немає правових підстав вважати вказане майно особистою власністю останнього.
Зважаючи на викладене, апеляційний суд визнає, що оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Судом правильно визначені існуючі між сторонами правовідносини, яким дана вірна юридична оцінка. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, які є об'єктивними, відповідають обставинам справи і наявним у справі доказам, повно і всебічно досліджені судом. Передбачені законом підстави для скасування рішення відсутні.
Керуючись ст.ст. 303, 307 308, 313-315, 317, 319, 324 ЦПУ України, апеляційний суд,
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.
Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 18 квітня 2013 року залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:Судді: