АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД м. КИЄВА
03680, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а
_________________________
Справа № 22-4716/13 р. Головуючий в 1 інстанції - Мальцев Д.О.
Доповідач - Усик Г.І.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
04 червня 2013 р. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого - Усика Г.І.
суддів - Соколової В.В., Нежури В.А.
при секретарях - Охневській Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Луверс» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 квітня 2012 р. у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Луверс» про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу,
в с т а н о в и л а:
У лютому 2009 р. ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ «Луверс» про визнання незаконним та скасування наказу від 31.12.2008 р. про звільнення її з посади головного консультанта по питанням розвитку за прогул, поновлення її на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 01.11.2010 р., залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 23.02.2011 р. позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано наказ ТОВ «Луверс» № 02-09/25 від 31.12.2008 р. про звільнення ОСОБА_1 з посади головного консультанта по питанням розвитку за прогул та відсутність на роботі без поважних причин незаконним, в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.09.2011 р. рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 01.11.2010 р. та ухвала апеляційного суду м. Києва від 23.02.2011 р. в частині відмови в задоволенні вимог ОСОБА_1 про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано, та ухвалено нове рішення про задоволення позовних вимог про поновлення на роботі. В частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 06.04.2012 р. позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено. Стягнуто з ТОВ «Луверс» на користь ОСОБА_1 329 304,96 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В апеляційній скарзі ТОВ «Луверс» просило рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу частково, в розмірі 2575,28 грн.
На обґрунтування своїх доводів посилалось на те, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини справи та неправильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а також неправильно сприйняв висновки суду касаційної інстанції щодо підстав та причин скасування рішення суду першої інстанції від 01.11.2010 р. та ухвали апеляційного суду м. Києва від 23.01.2011 р. Вважав, що суд не звернув увагу на те, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 01.11.2010 р. встановлено, що відповідач здійснив допуск позивачки до роботи та надав їй необхідний обсяг роботи відповідно до її функціональних обов'язків, однак остання до роботи не приступила, а отже відсутні правові підстави для нарахування та виплату її заробітної плати.
Також вказував на те, що суд першої інстанції не надав оцінки доводам представника відповідача та наданим ним доказам про те, що ОСОБА_1 не виконувала ніякої роботи за її посадою, а отже між сторонами не фактично не відбулись трудові відносини, у зв'язку з чим вона не має права на отримання заробітної плати.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 25..10.2012 р. рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто з ТОВ «Луверс» на користь ОСОБА_1 28 242,55 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 16.01.2013 р. касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Апеляційного суду м. Києва від 25.10.2012 р. скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
В судовому засіданні представник ТОВ «Луверс» просив задовольнити апеляційну скаргу з наведених у ній підстав.
Представник ОСОБА_1 просив апеляційну скаргу відхилити, посилаючись на те, що її доводи не грунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які приймали участь в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 з 02.04.2001 р. працювала за сумісництвом на посаді головного консультанта по питанням розвитку ТОВ «Луверс» з окладом 10 000,00 грн. в місяць.
31.12.2008 р. вона була звільнена з роботи за прогул за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України
Рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.09.2011 р. рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 01.11.2010 р. та ухвала апеляційного суду м. Києва від 23.02.2011 р. в частині відмови в задоволенні вимог ОСОБА_1 про поновлення на роботі та стягнення середнього за час вимушеного прогулу скасовано, та ухвалено нове рішення про задоволення її позову про поновлення на роботі.
Таким чином зазначеним судовим рішенням встановлено, що ОСОБА_1 перебувала в трудових відносинах з ТОВ «Луверс», і її звільнення за п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України відбулось незаконно.
Відповідно ч.2 ст235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці у заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи.
З огляду на висновки суду касаційної інстанції про те, що поновлення на роботі вимагає не тільки скасування наказу про звільнення, але і видачу наказу про поновлення працівника на роботі, а також вчинення дій, які б свідчили про допуск власником або уповноваженим органом працівника до роботи, надання обсягу роботи відповідно до його функціональних обов'язків та оплату праці, суд першої інстанції правильно вважав безпідставними доводи представника відповідача про те, що ОСОБА_1 була допущена до роботи 09.04.2009 р. з посиланням на те, що саме в цей день її представник отримав наказ №02-09/29 від 03.04.2009 р. про відміну наказу про її звільнення з роботи від 31.12.2008 р. № 02-09/25.
Крім того, визнаючи за ОСОБА_1 право на виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 2575,28 грн. представник ТОВ «Луверс» частково визнав порушене право позивачки на отримання заробітної плати за час вимушеного прогулу, що суперечить його ж твердженням про те, що позивачка взагалі не має права на отримання заробітної плати у зв'язку з тим, що вона не виконувала ніякої роботи за посадою.
Таким чином, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 01.01.2009 р. по 01.11.2011 (дата наказу про поновлення на роботі) в сумі 329 304,96 грн., суд першої інстанції правильно виходив з доведеності її вимог.
При визначенні суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд правильно керувався загальними правилами обчислення середнього заробітку, керуючись п.8 розд. 4 постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. №100, відповідно до якого нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадиться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках передбачених чинним законодавством календарних днів, які мають бути оплачені середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Конкретно розраховуючи суму, яка підлягає стягненню на користь позивачки за вимушений прогул, суд першої інстанції правильно виходив з того, що розмір її заробітної плати за останні два місяці роботи складав 10000,00 грн. на місяць.
Зазначені обставини підтверджуються довідкою про заробітну плату, індивідуальними відомостями про застраховану особу з Пенсійного фонду України, штатними розписами ТОВ «Луверс» станом на 01.09.2008 р. та 01.12.2008 р., а також наданою позивачкою випискою з її поточного (карткового) рахунку, з якої убачається, що з урахуванням податків та інших відрахувань і зборів на її картковий рахунок у жовтні, листопаді та грудні місяцях 2008 р. нараховувалась заробітна плата в розмірі, відповідно - 8210,38 грн., 8202,50 грн. та 8202,50 грн.
Останнім місяцем виплати заробітної плати ОСОБА_1 є грудень 2008 р., її заробітна плата за листопад та грудень місяць 2008 р. становила 10 000,00 грн. на місяць.
Відповідно до листа Міністерства праці та соціальної політики України від 18.09.2007 № 6884/0/1407/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2008 р., у листопаді 2008 р. було 20 робочих днів, а у грудні 2008 р. - 23 робочі дні.
Відповідно середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 465,12 грн. ( 20000 грн. : 43 дні).
Кількість робочих днів з 01.01.2009 р. по 31.010.2011 р. судом першої інстанції визначена правильно і становить 708 днів. Таким чином суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з відповідача суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивачки, що становить 329 304,96 грн. (708 днів х 465,12 грн.)
Доводи апеляційної скарги про те, що стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивачки необхідно було провести за період з 31.12.2008 р. по день скасування наказу про її звільнення за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України - 03.04.2009 р. не грунтуються на встановлених судом першої інстанції обставинах справи та вимогах закону.
Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Луверс» відхилити, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 квітня 2012 р., залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: Судді: