4

Справа № 0909/3943/2012

Провадження № 22ц/779/1393/2013

Категорія 5

Головуючий у І інстанції Димашок В.П.

Суддя-доповідач Меленко О.Є.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2013 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Меленко О.Є.

суддів Вакарук В.М., Соколовського В.М.

секретаря Бойчука Л.М.

з участю: позивача ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3.,

його представника ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи без самостійних вимог на стороні відповідача-комунальне підприємство «Житлоінфоцентр» та Коломийська міська рада про визнання недійсним свідоцтва про право приватної власності на квартиру, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Коломийського міськрайонного суду від 16 квітня 2013 року,-

в с т а н о в и л а:

Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 16 квітня 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи без самостійних вимог на стороні відповідача-комунальне підприємство «Житлоінфоцентр» та Коломийська міська рада про визнання недійсним свідоцтва про право приватної власності на квартиру - відмовлено.

На дане рішення ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, та порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Зазначає, що з часу свого народження постійно проживав у АДРЕСА_2, яка на даний час є предметом спору, однак був зареєстрований АДРЕСА_1. Факт його постійного проживання у спірній квартирі підтвердив в судовому засіданні і сам відповідач, який також вказав, що сам він проживав у цій квартирі періодично тільки в 2009 році. Однак суд не взяв до уваги його показання в цій частині. Суд також належно не оцінив та безпідставно відхилив пояснення свідка ОСОБА_5, який вказав, що позивач проживав у квартирі до початку 2010 року; ОСОБА_6, який зазначав, що відповідач створював нестерпні умови проживання, через що, позивач змушений був покинути житло; ОСОБА_7 в присутності якої дружина позивача брала ключі від спірного житла,а в подальшому відмовлялась їх повернути.

Натомість суд безпідставно взяв до уваги показання свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9, хоч вони суперечать поясненням відповідача ОСОБА_3

Вказує, що в довідці Коломийського професійного ліцею та індустріально-педагогічному технікумі зазначено місце реєстрації вулицю Заньковецької м. Коломия, оскільки саме така адреса зазначена в його паспорті, а відтак і у навчальних списках, адже відомостей про фактичне місце проживання ніхто не вимагав.

Що стосується плати за комунальні послуги, то така дійсно проводилась відповідачем, оскільки він ( позивач) на той час він був неповнолітнім і коштів на сплату таких послуг у нього не було.

З цих підстав рішення суду першої інстанції просив скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

В судовому засіданні ОСОБА_2 вимоги апеляційної скарги підтримав та просив про її задоволення.

ОСОБА_3 та його представник доводи апеляційної скарги не визнали. Рішення суду першої інстанції вважають законним та обгрунтованим.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, доводи представника, дослідивши письмові матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволення, виходячи з наступного.

Відмовляючи ОСОБА_2 в задоволенні позову, суд першої станції обґрунтовано виходив з того, що позивачем не представлено доказів, які б підтверджували те, що він постійно проживав у спірній квартирі чи перебував на обліку як потребуючий поліпшення житлових умов, а представлені ним докази підтверджують факт його проживання з 2007 року за іншою адресою.

З таким висновком суду погоджується і колегія суддів.

Так, виходячи з принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст.11 ЦПК) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 вказував на те, що постійно проживав в спірній квартирі з батьками, а в подальшому з бабусею, після смерті якої залишився проживати у спірному житлі один, а тому виходячи з вимог ч.4 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» мав право на приватизацію спірної квартири. Вважав, що відповідач неправомірно приватизував спірне житло на себе, порушивши його (позивача) право на вказане житло, а тому просив визнати свідоцтво про право власності недійсним та повернути спірне житло до фонду Коломийської міської ради.

Разом з тим, позивач не заперечуючи своєї реєстрації у іншій квартирі, як і факту набуття права власності у процесі приватизації на 1/7 частину квартири АДРЕСА_1, навіть не ставив питання про визнання за ним права на житло у спірній квартирі - АДРЕСА_2

З матеріалів справи також вбачається, що згідно розпорядження органу приватизації №14089 від 25.01.2012 року ОСОБА_3 видано свідоцтво серії САЕ №577332 про право власності на квартиру АДРЕСА_2.

Згідно ч.4 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону.

Виходячи з вимог ст. ст.10, 60 ЦПК кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно ст.59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки жодних доказів того, що в процесі приватизації спірної квартири ОСОБА_3, який з 2009 року постійно приживав у цій квартирі та зареєстрований у ній, порушено його ( ОСОБА_2.) житлові права, ні в суді першої інстанції, ні в засіданні апеляційного суду не надано, то правових підстав для визнання свідоцтва про право власності на квартиру немає.

Що стосується доводів апелянта з приводу неналежної, на його думку, оцінки судом показань свідків та факту постійного проживання у спірному житлі, то такі не знаходять свого підтвердження. Так, вирішуючи спір, суд в повній мірі дотримався вимог ст. 212 ЦПК України, а висновок про наявність чи відсутність підстав для задоволення позову безпосередньо відображено в судовому рішенні.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції були досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази і їх не надано суду апеляційної інстанції, що давало б підставу для зміни чи скасування судового рішення.

Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з'ясовано всебічно та повно, дано їм вірну правову оцінку, а рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Коломийського міськрайонного суду від 16 квітня 2013 року залишити без зміни.

Ухвала набирає чинності з часу проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий О.Є. Меленко

Судді В.М. Вакарук

В.М. Соколовський