У Х В А Л А
29 травня 2013 р. Справа № 804/5328/13-а
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Конєвої С.О.
при секретарі судового засідання Шрамко Я.В.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1
від відповідача: Павлова І.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську адміністративну справу з адміністративним позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ про стягнення 7886,27 грн. та зобов'язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
15.04.2013р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ та просить:
- стягнути з відповідача по справі - Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ на користь позивача по справі - ОСОБА_1 не виплачену частину грошового забезпечення за вересень місяць 2012 року у сумі 7886,27 грн.;
- зобов'язати відповідача по справі - Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ провести індексацію не виплаченої позивачу по справі - ОСОБА_1 частину грошового забезпечення за вересень місяць 2012 року.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що у порушення вимог Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ затвердженої наказом МВС України від 31.12.2007р. № 499, ст.43 Конституції України відповідачем безпідставно було зменшено йому розмір посадового окладу, що потягло зменшення надбавки за вислугу років, не було виплачено премію за серпень 2012р. та 26 днів вересня 2012р., безпідставно утримано з позивача 824,61 грн. Окрім того, посилається і на те, що у відповідності до ст. 225, 233, 238 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити повністю.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, просив в його задоволенні відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що відповідач повністю розрахувався з позивачем у жовтні 2012р. про що є відповідні докази, а тому позиція позивача щодо розрахунку суми відшкодування з вини відповідача є надуманою та такою, що вводить суд в оману. Також вказує на те, що відповідно до Положення про преміювання працівників ДДУВС, що є додатком до колективного договору прийнятого конференцією трудового колективу згідно протоколу № 1 від 05.06.2012р. премія не виплачується працівникам університету, які звільнились з роботи в місяць, за який проводиться преміювання, а сума у розмірі 824 грн. 61 коп. була утримана з позивача у зв'язку з тим, що позивач не надав посвідчення про відпустку з відмітками про прибуття й вибуття з місця відпочинку у встановлений строк.
У судовому засіданні оголошувалася перерва до 29.05.2013р.
У ході судового розгляду справи судом було встановлено наступні обставини.
ОСОБА_1 з 25.04.2008р. по 25.02.2011р. та з 17.01.2012р. по 26.09.2012р. проходив публічну службу у Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ МВС України.
26.09.2012р. згідно наказу відповідача № 140ос ОСОБА_1 було звільнено з посади проректора Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ з економічних питань та ресурсного забезпечення з 17.09.2012р. на підставі наказу МВС України від 17.09.2012р. № 772 о/с за п. 45 «в» ( за особистим проханням)-(а.с.39).
Також, 26.09.2012р. наказом відповідача № 142 ос ОСОБА_1 був звільнений з органів внутрішніх справ з посади начальника відділу ресурсного забезпечення 26.09.2012р. на підставі наказу МВС України від 10.02.2011р. № 200, наказу ДУВС від 25.02.2011р. №14ос, постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.09.2012р. у справі №2а/0470/3175/11 за п. 64 «є» ( за порушення присяги) - (а.с.37).
Як вбачається зі змісту довідки від 20.05.2013р. № 130 щодо остаточного розрахунку з позивачем за вересень 2012р., у вересні 2012р. позивачеві було нараховано та виплачено грошове утримання згідно наказу ректора ДДУВС від 26.09.2012р. №140ос за 17 календарних днів в сумі - 2678 грн. 86 коп.; у жовтні 2012р. було виплачено грошове забезпечення за 9 календарних днів вересня на посаді начальника відділу ресурсного забезпечення в сумі 190 грн. 90 коп. Премію відповідно до наказу від 10.09.2012р. № 299 проректор з економічних питань не отримував у зв'язку зі звільненням за п.64 «є» ( за порушення присяги). Згідно довідки з кадрового забезпечення від 01.10.2012р. ОСОБА_1 не надав посвідчення про відпустку з відмітками про прибуття з місця відпочинку, у зв'язку з чим не було підстав для виплати за 4 дні додаткової відпустки(а.с.36).
Зазначений факт не надання відповідачеві посвідчення про відпустку у встановлений строк також підтверджується і наданою позивачем копією його заяви про надання оригіналу посвідчення про відпустку від 09.04.2012р. лише 23.05.2013р. про що свідчить відповідний штемпель відповідача про прийняття вказаної заяви з додатками (а.с.108).
Як встановлено в судовому засіданні та підтверджено матеріалами справи, а також і позивачем у ході судового розгляду справи, він отримав розрахунок за вересень 2012р. у листопаді 2012р.
У ході з'ясування судом питання щодо дотримання позивачем строків звернення до суду з даним позовом, встановлених ч. 3 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач зазначив, що він вважає, що відповідно до ст. 225, 233, 238 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Заслухавши позивача та представника відповідача, які приймали участь у судовому розгляді даної справи, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства України та оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про те, що зазначений позов слід залишити без розгляду у зв'язку з тим, що позовну заяву подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду, виходячи з наступного.
Судом встановлено та підтверджено як матеріалами справи, так і в судовому засіданні самим позивачем той факт, що відповідачем проведено розрахунок з позивачем під час його звільнення та виплачено грошове утримання за вересень 2012р. у жовтні 2012р., яке отримано позивачем у листопаді 2012 року.
У відповідності до ч.3 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа, дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
З огляду на викладене, та виходячи з того, що позивач довідався про порушення свого права щодо невиплати йому частини грошового забезпечення за вересень 2012р. у листопаді 2012р., що підтвердив сам позивач в судовому засіданні, то з урахуванням ч.3 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України, він повинен був звернутися з даним позовом до суду у грудні 2012р., тоді як з даним позовом позивач звернувся лише 15.04.2013р., що підтверджується відбитком штепмеля адміністративного суду про прийняття позову за вх.№24613/13 від 15.04.2013р.(а.с.3).
При цьому, позивачем не наведено жодних обґрунтованих доводів та підстав, які б свідчили про поважність пропуску строку звернення до суду з даним позовом. Також таких доказів не містять і матеріали справи.
Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду з даним позовом, встановлений ч.3 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням того, що спір стосується саме публічної служби і те, що саме ця норма регулює строки звернення до суду щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження та звільнення.
Відповідна правова позиція узгоджується також і з позицією Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду викладена у постанові від 12.09.2012р. у справі №2а/0470/3175/11 та Вищого адміністративного Суду України в ухвалі від 27.02.2013р. №К/9991/62409/12.
Приймаючи до уваги вищевикладене, суд не може погодитися з твердженням позивача про те, що до даних правовідносин слід застосовувати загальні норми ст.ст. ст. 225, 233, 238 Кодексу законів про працю України,оскільки відповідно до ч. 7 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України вони підлягають застосуванню у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини.
В даному випадку, питання щодо строків звернення до суду, пов'язані з прийняттям, проходженням, звільненням на публічній службі врегульовано нормами ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України, які набрали чинності з 1 вересня 2005 року та є спеціальними, а тому саме ці норми Кодексу підлягають застосуванню до даних правовідносин.
За таких обставин, у адміністративного суду відсутні підстави для застосування строку звернення до суду з даним позовом, встановлені нормами ст.ст. 225, 233, 238 Кодексу законів про працю України.
Згідно до п.9 ч.1 ст. 155 Кодексу адміністративного судочинства України суд залишає позовну заяву без розгляду, якщо позовну заяву подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду і суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.
З огляду на наведене, те, що судом у судовому засіданні встановлено факт пропуску позивачем строку звернення до суду з даним позовом, визначений ч.3 ст.99 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням того, що позивачем на наведено жодних підстав та не надано жодних доказів поважності причин пропуску цього строку, навпаки, позивач в судовому засіданні наполягав на тому, що він не пропустив строк звернення до суду з цим позовом, суд не находить підстав для визнання пропуску строку звернення до адміністративного суду з даним позовом поважними, а тому вказану позовну заяву слід залишити без розгляду на підставі п.9 ч.1 ст. 155 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи вищевикладене та керуючись п.9 ч.1 ст. 155, ч.3, 7 ст. 160, ст. 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
УХВАЛИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ про стягнення 7886,27 грн. та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без розгляду.
Роз'яснити позивачеві, що згідно ч. 3 ст. 155 Кодексу адміністративного судочинства України, особа, позовна заява якої залишена без розгляду, після усунення підстав, з яких заява була залишена без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.
Ухвала суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали згідно ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала набирає законної сили у порядку та у строки, встановлені ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст ухвали складений у відповідності до вимог ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України - 03.06.2013р.
Суддя С.О. Конєва