АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-ц/793/1497/13Головуючий по 1 інстанції
Категорія : 46, 48 Іваненко І.В.
Доповідач в апеляційній інстанції
Магда Л. Ф.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 травня 2013 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:
головуючогоМагди Л.Ф.
суддівМіщенка С.В., Трюхана Г.М.
при секретаріКотолуп А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_6 - ОСОБА_7 на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 22 березня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_6 про стягнення аліментів на утримання дитини та поділ майна, що є спільною сумісною власністю, вивчивши матеріали справи, -
в с т а н о в и л а :
ОСОБА_8 28 лютого 2013 р. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення аліментів на утримання дитини та поділ майна, що є спільною сумісною власністю.
В позовній заяві вказувала, що 18 лютого 2012 р. вони з відповідачем уклали шлюб, який на даний час не розірваний, хоча з вересня 2012 року сторони спільно не проживають. ІНФОРМАЦІЯ_1 р. народилася донька сторін ОСОБА_9, яка на даний час проживає із позивачкою та перебуває на її утриманні. Відповідач достатньої допомоги на утримання дитини не надає.
Позивачка зазначала в позові, що аліменти відповідач нікому не платить, стягнень по виконавчим документам з відповідача не проводиться, інших дітей немає.
Крім цього, позивачка зазначає, що під час шлюбу сторони у березні 2012 року придбали автомобіль ВАЗ-21120, держаний номер НОМЕР_1, який є їх спільною власністю.
Тому позивачка просила суд стягнути з відповідача аліменти на утримання дитини до її повноліття у сумі 600 грн. щомісячно та визнати за нею право власності на ? частину вказаного автомобіля.
Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 22 березня 2013 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_6 аліменти на користь ОСОБА_8 на утримання доньки ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 486 грн. щомісячно, починаючи з 28 лютого 2013 року і до досягнення дитиною повноліття.
Рішення в частині аліментів ухвалено допустити до негайного виконання в межах суми виплати за один місяць.
Визнато за ОСОБА_8 право власності на ? ідеальну частину автомобіля ВАЗ-21120, держаний номер НОМЕР_1, залишивши у власності ОСОБА_6 іншу ? ідеальну частину цього автомобіля.
Стягнуто з ОСОБА_8 та з ОСОБА_6 на користь держави по 114 грн. 70 коп. суми судового збору з кожного.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник відповідача ОСОБА_6 - ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу в якій просить змінити рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 22 березня 2013 року в частині стягнення аліментів, вирішивши стягнути з ОСОБА_6 аліменти на користь ОСОБА_8 на утримання доньки ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 300 грн. щомісячно, починаючи з 28 лютого 2013 року та змінити рішення в частині поділу майна, що є спільною сумісною власністю, відмовивши в задоволенні цієї вимоги в повному обсязі, посилаючись на те, що рішення суду є необгрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, апелянт посилається на те, що судом не було враховано ту обставину, що спірний автомобіль було придбано у березні 2013 р. за позичені кошти і у вересні 2013 р. продано за погодженням з позивачкою на підставі довіреності за 10 тис. грн., які були витрачені на потреби сім'ї, як то: на лікування позивачки в пологовому будинку при народженні дитини та на погашення боргів, що виникли у сторін під час шлюбу, в тому числі на час придбання цього автомобіля.
Рішення суду в частині визначення розміру аліментів не відповідає вимогам ст. 184 ЦК України, не ґрунтується на відповідних доказах та розрахунках про необхідність стягнення аліментів саме в розмірі 486 грн.
Заслухавши суддю-доповідача, ОСОБА_6 та його представника, які підтримали апеляційну скаргу, заперечення проти доводів апеляційної скарги позивачки, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга повинна бути відхилена виходячи з наступного.
Вирішуючи спір сторін з приводу стягнення з відповідача на користь позивачки аліментів на утримання малолітньої дочки сторін, суд обгрунтовано виходив з положень ст. ст. 180, 181, 183. 184 СК України та обставин справи, зокрема з того, що позивачка ніде не працює, оскільки займається доглядом за дитиною, ІНФОРМАЦІЯ_1, інших доходів не має.
Згідно із ч. 3 п. 17 роз'яснень Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 від 15 травня 2006 р. «Про застосування судами окремих норм Сімейного Кодексу України при розгляді справ щодо батьківства та стягнення аліментів» вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Тому колегія суддів знаходить, що суд правильно визначив спосіб стягнення аліментів - у твердій грошовій сумі, та розмір аліментів, виходячи з того, що відповідач не має стабільного доходу, в даний час ніде не працює, однак за віком та станом здоров'я не позбавлений можливості працювати і належним чином утримувати свою дочку. При цьому судом враховано, що він не має зобов'язань щодо інших осіб, які потребують його утримання.
Оспорюючи в апеляційній скарзі визначений судом розмір аліментів - у 486 грн. щомісячно і не заперечуючи сплачувати аліменти у розмірі 300 грн. щомісячно, відповідач та його представник не надали апеляційному суду належних та допустимих доказів в обґрунтування своїх вимог.
Також колегія суддів знаходить обгрунтованим рішення суду і в частині визнання права власності позивачки на ? частину автомобіля ВАЗ-21120.
Відповідно до вимог ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно із вимогами ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Ст. 71 цього Кодексу встановлено, що майно, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачени0 ЦК України (435-15).
Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Відповідно до п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.
У разу коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Зважаючи на те, що сторони по справі в ході розгляду справи не дотрималися вказаних вимог закону та роз'яснень Пленуму ВСУ, а автомобіль є неподільною річчю, суд правильно визнав за позивачкою та за відповідачем право власності на ? ідеальну частину цього майна за кожним.
Доводи апеляційної скарги про те, що спірний автомобіль був відчужений відповідачем під час спільного проживання, а гроші витрачені на потреби сім'ї, тому підстав для поділу вказаного автомобіля немає, не можуть бути прийняті до уваги.
Відповідач, посилаючись на продаж автомобіля, не надав суду, зокрема й апеляційному суду, належних доказів на підтвердження своїх доводів. Довіреність, видана ним на ім'я ОСОБА_10 на керування та розпорядження цим автомобілем, не є належним доказом відчуження спірного автомобіля. На час розгляду справи станом на 12 березня 2013 р. згідно із повідомленням начальника Черкаського ВРЕР при УДАІ УМВС України від 15 березня 2013 р., цей автомобіль був зареєстрований за ОСОБА_6
Та обставина, що в даний час автомобіль знаходиться у третіх осіб, не перешкоджає суду розглядати спір сторін про поділ цього автомобіля, що відповідає п. 24 Постанови Пленуму ВСУ від 21 грудня 2007 р., де роз'яснено, що до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.
Доводи апеляційної скарги про те, що спірний автомобіль у березні 2012 р. придбавався сторонами за позичені гроші, тому частина коштів від продажу цього автомобіля у вересні 2012 р. пішла на їх погашення, перевірялись судом і їм була надана відповідна оцінка, з якою колегія суддів погоджується, оскільки відповідач не надав суду належних та допустимих доказів з цього приводу.
Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Керуючись ст. ст. 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_6 - ОСОБА_7 відхилити, рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 22 березня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_6 про стягнення аліментів на утримання дитини та поділ майна, що є спільною сумісною власність залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Головуючий :
Судді :