№ справа:1-0107/36/2012Головуючий суду першої інстанції:Якушева
№ провадження:11/190/216/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Соловйов М. В.
__________________________________________________________________________________
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"22" січня 2013 р. колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого суддіКапустіної Л.П.
СуддівСоловйова М.В., Балахонова Б.Л.
За участю прокурораАблякімової З.В.
розглянувши матеріали кримінальної справи по апеляції прокурора Кримської прокуратури з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері Куценко К.С. на постанову Залізничного районного суду м. Сімферополя від 16.11.2012, якою
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Кілії, громадянин України, з середньо-спеціальною освітою, неодружений, не працюючий, проживаючий за адресою: АДРЕСА_2, раніше судимий: 1) 16.12.2010 вироком Залізничного районного суду м. Сімферополя АРК за ч. 1 ст. 185 КК України до 2 місяців арешту, звільнений 24.12.2010 по закінченню строку покарання;
обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України,
ВСТАНОВИЛА:
16.11.2012 постановою Залізничного ра йонного суду м. Сімферополя АРК, кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_6 у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190 Кримінального Кодексу України направлено до Кримської прокуратури з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері для організації додаткового розслідування.
Рішення суду було мотивоване тим, що органами внутрішніх справ на протязі тривалого часу не встановлено місце проживання та перебування обвинуваченого, та не виконано його явку в судове засідання, що є свідченням того, що органами досудового слідства не були прийняті усі необхідні заходи, щодо встановлення особи обвинуваченого, зазначене перешкоджає у подальшому розгляд кримінальної справи.
В апеляції прокурор просить постанову скасувати та направити справи до суду першої інстанції для розгляду по суті, посилаючись на порушення судом вимог ст. 281 КПК України (далі-КПК 1960 року) та безпідставність висновків суду стосовно повернення справи з підстав не встановлення фактичного місця проживання обвинуваченого.
Заслухавши доповідача; вислухавчи думку прокурора, який підтримав апеляцію, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляція задоволенню не підлягає.
Статтею 281 КПК України 1960 року передбачена можливість направлення кримінальної справи зі стадії судового розгляду для проведення додаткового розслідування з мотивів неповноти або неправильності досудового слідства, яка не може бути усунена у судовому засіданні.
Згідно п. 8 Постанови пленуму Верховного Суду України № 2 від 11.02.2005 «Про практику застосування судами України законодавства, що регулює повернення справ на додаткове розслідування» зазначено, що досудове слідство визнається неповним, якщо під час його провадження всупереч вимогам ст. ст. 22 і 64 КПК України 1960 року, не були досліджені або були поверхово чи однобічно досліджені обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Згідно ст. 64 КПК України визначено обставини, що підлягають доказуванню у кримінальній справі є дані, які характеризують особу обвинуваченого, у тому числі його постійне місце проживання.
Однак, органами досудового слідства зазначені вимоги належним чином виконані не були.
Так, 10.05.2011 постановою суду першої інстанції справа за обвинуваченням ОСОБА_6 направлено до Солом'янського районного суду м. Києва для вирішення питання про об'єднання кримінальних справ в одне провадження.
Однак, згідно листа Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 20.07.2011, кримінальна справа щодо ОСОБА_6 направлена безпосередньо до Залізничного районного суду м. Сімферополя АРК.
Як вбачається з матеріалів справи, 03.10.2011 постановою Залізничного районного суду АРК прийнято рішення про етапування обвинуваченого до Сімферопольського слідчого ізолятору в строк до 03.11.2011 року.
Однак зазначена постанова та постанова від 07.11.2011 виконані не були, оскільки обвинувачений перебував у Київському слідчому ізоляторі та міг бути етапований лише після винесення рішення Солом'янським районним судом м. Києва (а. с. 166, 172).
28.03.2012 постановою Залізничного районного суду м. Сімферополя АРК провадження по кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_6 у скоєнні злочину, передбаченому ч. 2 ст. 190 КК України зупинено до розгляду кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_7 та ОСОБА_6 у скоєнні злочинів передбачених ч. 1, ч. 2 ст. 186, ст. 353 КК України Солом'янським районним судом м. Києва.
З матеріалів справи вбачається, що вироком Солом'янського районного суду м. Києва ОСОБА_6 був засуджений за ч. 2 ст. 186, ст. 353, 70 КК України до 4 років 6 місяців позбавлення волі, на підставі ст. 75 звільнений з іспитовим строком 3 роки, з покладанням обов'язків на підставі ст. 76 КК України та змінений запобіжний захід на підписку про невиїзд з постійного місця проживання.
Судове засідання суду першої інстанції призначено на 24.05.2012, однак обвинувачений на судове засідання не з'явився, хоча був повідомлений належним чином, на підтвердження чого у матеріалах справи міститься судова повістка (а. с. 210).
За цих обставин, судом першої інстанції обвинуваченого об'явлено у розшук. Виконання зазначеної постанови було доручено ЛВ на станції м. Сімферополя (а. с. 216).
Так, судом першої інстанції неодноразово: 24.05.2012, 19.09.2012, 20.07.2012 (а. с. 218, 219, 220) направлялись запити-нагадування стосовно розшуку обвинуваченого.
Однак, відомості про те, що зазначеними органами приймаються відповідні заходи щодо реального пошуку обвинуваченого, та встановлення його місця знаходження, у матеріалах справи відсутні.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 228 КПК України 1960 року прокурор, одержавши від слідчого справу з обвинувальним висновком, зобов'язаний був перевірити чи правильно обрано запобіжний захід.
З матеріалів кримінальної справи вбачається, що органом досудового слідства ОСОБА_6 обвинувачується у скоєнні злочину середньої тяжкості, який неодноразово судимий за корисні злочини при цьому йому обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд (а. с. 75). Крім того, органами досудового слідства достеменно встановлено, що ОСОБА_6 був арештований СВ ЛВ на станції Києво-Пасажирський МВС України та перебуває у слідчому ізоляторі м. Києва (а. с. 71).
З матеріалів справи вбачається, що органами досудового слідства не встановлене фактичне місце проживання ОСОБА_6, оскільки в матеріалах справи міститься вирок Залізничного районного суду м. Сімферополя від 16.12.2010 з якого вбачається можлива адреса проживання обвинуваченого: АДРЕСА_3
Крім того на підтвердження зазначеного, згідно протоколу допиту обвинуваченого від 22.04.2012, вбачається, що у ході допиту ОСОБА_6 чітко вказав, що він за адресою встановленою органами досудового слідства (а. с. 142), а саме за адресою реєстрації (а. с. 87) не проживає, оскільки він на протязі тривалого часу проживає зі своєю тіткою ОСОБА_8, за адресою: АДРЕСА_3 (а. с. 82).
Однак не зважаючи на це, органами досудового слідства справа за обвинувачення ОСОБА_6 була направлена до суду першої інстанції без встановлення його фактичного місця проживання.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 228 КПК України 1960 року прокурор, одержавши від слідчого справу з обвинувальним висновком, зобов'язаний перевірити чи правильно обрано запобіжний захід.
Однак зазначені вимоги прокурором додержані належним чином не були, оскільки підписка про невиїзд органами досудового слідства від ОСОБА_6 була відібрана 22.04.2011 за адресою вказаною обвинуваченим: АДРЕСА_1 (а. с. 75) та не звернуто увагу на його свідчення надані у ході допиту на стадії досудового слідства.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що у ході досудового слідства допущена істотна неповнота, а саме не встановлене фактичне місце проживання обвинуваченого ОСОБА_6, та органами досудового слідства не обґрунтовано вибраний запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд із зазначеного обвинуваченим місця проживання, що перешкоджає суду повно та об'єктивно розглянути справу з дотриманням встановлених законом строків.
Також враховуючи те, що суд першої інстанції здійснював належний контроль за виконанням постанови суду про розшук підсудного і встановлення його фактичного місця знаходження шляхом оголошення у розшук, направлення нагадувань про необхідність виконання постанов від 03.10.2011, 07.11.2011, колегія суддів вважає постанову Залізничного району м. Сімферополя АРК законною та обґрунтованою, а апеляцію прокурора, такою, що не підлягає задоволенню.
Враховуючи вищевикладене, підстав для скасування постанови та повернення кримінальної справи на новий судовий розгляд, як про це просить прокурор у апеляції, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. 365, 366 КПК України 1960 року, п. 15 Розділу XI «Перехідні положення» КПК України, колегія суддів,
УХВАЛИЛА:
Апеляцію прокурора залишити без задоволення.
Постанову Залізничного ра йонного суду м. Сімферополя АРК, якою кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_6 у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України направлено до Кримської прокуратури з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері для організації додаткового розслідування, залишити - без зміни.
Запобіжний захід ОСОБА_6 залишити відповідно до постанови Залізничного районного суду м. Сімферополя від 24.05.2012 (а. с. 216).
Судді
Л.П. Капустіна М.В. Соловйов Б.Л. Балахонов