УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/2448/2012 Суддя у І-й інстанції: Лісовська В.В.

Провадження №11/191/73/13 Суддя-доповідач: Караваєв К.М.

16 травня 2013 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії у складі:

головуючого-судді - Неклеси В.І.,

суддів - Караваєва К.М., Копиляна В.А.,

за участю прокурора - Лесіна С.Л.,

засудженого - ОСОБА_2,

захисника - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Феодосії кримінальну справу за апеляціями прокурора прокуратури м.Судак АР Крим, який брав участь у розгляді справи у суді першої інстанції, та захисника засудженого ОСОБА_2 - ОСОБА_3, на вирок Судацького міського суду АР Крим від 06 лютого 2013 року, яким

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м.Бекабад Ташкенської області Узбекистану, громадянина України, одруженого, маючого середню освіту, який не працює, зареєстрований і проживає за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,

визнано винним у вчиненні злочину, передбаченому ч.4 ст.296 КК України, та призначено покарання у виді 3 років 6 місяців позбавлення волі.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування призначеного основного покарання з випробуванням, встановлено іспитовий строк тривалістю 2 роки.

Відповідно до ст.76 КК України, на ОСОБА_2 покладено обов'язки: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, періодично з'являтися для реєстрації в кримінально-виконавчу інспекцію,

В С Т А Н О В И Л А:

Зазначеним вироком встановлено, що 11.06.2006 року приблизно о 12 год.00 хв. ОСОБА_2 спільно з іншою особою, яка засуджена за вироком Судацького міського суду АР Крим від 27.04.2010 року - ОСОБА_4, прибули на територію кооперативу «Уфук», розташованого поблизу вул.Шосе туристів м.Судак АР Крим.

Маючи при собі спеціально пристосовані для заподіяння тілесних ушкоджень ніж і предмет, схожий на пістолет травматичної дії, скориставшись малозначним приводом, грубо порушуючи громадський порядок, діючи з особливою зухвалістю, з хуліганських спонукань, вони затіяли сварку з членами кооперативу «Уфук» ОСОБА_5,ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_7 ОСОБА_26, ОСОБА_7 ОСОБА_27 в ході якої ОСОБА_2 висловлювався на адресу присутніх там ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 нецензурною лайкою, демонструючи їм при цьому з метою залякування наявний у нього ніж.

Потім ОСОБА_4, діючи узгоджено з ОСОБА_2, побачивши, що перебуваючий в салоні автомобіля «Пежо-405» реєстр.номер НОМЕР_1 неповнолітній ОСОБА_9 здійсьнював відеозйомку протиправних дій, вчинених ОСОБА_2, підійшов до нього і, демонструючи при цьому наявний при ньому предмет, схожий на пістолет травматичної дії, з метою залякування потерпілого, діючи з особливою зухвалістю, вирвав з рук ОСОБА_9 відеокамеру «JVC», вартістю 2132 грн, що належить йому, і, з метою пошкодження та знищення відеозапису, кинув її на землю.

Побачивши, що відеокамера не розбилася, ОСОБА_2 підняв її і із силою ще раз кинув на землю, в результаті чого відеокамера була приведена у непридатність, а відеозапис знищена.

Після цього ОСОБА_4, грубо порушуючи громадський порядок, діючи умисно, з хуліганських спонукань, з метою залякування потерпілих, підтверджуючи свої погрози на адресу ОСОБА_5 та інших осіб, підійшовши до останнього, з особливою зухвалістю, безпричинно наніс йому удар в область груді, заподівши таким чином побої. Одночасно ОСОБА_2 і ОСОБА_4 в нецензурній формі висловлювали образи і погрози фізичною розправою у відношенні членів кооперативу «Уфук».

Зазначені хуліганські дії ОСОБА_2 і ОСОБА_4 продовжувалися протягом не менше 30 хвилин.

Вироком Судацького міського суду АР Крим від 27.04.2010 року ОСОБА_4 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченому ч.4 ст.296 КК України, та призначено покарання у виді 3 років 6 місяців позбавлення волі, від відбуття якого він звільнений з випробуванням, з встановленням іспитового строку на 2 роки.

Відповідно до ст.76 КК України, на ОСОБА_4 покладено обов'язки: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органів кримінально-виконавчої системи, повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, періодично з'являтися для реєстрації в зазначені органи.

Не погодившись з вироком суду, прокурор, який брав участь у розгляді справи у суді першої інстанції, не оспорюючи доведеність ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого злочину, подав апеляцію, в якій просить вирок скасувати, у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого, а кримінальну справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, оскільки судом не враховані данні про особу засудженого, його вік, стан здоров'я, обтяжуючі обставини, а саме те, що він тривалий час переховувався від слідства, перешкоджав встановленню істини у справі під час судового розгляду, у вчиненому не розкаювався.

Також, не погодившись з вироком суду, захисник засудженого - ОСОБА_3 подав апеляцію та доповнення до неї, в яких просить вирок скасувати, при цьому вважає за необхідне кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_2 за ч.4 ст.296 КК України закрити за відсутності складу злочину.

Свої вимоги захисник засудженого мотивує тим, що досудове і судове слідства у справі проведені однобічно і неповно, висновки суду не ґрунтується на об'єктивних доказах, а тому не відповідають фактичним обставинам справи.

Захисник засудженого у апеляції зазначає, що протягом 2005-2006 років між членами кооперативу «Уфук» ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_7 ОСОБА_26 та ОСОБА_2 і ОСОБА_4 існували особисті неприязні стосунки з приводу відмови прийняти останніх у члени даного кооперативу і виділити їм земельні ділянки для будівництва жилого будинку, внаслідок чого між ними неодноразово виникали сварки.

Зазначені обставини потягли за собою те, що, коли 11.06.2006 року ОСОБА_2 і ОСОБА_4 разом з іншими особами - ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 стали за допомогою автотехніки завозити будівельні вагончики на земельну ділянку члена кооперативу «Уфук» ОСОБА_13, то вищевказані члени кооперативу, а також гр.ОСОБА_7 ОСОБА_27 прибули на територію кооперативу «Уфук», організували перекриття дороги і стали перешкоджати проїзду автотехніки, в результаті чого між ними з цього приводу виник конфлікт з взаємними образами, при цьому будь-якого порушення громадського порядку не відбувалося.

Апелянт вважає, що показання потерпілих ОСОБА_5, ОСОБА_9, свідків ОСОБА_6, ОСОБА_14, ОСОБА_14 ОСОБА_26, ОСОБА_14 ОСОБА_27 ОСОБА_15, ОСОБА_16, які покладені в основу обвинувачення ОСОБА_2, внаслідок їх заінтересованості як учасників конфлікту, не відображають об'єктивну обстановку події та суперечать іншим доказам у справі, зокрема - показам свідків ОСОБА_17, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_18, ОСОБА_19, які підтвердили наявність конфлікту між сторонами 11.06.2006 року, але заперечують проти того, що діями ОСОБА_2 було допущено порушення громадського порядку, проте даним обставинам а ні орган досудового слідства, а ні суд не дали належної оцінки.

Крім того, до обвинувального висновку слідчим внесені показання ОСОБА_14, про те, що «він вважає, що хапаючи за одяг і демонструючи при цьому ніж, ОСОБА_2 це робив з метою придушення волі до відсічу та налякати членів кооперативу» та показання ОСОБА_14 ОСОБА_26 про те, що «ОСОБА_20 хапав за одяг та провокував сварку», не відповідають дійсності, оскільки таких показань останні ніколи не давали.

Свідки ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23 та ОСОБА_24 не були очевидцями конфлікту між членами кооперативу та ОСОБА_2 і ОСОБА_4 і їм невідоме - чи застосовувалися останніми під час конфлікту ніж та пістолет.

Також апелянт наголошує, що суд неправильно кваліфікував дії ОСОБА_2 як хуліганство, вчинене із застосуванням предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, оскільки під час конфлікту він такий предмет не застосовував і не спробував застосовувати.

Не погодившись з вироком суду, прокурор, який брав участь у розгляді справи у суді першої інстанції, подав апеляцію, в якій просить вирок скасувати, у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого, а кримінальну справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, оскільки судом не враховані данні про особу підсудного, його вік, стан здоров'я, обтяжуючі обставини, а саме те, що він тривалий час переховувався від слідства, перешкоджав встановленню істини у справі під час судового розгляду, у вчиненому не розкаювався.

Потерпілі в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, проте їх неявка не перешкоджає розгляду поданих апеляцій у відповідності до положень ст.362 КПК 1960 року.

Заслухавши суддю-доповідача, засудженого та його захисника, які заперечували проти задоволення апеляції прокурора та просили апеляцію захисника задовольнити, прокурора, який підтримував апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи у суді першої інстанції, та просив у задоволенні апеляції захисника відмовити, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів дійшла висновку, що апеляцію захисника засудженого слід задовольнити частково, а апеляція прокурора підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.365 КПК 1960 року, вирок, ухвала чи постанова суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляції.

Відповідно до ч.1 ст.367 КПК 1960 року, підставами для скасування або зміни судових рішень, зазначених у частині першій статті 347 КПК 1960 року, при розгляді в апеляційному суді є, в числі інших, однобічність або неповнота дізнання, досудового чи судового слідства; невідповідність висновків, викладених у вироку (постанові), фактичним обставинам справи.

Згідно вимог ст.ст.323,334 КПК 1960 року, вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідки злочину, форми вини і мотивів злочину.

Статтею 64 КПК 1960 року встановлено, що при провадженні досудового слідства, дізнання і розгляді кримінальної справи у суді підлягають доказуванню подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину), характер і розмір шкоди, завданої злочином та інше.

Відповідно до роз'яснень, що містяться у п.1 Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року N 10 "Про судову практику у справах про хуліганство", своєчасний і правильний розгляд кримінальних справ та адміністративних справ про хуліганство є дієвим засобом захисту нормальних умов життя людей, поновлення порушених прав потерпілих.

При розгляді кримінальних справ зазначеної категорії суди, пред'являючи високі вимоги щодо

якості дізнання і досудового слідства, не повинні перебирати на себе функцію обвинувачення чи функцію захисту, а мають спрямовувати процес таким чином, щоб усі обставини були розглянуті всебічно, повно і об'єктивно, а вирок ґрунтувався лише на доказах, ретельно досліджених у судовому засіданні. Зокрема, необхідно встановлювати всі фактичні обставини справи, в тому числі спрямованість умислу, мотиви, мету, характер дій кожного з учасників хуліганства, з'ясовувати, чи порушив підсудний своїми діями громадський порядок, чи були вони вчиненні з мотивів явної неповаги до суспільства, чи супроводжувалися особливою зухвалістю або винятковим цинізмом. Суди зобов'язані як установлювати вину підсудних та призначати їм справедливе покарання, так і вживати всіх необхідних заходів для повного відшкодування потерпілим заподіяної матеріальної та моральної шкоди, а також з'ясовувати причини й умови, що призвели до вчинення хуліганства.

Зазначені вимоги кримінально-процесуального закону та роз'яснення Пленуму Верховного суду судом першої інстанції не виконані.

Визнаючи ОСОБА_2 винним у скоєнні злочину, суд виходив з того, що він спільно з іншою особою - ОСОБА_4, знаходячись на території кооперативу «Уфук у м.Судак АР Крим, діючи умисно, скоїв хуліганські дії у відношенні членів кооперативу «Уфук» ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_7 ОСОБА_26, а також гр.ОСОБА_7 ОСОБА_27 із застосуванням предмету, спеціально пристосованого для нанесення тілесних ушкоджень, під час чого було знищено відеокамеру «JVC», що належить гр.ОСОБА_9, та заподіяно побої гр.ОСОБА_5.

Разом з тим, формулюючи дане обвинувачення ОСОБА_25 у вироку, суд не зазначив - у чому полягає застосування ОСОБА_2 ножа та його участь у заподіянні тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_5.

Обґрунтовуючи у вироку свій висновок про доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні хуліганства, суд обмежився переліченням наданих органом досудового слідства доказів і ретельно їх не проаналізував.

Разом з тим, даний висновок суду суперечить зібраним доказам та не відповідає фактичним обставинам у справі.

Так, з показань потерпілих ОСОБА_5, ОСОБА_9, свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_7 ОСОБА_26, ОСОБА_7 ОСОБА_27 в ході досудового слідства і в судовому засіданні, які були покладені в основу обвинувачення ОСОБА_2, виходить, що між членами кооперативу «Уфук» ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_7 ОСОБА_26 та громадянами ОСОБА_2 і ОСОБА_4 тривалий час - з лютого 2005 року до червня 2006 року існували особисті неприязні стосунки з приводу відмови прийняти останніх у члени даного кооперативу і виділити їм земельні ділянки для будівництва жилих будинків, внаслідок чого між ними неодноразово виникали сварки і бешкети, під час яких ОСОБА_2 і ОСОБА_4 ображали членів кооперативу.

11.06.2006 року, коли вищевказаним членам кооперативу «Уфук» сталі відомо, що ОСОБА_2, ОСОБА_4 та інші особи за допомогою автотехніки стали завозити на територію кооперативу «Уфук» жилі вагончики, то вони, а також ОСОБА_14 ОСОБА_27 вважаючи, що ОСОБА_2, ОСОБА_4 та інші особи це роблять з метою незаконного захоплення земельних ділянок кооперативу «Уфук», стали перешкоджати їм в цьому, в результаті чого між ними у черговий раз виникла сварка, під час якої ОСОБА_4 і ОСОБА_2, демонструючи наявність в них ножа і предмета, схожого на пістолет травматичної дії, почали їх ображати нецензурною лайкою і погрожувати застосуванням насильства, при цьому ОСОБА_4, виявивши, що син ОСОБА_5 - ОСОБА_9 здійснює зйомку події за допомогою відеокамери «JVC», вирвав її з рук останнього і спільними з ОСОБА_2 зусиллями пошкоджили дану відеокамеру.

Після цього ОСОБА_4 підійшов до ОСОБА_5 і несподівано вдарив його в область грудей.

Засуджений ОСОБА_2 і допитаний судом у якості свідка ОСОБА_4 підтвердили наявність неприязних відносин між ними та членами кооперативу «Уфук» та причини їх виникнення до червня 2006 року, на які вказують потерпілий ОСОБА_5 та свідки ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_7 ОСОБА_26.

Щодо обставин виникнення конфлікту 11.06.2006 року, засуджений ОСОБА_2, свідки ОСОБА_4 і ОСОБА_18 показали, що у цей день вони разом з ОСОБА_17, ОСОБА_10

та ОСОБА_11, на прохання останнього, за допомогою автотехніки стали завозити будівельні вагончики на територію земельної ділянки члена кооперативу «Уфук» ОСОБА_13 - тітки ОСОБА_17, проте члени кооперативу, а також інші невідомі їм особи, стали перешкоджати їм у цьому, внаслідок чого між ними виникла сварка із взаємними погрозами і образами.

Разом з тим, засуджений ОСОБА_2 і свідок ОСОБА_4 вказують на те, що будь-яких хуліганських дій із застосування ножа і пістолета відносно членів кооперативу, а також щодо потерпілих ОСОБА_5 і ОСОБА_9, вони не вчиняли, вважають, що зазначені особи їх обмовляють з метою притягнення їх до кримінальної відповідальності.

Таким чином, із матеріалів справи убачається, що 11.06.2006 року конфлікт між потерпілим ОСОБА_5, свідками ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_7 ОСОБА_26, ОСОБА_7 ОСОБА_27 та засудженими ОСОБА_4 і ОСОБА_2 виник в результаті їх особистих неприязних стосунків.

Суд не звернув уваги на допущену невідповідність висновків органа досудового слідства фактичним обставинам справи, не прийняв заходи для її усунення, не перевірив належним чином показання засудженого, потерпілих ОСОБА_5, ОСОБА_9 і свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_7 ОСОБА_26, ОСОБА_7 ОСОБА_27 щодо підстав виникнення конфлікту та його обставини, не допитав з цього приводу свідків іншої сторони конфлікту - ОСОБА_11, ОСОБА_10 та ОСОБА_17, а також ОСОБА_13, внаслідок чого сам дійшов помилкового висновку про виникнення конфлікту з хуліганських спонукань.

Суд не дотримався вимог ст.334 КПК 1960 року, не навів у мотивувальній частині вироку показання допитаного у судовому засіданні свідків ОСОБА_18 про те, що 11.06.2006 року конфлікт виник внаслідок неправомірних дій членів кооперативу, які були озброєні дерев'яними палками і перешкоджали діям ОСОБА_2, ОСОБА_4 та інших осіб, пов'язаних з завозом будівельних вагончиков, а також не навів показання свідка ОСОБА_4, проте у вироку дав оцінку показанням останнього як неправдивим.

Розглядаючи справу, суд не встановив істотні обставини у справі, які необхідні для правильної кваліфікації дій засудженого, а саме - які стосунки існували між членами кооперативу ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_2 і іншою особою - ОСОБА_4 до 11.06.2006 року; з якою метою ОСОБА_2, ОСОБА_4 та інші особи прибули на територію кооперативу «Уфук» 11.06.2006 року; з якою метою члени кооперативу ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 11.06.2006 року прибули на територію кооперативу «Уфук» і які дії вони вчиняли щодо ОСОБА_2, ОСОБА_4 та інших осіб; яки причини виникнення і припинення конфлікту між членами кооперативу і ОСОБА_2, ОСОБА_4 та іншими особами; з якою метою ОСОБА_2 була пошкоджена відеокамера потерпілого ОСОБА_9, де у теперішній час дана відеокамера знаходиться.

Той факт, що вироком Судацького міського суду АР Крим від 27.04.2010 року ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченому ч.4 ст.296 КК України, за фактом скоєння хуліганства 11.06.2006 року на території кооперативу «Уфук», значення для розгляду справи не має, оскільки вказаним судовим рішенням була встановлена винуватість не ОСОБА_2, а іншої особи. Виходячи з презумпції невинуватості, цей вирок не може бути безумовним доказом вчинення ОСОБА_2 інкримінованого йому злочину.

Таким чином, пред'явлене ОСОБА_2 обвинувачення у вчиненні хуліганства судом належним чином не було перевірено.

Крім того, зазначаючи у мотивувальній частині вироку про те, що ОСОБА_2 вчинив хуліганські дії у відношенні ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_8, суд не дав даним обставинам оцінки, не обговорив питання про можливість визнання їх потерпілими у відповідності до вимог ст.49 КПК 1960 року та роз'яснень у Пленумі Верховного Суду № 13 від 02.07.2004 року «Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів».

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що судом першої інстанції належним чином не були досліджені такі обставини, з'ясування яких має істотне значення для правильного вирішення справи, у зв'язку з чим, виходячи з положень ст.ст.368,369 КПК 1960 року, проведене судове слідство є однобічним і неповним, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Також, допущені порушення ст.334 КПК 1960 року є істотними порушеннями кримінально-процесуального закону, які, разом з зазначеною однобічністю і неповнотою судового слідства, у відповідності до положень ст.365 КПК 1960 року та на підставі ст.374 КПК 1960 року, тягнуть скасування вироку щодо ОСОБА_2 із направленням справи на новий розгляд, під час якого необхідно усунути зазначені порушення кримінально-процесуального закону, однобічність та неповноту судового слідства, а саме - повно, всебічно та об'єктивно дослідити всі обставини справи, допитати усіх учасників конфлікту щодо підстав, причин і обставин виникнення та припинення конфлікту, встановити місце знаходження відеокамери, дати оцінку зібраним доказам і, у залежності від встановлених обставин, з дотриманням усіх вимог кримінального і кримінально-процесуального закону, прийняти відповідне рішення та, у разі доведеності пред'явленого обвинувачення ОСОБА_2, викласти формулювання його обвинувачення в мотивувальній частині вироку у відповідності з вимогами ст.334 КПК 1960 року, зазначивши у ньому, у числі інших обставин, - у чому полягає застосування ОСОБА_2 ножа та його участь у заподіянні тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_5.

Оцінюючи доводи апеляції прокурора, який брав участь у розгляді справи у суді першій інстанції, суд приходить до висновку про її обґрунтованість.

Так, із вироку суду вбачається, що при призначенні ОСОБА_2 покарання із застосуванням положень ст.75 КК України, суд не дотримався принципів ст.65 КК України, оскільки не врахував ступінь тяжкості вчиненого засудженим злочину та інші дані, що впливають на його покарання, і керувався тільки тим, що останній має молодий вік, вперше притягується до кримінальної відповідальності, давність скоєного ним злочину та відсутність претензій з боку потерпілих, а також те, що ОСОБА_4, хуліганські дії якого найбільш активні, засуджений з звільненням від кримінального покарання на підставі ст.75 КК України.

Призначаючи покарання ОСОБА_2 та звільняючи останнього від його відбування з випробуванням, суд першої інстанції не врахував те, що він обвинувачується у вчиненні умисного тяжкого злочину, передбаченого ч.4 ст.296 КК, санкція якої передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 до 8 років, тривалий час переховувався від слідства, перешкоджав встановленню істини у справі, свою вину не визнав і у вчиненому не розкаявся.

Враховуючи вищенаведене, призначене ОСОБА_2 покарання із застосуванням ст.75 КК України не відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, і воно не є достатнім для виправлення засудженого та попередження вчиненню ним нових злочинів, не відповідає тяжкості вчиненого ним протиправного діяння та його особі внаслідок м'якості.

Виходячи із вищевикладеного, колегія суддів вважає, що при новому розгляді справи суду також необхідно врахувати положення зазначеного кримінального закону та у відповідності з ними постановити вирок.

Якщо при новому розгляді справи буде доведена вина ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому діяння у тому ж об'ємі, не буде встановлено інших обставин, які у відповідності до закону можуть вплинути на висновки суду щодо виду та міри покарання, то призначене йому покарання із застосуванням ст.75 КК України слід вважати м'яким.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 365, 366, 367, 368, 370, 374, 377 КПК 1960 року, п.11 Перехідних положень КПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А

Апеляцію прокурора прокуратури м.Судак АР Крим, який брав участь у розгляді справи у суді першої інстанції, задовольнити.

Апеляцію захисника засудженого ОСОБА_2 - ОСОБА_3, задовольнити частково.

Вирок Судацького міського суду Автономної Республіки Крим від 06 лютого 2013 року скасувати, а кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_2 за ч.4 ст.296 КК України направити на новий судовий розгляд до Судацького міського суду АР Крим в іншому складі.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: __________ Неклеса В.І. __________ Караваєв К.М. _________ Копиляна В.А.