ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
__________________________________________________________________________________________________________________________________________
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"06" жовтня 2008 р. | Справа № 5-29/112-08-2782 |
За позовом: державного підприємства „Іллічівський морський торговельний порт”
до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю „Мілленіум 2003”
про стягнення 3 852, 72 грн.
Суддя Могил С. К.
Представники:
від позивача: Попова Н.О., за довіреністю.
від відповідача: Романенко Г.В., за довіреністю.
У судовому засіданні, відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошувалась перерва з 15.09.2008 року до 06.10.2008 року.
Суть спору: державне підприємство „Іллічівський морський торговельний порт” звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю „Мілленіум 2003” у розмірі 3 852, 72 грн. заборгованості по сплаті ПДВ за відшкодування витрат за користування земельною ділянкою.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 03.07.2008 року було порушено провадження у справі № 29/112-08-2782 та прийнято позовну заяву до розгляду.
Відповідачем по справі - товариством з обмеженою відповідальністю „Мілленіум 2003” було надано до суду відзив на позов, у якому відповідач виклав свою позицію, не погодився з позовними вимогами позивача, навів доводи на обґрунтування своїх заперечень та просив суд у задоволенні позову державного підприємства „Іллічівський морський торговельний порт” відмовити повністю.
В матеріалах справи наявна заява позивача по справі про збільшення позовних вимог, якою позивач уточнив свої вимоги та просив суд стягнути з відповідача 6 421, 20 грн. заборгованості по сплаті ПДВ за відшкодування витрат за користування земельною ділянкою.
У відповідності до розпорядження голови господарського суду Одеської області від 05.08.2008 року справу № 29/112-08-2782 передано на розгляд судді господарського суду Одеської області Могил С.К.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 11.08.2008 року справу прийнято до провадження судді Могил С.К. та присвоєно № 5-29/112-08-2782.
Позивач по справі надав до суду письмові заперечення на відзив відповідача, у яких не погодившись з позицією та доводами відповідача викладеними у відзиві навів додаткові доводи на обґрунтування позовних вимог.
В процесі розгляду справи з боку позивача та відповідача до суду були подані додаткові документи, які у судових засіданнях судом були розглянуті та долучені до матеріалів справи у якості документальних доказів.
Розглянув матеріали справи, вислухав представників сторін, суд встановив:
Між державним підприємством „Іллічівський морський торговельний порт” (за договором –порт) та відповідачем по справі –товариством з обмеженою відповідальністю „Мілленіум 2003” (за договором –підприємство) був укладений договір про сумісну діяльність № 694-о від 31.10.2007 року.
За умовами укладеного договору, сторони за договором зобов’язуються об’єднати свої вклади та без створення юридичної особи спільно діяти з метою отримання прибутку шляхом організації та експлуатації комплексу на базі митно –ліцензійного складу № 22 ІМТП (надалі –ТЛС), складу цивільної оборони, складу № 26 із службово –побутовою будівлею та прилеглою територією для облаштування пункту всіх видів контролю та догляду, у тому числі державними органами, автотранспорту та вантажів, що виїздять за територію ІМТП, автотранспортом, надання складських послуг, у тому числі послуг митно –ліцензійного складу, а також інших послуг з метою підвищення ефективності господарсько –фінансової діяльності сторін. А також послуги із зберігання вантажів, в тому числі у контейнерах, рефконтейнерів, відстій вантажного транспорту з метою розвантаження оперативних площин, зважування для автотранспорту, доробка вантажів, а також організація додаткового в’їзду на територію ІМТП в районі вул. Транспортної, 17.
Як видно з наведеного договору, його було укладено з додатками, які є його невід’ємною частиною. У додатку № 1 від 31.10.2007 року до договору № 694-о від 31.10.2007 року сторонами визначено, що вкладом порту в сумісну діяльність в рамках першого етапу є склад цивільної оборони загальною площею 584, 2 м. кв., склад № 22 загальною площею 1870 м. кв., склад № 26 загальною площею 2170 м. кв., службово –побутова будівля загальною площею 188 м. кв. У додатку № 2 від 31.10.2007 року до договору № 694-о від 31.10.2007 року сторони погодились про те, що вкладом підприємства, тобто відповідача по справі є видатки на реконструкцію, модернізацію та поліпшення основних фондів порту, переданих у сумісну діяльність за дійсним договором та прилеглих територій. Додатки № 1 та № 2 до договору № 694-о від 31.10.2007 року було викладено в новій редакції, а саме від 14.12.2007 року.
В матеріалах справи також наявна додаткова угода № 2 від 27.12.2007 року якою внесено зміни та доповнення до договору № 694-о від 31.10.2007 року.
Згідно уточнених позовних вимог, позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь 6 421, 20 грн. заборгованості по сплаті ПДВ за відшкодування витрат за користування земельною ділянкою. З матеріалів справи видно, що позивачем виставлялись відповідачу рахунки по відшкодуванню витрат по сплаті земельного податку з урахуванням ПДВ, (рахунок № 1/1 від 31.01.2008 року, № 2 від 29.02.2008 року, № 3 від 31.03.2008 року, № 4 від 30.04.2008 року, № 5 від 31.05.2008 року), а відповідач сплачував вказані рахунки частково, без урахування суми ПДВ, в зв’язку із чим позивач звернувся до господарського суду Одеської області з позовом про стягнення заборгованості по відшкодуванню витрат по сплаті земельного податку з урахуванням 20% ПДВ в період з січня по травень 2008 року у розмірі 6 421, 20 грн.
Проте, за приписами ст. 2 Закону України “Про плату за землю” використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. У відповідності до ч. 2 ст. 5 Закону “Про плату за землю” суб’єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, які сплачують земельний податок, що передбачено ч.2 статті 2 Закону “Про плату за землю”. Згідно ч. 2 ст. 4 згаданого Закону ставки земельного податку, порядок обчислення і сплати земельного податку не можуть встановлюватись або змінюватись іншими законодавчими актами, крім цього Закону.
Таким чином, Порт як постійний землекористувач земельної ділянки на підставі акта про право постійного землекористування, на якій здійснюється спільна з відповідачем діяльність у відповідності до вимог ст. 15 Закону України “Про плату за землю” зобов’язаний сплачувати земельний податок у встановленому цим Законом порядку та розмірі, а вказані правовідношення існують між землекористувачем та органом місцевого самоврядування.
Виходячи з наведеного, можна зробити висновок про те, що предметом даного спору є матеріально –правова вимога щодо відшкодування позивачу відповідачем заборгованості, яка утворилась у зв’язку з несплатою останнім в рахунок фінансування витрат, за рахунок коштів від спільної діяльності, податку на додану вартість (надалі ПДВ).
Обґрунтовуючи позовні вимоги Порт зазначає, що послуги, пов’язані з витратами щодо користування землею, на якій здійснюється спільна діяльність, є об’єктом нарахування ПДВ згідно пп. 3.1.1 п. 3.1 статті 3 Закону України “Про податок на додану вартість”.
Проте, відповідно до п. п. 3.1.1 ст. 3 Закону України “Про податок на додану вартість”, об’єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України. Згідно п. 4.1 ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість” поставка послуг, зокрема, включає в себе надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами або майном.
Разом з тим, відповідно до ст. 1133 Цивільного кодексу України, за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов’язання об’єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.
Таким тином, в розумінні ч. 1 ст. 1133 Цивільного кодексу України під вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв’язки. Внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном. Ведення бухгалтерського обліку спільного майна учасників може бути доручено ними одному з учасників. Користування спільним майном учасників здійснюється за їх спільною згодою, а в разі недосягнення згоди - у порядку, що встановлюється за рішенням суду. Обов’язки учасників щодо утримання спільного майна та порядок відшкодування витрат, пов’язаних із виконанням цих обов’язків, встановлюються договором простого товариства.
Виходячи з нормативного обґрунтування позивачем своїх позовних вимог, які заявлені на підставі п. п. 3.1.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість”, щодо нарахування ПДВ за користування земельною ділянкою, переданою у спільну діяльність, у контексті вищевикладених норм, якими унормовані відносини спільної діяльності, суд дійшов висновку, що операція по компенсації за рахунок спільної діяльності вартості витрат, пов’язаних з виконанням обов’язків по утриманню спільного майна не є об’єктом оподаткування з ПДВ. З матеріалів справи вбачається, що позивачем відповідачу не було надано жодних оплатних послуг, які є предметом спору по справі та які б могли бути базою нарахування ПДВ. При цьому слід звернути увагу на те, що учасник, якому доручено ведення бухгалтерського обліку спільного майна учасників, не є особою, яка одноособово у власних інтересах використовує передане у спільну діяльність майно. На думку суду у такого учасника не виникає обов’язку сплатити вартість витрат по утриманню майна за свій рахунок, при тому, що таке зобов’язання не передбачене договором.
В процесі розгляду справи з боку позивача до суду не було надано переконливих документальних доказів та наведено доводів на користь того, що спірна заборгованість підлягає стягненню з відповідача по справі.
За таких обставин, приймаючи до уваги вищевикладене, оцінюючи надані документальні докази та викладені у ході судового розгляду справи доводи сторін в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Судові витрати віднести на рахунок позивача у відповідності зі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 32, 33, 44, 49, 77, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
В И Р І Ш И В:
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення підписано 13.10.2008 року.
Рішення суду набирає чинності в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
Суддя Могил С.К.