Справа № 1207/4415/12

Провадження № 22ц/782/1187/13

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2013 року, травня місяця, 27-го дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області у складі головуючого судді Яреська A.B., суддів Маляренко І.Б., Борисова Є.А., при секретарі Вербицькому І.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м.Луганська від 19 лютого 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, третя особа Луганськбудсервіс про відшкодування шкоди, завданої залиттям квартири та відшкодування моральної шкоди,

встановила:

У травні 2013 року позивачка звернулась до суду із позовом, в якому просила стягнути з відповідачів матеріальну шкоду в розмірі 19073 грн. та 5000 грн. моральної шкоди. У судовому засіданні ОСОБА_2 підтримала позовні вимоги. Рішенням Жовтневого районного суду м.Луганська від 19 лютого 2013 року позовні вимоги задоволені частково, стягнуто з ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 11257 грн., моральну шкоду у розмірі 2000 грн. та судові витрати: 112, 57 грн. державне мито і 942, 72 грн. за проведення експертизи. Із рішенням суду не погодилась ОСОБА_1 та надала апеляційну скаргу, у якій посилаючись на неповноту встановлення судом обставин, які мають значення для справи, неправильну оцінку доказів, неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин, а також неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове по суті позовних вимог.

Вислухавши доповідача, позивачку, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, колегія суддів приходить до наступного.

Статтею 213 ЦПК встановлено те, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, тобто суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, повинен вирішити справу згідно із законом, ухваливши рішення на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При винесенні рішення суд першої інстанції виходив із того, що 13.01.2012 року з квартири АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_1, відбулося залиття технічною гарячою водою спальні у квартирі АДРЕСА_2, яка належить на праві власності ОСОБА_2; зазначене залиття засвідчено актом, складеним працівниками Луганьбудсервіс, причиною є прорив радіатору(а.с.7), вартість відновлювальних робіт склала 11257 грн. (а.с.63). Посилаючись на ст.ст.22, 1166 ЦК України суд дійшов висновку про стягнення матеріальної шкоди у сумі 11257 грн. та посилаючись на ст.ст.23, 1167 ЦК України, а також на те, що позивач зазнала душевних страждань через пошкодження квартири суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення моральної шкоди у сумі 2000 грн.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, адже до них до них він дійшов із належним дотриманням норм матеріального та процесуального права, рішення суду є достатньо аргументованим, у ньому суд надав оцінку усім позовним вимогам, вірно встановив правовідносини, що регулюють вирішення спірних питань, не допустив порушення правил оцінки доказів, ухвалив рішення без таких порушень норм матеріального чи процесуального права, що давали б підстави для скасування чи зміни рішення суду. Частиною 1 ст. 303 ЦПК України є передбаченим, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують - адже як вбачається з встанволених по справі обставин, що є додстатньою мірою підтвердженими наявними у справі належними та допустими доказами - зокрема письмовими актами - протиправність дій відповідачки полягає у тому, що вона не виконала свого обов'язку по забезпеченню належного контролю за станом технічного обладнання, встановленого у належній їй квартирі та по запобіганню можливим пошкодженням технічного обладнання, які можуть призвести до спричинення шкоди іншим власникам жилих приміщень. Такий обов'язок відповідачки зокрема випливає з положень ч.4 ст. 319 ЦК України, адже "власність зобов'язує" - і при реалізації свого права власності на квартиру ОСОБА_1 зобов'язана утримуватись від будь-яких дій, які б могли порушувати права інших осіб, зокрема власників інших квартир, розташованих в багатоквартирному будинку, вживати розумних заходів для забезпечення прав інших осіб. Відповідно до п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків в ред. затвердженій постановою КМУ №45 від 24.01.2006 року, власник квартири зобов'язаний, зокрема, забезпечувати збереження житлових і підсобних приміщень та технічного обладнання, не допускати виконання робіт та інших дій, що викликають псування приміщень, приладів та обладнання будинку, порушують умови проживання громадян. А отже, відповідачка ОСОБА_1, як власник квартири, зобов'язана була забезпечувати належний контроль за станом технічного обладнання, встановленого у належній їй квартирі та запобігати можливим пошкодженням технічного обладнання, які можуть призвести до спричинення шкоди іншим власникам жилих приміщень.

Відповідно до положень ст. 1166 ЦК України , на підставі якої суд вирішив спір, єдиною підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, котра її завдала, причинний звязок між ними, а також вину заподіювача шкоди. Аналогічна відповідальність наступає й за завдану моральну шкоду, крім випадків, установлених ч. 2 Згідно з ч. 2 ст. 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що залиття квартири відбулася з вини жильців квартири АДРЕСА_1, власником якої є відповідач ОСОБА_1 Безпідставними є доводи апеляційної скарги щодо відсутності доказів завдання шкоди позивачу через залиття квартири останніх з вини відповідача. Межа відповідальності власника квартири є визначеною п. 13 Порядку формування тарифів, затвердженим Постановою Кабінету міністрів України від 01 червня 2011 року №869 - а локалізація несправності - після трійника- врізки, внаслідок якої і відбулось залиття свідчить про вину саме власника квартири. Доводи апелянта про те, що суд безпідставно стягнув шкоду лише з одного відповідача - апелянта, залишивши поза увагою іншого відповідача - ОСОБА_3 на увагу теж не заслуговують з огляду на те, що відповідачкою не було надано доказів безпосередньої вини ОСОБА_3 у залитті, наявність реєстрації за адресою належної апелянту квартири з огляду на встановлені при розгляді справи обставини не доводять вини саме ОСОБА_3, що не проживала фактично у цій квартирі на момент залиття, хоч і були у ній зареєстрована та не є її власником. Суд першої інстанції не припустив таких порушень матеріального чи процесуального права, що давали б підстави для скасування чи зміни рішення. Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК не підлягає скасуванню з формальних підстав правильне по суті та справедливе рішення суду, адже воно було ухвалено із належним додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги його не спростовують.

Керуючись ст.ст. 303-304, 307, 308, 314, 315 ЦПК

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м.Луганська від 19 лютого 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її оголошення, може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з оголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції: Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий ____________ Судді _________________