УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №: 22-ц/191/644/13Головуючий суду першої інстанції:Лошакова Т.А.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Полянська В. О.

"21" травня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м.Феодосія у складі:

Головуючого суддіПолянської В.О.,

СуддівМоісеєнко Т.І., Редько Г.В.,

При секретаріКувшиновій А.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа Приватний нотаріус Феодосійського міського нотаріального округу - ОСОБА_9 про визнання недійсним довіреностей та договору дарування, за апеляційною скаргою ОСОБА_10, якій діє в інтересах ОСОБА_6, на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 29 січня 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А :

У серпні 2012 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до відповідачів, у якому просив визнати недійсним довіреність від 30.08.2004 року, реєстр №1850, та довіреність від 30.08.2004 року, реєстр №1851, які видані ОСОБА_6 на ім'я ОСОБА_11, визнати недійсним договір дарування від 15.11.2004 року, реєстр №2803, 4/9 часток квартири АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_8

Позовні вимоги мотивовані тим, що з 21 серпня 2004 року позивач був під вартою та знаходився у слідчому ізоляторі Феодосійського МВ ГУ МВС України в АР Крим. В цей час, 30 серпня 2004 року, ним була видана довіреність, якою він уповноважив ОСОБА_7 подарувати ОСОБА_8 належні йому на праві приватної власності 4/9 частки квартири АДРЕСА_1. Того ж дня ОСОБА_6 видав довіреність, якою уповноважив ОСОБА_7 купити на його ім'я будь-яке житло (нерухомість) у м. Керч АР Крим на умовах і за ціну на його розсуд. Вказані довіреності були посвідченні приватним нотаріусом Феодосійського нотаріального округу ОСОБА_9, яка для оформлення зазначених довіреностей до нього в ізолятор не приходила, документи, які були потрібні для оформлення довіреностей, зокрема: паспорт та ідентифікаційний код позивача були отриманні нею незаконно. У зв'язку з чим вважає недійсним договір дарування належних позивачу 4/9 часток квартири АДРЕСА_1, укладений 15 листопада 2004 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_12 Позивач вважає, що його ввели в оману, пообіцяв житло у м. Керчі, щоб одержати від нього довіреності для оформлення договору дарування належної йому нерухомості, та, посилаючись на ст. 230 ЦК України, просить визнати вказані довіреності та договір дарування недійсними.

Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 29 січня 2013 року позов ОСОБА_6 залишений без задоволення.

Додатковим рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 10 квітня 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_8, третя особа приватний нотаріус Феодосійського міського нотаріального округу ОСОБА_9 про визнання недійсним довіреності та договору дарування відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_10, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, просить рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 29 січня 2013 року скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

На думку апелянта спірні довіреності та договір дарування є недійсними на підставі ч. 1 ст. 203 ЦПК України. Апелянт зазначає, що розписка від 10.09.2007 року, згідно якої ОСОБА_6 отримав від ОСОБА_7 грошові кошти у розмірі 2750 грн., за продану частку квартири є підставою для визнання договору дарування недійсним, оскільки спірний договір є безоплатним відповідно до положень ч. 1 ст. 717 ЦК України.

Крім того, суд проігнорував письмове клопотання про допит свідка - слідчого МВ ГУ МВС України в АР Крим ОСОБА_13, яка може підтвердити, що паспорт ОСОБА_6 під час оформлення довіреностей знаходився в матеріалах кримінальної справи та з матеріалів справи не вилучався.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися у судове засідання, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія судів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості, безпідставності та недоведеності заявлених вимог.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають матеріалам справи і вимогам закону.

Судом встановлено, що 30 серпня 2004 року ОСОБА_6 видав довіреність, якою уповноважив ОСОБА_7 подарувати ОСОБА_8 належні йому на праві приватної власності 4\9 частки квартири АДРЕСА_1. Довіреність посвідчена приватним нотаріусом Феодосійського міського нотаріального округу ОСОБА_9, за реєстром №1850 (а.с. 7).

В цей же день ОСОБА_6 видав довіреність, якою уповноважив ОСОБА_7 купити на його ім'я будь-яке житло (нерухомість) у м. Керч АР Крим на умовах і за ціну на розсуд останнього. Довіреність посвідчена приватним нотаріусом Феодосійського міського нотаріального округу ОСОБА_9, за реєстром №1851 (а.с. 8).

15 листопада 2004 року ОСОБА_7, діючи на підставі довіреності ОСОБА_6, уклав з ОСОБА_8 договір дарування 4/9 часток квартири АДРЕСА_1. Договір дарування посвідчений приватним нотаріусом Феодосійського міського нотаріального округу ОСОБА_9, за реєстром №2803 (а.с. 14).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на те, що на момент посвідчення довіреностей його ввели в оману, пообіцявши придбати на його ім'я інше житло. Крім того, посилається на те, що для оформлення довіреностей нотаріус до нього в ізолятор не приходила.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що зазначені позивачем обставини не є підставами для визнання довіреностей недійсними, позивачем не доведено, що він був введений в оману.

Відповідно до ст. 237 ЦК України представництво - це правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Згідно зі ст. 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреність є письмовий документ, що видається особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

З юридичного аналізу даної норми закону слідує, що довіреність являє собою підтвердження наявності повноважень у представника, а тому вона свідчить про те, що між представником та особою, що видала довіреність, виникли відносини представництва, і представник дії легітимно від імені цієї особи.

Що стосується з'ясування таких обставин як визначення наявності прав довірителя на майно щодо розпорядження якого видана довіреність, зазначення конкретної частки, яка відчужується, то зазначене перевіряється при укладенні договору відчуження, оскільки є складовою іншого правочину, який укладає довірена особа від імені довірителя - власника майна.

Частиною 1 ст. 245 ЦК України передбачено, що форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинюватися правочин.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, оспорювані довіреності відповідають положенням норм закону ( ст. 244, 245, 247 ЦК України), та складені з дотриманням приписів Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України N 20/5, 03.03.2004р.

Оскільки оспорювані довіреності укладені у той же формі, яка передбачена для укладення договорів відчуження нерухомого майна - нотаріальній, містять всі необхідні складові, що передбачені вищенаведеною інструкцією, зміст довіреностей не суперечить загальним нормам законодавства, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, то колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання довіреності недійсною.

Вказані довіреності підписані ОСОБА_6, особу якого встановлено за паспортом, справжність його підпису перевірено приватним нотаріусом, підпис якого мається в довіреностях та ним визнається.

За ст. 230 ЦК України правочин визнається судом недійсним, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення. Омана має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Як роз'яснено у п.п. 19, 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", обставини, щодо яких помилялася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. При цьому помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визначення правочину недійсним.

Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним внаслідок омани повинна довести умисел в діях відповідача щодо її омани, що омана дійсно мала місце та що обставини, щодо яких було введено її в оману мають істотне значення.

Обов'язок доказування заявлених вимог або заперечень встановлений й нормами процесуального закону, так, відповідно до ст. ст. 10, 11, 60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, при цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених у позові вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Проте, позивачем на виконання вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України не надано суду безумовних доказів на підтвердження відсутності його волевиявлення на надання повноважень ОСОБА_7 на вчинення певних дій від його імені та того, що він був введений в оману.

Отже, суд першої інстанції, вирішуючи справу за позовом ОСОБА_6 у межах заявлених ним вимог та на підставі досліджених і оцінених доказів, які надані сторонами на підтвердження своїх доводів та заперечень, дійшов правильного висновку щодо недоведеності заявлених вимог та відсутності правових підстав для визнання недійсними довіреностей внаслідок омани позивача з боку ОСОБА_7 щодо природи, змісту та обставин правочину, що мали істотне значення.

У відповідності до ст. ст. 717, 719 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Як вбачається зі змісту заявлених позовних вимог ОСОБА_6 просить визнати договір дарування 4/9 часток квартири АДРЕСА_1 від 15.11.2004 року, реєстр №2803 недійсними з тих же самих підстав, що і довіреності, тобто такі, що здійсненні по довіреності від його імені в наслідок його обману зі сторони ОСОБА_7

При укладенні 15.11.2004 року договору дарування ОСОБА_7 діяв від імені ОСОБА_6 на підставі нотаріально посвідченої довіреності, якою ОСОБА_6 уповноважив його подарувати належне нерухоме майно ОСОБА_8

Як вбачається з договору дарування, відповідач ОСОБА_7 діяв виключно в межах наданих йому повноважень.

Підпис на довіреностях свідчить про згоду ОСОБА_6 з їх текстом, з тими повноваженнями, які надавались відповідачу, та вказує на вільне волевиявлення позивача.

Заявляючи вимоги про визнання довіреностей та договору дарування недійсними ОСОБА_14 посилався у своєму позові на те, що ОСОБА_7 ввів його в оману, пообіцявши купити інше житло у м. Керч.

Між тим, позивач не довів факту введення його в оману ОСОБА_7

Будь-яких доказів в обґрунтовування своїх вимог щодо вчинення правочину під впливом омани позивач суду не надав.

Доводи про те, що нотаріус не приходила до позивача для підписання довіреностей належними та допустимими доказами не доведена.

Навпаки, факт відвідування ОСОБА_6 нотаріусом підтверджений Постановою про відмову у порушенні кримінальної справи від 17.06.2012р. (а.с.115-116). Доказів на підтвердження порушення нотаріусом Закону України «По нотаріат» та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України N 20/5, 03.03.2004р., матеріали справи не містять.

Крім того, посилання ОСОБА_6 на статтю 230 ЦК України, як на підставу для визнання довіреності недійсною є необґрунтованими, оскільки норми статті 230 ЦК України не застосовуються щодо односторонніх правочинів, про що зазначено Верховним Судом України в пункті 20 постанови Пленуму «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання право чинів недійсними» від 06.11.2009р.

Доводи апелянта про недійсність договору дарування з підстав його платності не беруться колегією суддів до уваги, з урахуванням положень ч.1 ст. 303 ЦПК України, оскільки не були підставою заявленого позову.

Інші доводи апеляційної скарги не є суттєвими для вирішення спірного питання.

Аналіз зібраних по справі доказів, які всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо досліджені судом з додержанням правил належності доказів та допустимості правил доказування, враховуючи достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, свідчить про те, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Докази та обставини, на які посилається апелянт, були предметом дослідження судом першої інстанції, при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду і підстав для скасування рішення суду не містять.

Оскільки оскаржуване рішення судом першої інстанції ухвалене з додержанням норм процесуального та матеріального права, відповідно до положень ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.

Керуючись, ст.ст. 303, 307 п.1 ч., 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_10, якій діє в інтересах ОСОБА_6, відхилити.

Рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 29 січня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з дня проголошення, однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді: В.О. Полянська Т.І. Моісеєнко Г.В. Редько