УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа №: 22-ц/191/517/13Головуючий суду першої інстанції:Шофаренко Ю.Ф.
Доповідач суду апеляційної інстанції:Полянська В. О.
"21" травня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м.Феодосія у складі:
Головуючого суддіПолянської В.О.,
СуддівМоісеєнко Т.І., Редько Г.В.,
При секретаріКувшиновій А.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до Щолкінської міської ради Ленінського району АР Крим про визнання недійсним розпорядження органу приватизації, за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на заочне рішення Ленінського районного суду АР Крим від 18 січня 2012 року,
В С Т А Н О В И Л А:
У грудні 2011 року ОСОБА_6, ОСОБА_7 звернулися до суду з позовом до Щолкінської міської ради Ленінського району АР Крим, в якому просили визнати незаконним: розпорядження органу приватизації -Щолкінської міської ради №63 від 04 серпня 2006 року про передачу у спільну часткову власність ОСОБА_6, ОСОБА_7 кімнати площею 15,6 кв.м. у комунальній квартири АДРЕСА_1.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 23 січня 1998 року на підставі розпорядження №3425 від 23 січня 1998 року ОСОБА_8 було видано свідоцтво про право власності на вказану квартиру, статус якої був визначений, як комунальна. На підставі розпорядження органу приватизації Щолкінської міської ради №63 від 04.08.2006 року позивачам була передана у власність жила кімната площею 15,6 кв.м. у комунальній квартирі АДРЕСА_1 та 04 серпня 2006 року видано свідоцтво про право власності на житло. Рішенням Ленінського районного суду АР Крим від 15 січня 2007 року визнано недійсним розпорядження органу приватизації №34 від 23.01.1998 року про приватизацію квартири АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_8, визнано недійсним свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 видане на ім'я ОСОБА_8 Щолкінською міською радою 23.01.1998 року, визнано недійсною державну реєстрацію права власності за №71 в БТІ м. Керчі квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_8 Позивачі посилаючись на ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» вважає, що розпорядження органу приватизації від 04.08.2006 року є незаконним та підлягає скасуванню.
Заочним рішенням Ленінського районного суду АР Крим від 18 січня 2012 року у позові ОСОБА_6, ОСОБА_7 відмовлено.
ОСОБА_7 посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить заочне рішення Ленінського районного суду АР Крим від 18 січня 2012 року скасувати та ухвалити нове, про задоволення позовних вимог.
В апеляційній скарзі ідеться про порушення прав позивачів передбачених Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».
На думку апелянта, обставини встановлені судовим рішення, що набрало законної сили не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини, відповідно до ст. ст. 60, 61 ЦПК України. Так, апелянт зазначає, що рішенням Ленінського районного суду АР Крим від 15.01.2007 року було встановлено, що спірна квартира не мала статусу комунальної, ОСОБА_8 не був громадянином України, а тому не мав право на приватизацію квартири. Апелянт вказує, оскільки на момент приватизації позивачі були зареєстровані та проживали у спірній квартири вони мали право на отримання у спільну часткову власність усій квартирі, а ні її частки. Крім того, передана на підставі розпорядження органу приватизації №63 від 04.08.2006 року кімната площею 15,6 кв.м. значно менше встановленого мінімуму.
Згідно вимог частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно зі ст.ст. 10,11,60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог та на підставі доказів, наданих особами, які беруть участь у справі. Кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Ухвалюючи рішення про відмову у позові суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували, що приватизація зазначеної кімнати була проведена з порушенням Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».
З даними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають вимогам закону і підтверджені зібраними по справі доказами.
Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання і утримання, визначені в Законі України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 року N 2482-XII
З матеріалі справи вбачається, що квартира АДРЕСА_1 була надана у користування сім'ї складом три особи: ОСОБА_9, ОСОБА_6 та ОСОБА_7
У листопаді 1997 року, після розірвання шлюбу між ОСОБА_9 та ОСОБА_6, був визначений порядок користування спірною квартирою: ОСОБА_6 та її сину ОСОБА_6 виділена жила кімната площею 15,6 кв.м., ОСОБА_9 - 112.4 кв.м.. та відкриті окремі особисті рахунки.
Згідно ч.1 ст.8 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеним місцевою державною адміністрацією та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.
Відповідно до вимог частин 2-5 ст. 8 зазначеного закону, п. 5 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року № 56, передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну (сумісну або часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло.
Розпорядженням органу приватизації від 23.011998р. №3423, у відповідності із Законом України «Про приватизацію Державного житлового фонду», ОСОБА_9 було видане свідоцтво про право власності на кімнату площею 11,4 кв.м. у комунальній квартирі АДРЕСА_1
Розпорядженням органу приватизації від 04 серпня 2006 року №63 ОСОБА_6, ОСОБА_7 у відповідності із Законом України «Про приватизацію Державного житлового фонду», було видане свідоцтво про право спільної часткової власності на кімнату площею 15,6 кв.м. у комунальній квартирі АДРЕСА_1 (а.с.8).
Розпорядження органу приватизації №34 від 23.01.1998 року про приватизацію квартири АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_8 було визнано недійсним лише 15 січня 2007 року заочним рішенням Ленінського районного суду АР Крим (а.с. 10-11).
Частиною 1 статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень державного житлового фонду на користь громадян України.
До об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.
Враховуючи, те що сторони є наймачами окремих житлових кімнат у спірній квартирі, доводи апеляційної скарги щодо порушення прав позивачів при приватизації виділеного їм у користування жилого приміщення, не заслуговують уваги, оскільки у них не виникло права на житло у кімнаті площею 11,4 кв.м. у комунальній квартирі АДРЕСА_1
Тобто, відповідно до положень Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 року N 2482-XII ОСОБА_6 і ОСОБА_7 права на приватизацію жилої кімнаті площею 11,4 кв.м., якою за окремим договором найму користувався ОСОБА_9 не мали.
Доводи апеляції про те, що розпорядженням органу приватизації від 23.011998р. №3423 щодо передачі у власність ОСОБА_9 кімнаті площею 11,4 кв.м. у комунальній квартирі АДРЕСА_1 Ленінського району АР Крим було визнано недійсним рішенням суду від 15 січня 2007 року не заслуговують на увагу, оскільки на час прийняття рішення про приватизацію житла позивачі не були наймачами цієї кімнати і не мали законного права на отримання її у власність відповідно до вимог Закону.
Скасування розпорядження органу приватизації від 23.011998р. №3423 щодо передачі у власність ОСОБА_9 кімнаті площею 11,4 кв.м. за рішенням суду від 15 січня 2007 року не може свідчити про порушення Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» під час приватизації позивачами кімнати площею 15.6 кв.м. у комунальній квартирі АДРЕСА_1
Докази та обставини, на які посилається апелянт, були предметом дослідження судом першої інстанції, при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду і підстав для скасування рішення суду не містять.
Оскільки оскаржуване рішення судом першої інстанції ухвалене з додержанням норм процесуального та матеріального права, відповідно до положень ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.
Керуючись статтями 303, 307 ч.1 п.1, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів судової палати по цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 відхилити.
Заочне рішення Ленінського районного суду АР Крим від 18 січня 2012 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена протягом двадцяти днів, з дня набрання законної сили, до суду касаційної інстанції.
Судді:
В.О. Полянська Т.І. Моісеєнко Г.В. Редько