КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 17.07.2008                                                                                           № 2/55

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Буравльова С.І.

 суддів:            Калатай  Н.Ф.

          Попікової  О.В.

 при секретарі:           Хвостик І.О.

 За участю представників:

 від позивача - Павлик М.А. (довіреність б/н від 26.02.2008 р.);

 від відповідача - 1.повідомлений, але не з’явився;               2. Коваль О.Л. (довіреність б/н від 12.12.2005 р.);

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно-виробничої фірми "Автотовари"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 13.05.2008

 у справі № 2/55 (Домнічева І.О.)

 за позовом                               Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно-виробничої фірми "Автотовари"

 до                                                   1. Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації

                                                  2. Закритого акціонерного товариства "Дніпровський ринок"

             

                       

 про                                                  визнання частково недійсним договору

 

Відповідно до розпорядження в.о. Голови Київського апеляційного господарського суду від 16.07.2008 р. № 01-23/1/ розгляд справи здійснюється колегією суддів у складі: головуючого судді Буравльова С.І., суддів:, Калатай Н.Ф., Попікової О.В.

ВСТАНОВИВ:

 

Рішенням Господарського суду м.Києва від13.05.2008р. у справі №2/55 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач подав до Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, прийняти нове рішення та позов задовольнити повністю. При цьому позивач вказує на те, що згідно з судовим рішенням у справі № 1/309 від 10.10.2000 р., яке набрало законної сили, пункти п. 5.1., п. 5.3, п. 1.1, п. 1.2 розпорядження № 69, яким було порушено право позивача на оренду майнового комплексу, визнано недійсним (постанова Київського апеляційного господарського суду від 14.10.2003 р. у справі № 1/309, постанова Вищого господарського суду України від 09.03.2004 р. у справі № 1/309). При винесенні ухвали від 26.12.2006 р. Вищим адміністративним судом України допущена судова помилка в частині посилання на справу № 20/428-2/140, судове рішення по якій скасовано. Такий висновок суду суперечить рішенню господарського суду від 17.09.2002 р. у справі № 20/428 за позовом про визнання недійсним розпорядження відповідача № 39 від 25.01.2002 р., яким було порушено право позивача на оренду цілісного майнового комплексу. Зазначене рішення набрало законної сили, що засвідчується постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.02.2003 р., ухвалою Вищого господарського суду від 11.04.2003 р., ухвалою Верховного Суду України від 30.06.2004 р. Таким чином, право позивача на оренду частини майна Дніпровського ринку є порушеним. Отже, за вини відповідача-1 та відповідача-2 позивач не мав можливості реалізувати своє право на десятирічну оренду нежилого приміщення нерухомого майна, в якому знаходилось приватизоване трудовим колективом майно. За викладених обставин позивач вважає, що п. 1 договору оренди майнового комплексу державного комунального підприємства ”Дніпровський ринок” від 31.12.1997 р. загальною площею 2 016,4 кв. м. підлягає визнанню недійсним в частині оренди нежилого приміщення, яке знаходиться за адресою м. Київ, бульвар Перова, 19, площею 150 кв. м. контори, 766,4 кв. м. підвального приміщення та 1 100 кв. м. торгівельних площ на прилеглій земельній ділянці до нежилого приміщення.

Відповідач-1 у судове засідання не з’явився, незважаючи на те, що був належним чином повідомлений про час і місце засідання суду, про що свідчить відповідний штамп апеляційного господарського суду на звороті у лівому нижньому куті ухвали від 17.06.2008 р. про прийняття апеляційної скарги до провадження та від 08.07.2008 р. з відміткою про відправку документа, здійсненою згідно з вимогами Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10.12.2002 р. № 75, та повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення № 764871; відзиву на апеляційну скаргу не надав, що відповідно до ст. 96 ГПК України не перешкоджає апеляційному перегляду рішення господарського суду першої інстанції.

Відповідач-2 надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити рішення господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з підстав викладених у рішенні господарського суду першої інстанції.

Згідно із ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв’язаний з доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-2, апеляційний господарський суд встановив наступне.

Позивач звернувся до господарського суду першої інстанції з позовом про визнання частково недійсним п. 1.1. договору оренди цілісного майнового комплексу державного комунального підприємства від 31.12.1997 р. в частині оренди 150 кв. м. контори, 766,4 кв. м. підвального приміщення та 1 100 кв. м. загальних торгівельних площ, оренди основних фондів на суму 410 тис. грн. по балансовій вартості, 250 тис. грн. по залишковій вартості та в частині оренди земельної ділянки площею 6 218,4 кв. м.

В ході розгляду справи в господарському суді першої інстанції позивач подав заяву про уточнення позовних вимог (а. с. 121), в якій просив визнати частково недійсним п.1.1. договору оренди цілісного майнового комплексу державного комунального підприємства від 31.12.1997 р. в частині оренди 150 кв. м. контори, 766,4 кв. м. підвального приміщення, 1 100 кв. м. загальних торгівельних площ, оренди основних фондів на суму 410 тис. грн. по балансовій вартості, 250 тис. грн. по залишковій вартості та в частині оренди земельної ділянки  площею 6 218,4 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Київ, бул. Перова, 19; визнати за позивачем переважне право на укладення договору оренди цілісного майнового комплексу державного комунального підприємства в частині оренди 150 кв. м. контори, 766,4 кв. м. підвального приміщення, 1 100 кв. м. загальних торгівельних площ, оренди основних фондів на суму 410 тис. грн. по балансовій вартості, 250 тис. грн. по залишковій вартості та в частині оренди земельної ділянки площею 6 218,4 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Київ, бул. Перова, 19.

Рішенням господарського суду першої інстанції в задоволенні позову відмовлено повністю.

Апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування вказаного рішення господарського суду першої інстанції, з огляду на наступне.

30.12.1997 р. Дніпровською районною у м. Києві державною адміністрацією прийнято розпорядження № 1089 ”Про надання в орендне користування цілісного майнового комплексу ”Державне комунальне підприємство ”Дніпровський ринок”” (а. с. 31), яким надано в орендне користування ЗАТ ”Дніпровський ринок” майно цілісного майнового комплексу ”ДКП ”Дніпровський ринок” терміном на десять років, при цьому правонаступником прав та обов’язків ”ДКП ”Дніпровський ринок” визначено ЗАТ ”Дніпровський ринок” (п. 1).

28.01.1998 р. Дніпровською районною у м. Києві державною адміністрацією прийнято розпорядження № 69 ”Про внесення змін і доповнень до розпорядження голови Дніпровської районної державної адміністрації м. Києва від 30.12.1997 р. № 1089” (а. с. 34), яким, зокрема, п. 1 розпорядження від 30.12.1997 р. № 1089 ”Про надання в орендне користування цілісного майнового комплексу ”Державне комунальне підприємство ”Дніпровський ринок”” викладено у новій редакції: ”надати АТЗТ ”Дніпровський ринок” майно цілісного майнового комплексу ДКП ”Дніпровський ринок” в орендне користування терміном на десять років; грошові кошти з урахуванням дебіторської та кредиторської заборгованості, визначені згідно акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу ДКП ”Дніпровський ринок”, надати у використання на умовах кредиту терміном, що не перевищує термін оренди” (п. 1.1.).

Рішенням Арбітражного суду м. Києва від 10.10.2000 р. у справі 1/309 (а. с. 35), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.10.2003 р. (а. а. 38) та постановою Вищого господарського суду України від 09.03.2004 р. (а. с. 46), визнано недійсним розпорядження Дніпровської райдержадміністрації № 1089 від 30.12.1997 р. ”Про надання в орендне користування цілісного майнового комплексу ”Державне комунальне підприємство ”Дніпровський ринок”” в частині п. 1, п. 5.1, п. 5.3 та відповідно п. п. 1.1, 1.2 розпорядження № 69 від 28.01.1998 р. ”Про внесення змін і доповнень до тексту розпорядження № 1089”.

25.01.2002 р. Дніпровською районною у м. Києві державною адміністрацією прийнято розпорядження № 34 ”Про зміни та доповнення до розпоряджень голови Дніпровської райдержадміністрації від 30.12.1997 р. № 1089 та від 28.01.1998 р. № 69” (а. с. 51), яким п. 1.1. розпорядження від 28.01.1998 р. № 69 викладено у такій редакції: ”надати ЗАТ ”Дніпровський ринок” майно цілісного майнового комплексу ДКП ”Дніпровський ринок” в орендне користування терміном на 25 років” (п. 1.); п. 1. розпорядження від 30.12.1997 р. № 1089 та п. 1.1. розпорядження від 28.01.1998 р. № 69 визнано такими, що втратили чинність (п. 2.).

Рішенням Господарського суду м. Києва від 17.09.2002 р. у справі № 20/428 (а. с. 52), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.02.2003 р. (а. с. 57), визнано недійсним розпорядження Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації від 25.01.2002 р. № 39.

Однак, постановою Вищого господарського суду України від 25.01.2005 р. у справі № 20/428 скасовано рішення Господарського суду м. Києва від 17.09.2002 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.02.2003 р., справу передано на новий розгляд до Господарського суду м. Києва.

Доручено Господарському суду м. Києва вжити відповідних процесуальних заходів для залучення до участі у даній справі ЗАТ ”Дніпровський ринок” в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору, на стороні Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 11.02.2005 р. у справі № 20/428-2/140 ЗАТ ”Дніпровський ринок” залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 11.04.2005 р. у справі № 20/428-2/140 (а. с. 95) в задоволенні позову про визнання недійним розпорядження Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації № 39 від 25.01.2002 р. відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2005 р. у справі № 20/428-2/140 (а. с. 100) рішення Господарського суду м. Києва від 11.04.2005 р. у справі № 20/428-2/140 скасовано; позов задоволено; визнано недійним розпорядження Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації № 39 від 25.01.2002 р.

Проте, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26.12.2006 р. (а. с. 108) постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2005 р. у справі № 20/428-2/140 скасовано; рішення Господарського суду м. Києва від 11.04.2005 р. у справі № 20/428-2/140 залишено в силі.

Відповідно до ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що саме він має беззаперечне право на оренду приміщення та торгівельних площ цілісного майнового комплексу ”Дніпровський ринок”, яке порушено відповідачем-1 внаслідок передачі останнім в оренду за договором оренди цілісного майнового комплексу державного комунального підприємства ”Дніпровський ринок” від 31.12.1997 р. відповідачу-2 на підставі розпоряджень вказаних у позовній заяві. Крім того, позивач стверджує, що до передачі відповідачем-1 в оренду відповідачу-2 він заявляв відповідачу-1 про свій намір скористатися переважним правом на оренду цілісного майнового комплексу.

Як вбачається із змісту рішення Господарського суду м. Києва від 11.04.2005 р. у справі № 20/428-2/140 та ухвали Вищого адміністративного суду України від 26.12.2006 р., обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача вже досліджувались та оцінювались Господарським судом м. Києва та Вищим адміністративним судом України у справі № 20/428-2/140.

Так, Господарським судом м. Києва у рішенні від 11.04.2005 р. у справі № 20/428-2/140 встановлено наступне:

06.09.1996 р., у відповідності до розпорядження голови Дніпровської районної державної адміністрації м. Києва (правонаступником якої є відповідач-1 у даній справі) № 562 ”Про створення державного комунального підприємства ”Дніпровський ринок”, на базі майна структурних підрозділів, які передавалися до комунальної власності району, було створено Державне комунальне підприємство ”Дніпровський ринок", як цілісний майновий комплекс.

29.08.1997 р. трудовим колективом ДКП ”Дніпровський ринок” створено ЗАТ ”Дніпровський ринок” (відповідач-2 у даній справі).

19.09.1997 р. ЗАТ ”Дніпровський ринок” (відповідач-2 у даній справі) звернулось до Дніпровської районної державної адміністрації м. Києва з листом, в якому просило надати в довгострокову оренду майно ДКП ”Дніпровський ринок”.

Розпорядженням Голови Дніпровської районної державної адміністрації м. Києва від 30.12.1997 р. № 1089 ”Про надання в орендне користування цілісного майнового комплексу ДКП ”Дніпровський ринок”, а також розпорядженням від 28.01.1998 р. № 69 ”Про внесення змін і доповнень до розпорядження голови Дніпровської районної державної адміністрації м. Києва від 30.12.1997 р. № 1089” згадане клопотання було задоволено і в орендне користування ЗАТ ”Дніпровський ринок” (відповідач-2 у даній справі), терміном на 10 років, було надано цілісний майновий комплекс ДКП ”Дніпровський ринок”, який розташований за адресою: м. Київ, бул. Перова, 19. Крім того, вказаним розпорядженням ЗАТ ”Дніпровський ринок” (відповідач-2 у даній справі) визначено правонаступником прав та обов’язків ”ДКП ”Дніпровський ринок”.

Розпорядженням Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації № 39 від 25.01.2002 р. зазначені вище розпорядження були змінені в частині строку оренди і ЗАТ ”Дніпровський ринок” (відповідач-2 у даній справі) отримало цілісний майновий комплекс ДКП ”Дніпровський ринок” в користування на строк 25 років.

У той же час, на території ДКП ”Дніпровський ринок” в якості структурного підрозділу ВАТ ”Авентін” функціонував магазин № 25 ”Автотовари”.

23.05.1995 р. члени трудового колективу магазину № 25 ”Автотовари” ВАТ ”Авентін” створили товариство покупців, що підтверджується свідоцтвом № 397 від 23.05.1995 р.

09.01.1996 р., товариством покупців, членів трудового колективу магазину № 25 ”Автотовари” ВАТ ”Авентін”, у відповідності до договору купівлі-продажу державного майна № 444/30 було викуплено державне майно цілісного майнового комплексу магазину № 25 ”Автотовари” ВАТ ”Авентін” (право власності підтверджується свідоцтвом про власність № 773 від 22.04.1996 р.).

Проте, у договорі № 444/30 від 09.01.1996 р. та в акті приймання-передачі державного комунального майна № 773 від 22.04.1996 р. вказано про купівлю позивачем державного майна магазину № 25 ”Автотовари” ВАТ ”Авентін” на певну суму карбованців. У вищезазначених документах та інших матеріалах справи № 20/428-2/140 відсутні відомості щодо індивідуалізації приватизованого майна, чи відносно його приналежності до категорії нерухомого чи рухомого майна, що робить неможливим його індивідуалізацію і є принциповим у випадках з нерухомим та рухомим майном, та тягне за собою різні правові наслідки оренди та приватизації такого майна.

Як випливає із установчих документів ТОВ ТВФ ”Автотовари” (позивач у даній справі) та інших матеріалів справи, ТОВ ТВФ ”Автотовари” (позивач у даній справі) створений 18.06.1996 р. шляхом виділення із ВАТ ”Авентін” саме на базі приватизованого майна магазину № 25 ”Автотовари” ВАТ ”Авентін”. Користування нежитловим приміщенням, які входили до вкладу цілісного майнового комплексу ”Дніпровський ринок”, магазином № 25 здійснювалось саме в якості структурного підрозділу ВАТ ”Авентін”. Останнє на умовах в січні 1995 року уклало договір оренди нежитлового приміщення з ДКП ”Дніпровський ринок”.

Пізніше, за рішенням Арбітражного суду м. Києва від 18.10.1999 р. у справі № 21/555, вказаний договір оренди було розірвано. Суду у справі № 20/428-2/140 не надані документально підтверджені правові підстави знаходження ТОВ ТВФ ”Автотовари” (позивач у даній справі) в приміщенні за адресою: м. Київ, бул. Перова, 19, в період з дати створення (дати державної реєстрації, відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію), тобто з 18.06.1996 р. до дати винесення судом рішення.

Таким чином, станом на момент винесення, оспорюваного в межах справи № 20/428-2/140, розпорядження (25.01.2002 р.) цілісним майновим комплексом колишнього ДКП ”Дніпровський ринок”, в якості його правонаступника, володіла лише одна особа - ЗАТ ”Дніпровський ринок” (відповідач-2 у даній справі).

Обґрунтовуючи незаконність розпорядження від 25.01.2002 р. № 39, ТОВ ТВФ ”Автотовари” (позивач у даній справі) посилається на те, що Дніпровською районною в м. Києві державною адміністрацією порушено вимоги Закону України ”Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”. Разом з тим, Закон України ”Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, як свідчить його преамбула, встановлює правовий механізм приватизації цілісних майнових комплексів невеликих державних підприємств шляхом їх відчуження на користь одного покупця одним актом купівлі-продажу. Оскільки на підставі розпорядження відповідача від 25.01.2002 р. № 39 не відбувалося відчуження цілісного майнового комплексу, а лише надавалося право його оренди на визначений строк, то Господарський суд м. Києва виходив з того, що спірні правовідносини регулюються Законом України ”Про оренду державного та комунального майна”, як нормативно-правовим актом, що визначає права та обов’язки сторін щодо оренди спірного майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України ”Про оренду державного та комунального майна”, орендарями можуть бути, зокрема, господарські товариства, створені членами трудового колективу підприємства чи його структурного підрозділу.

Об’єктом оренди, як це передбачено у ч  1 ст. 4 вказаного Закону, зокрема, є цілісний майновий комплекс підприємства чи його структурного підрозділу (філії, цеху, дільниці).

Як свідчать матеріали справи № 20/428-2/140, у комунальну власність, тобто - у розпорядження Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації спірний цілісний майновий комплекс було передано на підставі розпорядження Київської міської державної адміністрації № 1002 від 28.06.1996 р. ”Про передачу майна ринків до комунальної власності районів м. Києва”. Зокрема, пунктом 6 додатку до даного розпорядження передбачено, що ”Дніпровський ринок”, будучи структурним підрозділом підприємства, що знаходилось у власності міста Києва, передається до комунальної власності Дніпровського району м. Києва. Зазначений цілісний майновий комплекс знаходився у м. Києві на бульварі Перова, 19, а його майно перебувало в користуванні ДКП ”Дніпровський ринок”.

Фактична передача зазначеного цілісного майнового комплексу до комунальної власності Дніпровського району м. Києва відбулася тільки 01.08.1996 р., про що свідчить акт приймання-передачі від 01.08.1996 р. На цей момент у Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації (відповідач-1 у даній справі) не було жодних відомостей про функціонування у складі ДКП ”Дніпровський ринок” такого відокремленого підрозділу, як ”Автотовари” або ж окремого суб’єкта підприємницької діяльності з відповідною назвою, у користуванні якого знаходився б цілісний майновий комплекс ДКП ”Дніпровський ринок”, що знаходиться за адресою: м. Київ, бул. Перова, 19.

Надане ТОВ ТВФ ”Автотовари” (позивач у даній справі) у справі № 20/428-2/140 свідоцтво про власність, видане Регіональним відділенням ФДМ по м. Києву 24.04.1996 р., не може розглядатися у якості доказу, оскільки воно підтверджує право власності тільки на майно цілісного майнового комплексу зовсім іншого суб’єкта - ВАТ ”Авентін”.

Отже, із наведеного слідує, що рішенням Господарського суду м. Києва від 11.04.2005 р. у справі № 20/428-2/140 встановлено, що товариством покупців трудового колективу магазину № 25 ”Автотовари” ВАТ ”Авентін” 09.01.1996 р. за договором купівлі-продажу державного майна № 444/30 викуплено державне майно цілісного майнового комплексу магазину № 25 ”Автотовари” ВАТ ”Авентін”, а не державне майно цілісного майнового комплексу ”Дніпровський ринок”.

ДКП ”Дніпровський ринок”, як цілісний майновий комплекс, було створено 06.09.1996 р., у відповідності до розпорядженням голови Дніпровської районної державної адміністрації м. Києва № 562 ”Про створення ДКП ”Дніпровський ринок”, на базі майна структурних підрозділів, які передавалися до комунальної власності району.

Тобто, саме відповідач-2 має переважне право на оренду цілісного майнового комплексу ”Дніпровський ринок”, оскільки був визнаний правонаступником прав та обов’язків ДКП ”Дніпровський ринок”.

ТОВ ТВФ ”Автотовари” (позивач у даній справі) у справі № 20/428-2/140 не користувався правом на пріоритетне укладення з ним договору оренди цілісного майнового комплексу, оскільки не мало ознак, якими повинен характеризуватись суб’єкт, який наділений таким правом відповідно до Закону України ”Про оренду державного і комунального майна” (ТОВ ТВФ ”Автотовари” (позивач у даній справі) не здійснювало приватизацію майна цілісного майнового комплексу ДКП ”Дніпровський ринок”, оскільки приватизував майно цілісного майнового комплексу магазину № 25 ”Автотовари” ВАТ ”Авентін”).

У відповідності до ч. 6 ст. 9 Закону України ”Про оренду державного та колективного майна” укладення договору оренди майна підприємства, його структурного підрозділу з іншими фізичними та юридичними особами здійснюється за умови відсутності заяви господарського товариства, створеного трудовим колективом підприємства, його структурного підрозділу.

Також, ТОВ ТВФ ”Автотовари” (позивач у даній справі) посилалось на неодноразове звернення до Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації (відповідач-1 у даній справі) з листами з проханням надання в оренду приміщення, в період часу до прийняття Дніпровською районною в м. Києві державною адміністрацією (відповідач-1 у даній справі) розпорядження № 39 від 25.01.2002 р.

В якості доказу ТОВ ТВФ ”Автотовари” (позивач у даній справі) надавалися корінці поштових квитанцій нерозбірливого змісту і на них також відсутня інформація щодо отримання адресатом вищезазначених листів. Господарський суд м. Києва, дослідивши дані документи та надавши їм правову оцінку, у рішенні від 11.04.2005 р. у справі № 20/428-2/140 зазначив, що вони не можуть сприйматися судом як докази в розумінні ст. 34 ГПК України. Дніпровською районною в м. Києві державною адміністрацією (відповідач-1 у даній справі) проведено перевірку на предмет одержання даних листів, однак, результати перевірки не підтвердили факту отримання вказаних листів (довідка Дніпровської РДА від 06.10.2000 р.).

Також, Господарським судом м. Києва у рішенні від 11.04.2005 р. у справі № 20/428-2/140 встановлено, що саме ЗАТ ”Дніпровський ринок” (відповідач-2 у даній справі) створено на базі майна ДКП ”Дніпровський ринок” та є його правонаступником, а за відсутності інших пропозицій та звернень, саме ЗАТ ”Дніпровський ринок” (відповідач-2 у даній справі) належить  переважне право на оренду цілісного майнового комплексу ДКП ”Дніпровський ринок”.

Вищевикладене також відображено і в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.12.2006 р., якою постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2005 р. у справі № 20/428-2/140 скасовано, а рішення Господарського суду м. Києва від 11.04.2005 р. у справі № 20/428-2/140 залишено без змін.

Окремо в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.12.2006 р. зазначено, що Виший адміністративний суд України погоджується з думкою суду першої інстанції про те, що ЗАТ ”Дніпровський ринок” (відповідач-2 у даній справі) належить переважне право на оренду цілісного майнового комплексу ДКП ”Дніпровський ринок”, оскільки матеріалами справи встановлено створення ЗАТ ”Дніпровський ринок” (відповідач-2 у даній справі) на базі майна ДКП ”Дніпровський ринок” та факт правонаступництва прав та обов’язків ДКП ”Дніпровський ринок”.

Також, в ухвалі від 26.12.2006 р. Вищий адміністративний суд України звернув увагу на те, що рішення Арбітражного суду м. Києва від 10.10.2000 р., постанова Київського апеляційного господарського суду від 14.10.2003 р. та постанова Вищого господарського суду України від 09.03.2004 р. у справі № 1/309 ґрунтується саме на рішенні Господарського суду м. Києва від 17.09.2002 р. у справі № 20/428, яке скасовано постановою Вищого господарського суд України від 25.01.2005 р., що, на думку судової колегії, виключає їх преюдиційність для розгляду спору по справі № 20/428-2/140 в контексті ч. 2 ст. 35 ГПК України.

Обставини, встановлені Господарським судом м. Києва у рішенні від 11.04.2005 р. у справі № 20/428-2/140, залишеному без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26.12.2006 р., на підставі ч. 2 ст. 35 ГПК України не доводяться знову при вирішені інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

На підставі викладеного, апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено обґрунтованість заявлених позовних вимог, а викладені у позовній заяві обставини спростовуються, зокрема, рішенням Господарського суду м. Києва від 11.04.2005 р. у справі № 20/428-2/140 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26.12.2006 р.

Крім того, апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що строк позовної давності не сплив, оскільки з даним позовом позивач звернувся до суду після вирішення всіх інших судових справ, а також враховуючи те, що в обґрунтування заявлених вимог він посилається на обставини, встановлені судом по іншим, зокрема, вищевказаним справам.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що господарським судом першої інстанції в процесі розгляду справи в достатній мірі з’ясовані та доведені обставини, що мають значення для справи. Рішення прийнято судом у повній відповідності з матеріалами справи та з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для його зміни чи скасування.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

 

Рішення Господарського суду м.Києва від13.05.2008 у справі №2/55залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Справу № 2/55 повернути до Господарського суду м. Києва.

 Головуючий суддя                                                                      Буравльов С.І.

 Судді                                                                                          Калатай  Н.Ф.

                                                                                          Попікова  О.В.