Справа № 1005/4097/12 Головуючий у І інстанції Борець

Провадження № 11/780/446/13 Доповідач у 2 інстанції Орел А.І.

Категорія 9 29.05.2013

ВИРОК

Іменем України

29 травня 2013 року Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Орла А.І.

суддів Колокольнікової Н.М., Семенцова Ю.В.

при секретарі Гапонюк В.В.

з участю прокурора Скрипка І.М.

захисника ОСОБА_2

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за апеляцією прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05.11.2012 року, яким :

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Мигалівці Барського району Вінницької облас ті, українця, громадянина України, працюючого приватним підпри ємцем, одруженого, на утриманні якого перебувають 2 малолітні ди тини, раніше не судимого, проживаючого у АДРЕСА_1,

засуджено за ч. 2 ст. 149 КК України до 5 років позбавлення волі, з конфіскацією майна. На підставі ст. 75, 76 КК України звільнено від відбування покарання з іспитовим строком 3 роки.

Колегія суддів, -

В С Т А Н О В И Л А:

Згідно вироку суду, ОСОБА_3 визнаний винним та засуджений за вчинення злочину за наступних обставин.

На початку 2004 року ОСОБА_3 познайомився з не встановленою особою на ім'я ОСОБА_9. Вона по відомила йому, що займається відправленням дівчат в Туреччину для надання ними послуг сексуального ха рактеру, та запропонувала ОСОБА_3 за винагороду допомагати їй в цьому, на що останній погодився, вступивши таким чином у попередню змову з не встановленою особою на ім'я ОСОБА_9.

На початку жовтня того ж року в кафе «Старий замок», що розташовується в м. Бар Вінницької облас ті, ОСОБА_3 познайомився з потерпілою ОСОБА_4. В ході розмови потерпіла повідомила йому, що перебуває у тяжкому матеріальному становищі. У підсудного виник умисел, спрямований на переміщення її через дер жавний кордон України з метою її сексуальної експлуатації. Реалізуючи злочинний умисел, ОСОБА_3 за пропонував ОСОБА_4 свою допомогу у пошуку роботи. Потерпіла погодилась з цією пропозицією. ОСОБА_3 подзвонив не встановленій особі на ім'я ОСОБА_9 та розказав їй про потерпілу. Не встановлена особа на ім'я ОСОБА_9 наказала виготовити ОСОБА_4 паспорт громадянки України для виїзду за кордон та при везти її в м. Київ. Наступного дня ОСОБА_3 приїхав додому до потерпілої та, вводячи її в оману, запро понував їй роботу офіціантки в м. Стамбул. Нічого не підозрюючи, ОСОБА_4 погодилась з цією пропо зицією. Через декілька днів ОСОБА_3 відвіз потерпілу у м. Вінницю, де вона подала документи для виготов лення на її ім'я паспорту громадянки України для виїзду за кордон. В середині жовтня 2004 року ОСОБА_4 отримала паспорт громадянки України для виїзду за кордон та разом з ОСОБА_3 поїхала в м Київ, де вона проживала в квартирі, яку орендував ОСОБА_3 В одному з кафе, що розташовується в м. Киє ві, ОСОБА_3 познайомив потерпілу з не встановленою особою на ім'я ОСОБА_9 і повідомив ОСОБА_4 про те, що насправді вона відлітає до Туреччини для надання нею послуг сексу ального характеру. Потерпіла почала відмовлятись від цієї пропозиції. Разом з тим, продовжуючи реалізову вати злочинний умисел, ОСОБА_3 сказав, що ним витрачені грошові кошти на виготовлення паспорту громадянки України для виїзду за кордон, на перевезення та оренду житла в м. Києві. Тому ОСОБА_4 зобов'язана повернути ці грошові кошти. Перебуваючи в тяжкому матеріальному становищі, потерпіла була змушена погодитись з цією пропозицією. 20.10.2004 року з ДМА «Бориспіль» ОСОБА_4 разом з не встановленою особою на ім'я ОСОБА_9 відлетіла в м. Стамбул, де потерпіла надавала послуги сексуального характеру, а отримані грошові кошти вона віддавала не встановленій особі на ім'я ОСОБА_9 в якості по гашення боргу. Приблизно через півтора місяці працівники поліції затримали потерпілу. 23.12.2004 року вона разом з ОСОБА_5 була депортована в Україну.

Крім того, восени 2004 року в кафе «Прем'єра», що розташовується поряд з центральним ринком м. Мелітополя, ОСОБА_3 зустрівся з ОСОБА_6 та потерпілою ОСОБА_5 В ході розмови у ОСОБА_3 ви ник умисел, спрямований на переміщення потерпілої через державний кордон України з метою її сексуаль ної експлуатації. Ревізуючи злочинний умисел, ОСОБА_3 запропонував ОСОБА_5 завезти її додому. Нічого не підозрюючи, потерпіла погодилась з цією пропозицією. Тому після того, як вони вийшли з кафе, ОСОБА_3 посадив ОСОБА_5 в свій автомобіль марки «Мазда» та повіз її в не відомому їй напрям ку. Продовжуючи реалізовувати злочинний умисел, в автомобілі ОСОБА_3, вводячи потерпілу з оману, ска зав їй, що він занеї заплатив ОСОБА_6 грошові кошти у розмірі 5000 доларів США. і ОСОБА_5, зобов'язана відробити їх. З цією метою ОСОБА_3 виготовить їй паспорт громадянки України для виїзду за кордон та підправить в Туреччину для надання послуг сексуального характеру. ОСОБА_3 відвіз ОСОБА_5 в м.Вінницю, де вона сфотографувалась та 16-17 листопада 2004 року отримала підроблений паспорт громадянки України, виданий на ім'я ОСОБА_7, з вклеєною її фотокарткою. ОСОБА_3 наказав потерпілій вивчити установчі дані ОСОБА_8 та навчитись розписуватись її підписом. На наступний день ОСОБА_3 відвіз ОСОБА_5 в ДМА «Бориспіль» та розповів їй, як потрібно проходити паспортний контроль. ОСОБА_3 пригрозив, що якщо потерпіла не пройде паспортний контроль, то він буде вимушений розправитися з її сім'єю. ОСОБА_5 пройшла паспортний контроль та відлетіла в м. Стамбул, де її зу стріла не встановлена особа на ім'я ОСОБА_9. Вона відвезла потерпілу на квартиру та познайомила з не вста новленою особою на ім'я ОСОБА_10. Протягом двох тижнів ОСОБА_5 надавала послуги сексуального ха рактеру та віддавала грошові кошти не встановленій особі на ім'я ОСОБА_10 в якості погашення боргу. Після цього потерпіла звернулась до поліції. 23.12. 2004 року вона разом з ОСОБА_4 була депортована в Україну.

В апеляції прокурор, який брав участь у розгляді справи в суді першої інстанції, просить вирок суду скасувати у частині призначення додаткового покарання у виді конфіскації майна та звільнення від покарання на підставі ст. 75 КК України, у зв'язку з істотним порушенням кримінально-процесуального закону та неправильним застосуванням кримінального закону, постановити вирок, яким призначити ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 149 КК покарання у виді 5 років позбавлення волі. Обґрунтовуючи апеляцію зазначає, що в порушення ст. 399 КПК України, засудженого було звільнено від призначеного покарання з іспитовим строком, хоча вироки щодо ОСОБА_3 двічі були скасовані судами касаційної інстанції у зв'язку з відсутністю підстав для застосування ст. 75 КК України.

Заслухавши суддю доповідача, прокурора, який підтримав апеляцію і просить вирок суду скасувати та постановити свій вирок, яким засудити ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 149 КК України до 5 років позбавлення волі, засудженого ОСОБА_3 та його захисника, які просять не задовольняти апеляцію прокурора, та засудженого з останнім словом, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляція підлягає до задоволення.

Фактичні обставини справи та кваліфікація інкримінованого ОСОБА_3 злочину учасниками процесу не оскаржуються.

Винність засудженого ОСОБА_3 в укладенні незаконної угоди щодо людини, пов'язаної з переміщенням її через державний кордон України з метою її сексуальної експлуатації та залучення в боргову кабалу, вчиненому повторно, за попередньою змовою групою осіб, вірно встановлена судом, підтверджується дослідженими в судовому засіданні та викладеними у вироку доказами.

Призначаючи покарання ОСОБА_3, суд першої інстанції, у вироку зазначив, що враховує ступень тяжкості вчиненого, особу винного та обставини, що пом'якшують покарання.

На думку колегії суддів, при призначенні покарання судом першої інстанції належним чином не враховані фактичні обставини справи, а саме, те, що він вчинив дії, які посягають на особисту волю людини,її честь, гідність, недоторканість. Ці його протиправні дії були поєднані із втягненням потерпілих, які були змушені в примусовому порядку надавати сексуальні послуги, у боргову кабалу. Зазначені обставини суттєво впливають на ступінь тяжкості вчинених ОСОБА_3 дій та не були належним чином враховані судом першої інстанції при призначенні йому покарання. Крім цього, судом першої інстанції не було враховано, що після вчинення злочинних дій, ОСОБА_3 всіляко ухилявся від слідства та суду, в зв'язку з чим до березня 2010 року він перебував у розшуку.

У відповідності до ст. 399 КПК України в редакції 1960 року, вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов'язковими для органів дізнання чи досудового слідства при додатковому розслідуванні і суду першої чи апеляційної інстанції при повторному розгляді справи.

Однак, поза увагою суду першої інстанції залишилися ухвала Верховного Суду України від 24.03.2011 року та ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22.03.2012 року, якими були скасовані вироки Бориспільського міськрайонного суду Київської області щодо ОСОБА_3 від 02.07.2010 року та від 09.06.2011 року. Підставами для скасування зазначених вироків судами касаційної інстанції було безпідставне застосуванням ст. 75 КК України.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що вирок суду першої інстанції, в частині призначеного ОСОБА_3 покарання із застосування ст.ст. 75, 76 КК України та звільненням останнього від відбування покарання з випробуванням є необґрунтованим та підлягає скасуванню з постановленням, в цій частині, свого вироку.

Обговорюючи питання про розмір та вид покарання, колегія суддів враховує ступінь тяжкості, обставини вчинення злочину, його наслідки, особу ОСОБА_3, який характеризується позитивно, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, цого стан здоров'я, обставини, що пом'якшують покарання - щире каяття та відшкодування одній потерпілій завданої шкоди; відсутність обставин, що обтяжують покарання і вважає, що ОСОБА_3 слід призначити покарання у вигляді позбавлення волі. Колегія суддів не знаходить підстав, з врахуванням ухвал Верховного Суду України від 24.03.2011 року та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22.03.2012 року, застосування до засудженого ОСОБА_3 ст. 75 КК України. Поскільки фактичні обставини справи та дані про особу ОСОБА_3 на час розгляду справи в апеляційному суді не змінилися, колегія суддів приходить до висновку, що його виправлення та перевиховання на даний час можливе лише в умовах ізоляції від суспільства.

Колегія суддів не приймає до уваги електронне повідомлення за підписом ОСОБА_5, поскільки воно належним чином не завірене і суду достовірно не відомо хто його направив.

Колегія суддів погоджується з думкою прокурора про необхідність призначення ОСОБА_3 покарання у вигляді позбавлення волі і знаходить за можливе обмежитись мінімальною мірою покарання, передбаченою санкцією ст. 149 ч. 2 КК України, та вважає, що саме таке покарання буде необхідним й достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Враховуючи, що в апеляції прокурора не ставиться питання при призначення ОСОБА_3 додаткового покарання у вигляді конфіскації майна, можливість призначення якого передбачено санкцією ч. 2 ст. 149 КК України, колегія суддів знаходить за можливе не призначати зазначене додаткове покарання.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 323, 324, 365, 366 КПК України, колегія суддів, -

З А С У Д И Л А :

Апеляції прокурора який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції задовольнити. Вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05.11.2012 року щодо ОСОБА_3 в частині призначеного йому судом покарання, скасувати.

Визнати винним ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 149 КК України та призначити йому покарання за ч. 2 ст. 149 КК України у вигляді 5 років позбавлення волі, без конфіскації майна.

В решті вирок суду залишити без змін.

Строк відбуття покарання засудженому ОСОБА_3 рахувати з моменту взяття під варту.

Вирок може бути оскаржений до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ через Апеляційний суд Київської області протягом місяця з дня проголошення.

СУДДІ: