Харківський окружний адміністративний суд

61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

23 травня 2013 р. № 820/2103/13-а

Харківський окружний адміністративний суд у колегіальному складі:

головуючого судді - Полях Н.А.,

суддів - Бабаєва А.І., Біленського О.О.

при секретарі судового засідання - Принцевській Ю.В.

за участю: позивача - ОСОБА_1,

представника Державної судової адміністрації України - Вороніна О.О.,

представника Державної казначейської служби України - Мельниченко В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України про зобов'язання вчинити певні дії, стягнення суми, стягнення моральної шкоди, визнання бездіяльність протиправною, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Держави України (в особі Державної казначейської служби України), Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, в якому просить суд, з урахуванням уточнень:

- визнати бездіяльність держави Україна (в особі Державної казначейської служби України) протиправною та такою, що порушує права ОСОБА_1 як людини, які передбачені ст.1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ETS №9) і ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;

- визнати бездіяльність Державної судової адміністрації України та Міністерства фінансів України протиправною щодо невиконання постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 року № 590 та не передбачення коштів для компенсації судових витрат, а саме відшкодування витрат на правову допомогу у 2013 році;

- зобов'язати Державну казначейську службу України стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання із Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 суму відшкодування витрат на правову допомогу в розмірі 2430 грн.;

- зобов'язати Державну судову адміністрацію України та Міністерство фінансів України передбачати в межах визначеного зазначеній Адміністрації граничного обсягу видатків за відповідними бюджетними програмами кошти для відшкодування ОСОБА_1 витрат на правову допомогу;

- стягнути на користь ОСОБА_1 спричинену моральну шкоду в розмірі 5000 грн. з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом їх безспірного списання із Державного бюджету України;

- стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 компенсацію за відрив від звичайних занять.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача - Державної казначейської служби України - Мельниченко В.С., в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на обґрунтування викладені у письмових запереченнях.

Представник відповідача - Державної судової адміністрації України - Воронін О.О., в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на обґрунтування викладені у письмових запереченнях та доповненнях.

Від представника відповідача - Міністерства фінансів України - Олійник Н.Л., через канцелярію суду, надійшли письмові заперечення, в яких представник відповідача виклав свою позицію та просив розглядати справу без його участі.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, суд встановив наступні обставини.

Постановою Московського районного суду м. Харкова від 09.06.2010 року по справі №2-а-42/2010 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління пенсійного фонду України в Харківській області, Військового комісаріату Харківської області про перерахунок розміру пенсії та відшкодування моральної шкоди було задоволено частково (а.с. 7, 8).

09.10.2012 року зазначена постанова набрала законної сили.

На виконання постанови 02.11.2012 року Московським районним судом м. Харкова було видано виконавчий лист по справі №2-а-42/2010 про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу у розмірі 2430 грн. (а.с. 9).

Позивач звернувся до Московського районного суду м. Харкова із заявою про роз'яснення постанови суду від 09.06.2010 року. 27.11.2012 року ухвалою Московського районного суду м. Харкова у задоволенні заяви ОСОБА_1 про роз'яснення постанови суду від 09.06.2010 року за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління пенсійного фонду України в Харківській області, Військового комісаріату Харківської області про перерахунок розміру пенсії та відшкодування моральної шкоди було відмовлено у повному обсязі (а.с. 104).

Відповідно до частини 1 статті 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

05.02.2013 року позивач звернувся до Державної казначейської служби України із заявою про прийняття до виконання виконавчого листа Московського районного суду м. Харкова від 02.11.2012 року по справі №2-а-42/2010. До заяви додав виконавчий лист та документи згідно з встановленим переліком.

Листом від 04.03.2013 року за № 5-13/2303-6140 Державна казначейська служба України повернула позивачу виконавчий лист Московського районного суду м. Харкова від 02.11.2012 року по справі № 2-а-42/2010 та додані до заяви документи, посилаючись на те, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» бюджетні призначення на відшкодування витрат на правову допомогу не передбачені, а відтак рахунки, з яких би здійснювалось таке відшкодування, у Державній казначейській службі України відсутні (а.с.10).

Позивач з такими діями Державної казначейської служби України не погодився та звернувся за захистом своїх прав до суду.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 2 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами Державного казначейства України в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Відповідно до частини 1 статті 25 Бюджетного кодексу України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Згідно з п.п.5 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 року № 460/2011 Казначейство України відповідно до покладених завдань здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Процедура стягнення коштів державного та місцевих бюджетів врегульована Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року №845 (далі - Порядок).

Відповідно до абз.1 пункту 2 Порядку безспірне списання - це операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.

Згідно з пунктом 3 Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Підпунктом 1 пункту 9 Порядку визначено перелік підстав для повернення виконавчого документу, а саме: виконавчий документ:

- не підлягає виконанню органом Казначейства;

- подано особою, що не має відповідних повноважень;

- пред'явлено до виконання з пропущенням установленого строку;

- видано або оформлено з порушенням установлених вимог;

рішення про стягнення коштів не набрало законної сили, крім випадків, коли судове рішення про стягнення коштів допущено до негайного виконання в установленому законом порядку;

суми коштів, зазначених у судовому рішенні про стягнення коштів, повернуті стягувачеві за поданням органу, що контролює справляння надходжень бюджету, або за рахунок таких коштів виконано грошові зобов'язання чи погашено податковий борг стягувача перед державним або місцевим бюджетом;

відсутній залишок невідшкодованого податку на додану вартість, узгоджений із стягувачем;

стягувач відмовився від виконання виконавчого документа або відкликав його без виконання;

наявні інші передбачені законом випадки.

З листа від 04.03.2013 року вбачається, що Державна казначейська служба України повернула позивачу виконавчий лист Московського районного суду м. Харкова від 02.11.2012 року по справі № 2-а-42/2010 та додані до заяви документи, посилаючись на те, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» бюджетні призначення на відшкодування витрат на правову допомогу не передбачені, а відтак рахунки, з яких би здійснювалось таке відшкодування, у Державній казначейській службі України відсутні.

Таким чином, підстава, за якою Державна казначейська служба України повернула позивачу виконавчий документ, у зазначеному переліку відсутня.

Крім того, відповідно до абз.1 частини 1 статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган.

Згідно з частиною 1 статті 3 зазначеного Закону виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється Державною казначейською службою України в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до Державної казначейської служби України у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду. Разом із заявою стягувач подає до Державної казначейської служби України документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Також, відповідно до пункту 38 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Жовнер проти України» Суд зазначає, що державний орган не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, підтверджений судовим рішенням. У такому випадку Суд не може прийняти аргумент Уряду, що визначає таку відсутність як "виняткові обставини".

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії» наголошує, що право на звернення до суду також передбачає практичне виконання остаточних, обов'язкових для виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні. Отже, виконання судового рішення не може відстрочуватися на незаконних підставах.

Таким чином, Державна казначейська служба України діяла не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, чим порушила права ОСОБА_1 як людини, які передбачені ст.1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ETS №9) і ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до частини 2 статті 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнає протиправними дії Державної казначейської служби України щодо повернення без виконання заяви ОСОБА_1 від 05.02.2013 року, а не бездіяльність, оскільки саме діями зазначеного органу, який повернув виконавчий лист позивача без виконання, були порушені права ОСОБА_1 та зобов'язує Державну казначейську службу України розглянути питання щодо безспірного списання коштів на користь ОСОБА_1 в сумі 2430 грн.

Під час дослідження позовних вимог в частині визнання бездіяльності Державної судової адміністрації України та Міністерства фінансів України протиправною щодо невиконання постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 № 590 та не передбачення коштів для компенсації судових витрат, а саме відшкодування витрат на правову допомогу у 2013 році; зобов'язання Державної судової адміністрації України та Міністерства фінансів України передбачати в межах визначеного зазначеній Адміністрації граничного обсягу видатків за відповідними бюджетними програмами кошти для відшкодування ОСОБА_1 витрат на правову допомогу суд встановив наступне.

Частиною 2 статті 2 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» встановлено, що компенсація витрат на правову допомогу виплачується за рахунок державного бюджету в межах видатків, передбачених Державній судовій адміністрації України на здійснення правосуддя місцевими загальними та місцевими адміністративними судами.

Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 року № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» Державну судову адміністрацію України та Міністерство фінансів України зобов'язано передбачати в межах визначеного зазначеній Адміністрації граничного обсягу видатків за відповідними бюджетними програмами кошти для компенсації судових витрат у цивільних та адміністративних справах.

Представником Державної судової адміністрації Вороніним О.О. в письмових поясненнях зазначається, що Державна судова адміністрація України в бюджетному запиті на 2013 рік передбачала витрати на відшкодування правової допомоги, але лише в межах видатків, що покладаються на відповідача постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2006 року № 590 та Законом України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" (а.с. 69-71).

Відповідно до пункту 32 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 року № 228 "Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ" кошториси, плани асигнувань загального фонду бюджету, плани надання кредитів із загального фонду бюджету, плани спеціального фонду, плани використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів), помісячні плани використання бюджетних коштів і штатні розписи затверджуються керівником відповідної вищестоящої установи.

Вищестоящою установою по відношенню до територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, а також головним розпорядником бюджетних коштів відповідно до статті 22 Бюджетного кодексу України є Державна судова адміністрація України. Відповідність віднесення видатків на правову допомогу до коду 2240 економічної класифікації видатків бюджету встановлено пунктом 2.2.4 наказу Міністерства фінансів України від 21.06.2012 року № 754 "Про внесення змін до Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету".

Представником відповідача Вороніним О.О. також надано копію зведеної бюджетної пропозиції на 2013 рік територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області за КПКВ 0501040 "Здійснення правосуддя місцевими судами"(а.с.99-100).

Представником відповідача Міністерства фінансів України Олійником Н.Л. в письмових запереченнях зазначається, що Законом України «Про державний бюджет України на 2013 рік» передбачено бюджетну програму 0501040 «Здійснення правосуддя місцевими загальними судами» (2337831,1 тис. грн.) та бюджетну програму 0501170 «Здійснення правосуддя місцевими адміністративними судами» (304144,5 тис. грн.). Головними розпорядниками коштів зазначених бюджетних програм є Державна судова адміністрація України.

Отже, суд не вбачає ознак протиправності з боку Державної судової адміністрації України та Міністерства фінансів України.

Тому в цій частині позовних вимог позивачу має бути відмовлено.

Щодо відшкодування моральної шкоди суд встановив наступне.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (далі - Постанова) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Позивачем під час розгляду справи не зазначено, в чому безпосередньо полягає ця шкода, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Враховуючи викладене вище, суд вважає, що позовні вимоги позивача в частині відшкодування моральної шкоди не підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги позивача про стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 компенсації за відрив від звичайних занять, суд встановив наступні обставини.

Відповідно до пункту 3 додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 року № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» за відрив від звичайних занять - стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, її представникові у зв'язку з явкою до суду граничний розмір компенсації обчислюється пропорційно до розміру мінімальної заробітної плати особи і не може перевищувати її розмір, обчислений за фактичні години відриву від звичайних занять.

Однак, позивачем у судовому засіданні не було надано жодних обґрунтованих доказів, які б підтверджували відрив позивача від звичайних занять.

Відповідно до вимог частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

Державною казначейською службою України не доведено правомірність своїх дій під час повернення позивачу заяви разом з виконавчим листом та документами.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, суд присуджує позивачу з Державного бюджету України фактично понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 17,21 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 8-14, 71, 94, 160-163, 167, 186 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України про зобов'язання вчинити певні дії, стягнення суми, стягнення моральної шкоди, визнання бездіяльність протиправною - задовольнити частково.

Визнати дії Державної казначейської служби України щодо повернення без виконання заяви ОСОБА_1 від 05.02.2013 року - протиправними.

Зобов'язати Державну казначейську службу України розглянути питання щодо безспірного списання коштів на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) в сумі 2430.00 грн. (дві тисячі чотириста тридцять гривень 00 копійок).

Стягнути з Державного бюджету України (УДКСУ у Червонозаводському районі м.Харкова Харківської області, код ЄДРПОУ 37999628, ГУДКСУ в Харківській області, МФО 851011, рахунок №31217206784011) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 17.21 грн. (сімнадцять гривень 21 копійка).

У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено

Головуючий суддя Н.А.Полях

судді А.І. Бабаєв

О.О. Біленський