Справа № 2-173/2008 р.

Р  І  Ш  Е  Н  Н  Я

іменем України

15 травня 2008 року                                                                                  смт. Козелець

        Козелецький районний суд Чернігівської області в складі:

                                головуючого   судді                         Короїд Ю.М.,

                                при секретарі                                      Коваленко Н.І.

                   за участю позивача                           ОСОБА_1.

                   представника позивача                     ОСОБА_2.

                   відповідача                                        ОСОБА_3.

                   представника відповідача                ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Козелець Чернігівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_3, Головного управління юстиції в Чернігівській області про визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом частково недійсним та визнання права власності на спадкове майно,

в с т а н о в и в:

із позовною заявою про визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом частково недійсним та визнання права власності на спадкове майно звернулась ОСОБА_1до ОСОБА_3, Остерська державна нотаріальна контора посилаючись на те, що свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане відповідачу з порушенням норм чинного законодавства.

Ухвалою суду від 8 квітня 2008 в якості відповідача по справі залучене Головне управління юстиції у Чернігівській області.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 . підтримала позовні вимоги та пояснила, що після смерті матері відкрилась спадщина, яка складається з житлового будинку з надвірними будівлями в с.Косачівка. За життя мати склала заповіт, яким заповіла своє майно позивачці та відповідачу. Однак державним нотаріусом Остерської державної нотаріальної контори видане відповідачу свідоцтво про право на спадщину за заповітом відповідачу на весь будинок, хоча вона також має право на половину будинку. 

Представник позивача ОСОБА_2 . підтримала позовні вимоги та пояснила, що позивачка має право як спадкоємець за заповітом на половину будинку, що залишився після смерті її матері. Позивачка фактично вступила в управління спадковим майном. Незважаючи на це державний нотаріус незаконно видав свідоцтво про право на спадщину на весь будинок відповідачу.

Відповідач ОСОБА_3. в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та пояснив, що після смерті матері він подав заяву про вступ в спадщину як спадкоємець за заповітом, оскільки вступив в управління спадковим майном, доглядав будинок, проводив ремонт, обробляв присадибну ділянку. Вважає, що тільки він має право на вказаний будинок.

Представник відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, та пояснив, що відповідач виконав всі дії, необхідні для вступу у спадщину, в той час як позивачка з цього приводу навіть не зверталась до нотаріальної контори.

Представники Остерської державної нотаріальної контори та Головного управління юстиції в Чернігівській області в судове засідання не з”явився, направивши до суду клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснила, що після смерті матері чоловік вона разом з чоловіком постійно обробляла земельну ділянку біля спірного будинку, чоловік ремонтував будинок, а позивачка нічого не допомагала.

Свідки ОСОБА_6та ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснили, що позивачка разом із своєю сім”єю, постійно приїжджали до помешкання матері, обробляли земельні ділянки, приглядали за будинком. 

Свідки ОСОБА_8та ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснили, що і позивач і відповідач після смерті матері вступили в управління спадковим майном, доглядали будинок, обробляли присадибну ділянку. 

В судовому засіданні встановлені такі факти та цивільно-правові відносини.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача та відповідача ОСОБА_10, про що в книзі реєстрації актів про смерть 27 серпня 1997 року зроблено запис за №44.

Після її смерті відкрилась спадщина, до складу якої входить житловий будинок з надвірними будівлями, розташований в АДРЕСА_1 , який належав померлій на підставі свідоцтва про право власності від 16.11.2004 року, про що свідчить витяг з реєстру прав власності на  нерухоме майно. Вказане свідоцтво не оспорюється.

Ще за життя ОСОБА_10 9 березня 1985 року склала заповіт, посвідчений секретарем виконкому Косачівської сільської ради, зареєстрований в реєстрі за №14, яким заповідала все належне їй на день смерті майно дочці ОСОБА_1та сину ОСОБА_3.

Згідно довідок Косачівської сільської ради від 14 січня 2008 року та від 31.08.2004 року ОСОБА_1та ОСОБА_3вступили в управління спадковим майном на протязі шести місяців після смерті матері, проводили ремонти, доглядали садибу, платили податки.

23 листопада 2004 року ОСОБА_3 подана заява до Остерської державної нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті матері, в якій зазначено, що спадкоємцем крім нього також є ОСОБА_1.

17 січня 2005 року державним нотаріусом Остерської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_3 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті матері ОСОБА_10., зареєстроване в реєстрі за №73.

Вислухавши пояснення позивача, представника позивача, відповідача, представника відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає що позов ОСОБА_1до ОСОБА_3, Остерської державної нотаріальної контори про визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом частково недійсним та визнання права власності на спадкове майно не підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року зазначений Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Відповідно до п. 5 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року правила книги шостої Цивільного кодексу України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

Статтею 534 Цивільного кодексу України в редакції 1963 року встановлено, що кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом.

Відповідно до ст.548 цього Кодексу для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Згідно ст.549 ЦК України в редакції 1963 року, який діяв на момент відкриття спадщини визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Як встановлено в судовому засіданні, позивач та відповідач вступили в управління спадковим майном до виповнення шестимісячного строку з дня відкриття спадщини, тобто з дня смерті спадкодавця. Зазначене підтверджується довідками сільської ради та показами свідків. Не заперечують вказаної обставини і сторони.

За таких умов, спірне спадкове майно належить позивачу та відповідачу, як спадкоємцям за заповітом.

Проте, згідно ст. 1296 Цивільного кодексу України в редакції 2004 року спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Відповідно до ст. 1297 Цивільного кодексу України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім'я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців.

Згідно п. 206 Наказу Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року №20/5 „Про затвердження Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України” свідоцтво про право на спадщину видається за заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством, кожному з них окремо із визначенням прізвища, імені, по батькові та часток у спадщині інших спадкоємців.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухомість.

Відповідно до ст.1301 Цивільного кодексу України в редакції 2004 року свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Під час судового розгляду справи достовірно встановлено, що із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину до нотаріальної контори звернувся відповідач, позивачка до нотаріальної контори не зверталась, та не надала нотаріусу документів які б підтверджували факт прийняття спадщини позивачкою, незважаючи на те, що це чинним законодавством визначено, як її обов”язок. За таких умов, нотаріусом відповідно до вимог законодавства видане свідоцтво про право на спадщину тільки відповідачу ОСОБА_3 .

На підставі викладеного, судом не встановлено підстав для визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним.

  Відповідно до ст. 1300 ЦК України в редакції 2004 року за згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, нотаріус за місцем відкриття спадщини може внести зміни до свідоцтва про право на спадщину. На вимогу одного із спадкоємців за рішенням суду можуть бути внесені зміни до свідоцтва про право на спадщину. У цьому випадку нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину.

Вказані вимоги не заявлялись, а відповідно до ст. 11 Цивільно-процесуального кодексу України суд розглядає справи в межах заявлених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 534, 548, 549 ЦК України в редакції 1963 року, ст.ст.1296,1297,1301 ЦК України в редакції 2004 року, п. 206 Наказу Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року №20/5 „Про затвердження Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України”, ст..ст.67-69 Закону України „Про нотаріат”, ст.ст. 60, 209, 212, 215, 218, 223, 294, 295 і 296  ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

В задоволенні позову ОСОБА_1до ОСОБА_3, Головного управління юстиції в Чернігівській області про визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом частково недійсним та визнання права власності на спадкове майно відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Чернігівського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10 денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

            Суддя -підпис-

ВІРНО:                                      Рішення не набрало законної сили

            Суддя Козелецького райсуду                                                Ю.М.Короїд