ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2013 року Справа № 5019/1933/12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Волковицької Н.О. Данилової М.В.

за участю представників сторін:

позивачаСлісаренко О.А. дов. від 18.12.2012 року

відповідача не з'явився, про час і місце слухання справи повідомлений належним чином

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Рекорд"

на постановувід 20.03.2013 року Рівненського апеляційного господарського суду

у справі№ 5019/1933/12 господарського суду Рівненської області

за позовомФізичної особи-підприємця Терзі Івана Георгійовича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Рекорд"

простягнення 215082,52 грн.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Терзі Іван Георгійович звернувся до господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Рекорд" про стягнення 188877,80 грн. заборгованості за поставлений товар, 21207,60 грн. пені 755,50 грн. інфляційних та 4241,52 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 23.01.2013 року (суддя Романюк Р.В.) залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 20.03.2013 року (головуючий суддя Саврій В.А., судді Дужич С.П., Філіпова Т.Л.) позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Рекорд" на користь Фізичної особи-підприємця Терзі Івана Георгійовича 188877,80 грн. заборгованості, 4412,31 грн. - пені, 884,88 грн. - 3 % річних та судовий збір у розмірі 5493,00 грн. В решті позову відмовлено.

Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Рекорд" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Рівненської області від 23.01.2013 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 20.03.2013 року в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Рекорд" 82969,62 грн. заборгованості та 4412,31 пені.

Заявник вважає, що судами першої та апеляційної інстанції при винесенні оскаржуваних рішень порушено норми матеріального та процесуального права, а саме статтей 16, 526, 527, 530, 611, 625 Цивільного кодексу України, статті 43 Господарського процесуального кодексу України.

Обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши суддю - доповідача, присутнього у судовому засіданні представника позивача, перевіривши в межах вимог статей 108, 1117 Господарського процесуального кодексу України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 22.11.2011 року між фізичною особою - підприємцем Терзі І. Г. (комітент) та Товариством з обмеженою відповідальністю фірма "Рекорд" (комісіонер) укладено договір комісії № 37/2011 (а.с. 9-12), відповідно до п.1.1. якого, комісіонер зобов'язується за дорученням комітента за власний рахунок укласти в інтересах останнього від свого імені угоду з продажу продукції. Умови, щодо продукції, яка передається на комісію та умови, щодо її ціни, зазначаються в специфікаціях, які підписуються сторонами та є невід'ємними частинами договору.

Пунктом 1.2. договору передбачено, що виступаючи від свого імені, комісіонер самостійно укладає договір купівлі - продажу з третьою особою (надалі покупець).

Моментом передання продукції на комісію, відповідно до п.4.2., є відмітка комісіонера про прийом продукції на товаросупровідних документах комітента.

Відповідно пункту 6.2. договору, комісіонер зобов'язаний перерахувати грошові кошти отримані за продукцію на розрахунковий рахунок комітента протягом семи банківських днів з моменту передачі звіту про продаж продукції.

Згідно пункту 2.5 договору, комісіонер зобов'язувався надавати комітенту звіт про продаж продукції кожні 14 днів і, згідно пункту 6.2, здійснити протягом семи днів з моменту передачі такого звіту, розрахунок.

Пунктом 8.1. договору сторони визначили, що за порушення комісіонером терміну розрахунку, визначеного п. 6.2. Договору, останній сплачує комітенту пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на той час та яка нараховується від суми заборгованості, за кожен день прострочення виконання своїх зобов'язань. В випадку відсутності поданих звітів згідно п. 2.5. даного договору, сумою заборгованості є сума різниці між сплаченою та отриманою продукцією, що була отримана комісіонером від комітента незалежно від факту її реалізації.

Пунктом 8.3 договору встановлено, що в випадку порушення комісіонером зобов'язання передбаченого пунктом 2.5 даного договору, комітент має право в односторонньому поряду розірвати договір. В такому випадку комісіонер за власний рахунок повертає в тридцятиденний термін залишок продукції на склад комітента та сплачує комітенту грошові кошти за реалізовану продукцію.

Відповідно до пункту 8.4 договору, комісіонер несе повну матеріальну відповідальність за продукцію, прийняту на комісію, та зобов'язаний оплатити продукцію згідно видаткових накладних незалежно від факту передачі товару покупцю в наступних випадках:

- в випадку пошкодження продукції, що стало наслідком неправильного зберігання продукції;

- в випадках наявності зауважень щодо відповідності товару до специфікації, що не були належним чином перевірені та оформлені в відповідності до п.2.4. даного договору.

- в випадку неповернення товару комітенту в порядку передбаченому п.8.3, п.7.3, п.7.4 даного договору.

Вказаний договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками цих суб'єктів господарювання.

На виконання умов договору, позивач передав відповідачу по товаросупровідних документах товар на загальну суму 254 377 грн. 80 коп., що підтверджується:

- видатковою накладною № 97 від 12.12.2011 року на суму 15 471,87 грн.,(арк.справи 26),

- видатковою накладною № 1 від 06.01.2012 року на суму 63465,12 грн., (арк.справи 27),

- видатковою накладною № 2 від 06.01.2012 року на суму 1242 грн., (арк.справи 28),

- видатковою накладною № 3 від 12.01.2012 року на суму 36356,49 грн., (а.с. 29),

- видатковою накладною № 18 від 06.02.2012 року на суму 54566,76 грн., (а.с. 30),

- видатковою накладною № 41 від 01.03.2012 року на суму 83275,56 грн. (а.с. 31).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно банківських виписок № 37/2011 (а.с. 50-62), відповідачем частково оплачено прийнятий на комісію згідно договору товар, а саме на суму 65 500 грн. і станом на день розгляду спору вартість отриманого відповідачем від позивача товару складає 188 877 грн. 80 коп.

27.09.2012 року позивач надіслав на адресу відповідача претензією, в якій, посилаючись на порушення пунктів 2.5, 2.7, 6.2, 8.1 договору, розірвав в односторонньому порядку договір та просив погасити заборгованість (а.с 32).

Задовольняючи позовні вимоги суди виходили з того, що відповідно до положень статтей 173, 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 1011 Цивільного кодексу України, за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії (ч.1 ст.1022 ЦК України).

Судами також встановлено, що відповідач, всупереч пункту 2.5 договору та статті 1022 Цивільного кодексу України, у спірному періоді не подавав звітів про продаж продукції та не здійснював з позивачем розрахунків в порядку передбаченому пунктом 6.2 договору, а тому задовольнили позовні вимоги про стягнення 188 877,80 грн. заборгованості, обрахованої як різниця між вартістю сплаченої та отриманої продукції.

Крім того, суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду, що пунктом 8.1 договору сторони визначили лише порядок здійснення розрахунків та умови, за яких він застосовується, не визначивши при цьому терміну їх проведення, а тому, в даному випадку, підлягає застосуванню положення чинного законодавства.

Відповідно частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до вказаної норми права, відповідач повинен був здійснити оплату заборгованості до 04.10.2012 року (включно), оскільки згідно поштової накладної № 6833-37984 (а.с. 95), претензію з вимогою сплатити кошти (а.с 32), позивачем направлено на поштову адресу відповідача лише 27.09.2012 року

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.2 ст.625 ЦК України).

На підставі викладеного, суди здійснили перерахунок пені, інфляційних і 3 % річних, враховуючи претензію від 27.09.2012 року.

Касаційна інстанція не може погодитись з таким висновком, оскільки судами не надано оцінку змісту претензії (а.с. 32), на яку як на вимогу у розумінні статті 530 Цивільного кодексу України послалися суди в той час, як вказана претензія містить односторонню відмову позивача від договору.

Право на односторонню відмову від договору передбачено статтею 188 Господарського кодексу України, статтею 651 Цивільного кодексу України у разі якщо це передбачено договором або законом.

Відповідно статті 1025 Цивільного кодексу України комітент має право відмовитися від договору комісії. Якщо договір комісії укладено без визначення строку, комітент повинен повідомити комісіонера про відмову від договору не пізніше ніж за тридцять днів. У разі відмови комітента від договору комісії він повинен у строк, встановлений договором, а якщо такий строк не встановлений, - негайно розпорядитися своїм майном, яке є у комісіонера. У разі невиконання комітентом цього обов'язку комісіонер має право передати це майно на зберігання за рахунок комітента або продати майно за найвигіднішою для комітента ціною.

Пунктом 8.3 договору комісії також передбачено, що в випадку порушення комісіонером зобов'язання передбаченого п. 2.5. даного договору комітент має право в одностороньому порядку розірвати договір. В такому випадку комісіонер за власний рахунок повертає в тридцятиденний термін залишок продукції на склад комітента та сплачує комітенту грошові кошти за реалізовану продукцію.

Отже, для вирішення даного спору по суті судам необхідно було надати оцінку змісту претензії та виходячи з цього встановити чи вважається договір розірваним та які наслідки повинні бути застосовані.

При цьому слід мати на увазі, що за загальними правилами, відповідно передбаченими статтями 202, 206 Господарського кодексу України, статтями 651, 653 Цивільного кодексу України у разі односторонньої відмови від договору, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір вважається розірваним, тобто таким, що припинив свою дію, а зобов'язання сторін припиняється.

Частиною 4 статті 653 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що господарськими судами першої та апеляційної інстанції при розгляді справи та прийнятті судових рішень не взято до уваги та не надано належної правової оцінки всім доказам у справі в їх сукупності, що, враховуючи суть спору, свідчить про порушення норм процесуального права, які унеможливлюють встановлення обставин, що є суттєвими для вирішення спору по суті, а касаційна інстанція позбавлена права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтею 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Рівненської області від 23.01.2013 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 20.03.2013 року у справі № 5019/1933/12 господарського суду Рівненської області скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду Рівненської області.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рекорд" задовольнити частково.

Головуючий суддя Т. Дроботова

С у д д і Н. Волковицька

М. Данилова