ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 травня 2013 року Справа № 5011-18/8549-2012
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Дроботової Т.Б. - головуючого, Волковицької Н.О. Данилової М.В.
за участю представників сторін:
позивачаБулгарова В.Д. дов. від 23.04.2013 року
відповідача прокуратури Каленська М.А. дов. від 01.02.2013 року Сайтарли І.М. посв.014716 від 21.01.2013 року
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуЗаступника прокурора міста Києва
на постановувід 01.11.2012 року Київського апеляційного господарського суду
у справі№ 5011-18/8549-2012 господарського суду міста Києва
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ВІК-Р.С.Ф."
доДержавної спеціалізованої бюджетної установи "Аграрний фонд"
простягнення 513 602,74 грн.
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІК-Р.С.Ф." звернулось до господарського суду міста Києва з позовом та клопотанням про збільшення позовних вимог (а.с. 26-27) до Державної спеціалізованої бюджетної установи "Аграрний фонд" про стягнення 513 602,74 грн., з яких: 500 000,00 грн. основного боргу, 3 000,00 грн. інфляційних втрат та 10 602,74 грн. 3% річних.
Рішенням господарського суду міста Києва від 21.08.2012 року (суддя Мандриченко О.В.) позовні вимоги задоволено повністю.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням місцевого господарського суду Державна спеціалізована бюджетна установа "Аграрний фонд" звернулось до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою.
Постановою від 01.11.2012 року Київський апеляційний господарський суд (головуючий суддя Остапенко О.М., судді Скрипка І.М., Руденко М.А.) рішення господарського суду скасоване частково.
Присуджено до стягнення з Державної спеціалізованої бюджетної установи "Аграрний фонд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІК-Р.С.Ф." заборгованості в розмірі 500 000,00 грн. та відповідні витрати по сплаті судового збору.
Заступник прокурора міста Києва звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 21.08.2012 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.11.2012 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Скаржник вважає, що судами порушено приписи статті 951 Цивільного кодексу України, а висновки судів не відповідають обставинам справи та прийняті з порушенням норм процесуального права, а саме статті 43 Господарського процесуального кодексу України.
Зокрема, прокурор зазначає, що підставою оплати послуг по зберіганню є акти виконаних робіт, які позивачем не були надані, в зв'язку з чим, позивач вважається таким, що прострочив, а виконання зобов'язання відповідачем неможливе. Крім того, судами не враховано, що згідно пункту 4.7. договору погіршення якості цукру припиняє оплату послуг.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІК-Р.С.Ф." надало відзив на касаційну скаргу та доповнення до нього, в яких просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.11.2012 року залишити без змін, а касаційну скаргу Заступника прокурора міста Києва залишити без задоволення.
Обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши суддю - доповідача, перевіривши в межах вимог статей 108, 1117 Господарського процесуального кодексу України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 30.11.2011 року між ТОВ "ВІК - Р.С.Ф." (зберігач) та Аграрним фондом (поклажодавець) було укладено договір складського зберігання цукру №11ц (далі - договір), відповідно до умов якого поклажодавець передає, а зберігач приймає цукор на відповідальне відокремлене зберігання згідно ДСТУ 4245:223 за заліковою вагою в кількості 5 000 тонн, якість якого відповідає ДСТУ 4623:2006, упакованого в поліпропіленові мішки з поліетиленовими або поліпропіленовими мішками-вкладками, у кількості 100 000 шт. (пункт 1.1. договору).
Прийняття цукру на зберігання та видача його поклажодавцю посвідчується актом передавання-приймання, який є невід'ємною частиною цього договору (пункт 1.2.).
Відповідно до пункту 2.1. вказаного договору, якість цукру повинна відповідати державному стандарту, згідно якого він виготовлений та може бути ідентифікований. Поклажодавець або зберігач має право вимагати проведення перевірки його якості. Відшкодування витрат, пов'язаних з проведенням перевірки якості цукру, несе сторона, що ініціювала перевірку.
Умовами пункту 3.6. договору визначено, що поклажодавець зобов'язаний своєчасно відшкодувати витрати за надані йому послуги на підставі актів, зміст та форма яких відповідають чинному законодавству України, в межах коштів, передбачених Законом України "Про Державний бюджет України" на відповідний рік.
31.12.2011 року між сторонами було укладено додатковий договір (а.с. 89-90), за яким внесено зміни та доповнення до договору складського зберігання цукру від 30.11.2011 року № 11ц.
Пунктом 4.1. договору встановлено, що розрахунки за надані послуги по зберіганню проводяться в грошовій формі з урахуванням податку на додану вартість шляхом перерахування на поточний рахунок зберігача, вказаний в розділі 11 цього договору.
Згідно з пунктом 4.2. договору, розмір плати за надані послуги по зберіганню становить 12,50 грн. за 1 тонну в місяць з урахуванням ПДВ.
Пунктом 4.3. договору сторонами передбачено, що поклажодавець оплачує вартість послуг за зберігання цукру на підставі актів виконаних робіт, підписаних уповноваженими представниками сторін та скріплених печатками.
Акти виконаних робіт надаються зберігачем протягом 10 робочих днів місяця наступного за розрахунковим (пункт 4.4. договору).
У відповідності до пунктів 5.1. і 5.2. договору, строк зберігання цукру визначений до пред'явлення вимоги поклажодавцем. Зберігач зобов'язаний зберігати цукор до пред'явлення поклажодавцем вимоги про його повернення або переоформлення на визначену поклажодавцем особу.
30.11.2011 року сторонами договору було підписано акт передавання-приймання цукру-піску згідно договору складського зберігання цукру-піску №11-ц від 30.11.2011 року (а.с. 11). Згідно акта, поклажодавець передав, а зберігач прийняв цукор на відповідальне відокремлене зберігання згідно ДСТУ 4245:223 за заліковою вагою в кількості 5 000 тонн, якість якого відповідає ДСТУ 4623:2006, упакованого в поліпропіленові мішки з поліетиленовими або поліпропіленовими мішками-вкладками, у кількості 100 000 шт.
Наявність на зберіганні у позивача цукру підтверджується актом проведеної перевірки державного інтервенційного фонду та відповідності його кількісним та якісним показникам від 10.02.2012 року (а.с. 12-13) та актом перевірки наявності ОДЦР цукру-піску бурякового урожаю 2011 року на ТОВ "ВІК -Р.С.Ф." від 19.04.2012 року (а.с. 14-15).
Задовольняючи позовні вимоги суди також встановили, що в порушення умов укладеного між сторонами договору складського зберігання, відповідачем зобов'язання не виконано, не здійснено оплату за надані позивачем послуги за 8 місяців зберігання цукру-піску у розмірі 500 000,00 грн.
Відповідно статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 7 вказаної статті передбачена недопустимість односторонньої відмови від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом.
Як встановлено судами, спірні правовідносини виникли із оплатного договору складського зберігання, який за своєю правовою природою є договором про надання послуг. Згідно частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
За загальним правилом (статті 173 Господарського кодексу України, статті 509 Цивільного кодексу України) зобов'язання є правовідношення в якому одна сторона зобов'язується вчинити певну дію (в тому числі надати послугу), а інша сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Кожна із сторін у зобов'язанні може одночасно мати і права, і обов'язки.
Виходячи із суті зобов'язальних відносин по зберіганню, які виникли із спірного договору, позивач зобов'язаний надати послугу по зберіганню цукру, а відповідач зобов'язаний оплатити надану послугу.
Таким чином, підставою оплати послуг є факт надання послуг, а не складання акта, на який помилково посилається заявник касаційної скарги.
Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що акти виконаних робіт за грудень 2011 року - серпень 2012 року направлені відповідачу, що підтверджується описом поштового відправлення від 05.10.2012 року, а відтак на момент прийняття постанови апеляційним судом відсутні обставини передбачені статтею 613 Цивільного кодексу України.
Посилання касатора на п. 4.7 договору, згідно з яким погіршення якості цукру припиняє оплату, касаційна інстанція також не може прийняти до уваги, оскільки ці доводи досліджувались судом апеляційної інстанції та обгрунтовано спростовані з огляду на відсутність доказів.
Більш того, стаття 951 Цивільного кодексу України, на яку посилається заявник у зв'язку із погіршенням якості цукру, передбачає відшкодування шкоди, що не стосується предмета спору та не регулює припинення зобов'язання.
Таким чином, матеріали справи свідчать, що господарський суд апеляційної інстанції в порядку статті 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив, встановив та надав юридичну оцінку наданим сторонами доказам та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Твердження заявника про порушення судом норм процесуального права не знайшли свого підтвердження, суперечать матеріалам справи та зводяться до переоцінки доказів, що відповідно статті 1117 Господарського процесуального кодексу України не входить до компетенції касаційної інстанції, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування постанови апеляційної інстанції колегія суддів не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтею 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Київської апеляційного господарського суду від 01.11.2012 року у справі № 5011-18/8549-2012 господарського суду міста Києва залишити без змін.
Касаційну скаргу Заступника прокурора міста Києва залишити без задоволення.
Головуючий суддя Т. Дроботова
С у д д і Н. Волковицька
М. Данилова