АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 11/774/910/13 р. Суддя першої інстанції: Ігнатенко В.В.
Категорія: ч.2 ст. 286 КК України Доповідач: суддя апеляційного суду: Дрибас Л.І.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
23 травня 2013 року м. Дніпропетровськ
Колегія суддів судової палати з кримінальних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого:судді - Дрибаса Л.І.
суддів - Коваленко В.Д., Бровченко Л.В.
за участю прокурора - Кальника О.М.
потерпілого - ОСОБА_2
захисника, адвоката - ОСОБА_3
захисників - ОСОБА_4, ОСОБА_5
розглянула у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляцією захисника, адвоката ОСОБА_3, в інтересах засудженого ОСОБА_6, на вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 лютого 2013 року, -
В с т а н о в и л а:
Вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 лютого 2013 року
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, раніше не судимий, -
засуджений за ч. 2 ст. 286 КК України до 4 років позбавлення волі, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на три роки.
Стягнуто з ОСОБА_6, на користь ОСОБА_7, в рахунок відшкодування матеріальних збитків - 41 646 грн. 80 коп. і в рахунок відшкодування моральної шкоди - 40 000 грн.
Вироком суду ОСОБА_6 визнаний винним та засуджений за те, що він 13 квітня 2012 року, біля 16 години, керуючи технічно справним автомобілем НОМЕР_1, що належить ОСОБА_8, слідував по вул. Байкальській м. Дніпропетровська у напрямку вул. Батумської.
На шляху прямування, ОСОБА_6, порушуючи п. 12.1 Правил дорожнього руху, проявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки та її змін, при здійсненні повороту ліворуч на вул. Косіора, не вибрав безпечну швидкість руху і втратив контроль над керуванням, в районі будинку АДРЕСА_1 виїхав за межі проїжджої частини дороги та скоїв наїзд на дерево.
В результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажиру автомобіля НОМЕР_1, ОСОБА_2, були заподіяні тілесні ушкодження у вигляді: відкритої черепно-мозкової травми, перелому кісток основи черепа, геморагічних забитих місць правої скроневої і лівої лобової часток та інші тілесні ушкодження, які за своїм характером відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечні для життя.
В апеляції захисник просить вирок суду скасувати, справу направити прокурору для проведення додаткового розслідування. Вважає, що судове слідство в суді першої інстанції проведено неповно та односторонньо: не був допитаний потерпілий ОСОБА_2, який одночасно був і свідком подій і його показання мають істотне значення для правильного вирішення справи. По справі не проведена повторна судова автотехнічна експертиза, оскільки в судовому засіданні експерт ОСОБА_9 пояснив, що дані для проведення розрахунків він обрав на свій розсуд. Також вказує, що суд не дав належної оцінки показанням ОСОБА_10 та ОСОБА_11. Крім того, захисник вказує на невідповідність призначеного ОСОБА_6 покарання ступені тяжкості скоєного злочину та особі засудженого, внаслідок суворості.
Розглянувши апеляцію, вислухавши думку прокурора, який вважає, що апеляція задоволенню не підлягає, потерпілого, який пояснив, що не пам'ятає обставин дорожно-транспортної пригоди, але просить призначити засудженому умовне покарання, пояснення захисників, які підтримали апеляцію і просили вирок суду скасувати, дослідивши матеріали справи в межах апеляції, обговоривши доводи, які викладені в апеляції і в судовому засіданні, колегія суддів приходить до висновку, що апеляція задоволенню не підлягає з таких підстав.
Суд правильно встановив фактичні обставини події злочину і зробив обгрунтований вивід про доведеність вини ОСОБА_6 в порушенні правил безпеки дорожнього руху, що призвело до спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень.
Факт наїзду автомобіля, під його управлінням, на дерево, не оспорює і сам засуджений. Так, в ході досудового і судового слідства ОСОБА_6 послідовно пояснював, що автомобіль, яким він керував, зробив наїзд на дерево. При цьому в попередніх поясненнях стверджував, що перетинаючи перехрестя, збільшив швидкість та втратив керування автомобілем. В подальшому пояснив, що відволікся від управління, намагаючись побачити, кому махав пасажир автомобіля, потерпілий ОСОБА_2. В судовому засідання пояснив, що втратив керування автомобілем, бо почав затягувати в автомобіль потерпілого, який висунувся у вікно.
Вина засудженого ОСОБА_6 в скоєнні вказаного у вироку злочину підтверджується зібраними у справі і ретельно дослідженими судом доказами, вказаними у вироку.
Так, потерпіла ОСОБА_7 суду пояснила, що її син, ОСОБА_2 після отриманих під час дорожньо - транспортної пригоди тілесних ушкоджень став інвалідом першої групи, потребує постійного піклування.
Свідок ОСОБА_10 суду пояснив, що 13 квітня 20123 року, він, разом з ОСОБА_2, який, як і він, знаходився в стані алкогольного сп'яніння, та з ОСОБА_6, який керував автомобілем, їхали зі швидкістю 40-50 км./год. по вул. Байкальскій м. Дніпропетровська. На повороті ОСОБА_2, який сидів на передньому сидінні, справа від водія, висунувся у вікно та махав рукою дівчині. ОСОБА_6, утримуючи лівою рукою кермо автомобіля, правою почав затягувати ОСОБА_2 в автомобіль. ОСОБА_2 ударив його ногою в груди, автомобіль понесло вправо і він правим боком наїхав на дерево. При цьому ОСОБА_2 вдарився головою об дерево та втратив свідомість, його віднесли до лікарні.
Свідок ОСОБА_12 суду пояснив, що про ДТП йому відомо зі слів сина, який пояснив, що під час управління автомобілем ОСОБА_2 висунувся з вікна. Син тягнув його у автомобіль, а ОСОБА_2 відмахувався. Автомобіль понесло вправо і він правим боком зачепив дерево, від чого ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження.
Свідок ОСОБА_11 суду пояснила, що перед перехрестям з вул. Косіора її автомобіль, зліва, почав обганяти автомобіль ВАЗ 2109, з якого ОСОБА_2 махав їй рукою. Вона взяла правіше та притормозила, а автомобіль ВАЗ на повороті почав різко переміщатися вправо і наїхав на дерево.
Вина ОСОБА_6 в скоєному злочині підтверджується також: протоколом огляду місця події від 13 квітня 2012 року, схемою до нього та фототаблицею (а.с. 3-10), якими зафіксовано дорожню обстановку на місці дорожньо-транспортної пригоди; протоколом огляду та перевірки транспортного засобу та фототаблицею до нього (а.с.11-18), згідно якому автомобіль НОМЕР_2 має пошкодження з правого боку; висновком судово-медичної експертизи № 1306-е від 24 квітня 2012 року (а.с. 63-65), згідно якому у ОСОБА_2 виявлено пошкодження у вигляді відкритої черепно-мозкової травми, перлому кісток основи черепа, геморрагічних забиттів правої височної та лівої лобової долей та інші, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент спричинення; висновками судової автотехнічної експертизи № 70/27-248 від 23 квітня 2012 року (а.с. 57-59), згідно якому водій ОСОБА_6 повинен був діяти відповідно до вимог п. 12.1 «Правил дорожнього руху України» і не виконання вказаних вимог знаходиться в причинному зв'язку з наслідками, що наступили. Прешкод технічного характеру, які б могли завадити водію автомобіля виконати вказані вимоги, не було.
Допитаний в судовому засіданні експерт-автотехнік ОСОБА_9 повністю підтвердив висновки судової автотехнічної експертизи та зазначив, що якби водій вибрав допустиму швидкість руху автомобіля для виконання повороту, то автомобіль не виїхав би за межі перехрестя.
Оцінивши зібрані у справі і досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд обгрунтовано визнав ОСОБА_6 винним в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керувала транспортним засобом, що потягло спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень і правильно кваліфікував ці його дії за ч.2 ст. 286 КК України.
З урахуванням наведеного, доводи захисника в апеляції, а також доводи засудженого і його захисників в судовому засіданні про неповноту і однобічність досудового і судового слідства, колегія суддів розцінює як необґрунтовані.
Як вбачається із матеріалів справи і протоколу судового засідання суд повно, всестороннє та об'єктивно дослідив всі обставини справи: допитав всіх свідків, ретельно дослідив висновки проведених по справі експертиз, допитав у судовому засіданні екперта-автотехніка, який, в тому числі, дав відповіді на всі запитання захисту, вирішив, відповідно до закону, всі клопотання сторін. Крім того, як вбачається із протоколу судового засідання, зауваження на який ніким не були подані, суд виясняв у учасників судового засідання наявність клопотань, заяв та доповнень до судового слідства, ставив на вирішення учасників судового засідання питання про можливість закінчення судового слідства, але ніхто з учасників процесу, в тому числі й захисник, відповідних клопотань не заявили та не заперечували проти закінчення судового слідства (а.с.228, 230). Тому доводи захисника про неповноту та односторонність судового слідства колегія суддів вважає безпідставними.
Як необґрунтовані розцінює колегія суддів доводи захисника, що суд безпідставно відхилив його клопотання про допит потерпілого ОСОБА_2, який є очевидцем ДТП та може дати важливі пояснення по справі.
Із протоколу судового засідання вбачається, що вказане клопотання захисника суд розглянув вперше 16 січня 2013 року, та, вислухавши думку всіх учасників судового засідання, задовольнив його.(а.с. 219); 28 січня 2013 року потерпілий з'явився на виклик суду, але допитати його суд не зміг, оскільки у вказаний день не з'явився в судове засідання захисник. В подальшому суд відмовив у задоволенні аналогічного клопотання захисника, мотивуючи тим, що потерпілий, внаслідок отриманих травм, є інвалідом першої групи та, згідно пояснень його матері, законного представника ОСОБА_7, нічого не може пояснити про обставини ДТП, проявляє признаки агресії та потребує постійного нагляду і опікування.(а.с.223-224);
Згідно виписки з історії хвороби оглядом невролога встановлено, що у ОСОБА_2 контакт формальний, на питання відповідає не завжди в плані запитаного, пам'ять та інтелект його різко знижені, настрій понижено, бувають прояви агресії. (а.с. 165-166);
В суді апеляційної інстанції потерпілий ОСОБА_2 пояснив, що обставин дорожньо-транспортної пригоди не пам'ятає. При таких обставинах суд обгрунтовано відмовив захиснику в задоволенні клопотання.
Не обгрунтовані, на думку колегії суддів, і доводи захисника про те, що суд безпідставно не призначив по справі повторну судову автотехнічну експертизу.
Відповідно по ч. 6 ст. 75 КПК України повторна експертиза може бути призначена, коли висновок експерта визнано необгрунтованим чи таким, що суперечить іншим матеріалам справи або інакше викликає сумніви в його правильності.
З протоколу судового засідання, матеріалів справи, вбачається що судова автотехнічна єкспертиза (а.с.57-59) проведена відповідно до вимог закону: компетентним судовим єкспертом, попередженим про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, на підставі наданих матеріалів справи, в тому числі, показань водія ОСОБА_6 та свідка ОСОБА_13, які пояснювали, що автомобіль рухався зі швидкістю 70 км./час та на повороті водій втратив керування автомобілем. Висновки вказаної екпертизи повністю узгоджуються з матеріалами справи, іншими доказами по справі, тому суд, допитавши в судовому засіданні експерта, який повністю підтвердив свої висновки та зазначив, що якби водій вибрав допустиму швидкість руху автомобіля для виконання повороту, то автомобіль не виїхав би за межі перехрестя, - обгрунтовано послався на неї у вироку як на належний, допустимий, та достовірний доказ. Дав критичну оцінку показанням засудженого та свідка, які змінили в судовому засіданні свої показання відносно швидкості руху автомобіля та причини втрати водієм керування автомобілем.(а.с.234);
Відповідно до ч. 1 ст. 334 КПК України (в редакції 1960 року) мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину. В цій частині вироку наводяться обставини, які визначають ступінь тяжкості вчиненого злочину, та докази, на яких ґрунтується висновок суду щодо кожного підсудного, з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази…
Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам вказаного закону, - суд дав правильну оцінку всім доказам по справі, в тому числі тим, на які вказує захисник в своїй апеляції, прийняв по ним мотивоване рішення. Також колегія суддів вважає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи, оцінив докази щодо їх належності, допустимості та достатності.
Колегія суддів розцінює, як нікчемні і доводи засудженого, що до нього на досудовому слідстві застосовувались недозволені методи ведення слідства, які виразилися в тому, що швидкість проїзду перехрестя -70 км/год., йому нав'язав слідчий. Вказані доводи перевірялись прокуратурою м. Дніпропетровська, та 20.02.2013 року була винесена постанова про закриття кримінального провадження відносно слідчих (а.с.205-207), яка ніким із учасників судового розгляду не оскаржена.
Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що на досудовому слідстві ОСОБА_6 давав показання добровільно. Про це свідчить той факт, що в перших своїх поясненнях він вказав, що виконуючи поворот на ліво, на вул. Косіора, він різко збільшив швидкість автомобіля, колесо попало у ливнівку і він втратив керування автомобілем. (а.с.27-28). В подальшому пояснив, що рухаючись зі швидкістю 70 км/час відволікся від управління намагаючись побачити, кому махав пасажир автомобіля, потерпілий ОСОБА_2, та втратив керування автомобілем.(а.с.46-48, 52-53,76-78,85-87). В судовому засіданні пояснив, що втратив керування автомобілем, який рухався зі швидкістю 40 км/год, бо почав затягувати в автомобіль потерпілого, який висунувся у вікно. (а.с.225-226);
Наведене свідчить, що засуджений неодноразово змінював свої показання щодо обставин дорожньо транспортної пригоди, намагаючись знайти таку лінію захисту, яка дала б йому змогу уникнути відповідальності за скоєне.
Суд дав належну оцінку показанням засудженого та свідка ОСОБА_13 в судовому засідання та критично віднісся до того, що ОСОБА_6 не визнав себе винним у скоєному.
Відповідно до ст.ст. 50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Суд, при призначенні покарання враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначення покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
На думку колегії суддів, покарання засудженому ОСОБА_6 призначене відповідно до вимог вказаного закону. Так, судом встановлено, що ОСОБА_6 вперше скоїв злочин, який за формою вини відноситься до категорії необережних, задовільно характеризується за місцем роботи та проживання.
Разом з тим, від необережних дій засудженого наступили тяжкі наслідки, в судовому засіданні свою провину він не визнав і не довів суду, що щиро розкаюється.
З урахуванням викладеного, суд обґрунтовано прийшов до висновку, що виправлення засудженого та попередження нових злочинів можливе лише в умовах ізоляції його від суспільства, і призначив покарання в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України, яке за своїм видом та розміром слід вважати справедливим. Також, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно застосував додаткову міру покарання у виді позбавлення засудженого права на керування транспортним засобом і відповідно закону вирішив заявлений представником потерпілого цивільний позов.
Підстав для зміни виду і розміру призначеного покарання, колегія суддів не вбачає. У зв'язку з вищевикладеним доводи захисників про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості скоєного злочину та особі засудженого колегія суддів розцінює, як необґрунтовані та такі, що не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 365, 366 УПК України (в редакції 1960 року) та п. 11, 15 Перехідних положень КПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 лютого 2013 року відносно ОСОБА_6 залишити без змін, а апеляцію захисника, адвоката ОСОБА_3, в інтересах засудженого ОСОБА_6, залишити без задоволення.
Судді апеляційного суду: