Справа № 2/359/111/13 Головуючий у І інстанції Величко В.П.
Провадження № 22-ц/780/2134/13 Доповідач у 2 інстанції Савченко С.І.
Категорія 44 23.05.2013
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
23 травня 2013 року м.Київ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого судді Савченка С.І.,
суддів Корзаченко І.Ф., Коцюрби О.П.,
при секретарі Клименко В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою Київського міжрайонного екологічного прокурора Дніпровської екологічної прокуратури на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 січня 2013 року у справі за позовом Київського міжрайонного екологічного прокурора Дніпровської екологічної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, Державної інспекції сільського господарства України до Бориспільської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання незаконним і скасування розпорядження райдержадміністрації, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, -
в с т а н о в и л а:
У серпні 2012 року Київський міжрайонний екологічний прокурор звернувся до суду в інтересах держави із вказаним вище позовом, який мотивував тим, що розпорядженням Бориспільської райдержадміністрації Київської області від 6 липня 2009 року відповідачам у справі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 затверджено проекти землеустрою і передано у власність земельні ділянки площею по 2 га кожному для ведення особистого селянського господарства на території Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області. 8 липня 2009 року відповідачі отримали державні акти на право власності на земельні ділянки. Вказував, що передача ділянок у власність відповідачів відбулася з порушенням низки вимог Водного і Земельного кодексів України. Зокрема спірні ділянки знаходяться у межах прибережної захисної смуги Канівського водосховища річки Дніпро, тобто відносяться до категорії земель водного фонду з режимом обмеженої господарської діяльності. У тому числі частина обох ділянок накладається на водне русло річки Дніпро. Посилаючись на те, що землі водного фонду є власністю держави і не можуть передаватися у приватну власність, просив визнати незаконним і скасувати розпорядження Бориспільської районної державної адміністрації Київської області № 2020 від 6 липня 2009 року, визнати недійсними державні акти на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 219907 і ЯГ № 219908, видані 8 липня 2009 року на ім'я ОСОБА_2 та ОСОБА_3
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 січня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.
- 2 -
Київський міжрайонний екологічний прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким позовні вимоги задоволити в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення і неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 214 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає не в повній мірі.
Судом першої інстанції встановлено і вбачається з матеріалів справи, що розпорядженням Бориспільської районної державної адміністрації Київської області № 2020 від 6 липня 2009 року відповідачам у справі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 затверджено проекти землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства площею 2 га кожному, розташованих на території Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області і дані ділянки передані відповідачам у власність (а.с.9-10). На підставі вказаного розпорядження ОСОБА_2 і ОСОБА_3 8 липня 2009 року отримали державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯГ № 219907 і ЯГ № 219908 (а.с.32-35).
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Відмовляючи у задоволенні позову прокурора, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що прокурором не надано належних доказів того, що спірні земельні ділянки розташовані в межах прибережної захисної смуги річки Дніпро та відносяться до земель водного фонду з режимом обмеженої господарської діяльності.
Вирішуючи спір, суд керувався вимогами ст.88 Водного кодексу України (в редакції, що діє з 05 січня 2011 року), якою передбачено, що прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. При цому суд виходив з того, що розміри і межі прибережних смуг існують не в силу їх законодавчого закріплення, а для визначення і встановлення меж прибережної захисної смуга в натурі за окремим проектом землеустрою і як наслідок віднесенням цієї території до земель водного фонду.
Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками, поскільки суд першої інстанції у порушення вимог статей 213, 214 ЦПК України в достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню до них.
Вирішуючи спір суд залишив поза увагою, що спірні земельні ділянки передані у власність відповідачів розпорядженням Бориспільської районної державної адміністрації Київської області від 6 липня 2009 року. На час видачі розпорядження діяла редакція ст.88 ВК України та ст.60 ЗК України, які не передбачали встановлення прибережних захисних смуг за окремими проектами землеустрою, а врегульовували дане питання на законодавчому рівні, тобто шляхом визначення та встановлення розмірів прибережних захисних смуг безпосередньо в нормі закону, яка мала пряму дію.
- 3 -
За таких обставин, висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог з тих підстав, що позивачем не надано доказів того, що виділені відповідачам земельні ділянки не віднесені відповідно до закону до земель водного фонду, зайнятого прибережною захисною смугою, є безпідставними.
Зазначені вище порушення, які допустив суд першої інстанції, призвели до неправильного вирішення спору.
Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними чи неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.
Вирішуючи позовні вимоги прокурора, колегія суддів вважає, що дані вимоги підлягають до задоволення з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст.58 Земельного кодексу України та ст.4 Водного кодексу України до земель водного фонду належать землі, в тому числі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм.
Згідно з абз.38 ст.1 Водного кодексу України прибережна захисна смуга - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони.
Відповідно до ч. 4. ст.59 ЗК України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.
Відповідно до положень ч.2 ст.60 ЗК України та ч.2 ст.88 ВК України (в редакції чинній на час передачі спірних ділянок у власність) прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 м.
Відповідно до положень ч.4 ст.84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Судом встановлено, що земельні ділянки на території Сошниківської сільської ради, передані у власність ОСОБА_3 та ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства розташовані в межах 100 метрової прибережної захисної смуги Канівського водосховища річки Дніпро, у тому числі частина ділянок накладається на водне русло, і віднесені законом до земель водного фонду.
Дані обставини підтверджуються наступними письмовими доказами: інформацією Головного управління Держкомзему у Київській області від 2 березня 2012 року (а.с.17-19), схемою розташування земельних ділянок ОСОБА_3 і ОСОБА_2, виконаною ТОВ «Геоземінвест» за результатами геодезичних робіт, виконаних у березні 2012 року (а.с.23-24), висновком експерта від 22 березня 2012 року у кримінальній справі (а.с.25-31), довідкою управління Держкомзему у Бориспільскому районі від 15 березня 2012 року щодо обмежень у використанні земельної ділянки у вигляді водоохоронної зони (а.с.36).
Із вказаних документів, в тому числі карт і схем, вбачається, що спірні земельні
- 4 -
ділянки розташовані на березі Канівського водосховища у межах прибережної захисної смуги, а їх частина накладається на водне плесо водосховища.
За положеннями ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних, або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно ст.152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов»язані із позбавленням права володіння земельною ділянкою (ч.1). Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. (ч.3).
Згідно ст. 155 ЗК України у разі видання органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо користування ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Поскільки судом встановлено, що Бориспільська районна державна адміністрація своїм розпорядженням від 6 липня 2009 року передала у власність ОСОБА_3 і ОСОБА_2 земельні ділянки, які належать до земель водного фонду і згідно ч.4 ст.84 ЗК України віднесені до земель державної власності, то оспорюване розпорядження від 6 липня 2009 року не відповідає вимогам закону і його згідно ст.152 ЗК України слід визнати недійсним.
З викладених вище підстав видані відповідачам ОСОБА_3 і ОСОБА_2 державні акти на право власності на земельні ділянки також підлягають визнанню недійсними з огляду на порушення права власності держави на спірні ділянки як об'єкти водного фонду.
Доводи відповідача ОСОБА_2 щодо відсутності підстав для подачі позову прокурором в інтересах держави в особі Держсільсгопінспекції України безпідставні. Відповідно до Положення про Державну інспекцію сільського господарства України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року, саме на інспекцію покладено контроль за дотриманням органами державної влади та місцевого самоврядування вимог земельного законодавства.
Колегія суддів не приймає до уваги посилань відповідача на позитивний висновок державної землевпорядної експертизи від 24 червня 2009 року щодо можливості виділення йому спірної земельної ділянки у власність, поскільки даний висновок не спростовує вказані вище докази про належність спірної земельної ділянки до земель водного фонду.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія судів, -
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу Київського міжрайонного екологічного прокурора Дніпровської екологічної прокуратури задоволити.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 січня 2013 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов Київського міжрайонного екологічного прокурора Дніпровської екологічної прокуратури задоволити. Визнати незаконним і скасувати розпорядження Бориспільської районної державної адміністрації Київської області № 2020 від 6 липня 2009 року «Про затвердження проекту землеустрою, щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_3, ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства на території Сошниківської сільської ради», визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 219907, виданий 8 липня 2009 року на ім'я ОСОБА_2, визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 219908, виданий 8 липня 2009 року на ім'я ОСОБА_3.
- 5 -
Стягнути із ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в розмірі 53 грн.60 коп. з кожного.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту його проголошення.
Головуючий : ___________________
Судді : ___________________ ________________