УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ справи: 106/753/13-ц Головуючий суду першої інстанції:Куликовська О.М.

№ провадження: 22-ц/190/2589/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Летягіна О. В.

"20" травня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого судді:Летягіної О.В.

Суддів:Горбань В. В. Макарчук Л. В.

При секретарі:Галіч Ю. Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до Публічного Акціонерного товариства Банк «Морський» про визнання нікчемними умови договорів про порядок розгляду спорів, за апеляційною скаргою ОСОБА_6, ОСОБА_7 на заочне рішення Євпаторійського міського суду АР Крим від 14 лютого 2013 року,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_6., ОСОБА_7 звернулись з позовом до Публічного Акціонерного товариства Банк «Морський» про визнання нікчемними умови третейського застереження в договорі іпотеки, кредитному договорі про розгляд спорів у постійно діючому третейському суді при Асоціації українських банків з моменту внесення змін в Закон України «Про третейські суди» а саме з 05.03.2009 р. та з 11.03. 2011р.

Свій позов мотивують тим, що 01.02.2008 р. між ОСОБА_7 та ВАТ Банк «Морський» був укладений кредитний договір. А між Банком та ОСОБА_6 01.02. 2008 р. було укладений іпотечний договір, згідно якого ОСОБА_6. є майновим поручителем по зобов'язанням ОСОБА_7 перед банком. В кредитному договорі та договорі іпотеки, викладена умова - третейське застереження, згідно якої, всі спори, розбіжності та вимоги, які виникають при виконанні договорів або випливають з нього, підлягають розгляду у постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків. Але визначений в договорах порядок розгляду спорів не відповідає діючому законодавству та повинен бути визнаний нікчемним, оскільки 05.03.2009 р. були внесені доповнення у ст. 6 Закону України «Про третейські суди» та пунктом 7 передбачена заборона на розгляд третейськими судами спорів відносно нерухомого майна. 11.03.2011р. були внесені доповнення в цю ж ст. 6 ЗУ « Про третейські суди» та п.14 передбачена заборона на розгляд третейськими судами спорів відносно захисту прав споживачів, відповідно до чого вважає, що з 11.03. 2011р. умова, вказана в договорах про розгляд спорів у постійно діючому третейському суді, повинна бути визнана нікчемною. Тому на підставі ст.203, 215 ЦК України, просять визнати нікчемними умови (третейське застереження) кредитного договору від 01.02. 2008 р. (п. 4.8), укладеного між ОСОБА_7 та ПАТ Банк «Морський» та умови (третейське застереження) іпотечного договору від 01.02.2008 р., укладеного між ОСОБА_8 та ПАТ Банк «Морський» ( п. 8.3 ) про розгляд всіх спорів, розбіжностей та вимог, які виникають при виконанні вказаних договорів, у постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків.

Рішенням Євпаторійського міського суду АР Крим від 14 лютого 2013 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

На зазначене рішення позивачки подали апеляційну скаргу в який просять скасувати рішення.

Зокрема, посилаються на те, що висновок суду не відповідає обставинам справи, порушені грубо норми процесуального та матеріального права, а також не враховані докази які були пред'явленні позивачами.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, зважаючи на таке.

Ухвалюючи рішення про відмову у позові, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості заявлених вимог, оскільки третейська угода, укладена у вигляді третейського застереження у кредитному договорі, не порушує прав позивача та не обмежує його прав щодо судового захисту.

З такими висновками суду погоджується колегія суддів, оскільки вони засновані на матеріалах справи та відповідають нормам матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.02. 2008 р. між позивачем ОСОБА_7 та ВАТ Банк «Морський», правонаступником якого є ПАТ Банк «Морський», було укладено кредитний договір №250108- КФ, відповідно до якого, позичальник - ОСОБА_7 отримала від банку суму займу у розмірі 200 000 гр. та зобов'язалась повернути вказану суму позики до 24.01.2018 р. згідно графіку, вказаного в додатку №2 до кредитного договору . А також зобов'язалася виплачувати проценти за кредит щомісячно, виходячи з 19% річних, не пізніше банківського дня місяця. Даний договір було підписано сторонами без зауважень та розмовленостей відносно його умов.(а.с.10-11).

У забезпечення вимог банку за даним кредитним договором №250108 - КФ, 01.02.2008 р. між ВАТ Банк « Морський» та ОСОБА_6 в нотаріальному порядку був укладений іпотечний договір, згідно якого, в іпотеку переданий житловий будинок №81а по вул. Дьомишева м. Євпаторія, належний на праві власності ОСОБА_6 та на нього приватним нотаріусом накладена заборона на відчуження (а.с. 12 -13).

Пунктом 4.8 кредитного договору №250108- КФ від 01.02.2008 р. та п. 8.3 договору іпотеки від 01.02.2008 р. сторонами було передбачено, що всі спори, розбіжності та вимоги, які виникають при виконанні даного договору або у зв'язку з ним, або випливають з нього, підлягають розгляду в постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків, згідно регламенту даного третейського суду.

Між тим, як правильно зазначив суд першої інстанції, відповідно до ст. 1 Закону України "Про третейські суді", та ст. 17 ЦПК України сторони мають право передати спір на розгляд третейському суду, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про третейські суди", третейська угода - це угода сторін про передачу спору на вирішення третейського суду, яка може бути укладена у вигляді третейського застереження у договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди (ч. 1 ст. 12 цього Закону).

На момент укладення сторонами спірного кредитного договору (ст. 6 Закону України "Про третейські суди" у редакції, чинної до 03.02.2011 року) не було передбачено заборони стосовно розгляду третейськими судами справ у спорах про захист прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку.

У Рішенні Конституційного Суду України від 10.01.2008 року у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців 7, 11 ст. 2, ст. 3, п. 9 ст. 4 та розділу 8 "Третейське самоврядування" Закону України "Про третейські суди" (справи про завдання третейського суду) зазначено, що відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом (ст. 17 ЦПК України, ст. 12 ГПК України, ст. 6 Закону України "Про третейські суди"), оскільки, гарантуючи право на судовий захист з боку держави, Конституція України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права та свободи від порушень і протиправних посягань (ч. 5 ст. 55 Конституції України).

Указане конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 2 ст. 22, ст. 64 Конституції України).

Враховуючи положення чинного законодавства, у п. 3 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства про вирішення спорів, що виникають із кредитних правовідносин» було роз'яснено, що договір сторін про передачу спору на розгляд третейського суду у випадках, передбачених законом (ст. 17 ЦПК), не є відмовою від права на звернення до суду за захистом, а одним із способів реалізації права на захист своїх прав та інтересів.

Отже, таким чином одним із способів захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних осіб та (або) юридичних осіб від порушень і посягань у сфері цивільних і господарських правовідносин є звернення до третейського суду.

Зміни у чинному законодавстві щодо підвідомчості спорів третейському суду, які набрали чинності після укладення кредитного договору не є підставою для визнання договору нікчемним.

Оцінивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони висновків суду не спростовують та на їх правильність не впливають.

Так необґрунтованим, колегія суддів вважає довід апеляційної скарги відносно того, що визнання умов договору нікчемними передбачено діючим законодавством, ст.215 ЦК України, а виходячи з конституційно закріпленого принципу верховенства права, суд повинний був внести зміни до договорів.

Згідно частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною(сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3,5-6 статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України передбачаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину,а саме, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим акта цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчинила правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, та правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Доказів того, що при укладанні не були додержані вищевказані загальні вимоги для чинності правочину, позивачами суду надані не було.

За таких обставин колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно, повно, об'єктивно та всебічно встановлені обставини справи, характер спірних правовідносин, наданим та дослідженим доказам дана належна правова оцінка, на підставі чого, вирішуючи спір у межах заявлених вимог, ухвалено рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального закону, підстав для скасування якого за апеляційною скаргою немає.

Таким чином, визнавши, що судом першої інстанції ухвалено рішення із дотриманням норм матеріального та процесуального закону, колегія суддів, відповідно до ст. 308 ЦПК України, вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, залишивши рішення суду без змін.

На підставі наведеного та, керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АР Крим,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_7 відхилити.

Рішення Євпаторійського міського суду АР Крим від 14 лютого 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Судді: