РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
_____________________________________________________________________
Справа №: 22-ц/190/2914/13Головуючий суду першої інстанції:Тонкоголосюк О.В.
Головуючий суду апеляційної інстанції:Бондарев Р. В.
РІШЕННЯ
"15" травня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого суддіБондарева Р.В.
СуддівЧистякової Т.І. М’ясоєдової Т.М
При секретаріГаліч Ю.Є
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Республіканського вищого навчального закладу «Кримський університет культури, мистецтв і туризму», за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 20 березня 2013 року,
В С Т А Н О В И Л А :
У лютому 2013 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що під час розгляду його позову до РВНЗ «Кримський університет культури, мистецтв і туризму» про поновлення на роботі йому стало відомо про наказ № 19-л «Про переведення науково-педагогічних працівників кафедри музейної справи і охорони пам'яток історії та культури», з яким його раніше не було ознайомлено. Позивач зазначає, що вказаний наказ є незаконним та таким, що суттєво змінив його трудові відносини. Однією з підстав для видання цього наказу є додаткова угода від 01.02.2012 року, яку він з керівництвом РВНЗ «Кримський університет культури, мистецтв і туризму» не укладав. Крім того вказує, що згідно зі ст. 32 КЗпП України переведення на іншу роботу в тому ж закладі допускається лише за згодою працівника, яку він не надавав. Також його переведення не було передбачено контрактом № 80, за яким він виконує роботу лише як викладач кафедри «Музейної справи і охорони пам'яток історії та культури» за його індивідуальним планом. Зазначає, що оскаржуваний наказ має бути кваліфікованим з боку керівництва РВНЗ «Кримський університет культури, мистецтв і туризму» як одностороннє розірвання контракту № 80, оскільки наказ № 19-л змінив суб'єкта контракту - викладача кафедри «Музейної справи і охорони пам'яток історії та культури» на інший - викладача кафедри «Музейної справи і культурного туризму». На підставі зазначеного просив суд визнати наказ № 19-л незаконним та скасувати його, а контракт № 80 визнати таким, що втратив силу 31.01.2012 року.
Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 20 березня 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.
На зазначене рішення ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що рішення ухвалено незаконно і необґрунтовано, з порушенням норм матеріального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи. Зокрема зазначає, що суд першої інстанції не звернув увагу на звіт комісії Територіальної інспекції з питань праці в АР Крим, в якому зафіксовані незаконні дії керівництва РВНЗ «Кримський університет культури, мистецтв і туризму» під час переводу викладачів кафедри «Музейної справи і охорони пам'яток історії та культури» на кафедру «Музейної справи і культурного туризму». Крім того вказує, що висновок суду першої інстанції про те, що він був ознайомлений з оскаржуваним наказом 26.11.2012 року є необґрунтованим, оскільки позивач тільки чув про цей наказ, але ознайомлений з ним був тільки 08.01.2013 року.
В запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_6, представник РВНЗ «Кримський університет культури, мистецтв і туризму» просить її відхилити як безпідставну.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що
позивачем не доведено, що наказ ректора РВНЗ «Кримський університет культури, мистецтв і туризму» № 19-л від 31.01.2012 року «Про переведення науково-педагогічних працівників кафедри музейної справи і охорон пам'яток історії та культури» по відношенню до трудових прав ОСОБА_6 є незаконним. Крім того, суд послався на пропуск позивачем строку звернення до суду з зазначеним позовом в порядку, передбаченому ст. 233 КЗпП України.
Проте повністю з такими висновками погодитися не можна з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що наказом № 173-а від 01.12.2008 року позивач був прийнятий в Республіканський вищий навчальний заклад «Кримський університет культури, мистецтв і туризму» (далі Заклад) на посаду викладача кафедри «Гуманітарних та соціально-економічних дисциплін» з 01.12.2008 року.
З 09.01.2009 року ОСОБА_6 переведено на кафедру «Книгознавство та музейна справа» на підставі наказу № 4а-л від 09.01.2009 року; з 29.03.2010 року на кафедру «Музейна справа і охорона пам'яток історії та культури» на підставі наказу № 37а-л від 29.03.2010 року; з 01.01.2011 року на посаду викладача кафедри «Музейної справи і охорони пам'яток історії та культури» факультету «Соціокультурної діяльності» на підставі наказу № 294-л від 01.12.2010 року.
Наказом № 144-л від 31.08.2011 року ОСОБА_6 був переведений на посаду викладача кафедри «Музейної справи і охорони пам'яток історії та культури» факультету «Соціокультурної діяльності» на умовах контракту на підставі особистої заяви. Між ОСОБА_6 та РВНЗ «Кримський університет культури, мистецтв і туризму» був укладений контракт від 01.09.2011 року, який був підписаний позивачем. Термін дії контракту з 01.09.2011 року по 31.08.2012 року.
Частиною 1 статті 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до частини 3 цієї статті передбачено, що особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Згідно з п. 1.4 Контракту його предметом є виконання Науково-педагогічним працівником навчальної, методичної та наукової роботи на кафедрі і виконання організаційних та інших видів робіт, передбачених індивідуальним робочим планом.
За умовами Контракту роботодавець зобов'язаний забезпечити створення необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, виплачувати заробітну плату відповідно до цього Контракту, визначити Науково-педагогічному працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними засобами роботи тощо.
Наказом № 19-л від 31.01.2012 р. позивача переведено на посаду викладача кафедри «Музейної справи і культурного туризму» факультету «Соціокультурна діяльність та музичного мистецтва» та наказом № 106-л від 31.08.2012 року звільнено з 31.08.2012 року на підставі п.2 ст. 36 КЗпП України у зв'язку із закінченням строку трудового договору (контракту).
Також встановлено, що наказом ректору Закладу № 60 від 20.12.2011 р. внесено зміни до структури Університету, затверджено нову кафедру «музейної справи і культурного туризму» на факультеті «Соціокультурної діяльності і музикального мистецтва».
Як зазначив у суді апеляційної інстанції представник відповідача вказані зміни відбулися в результаті реорганізації факультетів і кафедр Закладу, що не потягло порушення прав осіб, які працюють в установі.
За новим штатним розписом посада позивача збережена без зміни розміру и системи оплати труда (а. с. 106-110).
Згідно зі ст. 32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.
У зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.
При апеляційному перегляді справи встановлено, що переведення позивача з однієї кафедри на іншу, створену в результаті реорганізації у навчальному Закладі, не змінило істотних умов його праці, оскільки він продовжував виконувати ті самі повноваження, викладав одні і ті самі дисципліни, продовжував працювати за індивідуальним планом роботи. Також встановлено, що розмір заробітної плати ОСОБА_6 не змінився. Вказані обставини не заперечуються позивачем.
Відповідно до частини 2 ст. 32 КЗпП України, п. 31 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 р. «Про практику розгляду судами трудових спорів» не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Переміщення не може бути немотивованим, не обумовленим інтересами виробництва.
Оскільки ОСОБА_6 залишився працювати в межах своєї спеціальності, кваліфікації та посади і не відбулося змін істотних умов його праці (системи і розміру оплати труда, пільг, режиму роботи тощо), колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що згода ОСОБА_6 на таке переведення не потрібна.
Доводи апеляційної скарги про те, що однією з підстав видання спірного наказу про переведення була додаткова угода від 01.02.2012 р., яку позивач не підписував, колегія суддів відхиляє, оскільки правового значення ця угода для переводу позивача не має. Основною підставою для видання наказу була внутрішня реорганізація в системі факультетів та кафедр навчального закладу.
Згідно зі ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Однією з підстав, якою судом першої інстанції позивачу відмовлено у поновленні позивача на роботі, є пропуск тримісячного строку на звернення до суду.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком, оскільки його зроблено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Згідно з ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Вказана норма закону свідчить про те, що захисту підлягає лише порушене право.
Підстави переведення позивача є законними, а тому порушень його трудових прав не встановлено.
З урахуванням наведеного посилання суду на пропуск строку на звернення до суду, передбачений ст. 233 КЗпП України, є необґрунтованим, а тому підлягає виключенню з мотивувальної частини рішення.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 20 березня 2013 року змінити, виключити з мотивувальної частини рішення посилання на пропуск ОСОБА_6 строку позовної давності, в решті рішення залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів