РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

_____________________________________________________________________

Справа №: 22-ц/190/3267/13Головуючий суду першої інстанції:Щербіна Д.С.

Головуючий суду апеляційної інстанції:Бондарев Р. В.

РІШЕННЯ

"15" травня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого суддіБондарева Р.В.

СуддівЧистякової Т.І. М’ясоєдової Т.М

При секретаріГаліч Ю.Є

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на заочне рішення Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 19 березня 2013 року

В С Т А Н О В И Л А :

У березні 2013 року позивачка звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що вона є власником квартири АДРЕСА_1. У грудні 2007 року на прохання своїх знайомих вона зареєструвала за вказаною адресою відповідача та уклала з ним договір піднайму житлового приміщення строком до 21 лютого 2008 року. Відповідач в зазначеній квартирі не проживає і ніколи не проживав, комунальні послуги не сплачує, у зв'язку з чим вважає, що на підставі ч. 2 ст. 405 ЦК України відповідач втратив право користування житловим приміщенням.

Заочним рішенням Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 19 березня 2013 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено.

На зазначене рішення ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на те, що рішення ухвалено незаконно і необґрунтовано, з порушенням норм матеріального і процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи. Зокрема зазначає, що вона є власником квартири, що підтверджується реєстрацією права власності в БТІ. Також вважає, що спірні правовідносини регулюються нормами ст. 405 ЦК України, оскільки відповідач внаслідок тривалого не проживання у спірній квартирі втратив право користування житлом.

У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату судового засідання, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося відповідно до ч. 2 ст. 197 ЦПК України.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивачки є необґрунтованими.

Проте з такими висновками в повній мірі погодитися не можна.

Судом першої інстанції встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 15.06.2006 року, який зареєстрований Приморською товарною біржею.

Відповідно до витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно Євпаторійського міжміського бюро реєстрації та технічної інвентаризації № 11477118 від 08.08.2006 року квартира АДРЕСА_1 зареєстрована за ОСОБА_6 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_7 зареєстрований за адресою АДРЕСА_1, але фактично не вселявся і не проживав, що підтверджується актом від 26.02.2013 року, складеним депутатом Сакської міської ради АР Крим разом з сусідами.

Також встановлено, що відповідно до договору піднайму (найму) житлового приміщення позивачка передала у піднайом відповідачу частину житлової площі у квартирі АДРЕСА_1 строком на два місяця, тобто до 21.02.2008 року. Вказаний договір зареєстрований в ЖЕУ та виконкомі міської ради.

Згідно зі ст. 119 ЦПК України підставами позову, які відповідно до статей 31, 212 цього Кодексу суд не може змінити без згоди позивача, є обставини, якими позивач обґрунтовує вимоги, а не посилання на певну норму закону. Тому якщо позивач посилається не на ту норму закону, суд уточнює підстави позову й застосовує відповідну норму закону незалежно від того, чи отримано на це згоду позивача.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Проте суд першої інстанції належним чином не з'ясував підстав заявленого позивачкою позову, вдався до обговорення питання правомірності укладеного договору купівлі-продажу, зареєстрованого в реєстрі прав власності, і всупереч закону визначив їх на власний розсуд.

Зі змісту заявленого позову убачається, що його обґрунтовано положеннями частини 2 ст. 405 ЦК України, відповідно до якої член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Незважаючи на вказані підстави позову, суд першої інстанції в своєму рішенні не дав оцінки зазначеному обґрунтуванню і фактично вийшов за межі позовних вимог.

З матеріалів справи убачається, що право на проживання в спірній квартирі у відповідача виникло на підставі договору піднайму (найму) від 17.12.2007 р., а не як члена сім'ї власника відповідно до положень 156 ЖК України.

Оскільки правовідносини між сторонами регулюються нормами житлового законодавства, а саме: статтями 158-161 ЖК України, порядок припинення права користування житлом не регулюється положеннями ст. 405 ЦК України. Вказана норма цивільного кодексу не може бути застосована також з тих підстав, що відповідач не є членом сім'ї позивачки.

Порядок припинення договору найму жилого приміщення, укладеного на визначений або невизначений строк, а також застосування наслідків такого припинення, передбачено статтями 168, 169 ЖК України, якими позов не був обґрунтований.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що у задоволенні позову ОСОБА_6 слід було відмовити, однак з інших підстав, що не позбавляє її права на звернення до суду з іншим позовом. Таким чином оскаржене рішення підлягає зміні в частині мотивів відмови у позові.

Відповідно до частини 1 ст. 309 ЦПК України підставами для зміни рішення суду першої інстанції є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 19 березня 2013 року змінити в частині мотивів відмови у позові.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.