УХВАЛА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Справа №: 22-ц/190/2582/13Головуючий суду першої інстанції:Абзатова Г.Г.
Головуючий суду апеляційної інстанції:Бондарев Р. В.
"15" травня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого суддіБондарева Р.В.
СуддівЧистякової Т.І. М’ясоєдової Т.М.
При секретаріГаліч Ю.Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку, за апеляційною скаргою ОСОБА_7 та його представника на рішення Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 07 березня 2013 року
В С Т А Н О В И Л А :
У січні 2013 року позивачка звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що з лютого 2012 року по 14 листопада 2012 року вона працювала продавцем у магазині відповідача на підставі трудового договору, укладеного через Євпаторійський міський центр зайнятості населення. 14 листопада 2012 року вона не вийшла на роботу, у зв'язку з чим була звільнена. Протягом всього часу роботи у магазині відповідач не виплачував їй заробітну плату, у з в'язку з чим заборгованість по заробітній платі склала 9657 грн. Просила суд стягнути з відповідача зазначену заборгованість по заробітній платі, компенсацію за невикористану відпустку у сумі 1073 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з листопада 2013 року по січень 2013 року у розмірі 2146 грн.
Рішенням Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 07 березня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 заборгованість по виплаті заробітної плати у розмірі 9657 грн., компенсацію за невикористану відпустку у сумі 741,14 грн. з врахуванням податків та необхідних платежів. В задоволенні іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
На зазначене рішення ОСОБА_7 та його представник подали апеляційну скаргу, в якій просять рішення суду змінити та стягнути з відповідача суму заробітної плати за листопад 2012 року в сумі 370,66 грн. та компенсацію за невикористану відпустку в сумі 741,14 грн. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу зазначають, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, при невідповідності висновків суду обставинам справи. Зокрема вказують, що суд першої інстанції необґрунтовано не прийняв до уваги показання свідків та не дав належну оцінку доказам, що є в матеріалах справах, які підтверджують виплату заробітної плати ОСОБА_6 за 9 місяців (з лютого по листопад 2012 року).
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем належним чином не доведено факту відсутності заборгованості по сплаті заробітної плати позивачці за період з лютого 2012 року по 14 листопада 2012 року.
Колегія суддів погоджується з такими висновками.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Згідно з ч. 1 ст.21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію ОСОБА_7 зареєстрований як фізична особа - підприємець 10.03.2009 року.
01.02.2012 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7 та ОСОБА_6 був укладений трудовий договір, який зареєстрований в Євпаторійському міському центрі зайнятості населення, за умовами якого позивачка була прийнята на роботу продавцем продовольчих товарів, з отриманням заробітної плати не нижче мінімального розміру.
14.11.2012 року ОСОБА_6 звільнено з роботи у зв'язку з прогулом без поважних причин на підставі ч. 4 ст. 40 КЗпП Україн.
10.01.2012 року трудовий договір укладений між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7 та ОСОБА_6 знятий з реєстрації Євпаторійського міського центру зайнятості населення.
За змістом ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
З вказаних норм Закону слідує, що підставою для відповідальності власника (підприємства) згідно з вказаною вище нормою Закону, є склад правопорушення, який включає два факту: порушення строків виплати та вину власника.
Відповідно до ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
За змістом ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Заперечуючи проти позовних вимог позивачки щодо відсутності заборгованості по зарплаті за період з лютого по листопад 2012 р., відповідач не надав суду першої та апеляційної інстанції належних доказів сплати такої заробітної плати, а показання свідків про таку виплату не є належним доказом у розумінні ст. 59 ЦПК України.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачка вкрала відомості про виплату їй зарплати колегія суддів відхиляє, оскільки вони нічим не підтверджені.
Не заслуговують на увагу доводи скарги в тій частині, що суд необґрунтовано стягнув заборгованість по зарплаті у розмірі 9657 грн. тоді як стягненню підлягала сума за виключенням податку та обов'язкових платежів у розмірі 8441,89 грн., оскільки вказана сума стягнута судом з урахуванням податків та необхідних платежів. Тобто судом стягнута сума, яка мала бути нарахована відповідачем, а до сплати позивачці припадає сума за виключенням обов'язкових платежів. Під час виконання рішення суду про стягнення заборгованості державний виконавець має врахувати сплачені відповідачем обов'язкові платежі.
Інші доводи апеляційної скарги не свідчать про неправильне вирішення судом спору.
Згідно з ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,
УХВАЛИ Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 та його представника відхилити.
Рішення Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 07 березня 2013 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.