Справа № 2-916/13
Провадження № 22ц/782/1464/13
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 травня 2013 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області в складі:
головуючого - Фарятьєва С.О.
суддів - Іванової І.П., Назарової М.В.
при секретарі - Вербицькому І.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Луганську цивільну справу по апеляційній скарзі ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 19 лютого 2013 року за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об'єднання» про визнання дій незаконними і зобов'язання провести перерахунок по оплаті за спожиту електроенергію,-
В С Т А Н О В И Л А :
В січні 2012 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ТОВ „Луганське енергетичне об'єднання", в якому просила визнати дії відповідача незаконними та зобов'язати його провести перерахунок по оплаті за спожиту електроенергію по особовому рахунку НОМЕР_1 на її ім'я у відповідності з чинним законодавством щодо осіб що відносяться до категорії «Ветеранів органів внутрішніх справ, посилаючись на те, що її чоловік ОСОБА_2 отримав статус «Ветерана органів внутрішніх справ» і йому, як працівнику міліції та членам його сім`ї надається право на щомісячну 50 відсоткову пільгу за користування електроенергією без будь-яких обмежень у квартирі де вони мешкають, розташованій у АДРЕСА_1, згідно ч.6 ст.22 Закону України «Про міліцію».
Рішенням Ленінського районного суду м. Луганська від 19 лютого 2013 року у задоволенні позовних вимог було відмовлено за необґрунтованістю.
Не погодившись з таким рішення суду першої інстанції, позивачка подала на нього апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, оскільки вважає його незаконним, винесеним з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Вислухавши доповідача, пояснення представників сторін, які з`явились до суду апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступного.
У відповідності із вимогами ст.4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Згідно з вимогами ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст.10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. Згідно ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того, згідно ст.60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Крім того, вимогами ст.ст.213,214 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:
Чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин та інше.
З матеріалів справи вбачається, що вказані вимоги закону судом першої інстанції виконано було і всі докази надані сторонами були досліджені і оцінені в їх сукупності відповідно до вимог ст.212 ЦПК України.
Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 та ї чоловік ОСОБА_2 проживають в квартирі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. ОСОБА_2 має статус «Ветерана органів внутрішніх справ» та має право на пільги, передбачені Законом України «Про міліцію» /а.с.6,7/. Відповідачем - ТОВ «ЛЕО» на ОСОБА_1 було відкрито особовий рахунок за НОМЕР_1 /а.с.10/, а кількість спожитої електроенергії в кВт по вищевказаній квартирі підтверджується випискою по особистому рахунку її ім`я. (а.с.12-14).
Відносини з приводу постачання фізичним особам електричної енергії регулюються ст.ст.24,27 Закону України «Про електроенергетику», Правилами користування електричною енергією для населення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999 року №1357 та Методикою визначання обсягу та вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення споживачем Правил користування електричною енергією для населення, затвердженою постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 22 листопада 1999 року №1416 (далі Методика).
Відповідно до ст.26 Закону України «Про електроенергетику» споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником.
Відмовляючи позивачці у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції порахував їх необґрунтованими, оскільки згідно виписки по особовому рахунку позивачки за №50-190-11-056, нею перевищуються норми споживання електроенергії, встановлені постановою Кабінету Міністрів України 01.08.1996 року №879, крім того, суд 1-ої інстанції виходив з того, що відповідач діяв в межах своєї компетенції і проводив нарахування по сплаті за використану електричну енергію позивачці відповідно до діючого законодавства України, на підставі чого дійшов правильного висновку про відмову їй у задоволенні позову.
З позовних вимог позивачки вбачається, що посилаючись на норми ст.22 Закону України «Про міліцію» вона вважає, що пільги по оплаті спожитої електроенергії повинні бути надані її чоловіку на членам його сім`ї у розмірі 50% на весь обсяг спожитої електроенергії без ліміту.
Проте такі твердження позивачки є безпідставними.
Дійсно, частиною 4 статті 22 Закону України «Про міліцію» передбачені пільги звільненим зі служби за віком працівникам міліції у розмірі 50% знижки по оплаті комунальних послуг. Однак положення ч.4 ст.22 Закону України «Про міліцію» підлягає застосуванню в сукупності з нормами інших законів.
Так, питання щодо державних соціальних гарантій містять положення Законів України «Про Державний бюджет України», «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», Бюджетний Кодекс України, постанови Кабінету Міністрів України, якими конкретизуються механізм виконання окремих положень відповідних законів.
Як відомо, енергопостачальник, як учасник оптового ринку електричної енергії України, купує електричну енергію, яка є товарною продукцією, призначеною для купівлі-продажу (ст. 1 Закону України «Про електроенергетику» від 16 жовтня 1997 року № 575/97-ВР) та продає її споживачам, і здійснює лише оформлення пільг, встановлених державою (якщо ця функція законодавством покладена на енергопостачальну компанію), а держава, в свою чергу, за рахунок джерел, визначених законодавчими актами, що передбачають відповідні пільги (ст. 17 Закону України «Про електроенергетику»), компенсує збитки енергопостачальника від надання пільг з оплати за спожиту електроенергію окремим категоріям побутових споживачів.
Надання таких державних гарантій, як пільги в оплаті житлово-комунальних послуг, здійснюється державою за рахунок Державного бюджету України.
Так, згідно із статтею 9 Закону України від 05.10.2000 № 2017-ІІІ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» з метою визначення державних гарантій щодо надання житлово-комунальних послуг та розмірів плати за житло і житлово-комунальні послуги встановлюються державні соціальні нормативи у сфері житлово-комунального обслуговування. До їх числа належать, зокрема, нормативи користування житлово-комунальними послугами, щодо яких держав. Відповідно до ст.19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 5 жовтня 2000 року, пільги щодо оплати житлово-комунальних послуг, в т. ч. електроенергії, спожитої на комунально-побутові потреби є видом державних соціальних гарантій, які визначаються виключно законами України, а не закону, яким надаються пільги тільки малозабезпеченим громадянам, як вважає апелянт. Малозабезпеченим громадянам встановлюються субсидії.
Оскільки Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» був прийнятий пізніше у часі стосовно Закону України «Про міліцію», тому певна суперечність в положеннях цих законів повинна бути розв'язана за рахунок застосування загальновизнаних прийомів тлумачення законодавчих норм надання переваги нормі, яку прийнято пізніше.
Фінансування витрат, пов'язаних із реалізацією права на пільги щодо оплати комунально-побутових послуг, у т.ч. і електроенергії, здійснюється за рахунок коштів Державного і місцевих бюджетів.
Згідно із Законом України «Про Державний бюджет України» Міністерство фінансів на відповідний рік визначається головним розпорядником коштів державного бюджету, спрямованих на надання пільг громадянам.
А тому до компетенції Мінфіна України відноситься надання роз'яснень щодо використання коштів державного бюджету, у т.ч. і спрямованих на надання пільг громадянам.
Видатки місцевих бюджетів фінансуються за рахунок субвенцій з Державного бюджету України.
Постановою КМУ від 4 березня 2002 року № 256 (зі змінами та доповненнями) затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету.
При цьому, у розрахунках субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату житлово-комунальних послуг враховуються кошти на надання пільг з урахуванням встановлених норм пільгового споживання.
Управління праці та соціального захисту населення, як головний розпорядник коштів місцевих бюджетів, веде облік осіб, які мають право на пільги за соціальною ознакою, і здійснює розрахунки з постачальниками послуг на підставі отриманих від них щомісячних звітів щодо послуг, наданих пільговим категоріями громадян, з урахуванням встановлених норм пільгового споживання.
Зазначене повністю відповідає п.3 ст.102 Бюджетного Кодексу України щодо субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам в межах встановлених тарифів.
Крім того, Рішенням Конституційного Суду України від 25.01.2012 року №3-рп/2012 встановлено, що Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів та яке чітко пов`язує усі соціальні виплати з можливостями держбюджету і спрямоване на відновлення соціальної справедливості.
Норми користування житлово-комунальними послугами, в межах яких надаються передбачені чинним законодавством пільги на оплату житлово-комунальних послуг, встановлені саме Постановою КМУ від 1 серпня 1996 року № 879, яка не передбачає виключень щодо категорій пільговиків.
Працівникам міліції, звільненим із служби за віком, хворобою або вислугою років щомісячно встановлюються пільговий обсяг спожитої електроенергії в розмірах зазначених у вищевказаній постанові, згідно з якою пільги за спожиту електроенергію надаються у сільських і міських населених пунктах у розмірі 75 кВт.год. на сім`ю із однієї - двох осіб на місяць, у т.ч. якщо обидва члени сім`ї мають знижку, і додатково 15 кВт.год. на кожного іншого члена сім`ї, а також осіб, які не належать до членів сім`ї пільговика, але зареєстровані і проживають у зазначеному житловому приміщенні і мають право на знижку плати, але не більш як 150 кВт.год. на місяць, спожита електроенергія понад норму сплачується в повному обсязі.
На підставі зазначеного, колегією суддів не встановлено порушення відповідачем норм діючого законодавства щодо нарахування позивачці оплати за спожиту електричну енергію з урахуванням 50% знижки в межах ліміту 75 кВт/год на місяць.
За таких обставин суд першої інстанції, на думку судової колегії, обґрунтовано, дійшов висновку про відмову позивачці у задоволенні позовних вимог.
Згідно зі ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Рішення суду відповідає вимогам ст.ст. 213, 214 ЦПК України.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях, висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають суду апеляційної інстанції підстав для висновку про порушення судом першої інстанції вимог закону, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Підстав для скасування або зміни рішення суду немає.
Керуючись ст.ст.303, 307 ч.1 п.1, 308, 314 ч.1 п.1, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 19 лютого 2013 року залишити без зміни.
Ухвала набирає чинності негайно, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20-ти днів після її проголошення.
Головуючий:
Судді: