Справа № 1013/9209/12 Головуючий у І інстанції Чернов Д.Є.

Провадження № 22-ц/780/2309/13 Доповідач у 2 інстанції Данілов О.М.

Категорія 19 20.05.2013

РІШЕННЯ

Іменем України

16 травня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді: Мережко М.В.,

суддів: Данілова О.М., Таргоній Д.О.,

при секретарі: Черненко І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 27 грудня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про повернення безпідставно набутих грошей та процентів за користування ними,-

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2012 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, який обґрунтовував тим, що 07 лютого 2011 року ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 127 200 грн., що на день підписання розписки було еквівалентно 16 000 доларів США, як забезпечувальний платіж у рахунок наступного укладення договору купівлі-продажу житлового будинку, та договору купівлі-продажу земельної ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

02 квітня 2011 року ОСОБА_2, згідно розписки, отримала від позивача, в рахунок сплати за купівлю будинку 8 500 доларів США та 1 000,00 доларів США за перенос стовбців по електриці. Вказує, що вони домовилися, що станом на 02 квітня 2011 року борг позивача за будинок 20 000 дол. США, який буде сплачено у випадку укладення договору купівлі-продажу житлового будинку та договору купівлі-продажу земельної ділянки, що розташована за адресою АДРЕСА_1.

Таким чином, станом на 02 квітня 2011 року відповідачка отримала від позивача, як забезпечувальний платіж у рахунок наступного укладення договору купівлі-продажу житлового будинку та договору купівлі- продажу земельної ділянки, які розташовані за адресою АДРЕСА_1, грошові кошти в розмірі 127 200 грн. та 9 500 доларів США, однак дані договори не укладені до цього часу.

Позивач зазначає, що незважаючи на те, що відповідачка отримала грошові кошти, здійснює активні заходи щодо відчуження зазначеного житлового будинку та земельної ділянки, тому позивач не бажає укладати з ОСОБА_2 дані договори.

Тому, просив стягнути з відповідачки на його користь безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 203 105 грн., проценти за користування ними - 9 682, 27 грн., інфляційні витрати - 1144,80 грн., пеню - 49 359,76 грн. та судові витрати.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 27 грудня 2012 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 безпідставно набуті кошти в розмірі 203 105 грн. (двісті три тисячі сто п'ять гривень), проценти за користування грошима в розмірі 9682,27 (дев'ять тисяч шістсот вісімдесят дві гривні двадцять сім копійок), інфляційні витрати 1 144,80 (одна тисяча сто сорок чотири гривні вісімдесят копійок), пеню 49359,76 (сорок дев'ять тисяч триста п'ятдесят дев'ять гривень сімдесят шість копійок) та судові витрати в розмірі 3219 (три тисячі двісті дев'ятнадцять гривень).

У лютому 2013 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом про стягнення заборгованості, який ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 22 лютого 2013 року залишено без задоволення.

У апеляційній скарзі відповідачка просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про повернення безпідставно набутих грошей та процентів за користування ними повністю, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, та порушення і неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що 07 лютого 2011 року ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 127 200 грн., що на день підписання розписки, було еквівалентно 16 000 доларів США, як забезпечувальний платіж у рахунок наступного укладення договору купівлі-продажу житлового будинку та договору купівлі-продажу земельної ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується розпискою (а.с.8).

02 квітня 2011 року відповідач, згідно розписки, отримала від позивача в рахунок сплати за купівлю будинку 8 500 доларів США та 1 000,00 доларів США за переніс стовбців по електриці, що підтверджується розпискою (а.с.14).

Встановлено, що сторони домовилися, що станом на 02.04.2011 року борг позивача за будинок в розмірі 20 000 доларів США буде сплачено у випадку укладення договору купівлі-продажу житлового будинку та договору купівлі-продажу земельної ділянки, що розташована за адресою АДРЕСА_1. Таким чином, станом на 02 квітня 2011 року відповідачка отримала від позивача, як забезпечувальний платіж у рахунок наступного укладення договору купівлі-продажу житлового будинку та договору купівлі-продажу земельної ділянки, що розташовані за адресою АДРЕСА_1, грошові кошти в розмірі 127 200 грн. та 9 500 дол. США, однак дані договори не укладені до цього часу.

Крім того, судом встановлено, що будинок АДРЕСА_1 належить ОСОБА_4 на праві власності з 19.06.2012 року на підставі договору дарування № 609 від 13.06.2012 року, посвідчений приватним нотаріусом Ірпінського нотаріального округу ОСОБА_5, що підтверджується відповіддю на запит суду КП КОР «Ірпіпське БТІ» № 1226 від 13.12.2012 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачкою не були виконані взяті на себе зобов'язання перед позивачем в частині укладення договору купівлі-продажу будинку та земельної ділянки та не були повернуті безпідставно отримані кошти від позивача згідно розписок від 07.02.2011 року та від 02.04.2011 року. Крім того, відповідачка не лише ухиляється від укладання договору купівлі-продажу спірного будинку, а й 13.06.2012 року подарувала його ОСОБА_4, що підтверджується копією договору дарування житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами (а.с. 46).

Проте з такими висновками суду повністю погодитись не можна, виходячи з наступного.

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції не звернув уваги на положення ст. 390 ЦК Укрїни, яка досить детально регулює відносини щодо розрахунків при поверненні майна із чужого незаконного володіння до моменту фактичного повернення майна, у зв'язку з чим відпадає необхідність в застосуванні до цих відносин у будь-якій частині ст.. 1214 ЦК України, яка регулює відшкодування доходів від безпідставно набутого майна і витрат на його утримання.

Виходячи з наведеного, висновки суду першої інстанції про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 проценів за користування грошима в розмірі 9682,27 грн., інфляційні витрати 1 144,80 грн., пені 49359,76 грн. є безпідставними і задоволенню не підлягають.

Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції в частині стягнення з неї на користь ОСОБА_3 процентів за користування грошима в розмірі 9682,27 грн., інфляційних витрат 1 144,80 грн., витрат по пені 49359,76 грн. ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові ОСОБА_3 до ОСОБА_2 в цій частині позовних вимог відповідно до ст. 309 ЦПК України. В решті рішення залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313-314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 27 грудня 2012 року в частині стягнення процентів за користування грошима, інфляційних витрат, витрат по пені скасувати і в цій частині ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1; АДРЕСА_1) на користь ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2; АДРЕСА_2) судові витрати у розмірі 2032 (дві тисячі тридцять дві гривні).

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: