Справа № 22-605 2006 року                      Головуючий суддя у І інстанції - Юзьвяк Б.Г.

Суддя-доповідач в Апеляційному суді - Буцяк 3.І.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

1 червня 2006 року                                                                                   місто Рівне

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області у складі:

головуючого Буцяка 3.І.

суддів Шимківа С.С., Ковалевича С.П.

при секретарі Івановій І.С.

з участю сторін, представника ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Дубенського міськрайонного суду від 14 березня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відібрання дитини та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визначення місця прожи­вання дитини,

встановила:

Рішенням Дубенського міськрайонного суду від 14 березня 2006 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову до ОСОБА_3 про відібрання дитини. Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання сина задоволено і місцем про­живання малолітнього ОСОБА_4 визначено з батьком.

В поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2, посилаючись на неповне з"сування місцевим судом усіх об­ставин справи, на ігнорування ним інтересів дитини, місце проживання якої батько змі­нив самочинно, просить апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасувати і справу направити на новий розгляд.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія су­ддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких під­став.

Статтею 162 СК України, правилами якої ОСОБА_1 фактично обґрунтову­вала свої позовні вимоги про відібрання дитини, встановлено, що якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на під­ставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, змінить її місце про­живання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її тому, з ким вона проживала. Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім міс­цем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров'я.

Судом встановлено, що після рішення Дубенського міськрайонного суду від 11.12.2000 року про розлучення сторін, яким їх сина ОСОБА_4, 1999 р.н., було залишено з матір"ю, ОСОБА_1 весь час фактично перебувала за кордоном на заробітках. У зв"язку з цим вона письмово дала згоду ОСОБА_3 на те, щоб дитина проживала ра­зом із батьком. Цей факт ОСОБА_1 визнала в суді першої інстанції (а. с. 68 зв.).

За таких обставин місцевий суд прийшов до правильного висновку про те, що мі­сце проживання дитини батьком було змінено не самочинно, а зі згоди матері.

З урахуванням викладеного суд першої інстанції законно й обгрунтовано відмо­вив з цих підстав ОСОБА_1 у задоволенні її позовних вимог.

Згідно зі ст. 161 СК України, на яку також посилалася ОСОБА_1 в обгрунту­вання свого позову, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирі­шуватися судом.

При вирішенні спору щодо місця проживання дитини суд бере до уваги ставлен­ня батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Суд не може передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, може своєю аморальною поведінкою зашкодити розвиткові дитини.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 більшість часу знаходиться за кордоном, створила там нову сім"ю, забрала в Австрію свою дитину від першого шлю-бу.

Її доводи про вимушеність перебування за кордоном та про намір найближчим ча­сом повернутися в Україну і зайнятися вихованням сина, за якого між сторонами виник спір, місцевий суд обгрунтовано як непереконливі відхилив.

Суд першої інстанції встановив, що з трирічного віку ОСОБА_3 як батько при­діляє сину ОСОБА_4 значно більше уваги, аніж матір, і фактично замінив її йому.

Відповідні докази з цього приводу суд навів в ухваленому рішенні, з якими коле­гія суддів погоджується.

Обставин, що могли б зашкодити розвиткові дитини, та бути перешкодою для пе­редачі дитини для проживання з батьком, по справі не встановлено.

З акту обстеження житлово-побутових умов сім'і ОСОБА_3, складеного 24 грудня 2004 року працівниками відділу освіти виконавчого комітету Дубенської міської ради, вбачається, що будинок, в якому проживає сім"я ОСОБА_3 має 5 житлових кім­нат, кухню, коридор, присадибну ділянку. В будинку є газ і вода. ОСОБА_4 відвідує дитячий садок, куди відводить і забирає його батько. Дитина завдяки батькові догляну­та, чиста, охайна, оскільки ОСОБА_3 добре піклується про свого сина.

З урахуванням наведеного та відповідно до правил ст. 161 СК України суд першої інстанції, на переконання апеляційного суду, прийшов до цілком правильного висновку про обгрунтованість позовних вимог ОСОБА_3

Доводи апеляційної скарга ОСОБА_1 його правильність не спростовують.

Керуючись ст.ст. 10, 60, 303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України , колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Дубенського міськрайонного суду від 14 березня 2006 року залишити без зміни.

Стягнути з ОСОБА_1 7,5 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення, що пов'"язані з розглядом справи, на розрахунковий рахунок № 26001014180002, код ЄДРПОУ 30045370 Державного підприємства "Судовий інформа­ційний центр" у ВАТ "Банк "Універсальний" м. Львова, МФО банку 325707.

Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.