АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,

факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Справа №22-ц/796/3595/2013 Головуючий у 1 інстанції - Зіміна В.Б.

м. Київ Доповідач - Борисова О.В.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 травня 2013 року колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Ратнікової В.М., Гаращенка Д.Р.

при секретарях: Халпахчієвій Є.В., Мурга М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 06 квітня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до комунального підприємства «Київське комунальне автотранспортне підприємство № 2737», треті особи: Київська міська профспілка працівників жилого-комунального господарства та сфери послуг, директор комунального підприємства «Київське комунальне автотранспортне підприємство № 2737» ОСОБА_3 про скасування наказів про накладення дисциплінарного стягнення та звільнення з роботи, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач 11 листопада 2011 року звернувся до Подільського районного суду м. Києва з позовом до КП «Київське комунальне автотранспортне підприємство № 2737», треті особи: Київська міська профспілка працівників жилого-комунального господарства та сфери послуг, директор КП «Київське комунальне автотранспортне підприємство № 2737» ОСОБА_3 в якому просив визнати незаконним та скасувати наказ № 61-П від 14 червня 2011 року «Про дисциплінарне стягнення по результатам ревізії КРУ в м. Києві» в частині оголошення догани ОСОБА_2, визнати незаконним та скасувати наказ № 101-П від 05 вересня 2011 року «Про дисциплінарне стягнення у вигляді догани» про застосування дисциплінарного стягнення у вигляді догани до ОСОБА_2, визнати незаконним та скасувати наказ «Про звільнення» № 119-П від 20 жовтня 2011 року про звільнення ОСОБА_2 з посади начальника автоколони КП «Київське комунальне автотранспортне підприємство № 2737», поновити ОСОБА_2 на роботі на посаді начальника автоколони КП «Київське комунальне автотранспортне підприємство № 2737», стягнути з КП «Київське комунальне автотранспортне підприємство № 2737» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 20 жовтня 2011 року по дату подачі позову у розмірі 3462,80 грн. без урахування податків та інших обов'язкових платежів.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 06 квітня 2012 року вирішено вважати ОСОБА_2 таким, що не має дисциплінарного стягнення у вигляді догани, винесеної наказом № 61-П від 14 червня 2011 року.

В задоволенні інших вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Подільського районного суду м. Києва від 06 квітня 2012 року та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Посилається на те, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, неповно встановлено обставини справи, які мають значення для справи. Стягнення покладені на позивача у вигляді доган є надуманими, неправомірно накладеними, без додержання передбачених ст.ст. 147-149, 252 КЗпП України правил і порядку застосування дисциплінарних стягнень, а тому не можуть бути підставою для звільнення позивача за п.3 ст.40 КЗпП України. В наказі № 119-П від 20 жовтня 2011 року відповідач не надав будь-якого обґрунтування систематичності невиконання обов'язків позивачем, не зазначено проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного стягнення та обмежився лише загальними посиланнями на систематичне невиконання без поважних причин позивачем посадових обов'язків. Наказ відповідача № 16-П від 01 березня 2012 року про внесення змін до наказу № 119-П від 20 жовтня 2011 року та викладення його в новій редакції не має жодних юридичних наслідків, не можна вважати належними та допустимим доказом. Відповідач застосував за порушення трудової дисципліни, яку фактично позивач не порушував водночас два види стягнення: догану та звільнення.

Апелянт зазначає, що відповідач всупереч вимогам закону до Київської міської профспілки працівників житлово-комунального господарства та сфери послуг за дачею згоди на звільнення позивача не звертався і такої згоди, відповідно на час проведення звільнення ним отримано не було. Судом першої інстанції неправильно застосовано норму матеріального права щодо отримання попередньої згоди на звільнення у вищестоящі профспілкові організації з посиланням на ч.8 ст.43 КЗпП України, яка регулює питання неотримання згоди на звільнення у первинній профспілковій організації, яка діє на підприємстві.

Позивач в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Третя особа директор КП «Київське комунальне автотранспортне підприємство № 2737» ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив її відхилити.

Третя особа Київська міська профспілка працівників жилого-комунального господарства та сфери послуг в судове засідання не з'явилась, належним чином повідомлена про місце і час судового засідання, причини своєї неявки суду не повідомила, а тому колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи у її відсутність.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явились, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 13 вересня 2012 року рішення Подільського районного суду м.Києва від 06 квітня 2012 року скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати та ухвалено нове, яким визнанонезаконним та скасувано наказ № 119-П від 20 жовтня 2011 року про звільнення ОСОБА_2

Поновлено ОСОБА_2 на посаді начальника автоколони КП «Київське комунальне автотранспортне-підприємство № 2737» з 20 жовтня 2011 року.

Стягнуто з КП «Київське комунальне автотранспортне-підприємство № 2737» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20 жовтня 2011 року по 13 вересня 2012 року в сумі 47 479 грн. 75 коп.

Допущено негайне виконання рішення суду в часині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за 1 місяць в розмірі 4400, 07 грн.

Стягнуто з КП «Київське комунальне автотранспортне-підприємство № 2737» на користь держави судовий збір в розмірі 474 грн. 80 коп.

В іншій частині рішення залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 січня 2013 року рішення Апеляційного суду м. Києва від 13 вересня 2012 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скасовуючи рішення Апеляційного суду м. Києва від 13 вересня 2012 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ зазначав, що суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про те, що позивача звільнено тільки за скоєнні попередні проступки, за які були вже застосовані дисциплінарністягнення - догани, а відмову від надання пояснень за раніше скоєнні простуки суд не вважав новим проступком, не врахував, що відповідач пов'язував звільненняпозивача із новим проступком - відмовою позивача з'явитися до керівнкапідприємства та надати пояснення щодо праці водіїв, належним чином не перевірив у порушення вимог ст.ст. 214-215 ЦПК України чи вчинив позивач новий дисциплінарний проступок, що й стало приводом для звільнення, та дійшов передчасного висновку про поновлення позивача на роботі. Зазначені обставини мають значення для правильного вирішення спору, а тому ухвалення судом рішення без з'ясування цих обставин є помилковим.

Частиною 4 ст.338 ЦПК України передбачено, що висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Згідно з ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач працював в КП «Київське комунальне автотранспортне-підприємство № 2737».

Наказом №119-П від 20 жовтня 2011 року ОСОБА_2 звільнено з посади начальника автоколони таб № 23 з 20 жовтня 2011 року відповідно до пункту 3 ст.40 КЗпП України.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем видано наказ №16-П від 01 березня 2012 року про внесення змін до наказу № 119-П від 20 жовтня 2011 року про звільнення ОСОБА_2 та наказ викладено в новій редакції.

Наказом № 61-П від 14 червня 2011 року ОСОБА_2 оголошена догана у зв'язку з неналежним виконанням своїх функціональних обов'язків та порушенням відповідних пунктів посадової інструкції, підстава акт КРУ в м.Києві №11- 30/534 від 31 березня 2011 року, наказом № 101-П від 05 вересня 2011 року ОСОБА_2 оголошена догана на підставі висновків робочої комісії з перевірки комплектності транспортних засобів які підлягають продажу та аукціону відповідно до рішення Київської міської Ради №299/5686 від 23 червня 2011 року, наказом №106-П від 19 вересня 2011 року ОСОБА_2 оголошена догана за порушення трудової дисципліни, неналежне ставлення до своїх посадових обов'язків, що виразилось в порушенні графіку роботи водіїв, підстава доповідна записка ОСОБА_4 від 12 вересня 2011 року.

Рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення позовних вимог та визнання ОСОБА_2 таким, що немає дисциплінарного стягнення у вигляді догани, винесеної наказом № 61-П від 14 червня 2011 року не оскаржується, апеляційна скарга не містить доводів на спростування висновків суду в цій частині.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині визнання незаконними та скасуванні наказів № 101-П від 05 вересня 2011 року та № 106-П від 19 вересня 2011 року суд першої інстанції виходив з того, що притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності відбулось із дотриманням вимог законодавства.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Так, згідно п.п. 1.1, 4.1, 4.4. Посадової інструкції начальника автоколони, затвердженої директором ККАТП № 2737 06 квітня 2009 року, з якою позивач був ознайомлений під підпис 06 квітня 2009 року начальник автоколони забезпечує утримання рухомого складу автомобільного транспорту в належному стані та несе відповідальність за неналежне виконання або невиконання своїх посадових обов'язків, що передбачені цією посадовою інструкцією та за матеріально-технічний стан рухомого складу, комплектність та його готовність до роботи.

Відповідно до акту від 05 вересня 2011 року складеного робочою комісією, яка була призначена наказом № 93 від 29 серпня 2011 року, підставою для застосування дисциплінарного стягнення у вигляді догани 05 вересня 2011 року стало виявлення відсутності комплектуючих та дефектність транспортних засобів, що знаходились на відповідальному зберіганні ОСОБА_2

Порушенням трудової дисципліни, яке є підставою для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності, вважається невиконання або неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов'язків.

Планування графіку роботи водіїв, розподіл роботи серед водіїв, контролювання місячного балансу праці водіїв передбачено п.п. 1.7, 1.8, 1.9, 1.10, 4.1, 4.5 Посадової інструкції начальника автоколони. Факт видачі наряду водію, що згідно графіку роботи був вихідним при наявності водіїв резерву, які не були забезпечені роботою, підтверджується даними відповідної записки водія ОСОБА_4 та фактично не оспорюється позивачем.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо правомірності притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та накладення на нього стягнення у вигляді доган відповідно до наказів № 101-П від 05 вересня 2011 року та № 106-П від 19 вересня 2011 року.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача було проведено без порушення вимог чинного законодавства.

Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Наказом 119-П від 20 жовтня 2011 року звільнено ОСОБА_2 з 20 жовтня 2011 року відповідно до п.3 ст.40 КЗпП України, підставою є: наказ № 61-П від 14 червня 2011 року, наказ № 101-П від 05 вересня 2011 року, наказ № 106-П від 10 вересня 2011 року, що підтверджують накладення дисциплінарних стягнень, протокол профспілкового комітету КП «ККАТП № 2737» № 25 від 20 жовтня 2011 року.

Як вбачається з матеріалів справи наказом № 16-П від 01 березня 2012 року до наказу № 119-П від 20 жовтня 2011 року внесено зміни. Згідно з яким 19 вересня 2011 року ОСОБА_2 допустив порушення п.3 статті «І Загальні положення» посадової інструкції начальника автоколони, затвердженої директором ККАТП № 2737 від 06 квітня 2009 року, згідно якого: «3. Начальник автоколони підпорядковується безпосередньо директору ККАТП № 2737». Вказане порушення виявилося у відмові ОСОБА_2 з'явитись до директора ККАТП № 2737, а також у відмові останнього від надання пояснень стосовно допущеного дисбалансу праці водіїв, в ігноруванні звернень директора ККАТП № 2737 та його представників. Підставою є доповідна записка завідуючої канцелярією ОСОБА_5, акт № 1 від 05 вересня 2011 року, акт № 2 від 15 вересня 2011 року, акт № 3 від 19 вересня 2011 року, акт № 4 від 19 вересня 2011 року.

Згідно доповідного листа від 19 вересня 2011 року на ім'я директора КП «КК АТП № 2737» ОСОБА_3 завідуючої канцелярії ОСОБА_5 16 вересня 2011 року остання зателефонувала в кабінет до начальника автоколони, щоб викликати начальника автоколони ОСОБА_2 та механіка автоколони ОСОБА_6 з приводу надання пояснювальних листів стосовно, доповідного листа водія ОСОБА_4 від 12 вересня 2011 року, по телефону начальник автоколони ОСОБА_2 відмовився зайти до директора КП «КК АТП № 2737» ОСОБА_3 пояснивши, що на його і ОСОБА_6 відмови в написанні пояснювальних листів був складений акт.

Відповідно до акту № 2 від 15 вересня 2011 року начальник автоколони ОСОБА_2 та механік ОСОБА_6 відмовились на вимогу головного інженера ОСОБА_8 надати письмове пояснення по доповідному листу від 12 вересня 2011 року водія (голови профспілкового комітету КП «ККАТП № 2737») ОСОБА_4, а всупереч запропонованого наданню пояснень надали доповідні листи.

Згідно акту № 3 від 19 вересня 2011 року начальник автоколони ОСОБА_2 та мехінк автоколони ОСОБА_6 відмовились ознайомлюватись з наказом № 106-П від 19 вересня 2011 року про дисциплінарне стягнення.

Як вбачається з акту № 4 від 19 вересня 2011 року начальник автоколони ОСОБА_2 відмовився надати письмове пояснення по доповідному листу завідуючого канцелярією від 19 вересня 2011 року.

В пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06 листопада 1992 року зазначено, що за передбаченими п.3 ст.40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

З матеріалів справи вбачається, що на ОСОБА_2 відповідно до наказу № 61-П від 14 червня 2011 року, наказу № 101-П від 05 вересня 2011 року танаказу № 106-П від 19 вересня 2011 року накладено дисциплінарністягнення - догани. Проте, порушення трудової дисципліни про яке зазначено відповідачем у наказі № 16-П від 01 березня 2012 року, яке стало підставою для внесення змін до наказу про звільнення, що виявилося у відмові ОСОБА_2 з'явитись до директора КП «ККАТП № 2737», в ігноруванні звернень директора КП «ККАТП № 2737» та його представників, що є порушенням трудової дисципліни відбулося не після накладення на позивача останнього стягнення 19 вересня 2011 року, а між дисциплінарними стягненнями, тобто між другою та третьою доганами.

При цьому сама відмова працівника від дачі пояснень щодо попереднього порушення за яке вже була оголошена догана не є невиконанням працівником обов'язків покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Таким чином при звільненні позивача відповідачем не були дотримані норми п.3 ст.40 КЗпП України.

Також, колегія суддів враховує, що зміни до наказу про звільнення позивача були внесені вже після звільнення ОСОБА_2 з роботи та після звернення останнього з позовом до суду.

Як вбачається з матеріалів справи позивач на час звільнення був членом виборного профспілкового органу КП «Київське комунальне автотранспортне підприємство № 2737».

Виходячи зі змісту ч.3 ст.252 КЗпП України та ч.3 ст.41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» звільнення керівників виборного профспілкового органу підприємства установи, організації (у тому числі структурних підрозділів) допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищестоящого виборного органу цієї профспілки (об'єднання профспілок).

Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним орану, крім випадків, передбачених ст.ст. 43, 43-1 КЗпП України, допускається лише за попередньою згодою профспілкового органу, що є дотриманням гарантій передбачених ст.252 КЗпП України та ст.41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Згідно протоколу № 25 від 20 жовтня 2011 року первина профспілкова організація КП «Київське комунальне автотранспортне підприємство № 2737» надала згоду адміністрації на звільнення начальника автоколони ОСОБА_2 відповідно до п.3 ст.40 КЗпП України.

З матеріалів справи вбачається, що первинна профспілкова організація КП АТП № 2737 входить до складу Київської міської профспілки працівників житлово-комунального господарства та сфери послуг на правах організаційної ланки.

КП «Київське комунальне автотранспортне підприємство № 2737» 01 листопада 2011 року звернулось до вищого виборного органу профспілки з поданням про надання згоди на звільнення гр. ОСОБА_2 за п.3 ст.40 КЗпП України.

Постановою Президії Київської міської профспілки працівників житлово-комунального господарства та сфери послуг № 15 від 24 листопада 2011 року дано згоду на звільнення ОСОБА_2 за п.3 ст.40 КЗпП України.

Тобто, на час видачі наказу про звільнення ОСОБА_2 попередньої згоди вищого виборного органу профспілки про звільнення позивача не було.

Пунктом 16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06 листопада 1992 року передбачено, що у тих випадках, коли крім додержання загальних вимог щодо порядку звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу згідно з чинним законодавством на звільнення певних категорій працівників (наприклад, неповнолітніх, працівників, обраних до складу народних депутатів, профспілкових органів, ради (правління) підприємства, ради трудового колективу) необхідна також згода відповідного органу, вона має бути і в тому випадку, коли за ст. 43-1 КЗпП допускається звільнення без згоди профспілкового органу підприємства, установи, організації (крім ліквідації). Якщо за погодженнями чинного законодавства у цих випадках згода відповідного органу має бути попередньою, суд бере до уваги лише таку згоду, оскільки іншого законом не передбачено.

Таким чином, колегія суддів вважає, що оскільки ОСОБА_2 був членом виборного профспілкового органу підприємства КП «Київське комунальне автотранспортне підприємство № 2737», звільнення останнього без попередньої згоди на це вищестоящого виборного органу цієї профспілки є порушення вимог ст.252 КЗпП України та ст.41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», а тому його звільнення без додержання вищевказаних вимог закону є підставою для поновлення позивача на роботі.

Такий же правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 06 лютого 2012 року у справі № 6-79ц11 прийнятої за наслідками розгляду заяви про перегляд судових рішень з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, яка відповідно до ст.360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що наказ № 119-П від 20 жовтня 2011 року про звільнення позивача за п.3 ст. 40 КЗпП України є незаконним, а тому рішення суду першої інстанції в частині відмови про визнання наказу незаконним та поновлення на роботі підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення позову в цій частині позовних вимог.

Позовні вимоги про скасування наказу від 20 жовтня 2011 року не підлягають задоволенню, оскільки вказаний наказ визнаний незаконним, а скасування наказів не входить до компетенції суду.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно розділу ІІІ постанови «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» № 100 від 08 лютого 1995 року при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов'язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, без виключення сум відрахування на податки.

Відповідно до п.8 розділу IV вищевказаної постанови нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як вбачається з матеріалів справи позивач в липні 2011 року та в серпні 2011 року перебував у відпустці.

Згідно довідки про доходи від 27 березня 2013 року наданої в судове засіданні представником відповідача ОСОБА_2 було нараховано за травень 2011 року - 3696,61 грн., за червень 2011 року - 3902,40 грн., за липень 2011 року - 7546,83 грн., за серпень 2011 року - 2053,32 грн., за вересень 2011 року 4544,31 грн., за жовтень 5940,06 грн.

Таким чином, з урахування вищевикладеного середньомісячний дохід позивача становить 4223,35 грн., середньоденний дохід позивача становить 383,94 грн.

Колегія суддів вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 21 жовтня 2011 року по 16 травня 2013 року в розмірі 74676,33 грн. без урахування податків та інших обов'язкових платежів.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.367 ЦПК України рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за одинмісяць в розмірі 4223,35 грн. підлягає негайному виконанню.

Відповідно до ст.88 ЦПК України з КП «Київське комунальне автотранспортне- підприємтсво № 2737» на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 746,76 грн.

В решті рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 218, 303, 307, 309, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 06 квітня 2012 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про поновленні на роботі, стягнення заробітної плати та визнання наказу незаконним скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту.

Визнати незаконним наказ № 119-П від 20 жовтня 2011 року про звільнення ОСОБА_2.

Поновити ОСОБА_2 на посаді начальника автоколони комунального підприємства «Київське комунальне автотранспортне підприємство № 2737» з 20 жовтня 2011 року.

Стягнути з комунального підприємства «Київське комунальне автотранспортне підприємство № 2737» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21 жовтня 2011 року по 16 травня 2013 року в сумі 74676 грн. 33 коп. без урахування податків та інших обов'язкових платежів.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць в розмірі 4223 грн. 35 коп.

Стягнути з комунального підприємства «Київське комунальне автотранспортне підприємство № 2737» на користь держави судовий збір в сумі 746 грн. 76 коп.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: