УХВАЛА ІМЕНЕМ        УКРАЇНИ

1 червня 2006 року

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Тернопільської області в складі:

Головуючого - Козака І.О.

Суддів - Демковича Ю.Й., Стефлюк О.Д.

при секретарі - Загайко Л.Й.

з участю апелянта ОСОБА_1

та представника відповідача Оленяка В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в М.Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 12 квітня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Українського об»єднання сільського комунального господарства «Укрсількомунгосп», Тернопільського обласного виробничого кооперативно-державного об»єднання сільського комунального господарства «Облсількомунгосп» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

встановила:

В листопаді 2005 року ОСОБА_1 пред»явив позов до Українського об»єднання сільського комунального господарства «Укрсількомунгосп» і Тернопільського обласного виробничого кооперативно-державного об»єднання сільського комунального господарства «Облсількомунгосп» про поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. Посилався на те, що працював у облсількомунгоспі на посаді головного бухгалтера. Наказами Укрсількомунгоспу від 31 серпня та облсількомунгоспу від 5 вересня 2005 року його з роботи звільнено за ст.38 КЗпП України у зв»язку з виходом на пенсію.

Звільнення вважає незаконним, оскільки заяви на звільнення з роботи не писав і бажання звільнятись не виявляв, тому просив поновити його на посаду головного бухгалтера облсількомунгоспу, стягнути з відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу та моральну шкоду, спричинену незаконним звільненням, в сумі 5000 грн.

Справа № №22а-604                                             Головуючий 1 інстанції - Юрдига О.С.

Категорія поновлення на роботі                                                 Доповідач Стефлюк О.Д.

2

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 12 квітня 2006 року в позові відмовлено за пропуском строку звернення до суду.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати і ухвалити нове - про задоволення його позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, що висновки суду щодо пропуску ним строку звернення до суду, не відповідають фактичним обставинам справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення апелянта ОСОБА_1, який підтримує доводи апеляційної скарги, заперечення на скаргу представника відповідача Оленяка В.С., розглянувши матеріали справи, колегія суддів не вбачає підстав для скасування судового рішення.

Відмовляючи в позові, суд виходив з того, що звільнення позивача ОСОБА_1 з роботи за його ж ініціативою, у зв»язку з виходом на пенсію, не відповідає вимогам ст.38 КЗпП України, а отже є незаконним. Проте, позивачем без поважних причин пропущено встановлений законом місячний строк звернення до суду, а тому порушене право захисту не підлягає.

З таким висновком суду слід погодитись, оскільки він відповідає вимогам закону і ґрунтується на матеріалах справи.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 1985 року працював у Тернопільському обласному виробничому кооперативно-державному об»єднанні сільського комунального господарства ( далі «Облсількомунгосп) на посаді головного бухгалтера. Наказом Укрсількомунгоспу від 31 серпня 2005 року, про дубльованим наказом Облсількомунгоспу від 5 вересня 2005 року, його з роботи звільнено у зв»язку з виходом на пенсію за віком. За поясненням представника відповідача Оленяка В.С. підставою звільнення була заява позивача, яку він зачитав на засіданні колегії ради об»єднання 4 лютого 2005 року, про намір звільнитись з роботи у зв»язку з виходом на пенсію, проте письмову заяву позивача на звільнення з роботи відповідач суду не надав.

Суд підставно вважав, що звільнення позивача проведено з порушенням вимог чинного трудового законодавства, зокрема ст.38 КЗпП України, оскільки такої підстави звільнення, як і такого порядку, за яким звільнено позивача, трудовим законодавством не передбачено.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, позов про поновлення на роботі ОСОБА_1 подав до суду лише 21 листопада 2005 року, хоча в судовому засіданні встановлено, що наказ про звільнення з роботи йому було вручено 5 вересня 2005 року, що засвідчено його ж підписом на копії наказу, і цього в засіданні апеляційного суду не заперечував сам апелянт, а також що в жовтні 2005 року він знав про своє звільнення, оскільки звертався до суду з позовом про стягнення заборгованої заробітної плати, де вказував що звільнений з роботи саме 5 вересня 2005 року. Будь-якої поважної причини пропуску строку звернення до суду позивач не навів.

з

Відповідно до вимог ст.233 КЗпП України працівник може звернутись із заявою про поновлення на роботі в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За вказаних обставин суд обґрунтовано визнав, що позивач звернувся в суд з позовом про поновлення на роботі з пропуском встановленого Законом для цього строку.

Доводи апелянта, що він не пропустив строку звернення до суду, оскільки в жовтні 2005 року продовжував працювати, передаючи іншому працівникові об»єднання бухгалтерські документи, за що йому нараховувалась заробітна плата, на увагу не заслуговують. З матеріалів справи вбачається, що акт передачі бухгалтерських справ, в якому відображено 23 позиції, складено і підписано комісією ( в т.ч. і позивачем) 18 жовтня 2005 року, що свідчить про пропуск позивачем строку звернення до суду і з вказаної дати, адже позов пред»явлено 21 листопада 2005 року. Що стосується доказів нарахування позивачу заробітної плати, то представник відповідача категорично заперечує такий факт, а позивач не довів їх достовірність.

Не можуть бути взяті до уваги і доводи апелянта, що йому не було вручено трудову книжку із записом про звільнення з роботи, оскільки судом встановлено, що на день звільнення трудова книжка позивача знаходилась в нього і він не звертався до відповідача з вимогою про вчинення відповідного запису.

Виходячи з наведеного, суд обґрунтовано відмовив ОСОБА_1 в позові про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Керуючись ст.ст.307, 308, 313, 315 ЦПК України, колегія судців

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, рішення Тернопільського міськрайонного суду від 12 квітня 2006 року залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня її проголошення.