РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 116/1772/13-ц

Провадження № 2/116/1099/13

14.05.2013 року м. Сімферополь

Сімферопольський районний суд Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді Томащака А.С.,

при секретарі Літвінєнко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополь цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору займу недійсним

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом про стягнення з відповідача ОСОБА_2 суми боргу в розмірі 12850грн., мотивуючи позовні вимоги тим, що 01.07.2010 року надав відповідачеві в борг суму в зазначеному розмірі строком до 01.06.2011 року, дотепер сума боргу відповідачем не повернута.

Відповідач ОСОБА_2 звернулась до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання договору позики грошових коштів в сумі 12850грн. недійсним, мотивуючи свої вимоги тим, що розписка про отримання коштів у вищезазначеній сумі була написана під погрозою фізичної розправи над нею та членами її сім'ї в січні 2011 року, при цьому жодних коштів у ОСОБА_1 вона не позичала та не отримувала.

В ході судового засідання ОСОБА_1 заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити, зустрічні позовні вимоги не визнав, просив суд у їх задоволенні відмовити.

Відповідач ОСОБА_2, її представник, в ході судового засідання позовні вимоги ОСОБА_1 не визнали, просили суд у їх задоволенні відмовити, зустрічні позовні вимоги, заявлені ОСОБА_2 підтримали у повному обсязі та просили суд їх задовольнити.

Заслухавши пояснення сторін по справі, допитавши свідка, дослідивши докази у їх сукупності, суд вважає, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню в повному обсязі, а зустрічний позов ОСОБА_2 задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до розписки від 01.07.2010 року написаною особисто ОСОБА_2 ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 в борг 12850грн. терміном до 01.06.2011 року.

У відповідності зі ст.1046 ГК України за договором позики одна сторона передає другій стороні у власність грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).

Статтею 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

У відповідності зі ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору й вимогами цього Кодексу.

В силу вищевикладеного позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2, щодо визнання договору позики від 01.07.2010 року недійсним є бездоказовими з наступних підстав.

Згідно ст.. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Статтею 57 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до частини 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Частиною 1 статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях

В обґрунтування зустрічних позовних вимог позивач надав суду постанову про відмову в порушенні кримінальної справи від 16.05.2011 року, з якої вбачається, що 11.05.2011 року ОСОБА_2 звернулась в правоохоронні органи з заявою про те, що 19.01.2011 року ОСОБА_1 під погрозою фізичної розправи над нею та членами її сім'ї змусив її написати розписку про отримання 12850грн.

Зазначена постанова не може бути прийнята судом як належний та допустимий доказ для задоволення зустрічних позовних вимог, оскільки, як стверджує позивач за зустрічним позовом, розписка під фізичним примусом нею була написана в січні 2011 року, а в правоохоронні органи вона звернулась лише в травні 2011 року, сама ж розписка датована 01.07.2010 року, інших належних доказів в обґрунтування зустрічних позовних вимог з боку ОСОБА_2 суду не надано.

Оскільки в ході судового засідання з боку відповідача не надано жодних доказів, в части того, що останньою гроші в розмірі 12850грн. від позивача не отримано, як зазначено у розписці від 01.07.2010 року написаною особисто ОСОБА_2, а також в частині того, що зазначена розписка була написана під погрозою фізичної розправи над нею та членами її сім'ї в січні 2011, суд вважає, що в силу вищевикладеного очевидні правові підстави для відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог в повному обсязі.

На підставі ст. 526,533,545,625,1046-1050 ЦК України, керуючись ст.212-215 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 (і.н.НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (і.н.НОМЕР_2) суму боргу в розмірі 12850грн. та судові витрати пов'язані з розглядом справи у сумі 188,20грн., а усього 13038,20грн.

У зустрічному позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору займу грошових коштів в сумі 12850грн. недійсним - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційний суд АР Крим через Сімферопольський районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, що не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя А.С. Томащак