РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
_____________________________________________________________________
Справа №: 0101/2301/2012Головуючий суду першої інстанції:Шустова І.П.
№ провадження: 22-ц/190/2619/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Летягіна О. В.
"13" травня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого судді:Летягіної О.В.
Суддів:Адаменко О.Г., Павловської І.Г.
При секретарі:Востріковій К.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, Малоріченської сільської ради АР Крим, про скасування рішення сільської ради, визнання державного акту недійсним, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_7 - ОСОБА_8 на рішення Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 20 лютого 2013 року,
ВСТАНОВИЛА:
23 квітня 2012 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7 про скасування рішення сільської ради, визнання державного акту недійсним.
Позовні вимоги мотивовані тим, що він згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 06.12.2012 року є спадкоємцем 1/2 частки будинку АДРЕСА_1, після смерті своєї матері ОСОБА_9, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1. 14.02.1979 року ОСОБА_10 подарувала ОСОБА_9 1/2 частку вищезазначеного будинку. За даними земельної - по шнурової книги від 15.01.1964 року за ОСОБА_10 було закріплено 0,10 га у с. Малоріченське. Рішенням виконавчого комітету Малоріченської сільської ради АР Крим № 133 від 26.08.1999 року ОСОБА_9 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,1027 га по АДРЕСА_1.
На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_7 є власником 1/2 частки будинку АДРЕСА_1. Рішенням виконавчого комітету Малоріченської сільської ради АР Крим № 204 від 30.12.1999 року ОСОБА_7 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,04 га по АДРЕСА_1.
Рішенням 9 сесії 24 скликання Малоріченської сільської ради АР Крим № 9/25 від 19.03.2003 року земельну ділянку площею О, 1427 га по АДРЕСА_1 передано у спільну власність ОСОБА_7 та ОСОБА_9
Рішенням Алуштинського суду АР Крим від 12.12.2008 року, яке набрало законної сили 10.03.2009 року, земельну ділянку площею 0,1427 га за вищезазначеною адресою поділено між ОСОБА_7 та ОСОБА_9, кожній виділено по 0,07135 га. У зв'язку з тим, що господарські споруди, зведені на земельній ділянці до розгляду справ судом, частково опинилися на земельній ділянці, що після поділу належить ОСОБА_7, виник спір про межі земельних ділянок. Рішенням Алуштинського міського суду АР Крим від 01.02.2012 року, яке набрало законної сили 11.04.2012 року, визнано незаконним та скасовано рішення 9 сесії 24 скликання Малоріченської сільської ради від 19.03.2003 року за № 9/25 «Про затвердження технічного звіту та видачу держакту на землю в загальну сумісну власність ОСОБА_9 та ОСОБА_7». Позивач посилається на те, що у зв'язку зі скасуванням судовим рішенням рішення Малоріченської сільської ради від 19.03.2003 року за № 9/25 повинно бути відмінено приватизацію земельної ділянки, яка була приватизована на підставі скасованого рішення. Просить скасувати рішення 52 сесії 5 скликання Малоріченської сільської ради АР Крим від 24.06.2010 року № 52/75 в частині передачі ОСОБА_7 земельної ділянки загальною площею 0,07135 га, визнати державний акт на землю серії ЯЛ № 486305 від 10.09.2010 року, виданий ОСОБА_7, недійсним і його відмінити, оскільки вона незаконно отримала земельну ділянку такого розміру.
Рішенням Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 20 лютого 2013 року позов ОСОБА_6 задоволено. Скасовано рішення 52 сесії 5 скликання Малоріченської сільської ради АР Крим від 24.06.2010 року № 52/75 в частині передачі ОСОБА_7 земельної ділянки загальною площею 0,0713 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_1. Визнано недійсним та скасовано державний акт на землю серії Л № 486305 від 10.09.2010 року, виданий ОСОБА_7.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_7 - ОСОБА_8 просить рішення суду скасувати з ухваленням нового рішення про відмову у задоволення позову ОСОБА_6, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають суттєве значення для вирішення спору, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та вимогам закону.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновки, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з незаконності рішення 52 сесії 5 скликання Малоріченської сільської ради м. Алушти № 52/75 від 24.06.2010 року «Про передачу земельної ділянки площею 0,0713 га у власність ОСОБА_7» та незаконності державного акту на землю виданого 10.09.2010 року ОСОБА_7, виданого на підставі вказаного рішення ради, оскільки попереднє рішення Малоріченської сільської ради м. Алушти ради від 19.03.2003 року № 9/25 про передачу у спільну власність ОСОБА_7 та ОСОБА_9 земельної ділянки площею 0,1427 га, яке було підставою для постановлення вказаного рішення, скасовано.
З висновками суду першої інстанції щодо незаконності рішення сільської ради та державного акту колегія суддів не може погодитися в частині підстав задоволення позову.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як в межах заявлених вимог та на підставі доданих доказів. Частиною 2 ст. 11 ЦПК України передбачено, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами на власний розсуд.
Крім того, відповідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_9 за життя належала 1/2 частка будинку АДРЕСА_1, яку вона отримала за договором дарування від ОСОБА_10
Згідно даним земельно-шнурової книги від 15.01.1964 року за ОСОБА_10 була закріплена земельна ділянка спочатку площею 0,10 га, а потім і 0,12 га.
Рішенням Малоріченської сільської ради від 26.08.1999 року № 133 ОСОБА_9 передана у приватну власність земельна ділянка, площею 0,1027 за зазначеною адресою.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 померла, після її смерті прийняв спадщину ОСОБА_6, відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 06.12.2012 року він є власником 1\2 частки будинку АДРЕСА_1 ( а.с.150).
Відповідно до витягу про реєстрацію права власності за ОСОБА_7 зареєстровано право власності на 1/4 частку будинку АДРЕСА_1 (а.с. 148).
З довідки Сімферопольського МБРІ від 17.04.2013 року слідує, що за ОСОБА_7 зареєстровано право власності на ? частки будинку АДРЕСА_1 згідно зі свідоцтвом про право на спадщину від 31.05.1986 р, засвідченого Малоріченською сільрадою р№1551 та на 1/4 частки цього ж домоволодіння згідно до свідоцтва про право власності подружжя від 31.05.1986 року за цим ж номером.(а.с.215).
Згідно з рішенням Малоріченської сільської ради № 204 від 30.12.1999 року ОСОБА_7 передана у власність земельна ділянка площею 0,04 га за вищезазначеною адресою, для будівництва і обслуговування жилого будинку та господарських будівель.
Рішенням Малоріченської сільської ради від 19.03.2003 року № 9/25 у спільну власність ОСОБА_7 та ОСОБА_9 передана у спільну власність земельна ділянка площею 0,1427 га за тією ж адресою.
25 грудня 2003 року ОСОБА_9 виданий державний акт на право власності на земельну ділянку 0,1427 га на право сумісної власності разом з ОСОБА_7(а.с.216).
Рішенням Алуштинського міського суду АР Крим від 12.12.2008 року, № 2-1645/08 земельна ділянка площею 0,1427 га по АДРЕСА_1 поділена між ОСОБА_7 та ОСОБА_9 по 0,07135 га.
Згідно з рішенням 52 сесії 5 скликання Малоріченської сільської ради м. Алушти № 52/75 від 24.06.2010 року була затверджена технічна документація та передана у власність ОСОБА_7 земельна ділянка площею 0,0713 га, розташована за адресою АДРЕСА_1 та вирішено видати ОСОБА_7 державний акт на вказану земельне ділянку (а.с.49).
На підставі вищевказаного рішення Малоріченської сільської ради м. Алушти 10 вересня 2010 року ОСОБА_7 виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 486305 площею 0,0713 га (а.с.6).
Відповідно до ч.2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та у межах повноважень та засобами передбаченими Конституцією та законами України.
Згідно до положень ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їх відповідальності Конституції та законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
У відповідності до ч.1 ст.21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Конституційний Суд України п.5 рішення № 7-рн/2009 вказав, що органи місцевого самоврядування не можуть скасувати свої попередні рішення, відносини до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав чи охоронюваних законом інтересів і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування.
Згідно з п.1 та 5 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або
комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
З матеріалів справи вбачається, що позивач та відповідачка є власниками ідеальних часток будинку, розташованого за адресою АДРЕСА_1, а саме, ОСОБА_9 була власником ? частки будинку, яку в порядку спадкування отримав ОСОБА_6, а ОСОБА_7 власником ? частки будинку зареєстрованою за нею в реєстрі прав власності на нерухоме майно, як частка у спільному майні подружжя, а ? частка будинку за неї визнана відповідно свідоцтва про право на спадщину.
Також з матеріалів справи, пояснень сторін та їх представників слідує, що вищевказаний будинок між сторонами не поділений, не має і визначеного між сторонами порядку користування будинком та земельною ділянкою, на якої розташований будинок.
Статтею 370 ЦК України встановлено, що співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.
Статтею 364 ЦК України передбачено, що співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Земельна ділянка площею 0,1427 га, розташована за адресою АДРЕСА_1, на яку є не скасований та не визнаний недійсним державний акт на право спільної сумісної власності на земельну ділянку на ОСОБА_9 та на ОСОБА_7, згідно з цим державним актом призначена для будівництва і обслуговування жилого будинку.
З матеріалів справи вбачається, що на спірній земельній ділянці є житловий будинок, не поділений в натурі між сторонами, та право власності на який визнано тільки в ідеальних частках.
Відповідно до ст. 183 ЦК України встановлено, що подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.
Статтею 186 ЦК України встановлено, що річ, призначена для обслуговування іншої (головної ) речі і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю.
Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, до вирішення питання про право власності на житловий будинок для будівництва і обслуговування якого було виділено спірну земельну ділянку, вирішити питання про виділ одному із співвласників частки земельної ділянки в натурі не можливо.
За таких обставин позов ОСОБА_6 про скасування рішення сільської ради про передачу у власність ОСОБА_7 земельної ділянки 0,0713 га та визнання недійсним державного акту на цю земельну ділянку підлягає задоволенню, але з інших правових підстав, оскільки без поділу жилого будинку в натурі, для обслуговування якого ця ділянка була надана його власникам, не можливо виділяти одному з співвласників будинку окрему земельну ділянку.
Відповідно до ч.1 статті 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої
інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у
суді першої інстанції.
Перевіривши рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду зміни в частині підстав задоволення позову.
Так, необґрунтованим колегія суддів вважає довід апеляційної скарги представника відповідача відносно того, що рішення суду є незаконним, оскільки ухвалено з порушенням норм процесуального права, а саме, суддя прийняла позов ОСОБА_6 не зважаючи на те, що він не мав право на подачу позову, неодноразово необґрунтовано відмовляла у задоволенні його клопотань, не зупинила провадження по справі до розгляду іншої справи, хоча на те були підстави.
Згідно ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
З п.4 статті 201 ЦПК України слідує, що суд зобов'язаний зупинити провадження у справі, через неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного провадження.
Суд розглянув у передбаченому законом порядку всі клопотання представника відповідачки, зокрема, про зупинення провадження у справі, та не знайшов правових підстав для їх задоволення.
Не знайшов свого підтвердження довід апеляційної скарги відносно того, що ОСОБА_6 не мав право на подачу позову про визнання недійсним державного акту, оскільки на час звернення до суду він не зареєстрував у державного реєстратора свідоцтво про право на спадщину за законом, хоча за положенням статті 1299 ЦК України право на спадщину за законом виникає з часу реєстрації майна.
Частиною 1 статті 1222 ЦК України передбачається, що спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.
Згідно до п.1 та 5 статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6 є спадкоємцем, оскільки після відкриття спадщини звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті своєї матері. Звертаючись до суду з позовом позивач пояснив, що він, як спадкоємець, не може отримати в порядку спадкування земельну ділянку, яка повинна належати його матері, і цьому заважає незаконне прийняте рішення сільської ради та державний акт отриманий відповідачкою.
Положень статті 3 ЦПК України до суду за захистом своїх прав може звернутися особа, яка вважає свої права порушеними.
Виходячи з наведеного, колегія суддів апеляційної скарги задовольняє частково, рішення суду першої інстанції змінює в частині підстав задоволення позову.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 315, 317 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_7 за довіреністю ОСОБА_8 задовольнити частково.
Рішення Алупггинського міського суду Автономної Республіки Крим від 20 лютого 2013 року змінити в частині підстав задоволення позову.
В решті рішення суду залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Судді