Справа №2-а-171
2008 рік
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 жовтня 2008 року. Першотравневий районний суд м.Чернівці
в складі:
головуючого судді Марчука В.Т.
при секретарі Наконечній О.Ф.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Чернівці адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства Внутрішніх справ України про оскарження рішення Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасників війни та учасників бойових дій УМВС України в Чернівецькій області,-
ВСТАНОВИВ:
Позивач ОСОБА_1 в липні 2008 року звернувся до суду із вказаним вище адміністративним позовом до відповідача.
Посилався на те, що 22.07.2008 року ним була подана заява з відповідними додатками до УМВС України в Чернівецькій області про визнання його учасником бойових дій.
Рішенням Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасників війни та учасників бойових дій УМВС України в Чернівецькій області від 23.07.2008 року №10/3307 йому було відмовлено у наданні статусу учасника бойових дій, мотивуючи тим, що Азербайджанська РСР та Вірменська РСР не включені до переліку держав, де проходили бойові дії.
Вважає, що вказаним вище рішенням Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасників війни та учасників бойових дій УМВС України в Чернівецькій області йому необгрунтовано відмовлено у наданні статусу учасника бойових дій, в зв′язку з чим просив визнати вказане рішення комісії неправомірним та зобов′язати Комісію надати йому статус учасника бойових дій і видати посвідчення встановленого зразка.
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримав і підтвердив обставини, викладені в позовній заяві.
Представник відповідача Левицький В.К. в судовому засіданні позов не визнав і суду пояснив, що позивачем не надано достатньо доказів, які б підтверджували його участь у бойових діях на території Азербайджанської РСР та Вірменської РСР, а тому рішення комісії є цілком законним. Крім того, відповідно до постанови КМУ від 08.02.1994 року №63 серед переліку держав, де проводились бойові дії, Азербайджанської РСР та Вірменської РСР немає. Просив в задоволенні позову відмовити.
Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що позов обгрунтований і підлягає задоволенню в повному об′ємі.
Так, судом встановлено, що 22.07.2008 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасників війни та учасників бойових дій УМВС України в Чернівецькій області із письмовою заявою про визнання його учасником бойових дій на території Вірменської РСР в період з 22.09.1988 року по 24.12.1988 року та Нагірно-Карабахської АРСР Азербайджанської РСР в період з 10.05.1989 року по 16.07.1989 року.
Рішенням Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасників війни та учасників бойових дій УМВС України в Чернівецькій області №10/3307 від 23.07.2008 року ОСОБА_1 було відмовлено у наданні статусу учасника бойових дій, оскільки Азербайджанська РСР та Вірменська РСР не включені до переліку держав, де проходили бойові дії (а.с.15).
Разом з тим, як вбачається із довідки Волгоградської академії Міністерства Внутрішніх справ Російської Федерації №2/9-728 від 06.06.2008 року ОСОБА_1 виконував спеціальне завдання в складі спеціального батальйона ВСШ МВС СРСР по охороні громадського порядку в м.Єреван з 22.09.1988 року по 24.12.1988 року (наказ начальника ВСШ МВС СРСР від 22.09.1988 року №0181) та з 10.05.1989 року по 16.07.1989 року в м.Степанакерте (наказ начальника ВСШ МВС СРСР від 25.04.1989 року №019) (а.с.14).
Наведене підтверджується також копією атестації ОСОБА_1, затвердженої начальником ВСШ МВС СРСР (а.с.4-7) та копією почесної грамоти на ім'я ОСОБА_1 (а.с.8), з яких вбачається, що останній приймав участь у виконанні спеціального завдання МВС СРСР по охороні громадського порядку в Нагірно-Карабахському АО Азербайджанської РСР.
Також встановлено, що відповідно до «Переліку держав і періодів бойових дій на їх території», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №63 від 08.02.1994 року, в переліку держав, де проводились бойові дії вказано також інші країни з грудня 1979 року.
Крім того, є загальновідомими факти, що в період, що передував відокремленню колишніх союзних республік СРСР та створення на їх території незалежних держав, а саме з 1988 по 1991 роки в СРСР, зокрема в кавказьких республіках виникали непоодинокі етнічні конфлікти, що супроводжувались збройними сутичками. Збройні сили СРСР і органи внутрішніх справ в даних регіонах виконували бойові завдання, метою яких був захист мирного населення та приборкання конфліктуючих сторін. На час існування СРСР та партійної ідеології, яка панувала в той період не визнавалось, що в союзних республіках могли вестись бойові дії і реальна інформація про їх трагічні наслідки замовчувалась.
Хоча Азербайджан та Вірменія і не включені в «Перелік держав і періодів бойових дій на їх території», затверджений постановою Кабінету Міністрів України №63 від 08.02.1994 року, однак судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 виконував завдання в умовах надзвичайного стану при збройних конфліктах в м.Степанакерте Нагірно-Карабахської АРСР Азербайджанської РСР та в м.Єреван Вірменської РСР із застосуванням вогнепальної зброї і піддавав ризику своє життя і здоров′я.
У вказаній вище постанові КМ України міститься вказівка, що бойові дії велися і в інших країнах після грудня 1979 року, однак інформацію про участь в них надає Генеральний Штаб Збройних Сил колишнього СРСР відносно військових фахівців. Щодо осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які приймали участь в бойових діях, то питання отримання офіційних документів законодавством не визначено.
Виниклі правовідносини врегульовані ст.6 п.2 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», згідно положень якого учасниками бойових дій визнаються особи, які працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ.
При вирішенні справи судом застосовано і ст.9 ч.7 КАС України, яка визначає, що у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону).
Крім того, ч.2 ст.71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб′єкта владних повноважень обов′язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, суд вважає, що оскільки відповідач в особі свого представника заперечує проти адміністративного позову ОСОБА_1, то обов′язок доказування правомірності рішення про відмову останньому в наданні статусу учасника бойових дій на території Азербайджанської РСР та Нагірно-Карабахської АРСР Вірменської РСР з наведених вище підстав покладається виключно на відповідача, представником якого суду не було надано доказів того, що позивач ОСОБА_1 не брав участі у бойових діях на території Азербайджанської РСР та Нагірно-Карабахської АРСР Вірменської РСР.
Керуючись ст.6 п.2 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Переліком держав і періодів бойових дій на їх території», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №63 від 08.02.1994 року, ст.ст.9 ч.7, 70, 71, 86, 87, 94, 122, 158-163, 167, 186 КАС України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Позов задовольнити.
Визнати протиправним рішення Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасників війни та учасників бойових дій УМВС України в Чернівецькій області від 23.07.2007 року №10/3307 про відмову ОСОБА_1 у наданні статусу учасника бойових дій на території Вірменської РСР та Нагірно-Карабахської АРСР Азербайджанської РСР.
Зобов′язати Комісію з питань розгляду матеріалів про визнання учасників війни та учасників бойових дій УМВС України в Чернівецькій області надати ОСОБА_1 статус учасника бойових дій на території Вірменської РСР в період з 22.09.1988 року по 24.12.1988 року та Нагірно-Карабахської АРСР Азербайджанської РСР в період з 10.05.1989 року по 16.07.1989 року, видавши йому посвідчення встановленого зразка.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Першотравневого
районного суду м.Чернівці В.Т.МАРЧУК