УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ справи: 103/2444/2012Головуючий суду першої інстанції:Янін І.А.

№ провадження: 22-ц/190/2085/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Берещанська І. І.

13 травня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого судді:Берещанської І.І.

Суддів:Кузнєцової О.О., Новікова Р.В.

При секретарі:Таранець О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання таким, що втратив право користування жилим приміщенням, скасування реєстрації в домоволодінні, зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6, ОСОБА_8 про визнання права власності на 1/2 частку домоволодіння, визнання договору дарування недійсним, визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним, визнання поважною причину відсутності, визнання права та обов'язки забудовника, зобов'язання не чинити перешкод в користуванні жилим приміщенням,

за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Бахчисарайського районного суду АР Крим від 11 лютого 2013 року,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7 про визнання таким, що втратив право користування жилим приміщенням, скасування реєстрації в домоволодінні, мотивуючи свої вимоги тим, що він на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 9 листопада 2001 року є власником домоволодіння, яке розташоване за адресою АДРЕСА_1 Відповідач в 2002 році прописався в домоволодінні без його згоди та без згоди його опікуна матері ОСОБА_8 В зазначеному домоволодінні відповідач не проживає більше 10 років. Оскільки позивач не може розпорядитися своєю власністю на свій розсуд, він вимушений звернутися до суду. Просив визнати ОСОБА_7 таким, що втратив право користування вищевказаним жилим приміщенням та скасувати реєстрацію у вказаному домоволодінні.

ОСОБА_7 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_8 про визнання права власності на 1/2 частку домоволодіння, визнання договору дарування недійсним, визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним, визнання поважною причину відсутності, визнання права та обов'язки забудовника, зобов'язання не чинити перешкод в користуванні жилим приміщенням, мотивуючи свої вимоги тим, що спірний житловий будинок був придбаний ним і ОСОБА_14 ОСОБА_8 без його відома оформила договір на себе, ввівши в оману нотаріуса. Оскільки договір купівлі-продажу складений при спільному проживанні та зареєстрованому шлюбі, він є спільним сумісним майном. Просив визнати за ним право власності на 1/2 частку домоволодіння, за вищевказаною адресою. Договір дарування вказаного домоволодіння від 13 жовтня 1989 року, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_9, просив визнати недійсним, оскільки ОСОБА_8 не мала права дарувати його частку спільно придбаного у шлюбі майна без його згоди та участі, визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 9 листопада 2001 року недійсним. Також зазначає, що на підставі судового рішення від 1996 року власником спірного будинку була визнана ОСОБА_10, яка отримала дозвіл на добудову домоволодіння, у 2007 році їй була передана у власність земельна ділянка за вищевказаною адресою та вона отримала державний акт на право власності на земельну ділянку. Оскільки він є спадкоємцем після смерті ОСОБА_10 просив визнати за ним права та обов'язки забудовника.

Рішенням Бахчисарайського районного суду АР Крим від 11 лютого 2013 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволені частково:

- визнано ОСОБА_7 таким, що втратив право користування жилим приміщенням, розташованим за адресою АДРЕСА_1

- у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

- у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_7 відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити по справі нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 відмовити. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема апелянт зазначає, що судом не в повному обсязі були з'ясовані обставини справи, та не надана належна оцінка представленим доказам та доводам. Посилається на те, що судом першої інстанції не було враховано набуття ОСОБА_10 права власності на спірну земельну ділянку на законних підставах та обставини побудови на тій же земельній ділянці ним разом з ОСОБА_10 нового будинку.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, його представника, відповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_6 суд першої інстанції виходив з того, що позивач як власник жилого будинку має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

В частині відмови в задоволені зустрічного позову ОСОБА_7 місцевий суд виходив з того, що позов є недоведеним та необґрунтованим.

Відповідно до ст. 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.

З матеріалів справи вбачається, що згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 09.11.2001 року, виданого державним нотаріусом Сімферопольської районної державної нотаріальної контори АР Крим Кузнецовою І.В. ОСОБА_6 став власником цілого жилого будинку з господарськими та побутовими будівлями за адресою у АДРЕСА_1 (а.с.7).

Відповідач ОСОБА_7 був зареєстрований у спірному домоволодінні з 2002 року, на теперішній час в ньому не проживає, має інше житло, його реєстрація у будинку перешкоджає позивачу реалізувати своє право на розпорядження майном.

З пояснень відповідача вбачається, що він по суті частково визнав позов, не заперечував, що не проживає у спірному домоволодінні.

Так, відповідно до ст.ст. 319, 321 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджується своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені ст.ст. 16, 386, 391 ЦК України.

Об'єктом права власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (ст.ст. 379, 382 ЦК України).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає що місцевий суд вірно прийшов до висновку про усунення ОСОБА_6 перешкод шляхом позбавлення ОСОБА_7 права користування житловим приміщенням, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, при цьому в частині вимог щодо зняття з реєстрації за місцем проживання правильно відмовив у задоволенні позову.

Стосовно зустрічних позовних вимог ОСОБА_7 про визнання права власності на 1/2 частку домоволодіння, визнання договору дарування недійсним, визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним, визнання поважною причину відсутності, визнання права та обов'язки забудовника, зобов'язання не чинити перешкоди в користуванні жилим приміщенням, колегія суддів погоджується із висновком місцевого суду про відмову у їх задоволенні у зв'язку із недоведеністю та необґрунтованістю.

За принципами змагальності та диспозитивності цивільного процесу, встановленими статтями 10, 11 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, з наданням суду належних і допустимих доказів, обсяг яких сторона визначає самостійно.

З урахуванням викладеного судом правильно зазначено, що ОСОБА_7 не є членом сім'ї позивача ОСОБА_6, а тому і вимоги про усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням є необґрунтованими.

Стосовно доводів ОСОБА_7 в частині визнання договору дарування недійсним та визнання права власності на ? частку домоволодіння, колегія суддів зазначає що такі вимоги вже були предметом іншого судового розгляду та їм була надана належна оцінка рішенням Апеляційного суду АР Крим від 13 жовтня 2010 року (а.с.139-140).

Доводи щодо визнання прав та обов'язків забудовника в порядку спадкування після смерті ОСОБА_10 колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки рішенням Бахчисарайського районного суду АР Крим від 08 лютого 2013 року за позовом ОСОБА_6 до Бахчисарайської міської ради АРК, виконавчого комітету Бахчисарайської міської ради АРК, ОСОБА_7, ОСОБА_12, треті особи - відділ Держкомзему в Бахчисарайському районі АРК, приватний нотаріус ОСОБА_13 про скасування рішень виконавчого комітету Бахчисарайської міської ради АРК та Бахчисарайської міської ради АРК, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом, позовні вимоги були задоволені у повному обсязі: скасовані рішення виконавчого комітету Бахчисарайської міської ради та Бахчисарайської міської ради «про дозвіл добудови житлового будинку ОСОБА_10» та «про передачу земельної ділянки безоплатно у власність ОСОБА_10 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1. Крім того визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий на ім'я ОСОБА_10, а також визнано недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, відповідно до якого ОСОБА_7 та ОСОБА_12 є спадкоємцями після смерті ОСОБА_10 ? частки земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АР Крим від 24 квітня 2013 року вказане рішення залишено без змін.

Зазначене вище рішення має преюдиціальний характер для вирішення цього спору, оскільки відповідно до ч.3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до роз'яснень Постанови Пленуму Верховного суду України від 16 квітня 2004 року №7 п. 18, оскільки фактично у випадку з ОСОБА_10 перехід права на земельну ділянку здійснився за судовим рішенням, яке потім було скасоване і яке до того ж стосувалось будинку, а не земельної ділянки, колегія суддів вважає суд першої інстанції надав правильну правову оцінку цим обставинам.

Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_7 які зводяться до того, що судом при винесенні рішення порушені норми матеріального та процесуального права не спростовують висновків суду, не містять правових підстав щодо скасування рішення суду, ухвалення нового рішення з підстав ст. 309 Цивільного процесуального кодексу України.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно з'ясував дійсні обставини справи і відповідно до вимог матеріального і процесуального права ухвалив рішення суду.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного Суду АР Крим, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 відхилити.

Рішення Бахчисарайського районного суду АР Крим від 11 лютого 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Судді: