Справа № 1715/18645/12
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
08 квітня 2013 року Рівненський міський суд Рівненської області
в складі головуючого судді Рудики Л.Д.
з участю секретаря Панасюк О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне цивільну справу за позовом Державного професійно-технічного навчального закладу «Рівненський центр професійно технічної освіти сервісу та дизайну» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про виселення з гуртожитку без надання іншого жилого приміщення,
В С Т А Н О В И В :
Представник державного професійно-технічного навчального закладу «Рівненський центр професійно технічної освіти сервісу та дизайну» ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про виселення з кімнати № 133 у гуртожитку за адресою м. Рівне, вул. О.Дундича, 3а без надання іншого жилого приміщення. В обґрунтування позову позивач зазначив, що ОСОБА_1 була надана вищевказана кімната для проживання згідно угоди про найм від 01.09.2002 року терміном на 1 рік. Згідно карточки прописки ОСОБА_1 зареєстрована і проживає до цього часу в цій кімнаті. Термін дії угоди продовжувався погодженням між сторонами до 01.09.2012 року. У встановлений термін ОСОБА_1 займане приміщення не звільнила. Листом від 30.05.2012 року була попереджена про виселення у десятиденний термін до 10.12.2012 року. Відповідач ОСОБА_1 кімнату не звільнила і в порушення умов договору продовжує проживати. Кількість місць в гуртожитку є обмежена, гуртожиток розрахований для проживання учнів на період навчання в закладі. Відповідач проживає в кімнаті № 133, добровільно виселятись не бажає, чим порушує права інших учнів.
В судовому засіданні представники позивача ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_6 подала письмові заперечення проти позову, які підтримала в судовому засіданні. Вказувала, що угоди про найм 01.09.2002 року із Державним професійно-технічним навчальним закладом «Рівненський центр професійно технічної освіти сервісу та дизайну» вона не підписувала. Житлова площа в гуртожитку була надана їй згідно спільного рішення адміністрації та профкому ще у 1996 році в зв»язку з роботою,оскільки вона працювала в СПТУ-5 м.Рівне на посаді майстра виробничого навчання із 1985 року по 1997 рік і була звільнена з роботи згідно п.1 ст.40 КЗпП України у зв»язку із скороченням чисельності та штату працівників. З посиланням на ч.3 ст.132 Житлового кодексу України вказує на можливість її виселення лише з наданням іншого жилого приміщення. Додала, що іншого житла в неї немає, вона є одинокою матір»ю та отримує допомогу у зв»язку із наданим їй статусом. Зазначила, що проживає в даному гуртожитку більше 15 років. Враховуючи те, що кімнату в гуртожитку займає на законних підставах, просить у задоволенні позову відмовити, оскільки ОСОБА_1 в порушення ст.132 Житлового кодексу України не надано іншого житла.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи,суд приходить до висновку,що позов до задоволення не підлягає.
Судом встановлено, що постановою КМУ №689 від 01.09.1993 року «Про передачу на баланс професійних навчально-виховних закладів будівель і споруд» Державне підприємство «Рівнельон»передало комплекс на баланс ПТУ №5,правонаступником якого є Державний професійно-технічний навчальний заклад «Рівненський центр професійно технічної освіти сервісу та дизайну», про що свідчить наказ по державному підприємству «Рівнельон» та акт передачі-прийому основних фондів.
Згідно Статуту Державного професійно-технічного навчального закладу «Рівненський центр професійно технічної освіти сервісу та дизайну» Управління Центром здійснюється Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України, Управлінням освіти і науки Рівненської обласної державної адміністрації.
Згідно витягів про державну реєстрацію прав КП «РМБТІ» будівля учнівського гуртожитку по пр.О.Дундича,3 належить державі в особі Міністерства освіти і науки,молоді та спорту України (перебуває в оперативному управлінні Державного професійно-технічного навчального закладу «Рівненський центр професійно технічної освіти сервісу та дизайну».
Згідно карточки прописки ОСОБА_1 зареєстрована і проживає у кімнаті № 133 будинку № 3а по вул.. О.Дундича в м.Рівне.
Частиною 1 ст.132 Житлового кодексу України, на яку посилається позивач в поданій до суду позовній заяві, передбачено, що сезонні,тимчасові працівники і особи,що працювали за строком трудовим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчились у навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку,який їм було надано у зв»язку з роботою чи навчанням.
Згідно постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.04.1985 року, а саме п.22, вирішуючи спори про виселення з гуртожитків, судам слід з'ясовувати, чи є гуртожитком приміщення, яке займає відповідач. Якщо гуртожиток надано у зв'язку з роботою, слід з'ясовувати вид трудового договору, укладеного між позивачем і відповідачем, і за яких підстав він був припинений, маючи на увазі, що згідно зі ст.132 ЖК без надання іншого жилого приміщення можуть бути виселені сезонні, тимчасові працівники, які припинили роботу, особи, які працюють за строковим трудовим договором, а також інші працівники, які звільнилися за власним бажанням без поважних причин, або звільнені за порушення трудової дисципліни чи вчинення злочину. При припиненні трудового договору з інших підстав вони, як і особи, перелічені в ст.125 ЖК, можуть бути виселені лише з наданням іншого жилого приміщення.
Як встановлено судом та вбачається із трудової книжки БТ-1 № 3572981, ОСОБА_1 11.10.1985 року була прийнята на роботу в СПТУ-5 м. Рівне на посаду майстра виробничого навчання. 11.08.1997 року звільнена на підставі п.1 ст.40 КЗпП України за скороченням чисельності та штатів працівників.
Частиною 3 статті 132 Житлового кодексу передбачено, що осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в ч.2 цієї статті, а також осіб,перелічених у ст.125 цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням іншого жилого приміщення.
Згідно листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.01.2012 року, стаття 125, частина третя статті 132 ЖК Української РСР (про підстави виселення без надання іншого жилого приміщення чи з наданням такого) застосовуються до житлових правовідносин, одним із суб'єктів яких є особа, яка перебувала з підприємством, установою чи організацією у трудових відносинах.
В підпункті 2 пункту 41 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 року № 208, яким встановлено порядок надання жилої площі в гуртожитках підприємств, установ, організацій, користування цими гуртожитками та їх утримання, містяться роз»яснення про те, що з гуртожитку без надання іншого жилого приміщення не може бути виселено осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм жилу площу в гуртожитку, не менш як десять років.
Таким чином суд враховує те, що ОСОБА_1 була вселена у встановленому законом порядку в гуртожиток у зв»язку з роботою на підприємстві, що надало їй спірну житлову площу, пропрацювала понад 10 років на підприємстві, правонаступником якого є позивач та набула статусу особи, яка не може бути виселена з гуртожитку без надання іншого жилого приміщення. Тому встановивши фактичні обставини справи, суд застосовує відповідні норми ст. 132 ЖК України, які поширюються на правовідносини що виникли між сторонами.
Право на житло гарантоване статтями 47, 48 Конституції України.
Так, ч.3 ст.47 Конституції України проголошує, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
При вирішенні даної справи про виселення особи без надання іншого жилого приміщення суд застосовує вимоги п.1 ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка ратифікована Верховною Радою України 17.07.1997 року.
Згідно правових позицій Європейського суду з прав людини, а саме до п. 1 ст.8, дана Конвенція гарантує кожній особі, окрім інших прав, право на повагу до її житла, що охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
Це покладає на Україну в особі її державних органів зобов'язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner vs. the U.K. 21.02.1990). Такий захист поширюється як на власника квартири ( рішення у справі Gillow vs. the U.K. 24.11.1986) , так і на наймача ( рішення у справі Larkos vs. Cyprus 18.02.1999).
Пункт 2 статті 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання з боку держави у використання особою прав, зазначених у п.1 цієї ж статті, є виправданим. Таке втручання повинно бути передбачене законом і необхідне у демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров'я чи моралі, або для захисту прав і свобод інших осіб. Зазначений перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню.
Під час розгляду справи суду не надано ніяких доказів, які б підтверджували, що втручання держави у використання відповідачкою Конституційного права на житло згідно п.2 ст.8 Конвенції «відповідає поставленій законом меті»(рішення у справі Olsson vs. Sweden №1 24.03.1988) і чи було воно необхідним у демократичному суспільстві задля досягнення зазначеної мети. Окрім того суд враховує термін проживання ОСОБА_1 в гуртожитку, а саме з 1996 року, остання прожила в ньому більше 10 років і іншого житла немає.
Таким чином, з врахуванням викладеного суд вважає, що позов не підлягає до задоволенню.
На підставі викладеного, ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст.47,48 Конституції України, ч.3 ст.132 Житлового кодексу України, керуючись ст.ст. 208, 209, 212-215, 218, 223, 292, 294 ЦПК України, суд, -
В И Р І Ш И В :
В задоволенні позову Державного професійно-технічного навчального закладу «Рівненський центр професійно технічної освіти сервісу та дизайну» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про виселення з гуртожитку без надання іншого жилого приміщення відмовити за безпідставністю та недоведеністю позовних вимог.
На рішенні може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Рівненської області через Рівненський міський суд протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя Рівненського міського суду
Рівненської області ОСОБА_7