РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

_____________________________________________________________________

Справа №: 2-858/11Головуючий суду першої інстанції:Гулевич Ю.Г.

№ провадження: 22-ц/190/321/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Адаменко О. Г.

"20" березня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого судді:Адаменко О.Г.,

Суддів:Шестакової Н.В., Павловської І.Г.

При секретарі:Таранець О.О., Кутелія Я.Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_7 та ОСОБА_8 до ОСОБА_9, третя особа - виконавчий комітет Сімферопольської міської ради, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою за апеляційною скаргою ОСОБА_9 на рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 7 листопада 2012 року

ВСТАНОВИЛА:

20 грудня 2010 року ОСОБА_7 та ОСОБА_8 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_9, в якому, остаточно уточнивши позовні вимоги, просять зобов'язати відповідача усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою загального призначення площею 17,2 кв.м. у вигляді дороги-спуску, призначеної для проходу і проїзду до домоволодіння АДРЕСА_2, шляхом демонтажу (зносу) самовільно збудованих будівель - гаражу літер «В»2, сараю літер «В»1, сараю літер «Ж» згідно схеми-додатку № 1 до висновку № 135 судової будівельно-технічної експертизи від 30.09.2011 року; перенести вхідні ворота домоволодіння АДРЕСА_1 в межі земельної ділянки АДРЕСА_1 згідно схеми додатку № 1 до висновку № 135 судової будівельно-технічної експертизи від 30.09.2011 року; відновити за власний рахунок земельну ділянку загального призначення площею 17,2 кв.м. у вигляді дороги-спуску, призначеної для проходу і проїзду до домоволодіння АДРЕСА_2, з урахуванням можливості подальшої її експлуатації; звільнити земельну ділянку площею 18,8 кв.м. під розміщення межової споруди у вигляді водостоку для відведення опадів у розмірах згідно схеми додатку № 1 до висновку № 135 судової будівельно-технічної експертизи від 30.09.2011 року; знести самочинні будівлі - сараї літер «Д» і літер «Г», туалет літер «У», зведені на місці водостоку.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вони є співвласниками будинку АДРЕСА_2. Колишні власники суміжного домоволодіння АДРЕСА_1 ОСОБА_10 і ОСОБА_11 самочинно збудували на земельній ділянці загального призначення гараж літер «В»2 і сарай літер «В»1, перенесли вхідні ворота, зменшивши при цьому ширину дороги - проїзду до їх домоволодіння з 6 до 2,9 м. Крім того, на земельній ділянці загального призначення замість межової споруди у вигляді водостоку для відведення опадів самочинно збудували сараї літери «Д» і «Г» і туалет літер «У», що призвело до потрапляння на земельну ділянку їх домоволодіння опадів і руйнування опорної стіни паркану на межі земельної ділянки. Відповідач є правонаступником ОСОБА_10 і ОСОБА_11, оскільки після їх смерті успадкувала домоволодіння АДРЕСА_1. Отже саме вона має усунути існуючі порушення.

Рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 7 листопада 2012 року позов задоволено.

Зобов'язано ОСОБА_9 усунути перешкоди позивачам у користуванні земельною ділянкою загального призначення площею 17,2 кв.м. у вигляді дороги-спуску, призначеної для проходу і проїзду до домоволодіння АДРЕСА_2, шляхом демонтажу (зносу) самочинно збудованих: двоповерхової будівлі гаражу літер «В»2 і сараю літер «В»1, сараю літер «Ж» згідно схеми-додатку № 1 до висновку № 135 судової будівельно-технічної експертизи від 30.09.2011 року.

Зобов'язано ОСОБА_9 перенести вхідні ворота для входу в домоволодіння АДРЕСА_1 в межі земельної ділянки АДРЕСА_1 згідно схеми додатку № 1 до висновку № 135 до судової будівельно-технічної експертизи від 30.09.2011 року; відновити за свій рахунок земельну ділянку загального призначення площею 17,2 кв.м. у вигляді дороги-спуску, призначеної для проходу і проїзду до домоволодіння АДРЕСА_2 з урахуванням можливості подальшої її експлуатації; звільнити земельну ділянку площею 18,8 кв.м. під розміщення межової споруди у вигляді водостоку для відведення опадів у розмірах згідно схеми додатку № 1 до висновку № 135 судової будівельно-технічної експертизи від 30.09.2011 року; знести самочинні будівлі, зведені на місці водостоку: сараї літери «Д» і «Г», туалет літер «У».

Стягнуто з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_7 і ОСОБА_8 на відшкодування судових витрат 4828,90 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_9 просить дане рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального і процесуального права.

Зокрема, зазначає, що суд безпідставно не прийняв до уваги її заяву про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності, оскільки самочинні споруди, про знесення яких просять позивачі, були зведені попередніми власниками ще до 1966 року.

Крім того, суд задовольнив вимоги позивачів про знесення самочинних будівель за відсутності належних і допустимих доказів порушення прав позивачів у зв'язку з існуванням цих будівель. Так, недоведеним є факт існування будь-коли на межі земельних ділянок будинків АДРЕСА_2 і АДРЕСА_1 межової споруди у вигляді водостоку, призначеного для відведення опадів, а також існування самої межової земельної ділянки. Не підтверджується ніякими доказами факт існування дороги-спуску для проходу і проїзду до домоволодіння АДРЕСА_2 на місці розташування належних їй сараїв і гаражу.

У письмових запереченнях представник позивачів ОСОБА_7 і ОСОБА_8 за довіреністю - ОСОБА_12 просить апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивачів, відповідача і її представника, експертів, що проводили судові експертизи, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є обґрунтованою і підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи вимоги позивачів, суд виходив з того, що вони довели, що самочинні будівлі сараїв літери «Г» і «Д» і туалету «У» домоволодіння АДРЕСА_1 були зведені на земельній ділянці загального користування, призначеній для влаштування межової споруди - водостоку для відведення опадів з земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_2, а самочинні будівлі гаражу літер «В»2, сараю літер «В»1 і сараю літер «Ж», а також вхідні ворота домоволодіння АДРЕСА_1 встановлені на земельній ділянці загального користування площею 17,9 кв.м., призначеній для влаштування дороги-спуску для проходу і проїзду до домоволодіння АДРЕСА_2.

Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду, оскільки вони зроблені з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 213 ЦПК України встановлено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 391 ЦК України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною 3 ст. 10 і частиною 1 ст. 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Всупереч зазначеним нормам матеріального і процесуального права будь-яких доказів на підтвердження того, що самочинні будівлі гаражу літер «В»2, сараю літер «В»1, сараїв літери «Ж», «Г», «Д» збудовані на земельних ділянках загального користування, призначених для влаштування дороги-спуску для проїзду і проходу до земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_2 і межової споруди - водостоку для відведення опадів, позивачами не надано.

З матеріалів справи вбачається, що позивачі ОСОБА_13 і ОСОБА_8 є в рівних частках співвласниками будинку АДРЕСА_2 на підставі рішення Центрального районного суду м. Сімферополя від 10.11.2008 року. Право власності позивачів зареєстровано в установленому законом порядку 04.01.2010 року.

Відповідач ОСОБА_9 є власником будинку АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Першою сімферопольською державною нотаріальною конторою 28.07.2005 року і зареєстрованого в реєстрі за № 1-726. Це право власності зареєстровано в установленому законом порядку 25.08.2005 року.

Домоволодіння АДРЕСА_2 і АДРЕСА_1 є суміжними.

Будинок АДРЕСА_1 за даними технічного паспорту БТІ від 27.05.2005 року складається з основної будівлі літер «А», прибудови літер «А1», тамбуру «а» з крильцем, сараю літер «Б», тамбуру літер «б», сараю літер «В» на першому поверсі, гаражу літер «В» на другому поверсі, сараю літер «Г», сараю літер «Д», душу літер «Е», сараю літер «Ж», туалету літер «У» та огорожі.

Будівлі тамбуру літер «а», сараю літер «В» на першому поверсі, гаражу літер «В» на другому поверсі, душу літер «Е», сараю літер «Ж», сараю літер «Г», сараю літер «Д» є самочинними і за даними інвентарної справи БТІ існували станом на 1997 рік (інвентарна справа БТІ, а.с. 20, 48).

Рішенням виконавчого комітету Сімферопольської міської Ради народних депутатів № 17 від 23.06.1959 року ОСОБА_10 було виділено для будівництва житлового будинку земельну ділянку площею 387 кв.м. по АДРЕСА_1 (інвентарна справа БТІ, а.с. 44).

Згідно з висновком № 1950 комітету архітектури і містобудування Сімферопольської міської ради від 17.05.2010 року «Про можливість цільового використання земельної ділянки» ОСОБА_9 надано дозвіл на відведення земельної ділянки площею 428 кв.м. (в тому числі додаткова земельна ділянка площею 41 кв.м., оскільки вона не може бути використана за іншим призначенням) для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 (а.с. 58-60).

Зі схеми меж земельної ділянки, що є додатком до висновку комітету архітектури і містобудування Сімферопольської міської ради вбачається, що гараж літер «В»2, сарай літер «В»1 і сарай літер «Ж» розташовані саме на додатковій земельній ділянці площею 41 кв.м., а сараї літери «Г» і «Д» і туалет літер «У» - на основній земельній ділянці площею 387 кв.м. (а.с. 61).

З висновку № 09 судової будівельно-технічної експертизи, проведеної експертом фірми «Юлга» 14.05.2011 року (далі висновок експертизи № 09), вбачається, що фактично домоволодіння АДРЕСА_1 розташоване на земельній ділянці площею 419 кв.м., що на 32 кв.м. більше, ніж виділялось на підставі рішення виконкому № 17 від 23.06.1959 року (а.с. 72-79).

З висновку № 135 судової будівельно-технічної експертизи, проведеної експертом ТОВ «Науково-дослідницька лабораторія судової експертизи» 30.09.2011 року (далі висновок експертизи № 135), вбачається, що загальна площа земельної ділянки, яка знаходиться у фактичному користуванні власника домоволодіння АДРЕСА_1 складає 423 кв.м. Натомість згідно схематичного плану на домоволодіння АДРЕСА_1 станом на 03.10.1966 року площа домоволодіння за даними інвентарної справи складала 425 кв.м. Встановити дійсні межі земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_1, яка була виділена власнику будинку на підставі рішення № 17 від 23.07.1959 року, не можливо, оскільки в інвентарній справі даних про земельну ділянку розмірами 387 кв.м. немає (а.с. 101-109).

З описової частини висновку експертизи № 09 вбачається, що до будинку АДРЕСА_2 існує проїзд-спуск шириною 2,80 м., і з одного боку цього проїзду знаходиться оповзень, за рахунок якого ширина проїзду зменшена до 1,5 - 2,1м. (а.с.75).

З описової частини висновку експертизи № 135 вбачається, що ширина проїзду до домоволодіння АДРЕСА_2 і АДРЕСА_1 від самочинно збудованого гаражу літер «В» до межі земельної ділянки домоволодіння № 25 становить 2,90 м. (а.с. 1-5).

З матеріалів поточної інвентаризації проїздів Третього Петровського тупику станом на 1989 рік, досліджених судом апеляційної інстанції у відповідності з вимогами частини 2 ст. 303 ЦПК України за клопотанням представників позивачів, не вбачається, що будівлі гаражу літер «В»2 і сараїв літери «В»1 і «Ж» домоволодіння АДРЕСА_1, які вже існували на той час, займають будь-яку частину проїзду до будинку АДРЕСА_2 (а.с. 297-300).

З пояснень сторін, пояснень експерта і фотокарток домоволодіння АДРЕСА_1, які містяться в матеріалах справи, вбачається, що сарай літер «В»1 збудований нижче рівня проїзду-спуску до домоволодіння АДРЕСА_2, а в одному рівні з цим проїздом-спуском збудований лише металевий гараж літер «В»2, що є другим поверхом сараю літер «В»1.

Зазначені докази спростовують доводи позивачів, що самочинні будівлі сараю літер «В»1, гаражу літер «В»2 і сараю літер «Ж» були зведені за рахунок проїзду-спуску до домоволодіння АДРЕСА_2.

Матеріалами інвентарних справ на домоволодіння АДРЕСА_2 і АДРЕСА_1 існування межової споруди у вигляді водостоку між цими домоволодіннями не підтверджується.

Висновки експертиз, на які посилались позивачі у підтвердження своїх доводів про зведення самочинних сараїв літери «Г» і «Д» і туалету літер «У» на земельній ділянці, призначеній для розташування водостоку, є суперечливими і ґрунтуються лише на припущеннях.

Так, у дослідницькій частині висновку експертизи № 09 зазначено, що самочинні будівлі сараїв «Г» і «Д» домоволодіння АДРЕСА_1 збудовані за межами земельної ділянки, наданої у користування, на відстані 1,0-1,25 м. і частково на земельній ділянці, належній місту, на якій знаходився водосток для відведення опадів (а.с. 64 зображення 1). Натомість у заключній частині цього ж висновку вказано, що ці споруди збудовані по межі із сусіднім домоволодінням АДРЕСА_2 без відступу від межі на 1 м., необхідного для догляду за станом будівель (а.с. 79).

Висновок судової експертизи № 135 про те, що між ділянками домоволодінь АДРЕСА_2 і АДРЕСА_1 на місці самочинних сараїв літери «Г» і «Д» та туалету «У» існувала межова споруда у вигляді водостоку, ґрунтується лише на припущеннях (а.с. 105).

З пояснень експертів в суді апеляційної інстанції вбачається, що будь-яка технічна документація на будівництво межової споруди у вигляді водостоку під час проведення експертиз ними не досліджувалась.

Зі схематичного плану земельної ділянки АДРЕСА_1 по вул. Третій Петровський тупик, який міститься у висновку експертизи № 09 (а.с. 79), вбачається, що її ширина з боку розташування сараїв літери «Г» і «Д» і туалету літер «У» становить 14,30 м. Натомість за даними виконавчого проекту на житловий будинок АДРЕСА_1 по вул. Третій Петровський тупик, виконаного у 1966 році, ця ширина має становити 15,30 м. (інвентарна справа БТІ, а.с. 30).

Ці обставини свідчать про дотримання власниками домоволодіння АДРЕСА_1 будівельних норм щодо відстані 1 метр до суміжної земельної ділянки АДРЕСА_2 і спростовує доводи позивачів про існування межової земельної ділянки, призначеної для розташування водостоку і належної Сімферопольській міській раді.

За таких обставин суд першої інстанції безпідставно вважав, що самочинні будівлі гаражу літер «В»2, сараю літер «В»1, сараю літер «Ж», сараю літер «Г», сараю літер «Д» і туалету «У» домоволодіння АДРЕСА_1, власником якого з 2005 року є ОСОБА_9, збудовані на земельній ділянці загального користування, призначеній для розташування межової споруди - водостоку для відведення опадів і дороги-спуску для проходу і проїзду до домоволодіння АДРЕСА_2, та порушують права позивачів, і помилково задовольнив їх вимоги про знесення цих будівель.

Висновки експертиз, що ширина проїзду до домоволодіння АДРЕСА_2 не відповідає вимогам п. 3.22 ДБН 360-92** «Планування і забудова міських і сільських поселень», а домоволодіння АДРЕСА_2 підтоплюється внаслідок потрапляння опадів і потребує влаштування водостоку, не дають підстав для задоволення позову, оскільки ці недоліки домоволодіння АДРЕСА_2 не є наслідком існування спірних самочинних будівель домоволодіння АДРЕСА_1.

Збільшення ширини проїзду-спуску до будинку АДРЕСА_2 і влаштування водостоку для відведення опадів з земельної ділянки АДРЕСА_2 за рахунок знесення будівель, що хоча й є самочинними, але належать відповідачу ОСОБА_9, суттєво порушить право власності останньої, гарантоване ст. 41 Конституції України і ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини.

Під час розгляду справи «Онер'їльдиз проти Туреччини» Європейський Суд з прав людини зазначив, що той факт, що заявник заволодів земельною ділянкою, яка належала Державному казначейству, і користувався нею протягом приблизно п'ять років, не може надавати йому права, яке можна було б вважати «майном». Разом з тим Палата визнала, що заявник був власником своєї споруди (незважаючи на факт її несанкціонованого зведення), а також відповідного обладнання (арматури і приладів) у збудованому ним житлі, а також всіх домашніх і особистих речей, які, можливо, були у ньому. Тому Палата дійшла висновку, що збудоване заявником житло і його проживання у ньому разом з членами своєї сім'ї свідчили про наявність реального економічною інтересу і що цей інтерес, існування якого стало можливим протягом тривалого часу завдяки позиції органів влади, є «майном» у значенні положення, викладеного в першому реченні ст. 1 Першого протоколу. Палата, наголосивши на ключовій важливості права, яке проголошує ст. 1 Першого протоколу, зазначила, що реальне, ефективне здійснення цього права забезпечується не лише обов'язком держави утримуватися від втручання, але може вимагати від неї позитивних заходів захисту.

Постанова Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2012 року, якою задоволено позовні вимоги ОСОБА_7 і ОСОБА_8 до Сімферопольської міської ради про визнання протиправним і скасування рішення 19 сесії Сімферопольської міської ради VІ скликання від 30.06.2011 року № 181 в частині передачі ОСОБА_9 у власність земельної ділянки АДРЕСА_1 загальною площею 0,0428 га., не дає підстав для знесення належних відповідачеві самочинних будівель, оскільки вони не порушують прав позивачів. Висновки адміністративного суду щодо наявності порушень при наданні у власність ОСОБА_9 земельної ділянки, не стосуються самочинних будівель, а тому не є обов'язковими під час розгляду даного спору.

Порушення при будівництві туалету літер «У» вимог ДБН 360-92** щодо відстані до житлового будинку АДРЕСА_2 (13,5 м. замість 15 м.) не може бути підставою для знесення споруди, яка не є самочинною і побудована до 1966 року, тобто до введення в дію ДБН 360-92**.

Доводи позивачів про недотримання відповідачем пункту 3.25а* ДБН 360-92** щодо відстані у 15 м. між житловим будинком домоволодіння АДРЕСА_2 і сараєм літер «Г» домоволодіння АДРЕСА_1 є безпідставними, оскільки не встановлено, що цей сарай призначений саме для утримання птахів.

З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду відповідно до частини 1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

На підставі ст. 88 ЦПК України з ОСОБА_13 і ОСОБА_8 на користь ОСОБА_9 підлягає стягненню на відшкодування судових витрат по 26,83 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_9 задовольнити.

Рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 7 листопада 2012 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_7 та ОСОБА_8 до ОСОБА_9 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою відмовити.

Стягнути з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на користь ОСОБА_9 на відшкодування судових витрат по 26,83 грн.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Судді

Адаменко О.Г. Павловська І.Г. Шестакова Н.В.