Справа №5925-2007 р.
Доповідач 1 інстанції Челюбєєв Є.В.
Категорія 21
Доповідач Круглікова К. С
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 серпня 2007 року м. Донецьк
Апеляційний суд Донецької області в складі
Головуючої Круглікової К.С.
Суддів Олєйникової Л.С.
Соломахи Л.І.
При секретарі Стефановій І.М.
За участю представника відповідача - ОСОБА_2.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1 строку на рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 18 травня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_1до Відокремленого підрозділу Шахта імені Ф.Е. Дзержинського Державного підприємства „Дзержинськвугілля" про відшкодування моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 18 травня 2007 року в задоволенні позову ОСОБА_1. до Відокремленого підрозділу Шахта імені Ф.Є. Дзержинського Державного підприємства „дзержинськвугілля" про відшкодування морал Ної шкоди відмовленго.
Не погоджуючись з вказаним рішенням судуОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційної скаргою, в якій просить скасувати рішення суду, ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги, стягнути на його користь на відшкодування моральної шкоди 20 000 грн., посилаючись на те, що суд першої інстанції відмовляючи йому в задоволенні позову посилаючись на ст. 233 КЗпП України необгрунтовано застосував тримісячний строк позовної давності. Зазначав, що вказаний спір не є трудовим, а тому суд повинен був прийняти до уваги ст.. 268 ЦК України відповідно до якої позовна давність не розповсюджується на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я.
Відмовляючи позивачу в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що вказаний спір є трудовим. Відповідно до ст.. 233 КЗпП України строк позовної давності для звернення до суду за захистом трудових прав становить три місяці. Право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло ще 05 липня 1998 року, коли висновком МСЕК йому вперше встановлено 25 % втрати професійної працездатності, а до суду з позовом позивач звернувся 09 лютого 2007 року, тобто через 9 років. Доказів з приводу поважності причин пропуску строку для звернення до суду позивач суду не надав.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представника відповідача ОСОБА_2., дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду повинне бути залишено без змін з таких підстав.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, висновки суду не суперечать вимогам закону, судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що позивач з 1957 року по 15 грудня 2001 року працював у на підземних роботах із шкідливими умовами праці. Висновком МСЕК від 20.08.1998 року ( а.с. 15) йому встановлено 25 % втрати професійної працездатності у зв'язку з професійним захворюванням. Висновком МСЕК від 19.10.2005 року позивачу встановлено третя група інвалідності та 50 % втрати професійної працездатності.
Судом першої інстанції також встановлено, що право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло 05 липня 1998 року, коли висновком МСЕК йому вперше встановлено 25 % втрати професійної працездатності. На час виникнення спірних правовідносин відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадилось згідно із Законом України від 14.10.1992року „Про охорону праці" та Кодексом законів про пацю України.
Відповідно до ст. 173-1 КЗпП України ( в ред. 1993 року, яка втратила чинність 24.12.1999року) відшкодування моральної шкоди провадиться власником або уповноваженим ним органом, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушили його нормальні життєві зв'язки і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Частиною 1 ст.. 12 Закону України „Про охорону праці" в редакції, що діяла на момент виникнення права позивача на відшкодування моральної шкоди передбачено, що відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Тобто правовідносини, що виникли між сторонами врегульовувались законодавством про працю, тому до даних правовідносин застосовувались положення ст. 233 КЗпП України.
Згідно з зазначеним законом працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
З огляду на зазначене, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що між сторонами виник трудовий спір, позивач звертаючись до суду за захистом свого права порушив тримісячний строк для звернення, передбачений ст.. 233 КЗпП України, а тому правильно відмовив в його задоволенні.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1. не впливають на висновки суду та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом матеріального чи процесуального закону.
Керуючись ст. ст. 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, апеляційний суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1відхилити.
Рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 18 травня 2007 року залишити без зміни.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.