АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

7 червня 2006р.                                                                         місто Луцьк

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого Сівчука Є.І.

суддів Осіпука В.В., Подолюка В.А.

при секретарі Антонюк О.В.

з участю позивача ОСОБА_1

представника відповідача Ковальової Л.Г. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Рожищенської райдержадміністрації про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і визнання незаконними наказів про застосування дисциплінарних стягнень за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Рожищенського районного суду від 23 березня 2006 року, -

ВСТАНОВИЛА:

13 лютого 2006 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до управління праці та соціального захисту населення Рожищенської райдержадміністрації про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і визнання незаконними наказів про застосування дисциплінарних стягнень посилаючись на слідуючі обставини.

Вона постійно працювала на посаді державного службовця з 1980 року, а наказом адміністрації відповідача №НОМЕР_1 звільнена з посади ІНФОРМАЦІЯ_1 за п.1 ст.40 КЗпП України. Звільнення вважає незаконним, проведеного з порушенням ст.42 КЗпП України, оскільки не було враховано тривалий і безперервний стаж її роботи, наявність на утриманні двох неповнолітніх дітей та наявність необхідної освіти для виконання покладеної трудовим договором роботи.

Справа № 22-520 2006 р.                       Головуючий у 1 інстанції Кирилюк В.Ф.

Категорія 39                                      Доповідач Подолюк В.А.

2

В ході розгляду справи ОСОБА_1 доповнила свої позовні вимоги і просила визнати незаконними накази №НОМЕР_2 та №НОМЕР_3 про застосування до неї дисциплінарних стягнень.

Рішенням Рожищенського районного суду від 23 березня 2006 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В поданій апеляційній скарзі позивач посилаючись на незаконність рішення із-за неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неврахування положень ст.4 КЗпП України та упередженого ставлення до неї адміністрації відповідача, що виразилося в накладенні двох дисциплінарних стягнень за короткий проміжок часу, відсутності самого скорочення займаної нею посади, просила скасувати оскаржуване нею рішення і ухвалити нове про задоволення її позовних вимог в повному об'ємі.

Заслухавши пояснення позивача, яка підтримала скаргу з підстав наведених в ній, заперечення представників відповідача Шварцкоп В.Ю. та Ковальової В.Г., перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що скарга не підлягає до задоволення виходячи з таких підстав.

Судом з пояснень сторін, письмових матеріалів справи (а.с.157-160) встановлено, що адміністрацією відповідача відповідно до наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 21 травня 2005 року № 113 «Про затвердження типової структури управлінь праці та соціального захисту населення райдержадміністрацій» та розпорядження Рожищенської райдержадміністрації №НОМЕР_4 (а.с.60), був виданий наказ №НОМЕР_5 (а.с.61, 65) про проведення реорганізації управління праці та соціального захисту населення відповідно до типової структури з встановленням граничної кількості працівників 30 чоловік, з повідомленням всіх під розписку про можливе наступне вивільнення з 10 рудня 2005 року (а.с.66-71). Постановою профспілкового комітету №НОМЕР_6 дана згода на звільнення ОСОБА_1, яка працювала на посаді ІНФОРМАЦІЯ_1, в разі відмови від запропонованої роботи, по п.1 ст.40 КЗпП України, а наказом №НОМЕР_1 вона звільнена з роботи (а.с.2-10, 12).

Відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках:...

1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

З роз'яснень даних в п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 6 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» слідує, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясовувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або  штату    працівників, чи додержання  власником  або уповноваженим  ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або, що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнений працівник переважним правом на залишення на роботі та чи не попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Згідно штатного розпису станом на 9 червня 2005 року (а.с.56-59) у відповідача працювало 35 працівників, в тому числі є наявні три посади ІНФОРМАЦІЯ_1, а станом на 18 жовтня 2005 року (а.с.60-64) зазначений відділ відсутній, а в штаті управління праці та соціального захисту населення Рожищенської райдержадміністрації рахується ЗО працівників.

Отже, виходячи з наведених вимог закону і встановлених обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що у відповідача мало місце скорочення чисельності штату працівників у зв'язку з реорганізацією установи, працівники були повідомлені відповідно до вимог ч.1 ст.49-2 КЗпП України про наступне вивільнення, саме звільнення було проведене з дотриманням вимог ч.1 ст.43 КЗпП України.

Посилання позивача на те, що звільнення проведене з порушенням вимог законодавства, оскільки звільнена до закінчення двохмісячного строку після попередження про наступне вивільнення, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції так як встановлено, що позивач працювала до 12 грудня 2005 року, за цей період їй нараховано і виплачено 31 грудня 2005 року заробітну плату в сумі 150 грн. 36 коп. (а.с. 104, 164), що також стверджується табелем обліку робочого часу за грудень 2005 року (а.с. 105).

Тому, як вважає колегія суддів, невірне зазначення дати звільнення в трудовій книжці не може бути підставою для поновлення підставно звільненого працівника на попередньому місці роботи.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачка мала переважне право на залишення на роботі у зв'язку з наявністю стажу роботи 24 роки, наявності необхідної освіти та знаходження на утриманні двох неповнолітніх дітей були предметом дослідження суду першої інстанції і їм дано правильну юридичну оцінку так як наявність у ОСОБА_1 середньої спеціальної освіти стверджується зібраними та дослідженими доказами (а.с.89-91, 155-156), а при скороченні чисельності або штату працівників переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю. Позивачці пропонувалася інша посада від якої вона відмовилася (а.с.85, 86, 106).

Також встановлено, що позивачка відповідно до наказу №НОМЕР_2 (а.с.43) була притягнута до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани.

Підставність застосування такого виду дисциплінарного стягнення до позивачки стверджується актом від 21 листопада 2005 року (а.с.93-95) про те, що ОСОБА_1 була відсутньою на роботі протягом дня та відмовилася дати з цього приводу пояснення, що також стверджується актом (а.с. 115-116) та не заперечується фактично позивачем.

Наказом   №НОМЕР_3   (а.с.121)   до   ОСОБА_1 застосоване дисциплінарне стягнення у вигляді догани за неналежну поведінку 11 листопада 2005 року, що стверджується поясненнями працівників, доповідною запискою, висновками службового розслідування (а.с. 124-131).

Вчинення зазначених порушень трудової дисципліни не заперечила і сама позивачка при апеляційному розгляді справи, пояснивши, що не була на роботі оскільки в цей день була на прийомі зі скаргою на дії керівника в м.Луцьку, а за нетактовну поведінку вона вибачилася перед колегою.

Крім того, доводи про те, що дисциплінарні стягнення були застосовані до неї з метою тиску та звільнення з роботи, не впливають на правильність висновків суду, оскільки ОСОБА_1 звільнена з роботи за п.1 ст.40 КЗпП України, а не за порушення трудової дисципліни, а самі дисциплінарні стягнення покладені на неї з дотриманням трудового законодавства.

Порушень норм матеріального і процесуального права, які б давали підставу для скасування правильного по суті рішення, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Рожищенського районного суду від 23 березня 2006 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.

Головуючий Сівчук Є.І.                            

Судді                 Осіпук В.В., Подолюк В.А.

Оригіналу відповідає:                             

Суддя апеляційного суду                                                                      В.А.Подолюк