11

Справа № 1/0907/190/2011

Провадження № 11/779/160/2013

Категорія ч. 2 ст. 121 КК України

Головуючий у І інстанції Кишакевич Л.Ю.

Суддя-доповідач Попович С.С.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2013 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі :

головуючого - судді Поповича С.С.

суддів Томенчука Б.М., Вилки С.С.

з участю : секретаря Лавриновича С.Я.

прокурора Салиги О.В.

захисника ОСОБА_2

засудженого ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляціями прокурора, який приймав участь у розгляді справи судом першої інстанції, потерпілих ОСОБА_4, ОСОБА_5 на вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 03 грудня 2012 року, -

у с т а н о в и л а :

Вказаним вироком ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1., уродженця та жителя АДРЕСА_1, освіта середня спеціальна, не працює, одруженого, на утриманні двоє неповнолітніх дітей, раніше не судимого, гр. України

визнано винним та засуджено за ст. ст. 121 ч. 2, 353 КК України та призначено покарання :

за ст. 353 КК України - два роки обмеження волі

за ч. 2 ст. 121 КК України - вісім років позбавлення волі

Від покарання за ст. 353 КК України звільнений за закінченням строків давності.

За ч. 2 ст. 263 КК України ОСОБА_3 виправдано.

Визначено початок строку відбування покарання.

Запобіжний захід залишено попередньо обраний - взяття під варту.

У задоволенні цивільних позовів потерпілих ОСОБА_5 відмовлено.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_6 задоволено частково, стягнуто в її користь 19 000 гривень моральної шкоди. Стягнуто із засудженого судові витрати по справі.

Відповідно до ст. 81 КПК України 1960 р. вирішено долю речових доказів по справі.

За вироком суду ОСОБА_3 визнано винним у тому, що він вчинив умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, що спричинило смерть потерпілого, а також самовільне присвоєння владних повноважень, поєднане із вчиненням суспільно небезпечних діянь.

І, зокрема, за те, що він у ніч з 05 на 06 квітня 2007 року, будучи 04 квітня 2007 року звільненим з органів внутрішніх справ з посади дільничного інспектора Івано-Франківського МВ УМВС України, не будучи працівником міліції, присвоївши владні повноваження працівника міліції, з метою незаконного відібрання письмових пояснень, які мав намір в подальшому незаконно приєднати до матеріалів перевірки, яку проводив будучи ще працівником міліції, неправомірно прийняв на себе повноваження дільничного інспектора міліції і вводячи в оману оточуючих щодо свого справжнього статусу, незаконно прийшов у квартиру АДРЕСА_2, де побачив потерпілого по справі ОСОБА_7, який перебував у стані алкогольного сп»яніння і, видаючи себе за працівника міліції, не маючи на те жодних правових підстав, незаконно примусив потерпілого разом з ним прийти в приміщення опорного пункту міліції АДРЕСА_3, для відібрання пояснення. Перебуваючи у вказаному опорному пункті, не будучи працівником міліції, протиправно присвоївши собі владні повноваження працівника міліції, незаконно вимагав від потерпілого написати відповідне пояснення щодо гр. ОСОБА_8. Будучи обуреним відмовою потерпілого від написання такого пояснення, діючи умисно з метою нанесення тілесних ушкоджень, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій наніс йому удари рукою в голову, внаслідок чого останній впав на підлогу. Після чого ОСОБА_3 наніс ще ряд ударів руками та ногами по всьому тілу ОСОБА_7, внаслідок чого спричинив потерпілому тілесні ушкодження у вигляді : закритої черепно-мозкової травми з крововиливами в м`які тканини голови, під оболонки головного мозку, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень небезпечних для життя в момент заподіяння; закритої травми грудної клітки з переломом 10-11 ребер справа, 8-10 ребер зліва, крововиливів в м`які тканини, синців грудної клітки, які відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, як таких, що викликали тривалий розлад здоров`я і не є небезпечними для життя в момент спричинення; а також, у вигляді забійної рани в ділянці голови, синців з саднами в ділянці обох верхніх та нижніх кінцівок, синців у ділянках голови, шиї, правої верхньої та обох нижніх кінцівках, калитки, крововиливу під сполучну оболонку правого ока, м`які тканини шиї, в жирову капсулу правої нирки, заочеревну клітковину, в ділянці селезінки, саден в ділянці голови лівої клубової і попереково-крижової ділянках, які відносяться до легких тілесних ушкоджень. Після цього ОСОБА_3 вивів ОСОБА_7 з кабінету опорного пункту міліції в коридор, де потерпілий залишився ночувати, а ОСОБА_3 повернувся у кабінет опорного пункту. ОСОБА_7 помер він нанесених, вказаних вище, тяжких тілесних ушкоджень у вигляді закритої черепно-мозкової травми з крововиливами в м`які тканини голови, під оболонки головного мозку, яка ускладнилась набряком головного мозку.

Прокурор в апеляції просить вирок суду скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд з підстав невідповідності висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, неправильного застосування кримінального закону, істотного порушення вимог кримінально-процесуального закону, а також внаслідок м`якості призначеного засудженому покарання, мотивуючи свою позицію тим, що суд неправильно перекваліфікував дії засудженого з ч. 1 ст. 115 на ч. 2 ст. 121 КК України, оскільки характер тілесних ушкоджень, їх множинність, локалізація, нанесення в тому числі дерев`яною бітою, інше, свідчать, що ОСОБА_3 усвідомлював суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачав його суспільно небезпечні наслідки та бажав їх настання, тобто ставився з прямим умислом як до заподіяння ушкоджень потерпілому так і до спричинених у зв`язку із цим наслідків у вигляді смерті потерпілого. Суд неправильно перекваліфікував дії засудженого і з ч. 3 ст. 365 КК України на ст. 353 КК України. Місце скоєного злочину, наявність на ОСОБА_3 форменого одягу працівника міліції в день вбивства, проведення ним 05 квітня 2007 року перевірок в порядку ст. 97 КПК України, свідчать про те, що останній перебував при виконанні службових обов`язків. А також суд безпідставно виправдав ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 263 КК України, виходячи лише з того, що підсудний заперечував факт нанесення ОСОБА_7 тілесних ушкоджень бітою та послався на висновок судово-медичної експертизи № 246 Е, згідно якого немає категоричного висновку, що тілесні ушкодження наносились саме бітою. У вироку не зазначено у зв`язку з чим прийнято рішення про виправдання підсудного, тобто без мотивованих висновків про недоведеність події злочину, чи відсутності у діях підсудного складу злочину чи недоведеність його участі у вчиненні злочину. Призначене покарання не відповідає ступеню тяжкості злочинів та особі засудженого, прийнято без врахування думки потерпілих.

Потерпілі по справі ОСОБА_4, ОСОБА_5 в апеляції просять вирок суду скасувати, а справу повернути прокуророві на додаткове розслідування для пред`явлення засудженому нового обсягу обвинувачення, оскільки вважають, що вчинені ним діяння слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 115 КК України, а не за ч. 1 цієї ж статті, а також за ч. 2 ст. 263, ч. 3 ст. 365 КК України, мотивуючи свою позиції неправильністю перекваліфікації дій засудженого, безпідставним виправданням, необхідністю кваліфікації за більш тяжким обвинуваченням. Що суд належно не дослідив необхідних для вирішення справи по суті доказів, що про необхідність кваліфікації діянь саме за ч. 2 ст. 115 КК України свідчить те, що потерпілому було заподіяно щонайменше 26-37 ударів у різні частини тіла, і що свідчить про особливу жорстокість, що фактичні обставини вказують на наявність умислу саме на вбивство, вважає, що злочини вчиняли ще і інші особи, неправильно перекваліфіковано дії засудженого і з ч. 3 ст. 365 КК України на ст. 353 КК України виходячи з того, що на час вчинення таких діянь ОСОБА_3 був працівником міліції, не дано правильної оцінки доказам з цього приводу, в тому числі і щодо наявного у справі наказу про звільнення ОСОБА_3 з органів внутрішніх справ, суд безпідставно не врахував по вироку, що злочини вчинено у стані алкогольного сп'яніння.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, котра підтримала доводи своєї апеляції та частково апеляцію потерпілих, засудженого та його захисника, котрі вважали, що апеляція до задоволення не підлягає, а вирок суду є законним та вмотивованим, перевіривши матеріали кримінальної справи, провівши судове слідство в частині дослідження доказів, що можуть мати значення при кваліфікації дій засудженого та при призначенні покарання, обговоривши викладені в апеляціях доводи, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до змісту ст. 365 КПК України 1960 року вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляцій.

Виходячи з вимог ст. 323 КПК України 1960 року вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим. Суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні і оцінює ці докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ст. 324 КПК України 1960 року передбачає, що постановляючи вирок суд повинен вирішити ряд питань, в тому числі : чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний, чи має це діяння склад злочину і якою саме статтею кримінального закону він передбачений, чи винен підсудний у вчиненні цього злочину.

Згідно вимог ст. 334 КПК України 1960 року мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити в тому числі : формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину. В цій частині вироку наводяться обставини, які визначають ступінь тяжкості вчиненого та докази, на яких ґрунтується висновок суду, з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази, а мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред'явлене підсудному і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання підсудного з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

Аналогічно по суті має бути вказано і у випадку коли суд визнає кваліфікацію дій підсудного неправильною з перекваліфікацією його дій на іншу статтю.

Ст. 64 КПК України 1960 року визначено, що при розгляді кримінальної справи в суді доказуванню підлягають подія злочину ( час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину ), винність обвинувачуваного у вчиненні злочину і мотиви злочину.

У ч. 7 ст. 374 КПК України 1960 року зазначається, що вказівки суду, який розглянув справу в апеляційному порядку, є обов»язковими для суду першої інстанції при повторному розгляді справи.

Проте по даній справі судом цих вимог закону не дотримано.

Так, скасовуючи постановлений по справі раніше вирок суду першої інстанції від 10 жовтня 2008 року, апеляційний суд у своїй ухвалі від 19 травня 2010 року зазначив, що відповідно до ст. 374 КПК України вирок суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд виходячи з того, що у справі були допущені істотні порушення норм кримінально-процесуального закону. Що при мотивуванні свого висновку суд у вироку допустив ряд істотних суперечностей, що ставить під сумнів його обґрунтованість.

І, зокрема :

Перше. Що у переліку доказів вини ОСОБА_3 у присвоєнні повноважень міліціонера є посилання на показання свідків працівників міліції ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, які фактично підтверджують, що підсудний на час вчинення злочину працював дільничним інспектором.

Друге. При вирішенні питання про те, чи був ОСОБА_3 на час вчинення злочину працівником міліції, суд належно не проаналізував окремі обставини, які могли істотно вплинути на правильність судового рішення. Зокрема, суд ретельно не з`ясував, з якого моменту набув правової сили наказ начальника УМВС про звільнення його з посади дільничного інспектора. При цьому залишено без оцінки те, що копія наказу, трудова книжка і розрахункові кошти йому фактично не були вручені. Суд залишив без оцінки й те, що сам ОСОБА_3 на початку розслідування справи, у своїх письмових документах - явка з повинною, заява ( т. 1 а. с. 180-184 ), у протоколі допиту ( т. 1 а. с. 190 ) вказав, що він працює на посаді дільничного інспектора міліції. Це підтверджували свідки ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, однак їх показання в цій частині залишені судом без оцінки.

При постановленні оскарженого вироку суд, враховуючи дані вказівки, взяв за основу показання свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_11, дані ними в ході нового судового розгляду в яких вони підтвердили, що їм було відомо про те, що ОСОБА_3 уже на 05 квітня 2007 року був звільнений з органів внутрішніх справ. А показання свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_12., дані ними в ході досудового слідства, були оголошені судом в ході судового слідства і взяті за основу при постановленні вироку, тобто в частині оцінки показань цих свідків нічого іншого з цього приводу судом не було здобуто. В той же час свідок ОСОБА_12., на той час заступник начальника МВМ, в ході попереднього судового розгляду підтвердив, що йому на 06 квітня 2007 року не було відомо про те, що ОСОБА_3 уже звільнений з міліції.

Аналогічно суд не дав оцінки протирічивим показанням і інших свідків працівників міліції ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_13, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, котрі в ході досудового слідства та в ході попереднього судового розгляду, вказували, що їм не було відомо про те, що станом на 05 квітня 2007 року ОСОБА_3 уже був звільнений з органів внутрішніх справ, тільки що про це йшла мова, а в останньому судовому засіданні вже вказали, що їм таке було відомо. А свідок ОСОБА_16, начальник Пасічнянського міського відділу міліції, тобто безпосередній начальник ОСОБА_3, в ході попереднього судового розгляду справи підтвердив, що станом на 06 квітня 2007 року ОСОБА_3 був працівником міліції.

В ході допиту цих свідків суд не оголосив їх показань, даних в ході досудового слідства та в ході попереднього судового слідства, не вияснив у них протиріч. А оголошеним в суді показанням цих же свідків даних в ході досудового слідства, не дав вмотивованої правової оцінки в сукупності з іншими доказами по справі з цього приводу. Яку саме оцінку дати цим показанням це право суду, але обов'язок суду - дати оцінку таким протирічивим показанням свідків в порядку визначеному вищевказаними нормами КПК України 1960 року.

Не давши їм оцінки, не вказав чому він відкидає одні, а бере за основу інші їх показання, внаслідок чого, як зазначив апеляційний суд у вказаній вище ухвалі, мають місце неспростовані суперечності, порушено вимоги ст. 344 КПК України 1960 року.

Виконуючи зазначену вказівку апеляційного суду, суд першої інстанції при новому судовому розгляді повинен був дати правову оцінку наказу по УМВС про звільнення ОСОБА_3 з органів внутрішніх справ у сукупності з іншими фактичними обставинами, котрі слід було перевірити в ході судового слідства і співставити з вимогами закону та інших нормативних актів та визначитись, а чи дійсно слід вважати ОСОБА_3 звільненим з органів внутрішніх справ станом на 05 квітня 2007 року чи ні, а позиція суду про те, що оскільки вказаний наказ не скасовано, є достовірною підставою вважати ОСОБА_3 звільненим з органів внутрішніх справ, не вмотивована чинним законодавством та фактичними обставинами.

Необхідно було, дослідивши всі необхідні з цього приводу докази, починаючи з вивчення та перевірки дотримання всіх тих вимог, які слід було дотримались в УМВС і при яких працівник органів внутрішніх справ вважається звільненим зі служби, з посиланням при цьому на конкретні норми законодавства та інших відомчих нормативних актів, в тому числі дослідивши і ті докази, про витребування яких просила ОСОБА_4, а суд відмовив їй у цьому, вмотивовано прийти до того чи іншого висновку, про що зазначити у вироку.

Не вмотивованою є і позиція суду викладена у вироку про те, що трудову книжку отримано ОСОБА_21 ( дружиною ОСОБА_3 ), оскільки ОСОБА_21 не давала показань в якості свідка ні в ході досудового ні в ході судового слідства, інші обставини щодо того кому ж саме і коли була вручена трудова книжка ОСОБА_3 і чому не йому особисто, залишились не дослідженими.

ОСОБА_3 в ході апеляційного розгляду пояснив, що 05 квітня 2007 року, коли йшов на роботу, то дружина була вдома, але про те, що отримала вже на той час його трудову книжку не сказала нічого.

При розгляді справи суд задовольнив клопотання прокурора та оглянув журнали вихідної кореспонденції, обліку наказів по УМВС, журнал обліку, прийому та видачі трудових книжок, але у протоколі судового засідання ( том 11 а. с. 120 ) нічого конкретного щодо відомостей які мали б значення і містяться у цих документах не вказано, долучено ксерокопії сторінок вказаних документів, але суд не посвідчив їх правильність ( том 10 а. с. 234-238, том 11 а. с. 1-3 ).

Проте суд відмовив неодноразово у задоволенні клопотань визнаної потерпілою у справі ОСОБА_4, в тому числі про витребування графіків ( табелів ) виходу на роботу ОСОБА_3 ( том 11 а. с. 80 зворот ), відомостей про його заробітну плату ( том 11 а. с. 109 зворот ).

В той же час дані які містяться у названих ОСОБА_4 документах, не виключено, можуть містити суттєві відомості щодо суті справи.

Тим самим суд допустив неповноту судового слідства.

При цьому клопотання як прокурора так і потерпілої слід було б вирішувати не шляхом отримання для огляду вказаних документів від представника цивільного відповідача УМВС в області, а шляхом дачі доручення органу досудового слідства в порядку передбаченому ст. 135-1 КПК України 1960 року, оскільки такий шлях отримання додаткових доказів передбачено КПК України 1960 року і таким чином гарантується отримання належних додаткових доказів.

Даючи оцінку обставинам щодо того чи слід вважати ОСОБА_3 звільненим з органів внутрішніх справ суд першої інстанції повинен був виходити з вимог ст. 67 КПК України 1960 року котра передбачає, що ніякі докази для суду не мають наперед встановленої сили, в тому числі і сам по собі наказ про звільнення ОСОБА_3.

Тому слід виходити з того, що питання дотримання вимог чинного законодавства при вирішенні питання про звільнення ОСОБА_3 з органів внутрішніх справ, належно судом досліджено не було. Відповідно, висновки суду з цього приводу слід вважати передчасними.

Третє. Скасовуючи попередній вирок, апеляційний суд вказав, що обгрунтовуючи свій висновок про відсутність у підсудного умислу на вбивство, суд залишив без належної оцінки дані судових експертиз про те, що потерпілому, який перебував у тяжкому стані сп`яніння і був позбавлений можливості чинити належний опір, було нанесено у життєво важливі частини тіла - голову і грудну клітку біля 18 ударів, в тому числі і ногами.

При новому судовому розгляді суд не усунув цього упущення. Не виключаючи можливості кваліфікації діянь ОСОБА_3 в тому числі і за ч. 2 ст. 121 КК України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції фактичним обставинам вмотивованої оцінки не дав. Посилаючись правильно на окремі роз'яснення з цього приводу дані у відповідній Постанові Пленуму Верховного Суду України, в той же час не звернув уваги на всі інші положення цієї ж Постанови, викладені у пунктах 8 та 22, котрими слід керуватись при кваліфікації дій винної особи за ст. 115 чи за ст. 121 КК України, не дав їм оцінки в сукупності, а обмежився тільки певною частиною з них.

Четверте. Що при виправданні підсудного за ч. 2 ст. 263 КК України суд не виклав формулювання пред`явленого обвинувачення, не навів мотивів та передбачених процесуальним законом підстав виправдання, що суперечить вимогам ст. ст. 334, 335 КПК України.

В ході нового судового розгляду дане питання теж не було правильно вирішено.

У вказаній ухвалі апеляційного суду було зазначено, що при новому розгляді суду слід врахувати вказане, повно й об`єктивно дослідити обставини справи, прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Оскаржений вирок по суті є майже аналогічним попередньому. Це підтверджує, що зазначені вище вказівки апеляційного суду були виконані не у повній мірі.

Вирішуючи 03 листопада 2010 року усне клопотання ОСОБА_4 про повернення справи на додаткове розслідування, суд у той же час не вирішував при цьому питання про направлення справи на додаткове розслідування по тих підставах, що зазначені у аналогічному по суті її письмовому клопотанні, не вияснив чи не відмовляється вона від нього ( том 6 а. с. 68-70 ).

Відповідно до ст. 334 КПК України мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред'явлене підсудному і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання підсудного з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. Аналогічно має бути вказано і у випадку коли суд визнає кваліфікацію дій підсудного неправильною з перекваліфікацією його дій на іншу статтю.

Перекваліфікувавши дії підсудного на іншу статтю КК України, суд зобов»язаний у вироку навести формулювання обвинувачення за визначеною ним статтею з відповідним обґрунтуванням, вказавши при цьому в тому числі і мотиви вчинення таких діянь.

Ст. 275 КПК України 1960 року передбачає, що розгляд справи проводиться судом тільки відносно підсудних і тільки в межах пред»явленого їм обвинувачення. Вийти за межі пред»явленого обвинувачення, тобто визнати особу винною у вчиненні тих діянь котрі не ставляться їй у вину органом досудового слідства, суд не вправі.

Відповідно до ст. 277 КПК України 1960 року під час судового розгляду і до закінчення судового слідства тільки прокурор вправі змінити пред»явлене особі обвинувачення, про що він має винести відповідну постанову, в якій формулює нове обвинувачення та викладає мотиви прийнятого рішення.

Тобто, суд першої інстанції, вирішуючи, зокрема, обґрунтованість обвинувачення ОСОБА_3 за ч. 3 ст. 365 КК України, повинен був, дослідивши докази з цього приводу, прийти до вмотивованого висновку про те чи знайшло своє підтвердження це обвинувачення в ході судового слідства.

Якщо, на думку суду, ті обставини, що ставились підсудному у вину органом досудового слідства за ч. 3 ст. 365 КК України, знайшли своє підтвердження повністю чи частково, але такі його дії слід кваліфікувати за іншою статтею, не ставлячи при цьому підсудному у вину вчинення інших дій, і при інших обставинах, крім тих, що ставились органом досудового слідства, суд вправі кваліфікувати фактично вчинене за іншою статтею, відповідно вмотивувавши свою позицію, якщо не підтвердилось, то виправдати його за цією статтею. Але визнати його винуватим у вчиненні тих діянь котрі не ставились йому у вину органом досудового слідства і по суті своїй відрізняються від того обвинувачення, що було фактично пред'явлено, суд не вправі.

Суд же, перекваліфіковуючи дії ОСОБА_3 за цією статтею на ст. 353 КК України, при цьому не визначившись з мотивом вчинення таких дій, виклав у вироку та визнав доведеним зовсім інше по суті та фактичних обставинах обвинувачення ніж те, що ставилось йому у вину органом досудового слідства, тим самим вийшов за межі пред'явленого обвинувачення та взяв на себе функцію обвинувача, що не входить у його компетенцію.

Тому в цій частині, виходячи з вказаного, вирок суду є незаконним.

Суд не вирішив клопотання поданого УМВС як цивільного відповідача від 13 вересня 2010 року про залучення іншого відповідача ( том а. с. 80-81 ). Як і не вирішив, виходячи зі змісту вимог ЦПК України, і питання про залучення в якості співвідповідача по позову ОСОБА_4 засудженого ОСОБА_3, а аналогічно як і по першому вироку відмовив у позові по зазначених у вироку підставах, хоч у той же час не вирішував позову по суті.

Ст. 367 КПК України 1960 року передбачає, що підставами для скасування вироку при розгляді справи в апеляційному порядку є, в тому числі, однобічність або неповнота судового слідства, істотне порушення кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону.

Згідно вимог ч. 2 п. 2 ст. 368 КПК України 1960 року судове слідство в усякому разі визнається однобічним і неповним коли не були досліджені обставини, зазначені в ухвалі суду, який повернув справу на новий судовий розгляд, за винятком випадків коли дослідити їх було неможливо.

Ст. 369 КПК України 1960 року передбачає, що вирок суду вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам справи коли висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні, суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки, коли при наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у вироку не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші, коли висновки суду, викладені у вироку, містять істотні суперечності.

Зазначені обставини мають місце і по даній справі, що зазначено вище.

Викладені вище вказівки апеляційного суду, суд першої інстанції при новому судовому розгляді виконав не всі. Оскаржений вирок по суті є майже аналогічним попередньому.

А тому колегія суддів, враховуючи зазначені вище обставини, приходить до висновку, що вирок суду слід скасувати, справу повернути на новий судовий розгляд в ході якого суду слід найперше виконати вимоги ухвали суду апеляційної інстанції від 19 травня 2010 року, а також врахувати та виконати вказівки зазначені в даній ухвалі колегії, повно і всебічно дослідити всі суттєві обставини справи, доводи обвинувачення, пред'явленого засудженому, перевірити та врахувати і обставини, на які посилаються апелянти у поданих на вирок апеляціях та ОСОБА_3, частково визнаючи свою вину, дати їм належну правову оцінку і з врахуванням зазначеного та інших вимог чинного законодавства, постановити законне та вмотивоване судове рішення в залежності від встановлених обставин.

Керуючись ст. ст. 365, 366, 367 КПК України 1960 року, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляцію потерпілих ОСОБА_4, ОСОБА_5 задовольнити частково.

Апеляцію прокурора, що приймав участь у розгляді справи судом першої інстанції, задовольнити.

Вирок Івано-Франківського міського від 03 грудня 2012 року щодо ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 121, ст. 353 КК України скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд в той же суд іншим складом суду.

Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

С У Д Д І :

_______________ ________________ _______________

С.С. Попович    Б.М. Томенчук    С.С. Вилка