11.04.2013

Апеляційний суд міста Севастополя

Справа №22ц-797/890/2013р. Головуючий

в першій інстанції Завгородня Л.М.

Доповідач апеляційної

інстанції Клочко В.П.

Категорія 51

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 квітня 2013 року колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Севастополя у складі:

головуючого судді - Клочка В.П.,

суддів - Єфімової В.О., Сундукова В.М.,

при секретарі: - Лашкевич Н.О.,

за участю: - представника позивача ОСОБА_4, відповідача ОСОБА_5, представника відповідача ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Севастополі апеляційну скаргу ОСОБА_7 на рішення Гагарінського районного суду м. Севастополя від 19 грудня 2012 р. по цивільній справі за позовом ОСОБА_7 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2011 року позивачка звернулася до суду з позовом, в якому просила поновити її на роботі та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду у розмірі 1600 грн.

Вимоги мотивовані тим, що на підставі трудового договору від 12 січня 2011 року позивачка була прийнята на роботу на посаду продавця-консультанта. З 10 по 21 липня вона перебувала у відпустці. 22.07 2011 року від її роботодавця ОСОБА_5 поштою надійшло повідомлення про звільнення та у усній бесіді їй було повідомлено, що було видано наказ про її звільнення на підставі п.4 ст.40 КЗпП України, тобто за прогул без поважних причин.

Позивачка вважає, що звільнення є неправомірним, відбулося в порушення ст. 40 КЗпП України, під час перебування її у відпустці, а тому вона підлягає поновленню на роботі та, відповідно до положень ст.235 КЗпП України, на її користь підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу. Також позивачка зазначає, що внаслідок неправомірного звільнення, їй було спричинено моральну шкоду, яка виразилася у душевних хвилюваннях та погіршенням самопочуття, та яку вона оцінює у розмірі 1600 грн.

Справа розглядалася неодноразово.

Останнім рішенням Нахімовського районного суду м.Севастополя від 19 грудня 2012 року у задоволенні позову було відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування рішення суду від 19 грудня 2012 р. з підстав порушення судом норм процесуального та матеріального права.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, заслухавши осіб, що з'явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову виходив з того, що підстави для задоволення позову відсутні, позивачем не було доведено ті обставини, що на час звільнення вона знаходилася у відпустці, погодженою з відповідачем.

З данними висновками погоджується колегія суддів.

Відповідно до п.4 ч.1, ч. 3 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

З матеріалів справи вбачається, що 12 січня 2011 року сторони уклали договір, відповідно до якого ОСОБА_7 прийнята на роботу на посаду продавця-консультанта до приватного підприємця ОСОБА_5(а.с.4-5). Посадовий оклад відповідно до п.3 зазначеного договору складає 941 грн. 18.01.2011 року трудовий договір зареєстрований у Севастопольському міському центрі зайнятості.

К копії договору , наданої відповідачем, вбачається, що його було розірвано сторонами 10.07.2011 року на підставі п.4 ст.40 КЗпП України (прогул працівника)(а.с.26) Зазначені обставини підтверджуються також повідомленням Севастопольського міського центру зайнятості від 11.08.2011 р. про зняття з реєстрації зазначеного договору. (а.с.6).

Листом від 22.07.2011 року ПП ОСОБА_5 попередила ОСОБА_7 про те, що з нею буде розірвано трудовий договір за прогули без поважної причини за період з 10 по 21 липня 2011 року. Для зняття з реєстрації вона повинна була з`явитися у Севастопольський міський центр зайнятості (а.с.3).

З пояснень відповідача вбачається, що вона не мала можливості отримати від позивачки письмові пояснення щодо прогулів у відповідності до положень ст.. 149 КЗпП України, бо на телефонні дзвінки та повідомлення позивачка не відповідала. У зв`язку з чим, позивачкою було направлено зазначене вище попередження про звільнення, навіть після одержання якого на роботу вона вийшла.

У судовому у засіданні позивачка підтвердила ті обставини, що дійсно 10 липня не працювала. Жодних доказів у підтвердження поважності причин, по яким вона не знаходилася на робочому місці до суду надано не було, заява про надання відпустки у матеріалах справи відсутня також.

Покази свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9 у підтвердження того факту, що вона дійсно у період з 10.07.2011 року по 21.07.2011 року знаходилася у відпустки, колегія суддів не може прийняти до уваги, бо вони не дають можливість визначити угоду між сторонами щодо надання відпустки у спірний період та не можуть бути підтвердженням належного документального оформлення відпустки, передбаченого діючим законодавством.

Відповідно до ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Жодних інших доказів перебування позивача у відпустці до суду надано не було.

Враховуючи ті обставини, що вимоги про стягнення заробітної плати та стягнення моральної шкоди є похідними від вимоги про поновлення на роботі, колегія суддів вважає, що ці вимоги також підлягають відхиленню у зв`язку з недоведеністю незаконного звільнення позивачки у період знаходження у відпустці.

Доводи апеляційної скарги також не спростовують висновків суду першої інстанції.

За таких обставин судова колегія дійшла висновку, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому, відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись 303,304,307,308,313-315,317,319 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 відхилити.

Рішення Гагарінського районного суду м. Севастополя від 19 грудня 2012 р. залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя: В.П.Клочко

Судді: В.О.Єфімова

В.М.Сундуков