ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
« 22» квітня 2013 р. Справа №920/174/13-г
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Бондаренко В.П.,суддя Ільїн О.В., суддя Россолов В.В.,
при секретарі Голозубовій О.І.,
за участі представників сторін:
позивача - Огорілко Ю.М., довірен. від 26.02.2013 року,
відповідача - Ромась І.М., довірен. від 02.01.2013 року,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №1100 С/1-42) на рішення господарського суду Сумської області від 11.03.2013 року у справі №920/174/12-г
за позовом Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» в особі Сумської дирекції УДППЗ «Укрпошта», м. Суми,
до Управління майна комунальної власності Сумської міської ради, м. Суми,
третя особа що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Сумська міська рада, м. Суми,
про зобов'язання укласти договір,-
ВСТАНОВИЛА:
У січні 2013 року Українське державне підприємство поштового зв'язку «Укрпошта» в особі Сумської дирекції УДППЗ «Укрпошта» звернулося до Господарського суду Сумської області із позовною заявою, в якій просить суд, з урахуванням уточнень до позовної заяви, зобов'язати відповідача укласти з позивачем договір оренди частини нежитлового приміщення, розташованого на 1 поверсі за адресою: м. Суми, вул. Супруна 9, площею 21,1 м2 з орендною платою 1 грн. в рік, в редакції проекту договору долученого до листа Сумської дирекції УДППЗ «Укрпошта» №13-11-419 від 28.11.2012 р.
Рішенням Господарського суду Сумської області від 11.03.2013 року у справі №920/174/13-г (суддя М.С. Лущик) в задоволенні позову відмовлено.
Позивач, не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 11.03.2013 року у справі №920/174/13-г та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Судові витрати покласти на відповідача.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення.
Зокрема, апелянт зазначає, що направив відповідачу підписаний проект договору, однак відповідач не повернув проект. Через що позивач був позбавлений можливості надати суду проект договору, що направлявся разом із заявою про оренду приміщення.
Скаржник посилається на ч.4 ст.4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», яка містить пряму вказівку на укладання договору з бюджетними установами, які подали заяву про оренду без проведення конкурсу.
Враховуючи те, що УДППЗ «Укрпошта» прирівнюється до бюджетних установ у питаннях порядку та розміру річної орендної плати, на думку позивача, відповідач зобов'язаний був укласти договір оренди з позивачем.
До судового засідання, яке відбулося 22.04.2013 року, з'явились позивач та відповідач.
Позивач в судовому засіданні заявив клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, а саме - проекту спірного договору. Позивач зазначив, що до суду першої інстанції не зміг подати відповідний проект договору через те, що відповідач не повернув проект договору та не виконував вимоги суду першої інстанції щодо саме надання цього проекту договору.
Відповідач надав суду заперечення на апеляційну скаргу (вх. №3462 від 22.04.2013 року), де просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду без змін.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи позивача, заслухавши у судовому засіданні пояснення уповноважених представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу у відповідності до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.
Позивач, вказуючи що УДППЗ «Укрпошта» прирівнюється до бюджетних установ відповідно до ч.3 ст.6 Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», звернувся до відповідача із пропозицією щодо передання в оренду підприємству частини нежитлового приміщення, розташованого на 1 поверсі за адресою м. Суми, вул. Супруна 9 площею 21,1 м. кв., шляхом укладання договору на підставі ч.4 ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» без проведення конкурсу та за орендною платою у розмірі 1 грн. на рік.
Управлінням майна комунальної власності Сумської міської ради листом за №09-3053/01-10 від 11.12.2012 р. відмовлено в надані нежитлових приміщень в оренду у зв'язку з надходженням до управління двох заяв щодо оренди нежитлових приміщень та рекомендацією постійної комісії з питань контролю за використанням комунальної власності та приватизацією оголошено конкурс на право оренди нежитлових приміщень за адресою: м. Суми, вул. Супруна, 9.
За частиною 8 цієї статті, у разі відмови в укладенні договору оренди, а також неодержання відповіді у встановлений термін заінтересовані особи мають право звернутися за захистом своїх інтересів до суду.
За положенням ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Статтями 16 Цивільного кодексу України та 20 Господарського кодексу України закріплено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Тобто, позивач має право звернутись до суду за захистом свого порушеного права виключно у спосіб, передбачений законодавством чи договором.
Як вбачається із позовної заяви, суттю позовних вимог є саме зобов'язання відповідача укласти з позивачем договір оренди.
Серед способів захисту, передбачених ст. 16 Цивільного кодексу України та ст.20 Господарського кодексу України, не зазначено такого способу захисту як зобов'язання особи до укладення відповідних договорів.
Таким чином, такий спосіб захисту, який обрав позивач, звертаючись до суду, є неналежним.
До того ж, у постанові від 10.10.2012 року у справі №6-110цс12 висловлена правова позиція Верховного суду України про не відповідність зобов'язання укласти договір у судовому порядку способом захисту прав, передбачених ст. 16 Цивільного кодексу України. Наведена вказівка Верховного суду України є обов'язковою для суду з огляду на ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтями 6 та 627 Цивільного кодексу України визначено свободу договору, а саме, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За приписами статті 6 Господарського кодексу України одним із загальних принципів господарювання є заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.
Отже, зобов'язання відповідача підписати договір не тільки суперечить встановленим діючим законодавством способам захисту цивільних прав, а є також втручанням у господарську діяльність суб'єкта господарювання, що, як наслідок, призводить до порушення його вільного волевиявлення та принципу свободи договору.
При цьому, у разі відмови в укладенні договору оренди майна з підстав, не передбачених абз.7 ст.9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», а також неодержання відповіді у встановлений термін заінтересована особа має право звернутися до господарського суду із заявою про спонукання компетентного органу (підприємства) укласти договір оренди або із позовом про визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом, що містить відповідний обов'язок.
Колегія суддів зауважує, що чинним законодавством України передбачена можливість судового захисту права орендаря комунального майна на укладення договору оренди цього майна лише у разі відмови орендодавця укласти такий договір на умовах, визначених проектом договору, який надсилався орендодавцю та додавався до заяви орендаря в порядку частини 1 статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Також, відповідно до частини 4 статті 84 Господарського процесуального кодексу України, у спорі про спонукання укласти договір при задоволенні позову в резолютивній частині вказуються умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору.
Пунктом 9.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" №6 від 23.03.2012 року визначено, що у резолютивній частині рішення має бути остаточна відповідь щодо усіх вимог, які були предметом судового розгляду.
При цьому господарські суди повинні зазначати у рішенні про спонукання укласти договір - умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект цього договору, наприклад: "Вважати договір (найменування договору) укладеним на умовах поданого (найменування позивача) проекту цього договору", а в разі необхідності - з викладенням у рішенні умов (пунктів) договору повністю або в певній частині. Якщо ж умови (пункти) поданого позивачем проекту договору судом прийнято лише в певній частині, то решта умов (пунктів), до яких вносяться зміни порівняно з проектом, викладається в резолютивній частині судового рішення.
Отже, законодавством встановлено вимогу про обов'язкове посилання суду в резолютивній частині рішення при задоволенні позову про спонукання укласти договір на конкретний поданий позивачем проект договору, який надсилався орендодавцю та додавався до заяви орендаря.
Також п. 1 ст.57 Господарського процесуального кодексу України встановлений обов'язок позивача надати суду проект договору, який позивач бажає укласти з відповідачем. При цьому, це не має бути обов'язково саме тим примірником договору, який був надісланий відповідачеві в порядку частини 1 статті 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
Проте, позивачем такий обов'язок не виконано та не надано суду проекту спірного договору оренди, на умовах якого сторони зобов'язані укласти такий договір. Хоча, позивач мав таку можливість на протязі розгляду судової справи у суді першої інстанції.
Надані позивачем до суду апеляційної інстанції додаткові докази, а саме проект договору колегія суддів не приймає, оскільки позивач не довів та не обґрунтував неможливість подання проекту договору до суду першої інстанції. Посилання позивача про відсутність в нього примірнику договору оренди, через те що відповідач не повернув договір, з правової точки зору є неспроможним, оскільки законодавством не передбачено вимог надати суду саме примірник договору, який надіслався відповідачу разом із пропозицією укласти договір. Достатнім є надання проекту з текстом договору, аналогічного з тим, який був надісланий відповідачу в порядку частини 1 статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна».
Частиною 1 ст.101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
Таким чином, колегія суддів відмовляє в задоволенні клопотання позивача про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, а саме - проекту договору.
Внаслідок невиконання позивачем свого обов'язку щодо подання проекту договору, суд позбавлений можливості виконати вимоги частини 4 статті 84 Господарського процесуального кодексу України та п. 9.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" №6 від 23.03.2012 року та визначити відповідність договору вимогам закону.
Враховуючи зазначене, не має правового значення посилання апелянта на порушення судом першої інстанції ч.3 ст.179 Господарського кодексу України, яка встановлює обов'язковість укладання договорів, заснованих на державному замовленні, виконання яких є обов'язковим для суб'єкта господарювання у випадках передбачених законом, або якщо існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладання договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Колегія суддів зазначає, що позовні вимоги щодо зобов'язання підписати договір не мають законних підстав, через що місцевий господарський суд правомірно відмовив в задоволенні позову.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що заперечення позивача, викладені в апеляційній скарзі позбавлені фактичного та правового обґрунтування, не відповідають як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, тому рішення господарського суду Сумської області від 11.03.2013 року по справі №920/174/13-г прийняте без порушень норм матеріального та процесуального права, що не дає підстав для його скасування.
Зважаючи на наведене та керуючись статтями 99, 101, п. 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Сумської області від 11.03.2013 року по справі №920/174/13-г залишити без змін.
Повний текст постанови складено 26.04.2013 року.
Головуючий суддя Бондаренко В.П.
Суддя Ільїн О.В.
Суддя Россолов В.В.