АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВA
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 квітня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого судді - Ященка М.А.,
суддів - Стрижко С.І., Гладія С.В.,
при секретарі - Мартиненко О.В.,
за участю прокурора - Святенко Д.О.,
захисників - ОСОБА_1, ОСОБА_2,
законних представників
засуджених - ОСОБА_3, ОСОБА_4,
засуджених - ОСОБА_5, ОСОБА_6,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві кримінальну справу за апеляцією потерпілої ОСОБА_7 на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 27 грудня 2012 року, -
ВСТАНОВИЛА:
Цим вироком
ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимий, -
засуджений за ч. 2 ст. 289 КК України на 5 років позбавлення волі; за ч. 1 ст. 185 КК України на 1 рік позбавлення волі; за ч. 2 ст. 185 КК України на 1 рік 6 місяців позбавлення волі. На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на 5 років. Згідно ст.ст. 75, 104 КК України ОСОБА_5 звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік 6 місяців, з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України;
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2, раніше не судимий, -
засуджений за ч. 2 ст. 289 КК України на 5 років позбавлення волі та на підставі ст.ст. 75, 104 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік 6 місяців, з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Судом вирішено питання про речові докази по справі.
Згідно з вироком суду, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які є неповнолітніми, визнані винними в незаконному заволодінні транспортним засобом, яке вони вчинили за попередньою змовою із двома особами, матеріали справи щодо яких виділені в окреме провадження. Крім того, ОСОБА_5 визнаний винним у таємному викраденні чужого майна та скоєнні цього ж злочину повторно. Вказані злочини були вчинені за наступних обставин.
Так, в травні 2012 року, неповнолітні ОСОБА_5 та ОСОБА_6, з метою незаконного заволодіння автомобілем «Мерседес-Бенц 208Д», д.н.з. НОМЕР_1, який належить потерпілій ОСОБА_7, вступили у попередню змову з двома особами, матеріали справи щодо яких виділені в окреме провадження.
Реалізовуючи зазначений вище умисел, 23 травня 2012 року, приблизно о 15-00 год., ОСОБА_5 біля кінотеатру «Флоренція» по пр-ту Маяковського, 21, в м. Києві зустрівся із неповнолітнім ОСОБА_8, у якого взяв в тимчасове користування ключ від належного батьку того автомобіля «Мерседес-Бенц 208Д», котрий того ж дня, близько 16-00 год., біля будинку АДРЕСА_1, передав ОСОБА_6, який в подальшому виготовив його дублікат.
24 травня 2012 року, близько о 23-30 год., ОСОБА_5, ОСОБА_6 разом з двома особами, матеріали справи щодо яких виділені в окреме провадження, біля будинку № 11 по вул. Ніколаєва в м. Києві за допомогою дубліката ключа проникли до автомобіля «Мерседес-Бенц 208Д», завели його двигун та почали пересуватися по м. Києву, при цьому керували цим автомобілем, почергово, як особа, матеріали справи щодо якої виділені в окреме провадження, так і ОСОБА_5
З 00-00 год. 25 травня 2012 року, ОСОБА_5 та особи, матеріали справи щодо яких виділені в окреме провадження, періодично продовжували керувати вищевказаним автомобілем, поки близько 15-30 год. 30 травня 2012 року, на березі р. Десенка, в урочищі Ситняки, не були затримані працівниками міліції.
Крім цього, 26 травня 2012 року, близько 17-00 год., ОСОБА_5, біля будинку № 9-б по вул. Драйзера в м. Києві, за допомогою ключа демонтував з автомобіля «Мерседес-Бенц 208Д»,д.н.з. НОМЕР_1, два бокові дзеркала загальною вартістю 1 625,86 грн., тим самим таємно викравши чуже майно, а близько 20-00 год. того ж дня, аналогічним способом, повторно, таємно викрав із вказаного автомобіля водійське сидіння, вартістю 1 546,16 грн., чим заподіяв матеріальну шкоду у вказаному вище розмірі потерпілій ОСОБА_7, якій належить це майно, після чого з місця вчинення злочину зник, а викраденим розпорядився на власний розсуд.
В поданій апеляції, з урахуванням доповнень, потерпіла ОСОБА_7, не оспорюючи встановлені судом фактичні обставини справи та кваліфікацію злочину, просить вирок суду скасувати як незаконний в частині призначеного покарання у зв'язку із його невідповідністю тяжкості вчинених злочинів та особі засуджених внаслідок м'якості, та в частині залишення без розгляду її позовної заяви, постановити новий вирок, яким призначити: ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 289 КК України - 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна; за ч. 1 ст. 185 КК України - 2 роки позбавлення волі; за ч. 2 ст. 185 КК України - 3 роки позбавлення волі, та на підставі ст. 70 КК України визначити остаточне покарання у виді позбавлення волі на 7 років з конфіскацією майна; ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 289 КК України - 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна; та задовольнити її цивільний позов до засуджених та їх законних представників про стягнення матеріальної шкоди в сумі 73 421,77 грн. та моральної шкоди в сумі 50 000,00 грн. Як зазначає апелянт, суд безпідставно врахував обставину, яка пом'якшує покарання засудженим - щире каяття, незважаючи на те, що засуджений ОСОБА_5 на досудовому слідстві вину у інкримінованих йому злочинів, один із яких є тяжким, визнав частково, а засуджений ОСОБА_6 своєї вини у вчиненні тяжкого злочину не визнав, завдану потерпілій матеріальну і моральну шкоду жоден із з них, як і їхні законні представники не компенсували, що свідчить про бажання засуджених уникнути відповідальності за вчинене. Незважаючи на це, не врахувавши думку потерпілої, суд звільнив засуджених від відбування покарання з випробуванням, безпідставно не призначивши додаткове покарання у виді конфіскації майна. Окрім цього, на думку апелянтки, судом необґрунтовано залишено без розгляду її цивільний позов, оскільки саме через злочинні дії засуджених, які виразились у незаконному заволодінні її транспортним засобом, який вони в подальшому залишили без нагляду, зникло належне їй майно, чим спричинено матеріальну та моральну шкоду.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, захисників, законних представників та засуджених, які заперечували проти задоволення апеляції потерпілої, провівши судове слідство, судові дебати та надавши засудженим останнє слово, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи, викладені в апеляції, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 365 КПК України 1960 року, враховуючи, що фактичні обставини справи апелянтом не оспорюються, висновки суду першої інстанції щодо цих фактичних обставин апеляційним судом не перевіряються.
Кваліфікація дій засудженого ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 289; ч. 1 ст. 185; ч. 2 ст. 185 КК України як незаконне заволодіння транспортним засобом за попередньою змовою групою осіб, поєднане із таємним викраденням чужого майна та таємним викраденням чужого майна, вчиненим повторно та засудженого ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 289 КК Українияк незаконне заволодіння транспортним засобом за попередньою змовою групою осіб, є вірною.
Судом першої інстанції дотримано вимог кримінального процесуального та матеріального закону при розгляді кримінальної справи та призначенні кримінального покарання неповнолітнім засудженим.
Відповідно до абзацу першого п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх» від 16 квітня 2004 року № 5, при призначенні покарання неповнолітнім суди повинні суворо дотримуватися принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, маючи на увазі, що метою покарання такого засудженого є його виправлення, виховання та соціальна реабілітація, а згідно з абзацом третім цього пункту, при призначенні неповнолітньому покарання, крім передбачених у статтях 65-67 КК обставин, суди відповідно до ч. 1 ст. 103 КК мають враховувати також умови його життя та виховання, вплив на нього дорослих, рівень розвитку й інші особливості його особи. В абзаці першому пункту 16 вказаної постанови також зазначено, що позбавлення волі до неповнолітніх має застосовуватися тільки тоді, коли у суду є переконання, що застосування більш м'якого покарання не сприятиме виправленню засудженого.
Саме цих вимог дотримався суд першої інстанції призначаючи неповнолітнім засудженим покарання у виді позбавлення волі на певний строк та звільняючи їх від відбування призначеного з випробуванням, встановивши достатній термін іспитового строку та поклавши на них обов'язки, передбачені ст. 76 КК України.
При призначенні покарання обом засудженим судом першої інстанції враховано ступінь тяжкості та обставини вчинення ОСОБА_5 та ОСОБА_6 злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України,який є тяжким, та те, що скоєні ОСОБА_5 крадіжки відносяться до категорії злочинів середньої тяжкості; відомості про особу винних, які є неповнолітніми, вперше притягуються до кримінальної відповідальності, навчаються, характеризуються задовільно, виховуються у неповних сім'ях. Обставинами, які пом'якшують покарання обох засуджених, судом визнано вчинення злочинів неповнолітніми та щире каяття; обставин, які обтяжують їх покарання судом не встановлено. Посилання в апеляції потерпілої на невідповідність висновків суду про визнання обставиною, яка пом'якшує покарання засуджених їх щирого каяття, фактичним обставинам справи, спростовується поведінкою та показаннями неповнолітніх засуджених в судах першої та апеляційної інстанцій, де вони фактично визнавали вину у вчиненні інкримінованих їм дій та критично оцінювали свою поведінку, але робили це способом притаманним неповнолітнім, відповідно до свого віку, загального та психологічного розвитку.
Правильно врахувавши зазначені обставини в їх сукупності, вислухавши з цього приводу думку потерпілої та вмотивувавши причини прийнятого з цього приводу рішення у вироку, суд першої інстанції прийшов до вірних висновків, що виправлення, перевиховання неповнолітніх засуджених та попередження вчинення ними нових злочинів можливе без їх ізоляції від суспільства, і обґрунтовано призначив ОСОБА_5за кожен злочин окремо та за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 289; ч. 1 ст. 185; ч. 2 ст. 185 КК України, покарання у виді позбавлення волі на 5 років, а ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 289 КК України- позбавлення волі на 5 років, та на підставі ст.ст. 75, 104 КК України звільнив кожного з них від відбування призначеного покарання з випробуванням, і, на думку колегії суддів, таке покарання не є несправедливим чи м'яким, повністю відповідає вимогам ст.ст. 65,103 КК України і буде достатнім для виправлення та перевиховання неповнолітніх засуджених, які продовжують навчання - ОСОБА_5 на другому курсі Коледжу інформаційних технологій та землевпорядкування при Національному авіаційному університеті, а ОСОБА_6 є учнем 10-го класу загальноосвітньої школи, за місцем навчання та проживання характеризуються задовільно, проживають у сім'ях, мають матерів, які здатні контролювати їх поведінку та позитивно на них впливати.
Звільняючи обох засуджених від відбування покарання з випробуванням, суд обґрунтовано, з урахуванням вимог ст. 77 КК України, не призначив їм передбачене ч. 2 ст. 289 КК України додаткове покарання у виді конфіскації майна, пославшись при цьому на ст. 98 КК України, яка встановлює вичерпний перелік додаткових покарань, які можуть бути призначені неповнолітнім, і у вказаному переліку додаткове покарання у виді конфіскації майна не передбачено, а тому доводи потерпілої про безпідставне не призначення судом засудженим додаткового покарання у виді конфіскації майна є такими, що не ґрунтуються на вимогах кримінального закону.
Розглядаючи доводи апеляції потерпілої ОСОБА_7 щодо неправомірності вироку суду в частині залишення її цивільного позову без розгляду, колегія суддів констатує, що резолютивна частина вироку суду першої інстанції взагалі не містить будь-якого рішення з цього приводу, а наявність в його мотивувальній частині висновків про необхідність прийняття зазначеного вище рішення, не свідчить про вирішення судом цього питання.
Крім цього, як зазначено в реченні другому абзацу 2 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна» від 31 березня 1989 року № 3, не підлягають розгляду в кримінальній справі позови за вимогами про відшкодування матеріальної шкоди, що не випливають з пред'явленого обвинувачення. Нікому з засуджених у даній справі обвинувачення у викраденні майна потерпілої, про яке йдеться в її цивільному позові, не пред'являлось. Більше того, під час досудового слідства слідчим були винесені постанови про відмову в порушенні кримінальної справи щодо ОСОБА_9 та ОСОБА_5 з цього приводу та про виділення відповідних матеріалів справи в окреме провадження, які потерпілою не оскаржувались (т. 2, а.с. 51, 54).
Виходячи з викладеного, потерпіла не втратила право звернення до суду з позовом про відшкодування спричиненої їй матеріальної та моральної шкоди, як при розслідуванні виділеної в окреме провадження кримінальної справи, так і в порядку цивільного судочинства.
Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для скасування чи зміни законного і обґрунтованого вироку суду, а тому апеляція потерпілої задоволенню не підлягає.
В той же час, в резолютивній частині вироку, при викладенні рішення про звільнення як ОСОБА_6, так і ОСОБА_5 від відбування призначеного покарання на підставі ст.ст. 104,75 КК України, суд не зазначив, від покарання у виді позбавлення чого саме він звільнив цих засуджених, але при цьому, з урахуванням того, що додаткові покарання обом засудженим не призначались, прийняте судом рішення про звільнення засуджених від відбування покарання з випробуванням буде більш зрозумілим, якщо з нього вилучити слова «у виді позбавлення», що колегія суддів вважає за необхідне уточнити, виходячи з повноважень передбачених ст. 365 КПК України 1960 року.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України 1960 року, п. 15 Перехідних положень КПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Вирок Деснянського районного суду м. Києва від 27 грудня 2012 року щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6 залишити без зміни, а апеляціюпотерпілої ОСОБА_7 -без задоволення.
В порядку ст. 365 КПК України уточнити вирок, виключивши з його резолютивної частини, при викладенні рішення про звільнення ОСОБА_5 та ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст.ст. 104,75 КК України, слова «у виді позбавлення».
Судді:
_______________ _______________ _______________
М.А. Ященко С.І. Стрижко С.В. Гладій
Справа № 11/796/838/2013
Категорія: ч. 2 ст. 289; ч. 1 ст. 185; ч. 2 ст. 185 КК України
Головуючий у суді першої інстанції - Овсієнко О.Г.
Доповідач - Ященко М.А.