АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Справа № 22-ц/796/5263/2013 Головуючий в суді 1 інстанції - Катющенко В.П.
Доповідач - Ящук Т.І.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 квітня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого судді Ящук Т.І.
суддів Немировської О.В., Волошиної В.М.
при секретарі Бабіч К.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 15 лютого 2013 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним,
встановила:
Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1, укладеного 10 серпня 2011 року між сторонами, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4
Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що з метою поліпшення житлових умов сім'ї відповідачки, яка є дочкою позивача, було вирішено провести міну належних їм квартир, а саме: відповідачка з сім'єю набуває у власність належну позивачу двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, натомість позивач набуває право власності на належну відповідачці однокімнатну квартиру АДРЕСА_2. З цією метою він був зареєстрований у квартирі відповідачки і остання надала йому довіреність, посвідчену 21.06.2011 року, згідно з якою надала йому право представляти її інтереси в усіх органах та установах, незалежно від форми їх власності та галузевого підпорядкування, а саме: замовляти та отримувати документи, необхідні в подальшому для відчуження (обміну) належної їй квартири.
Оскільки документи для оформлення договору міни належної йому квартири отримані ним раніше, а з оформленням документів на квартиру відповідачки вийшла затримка, пов'язана з видачею витягу з реєстру права власності, вони домовились укласти договір дарування належної йому квартири, а відповідачка в свою чергу повинна була подарувати йому свою квартиру в подальшому після отримання ним необхідних документів.
Однак, звернувшись в БТІ за отриманням документів згідно з виданою йому довіреністю, він дізнався, що відповідачка її скасувала, мотивуючи свій вчинок тим, що не збирається дарувати йому свою квартиру. Таким чином, відповідачка навмисно та цілеспрямовано ввела його в оману, не маючи наміру взагалі виконувати їхню домовленість щодо дарування йому квартири в обмін на дарування ним їй своєї квартири.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 15 лютого 2013 року позов задоволено: визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 10.08.2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 зареєстрований за № 1958.
Не погоджуючись з рішенням, відповідачка ОСОБА_2 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
Вказує, що домовленостей щодо міни квартир, які б існували до моменту укладення договору дарування, між сторонами не було. Якби у сторін договору був намір укладати договір міни квартир, саме таким чином вони й розпорядились би власним майном і в укладенні тільки спірного договору дарування не було б ніякої потреби.
Зазначала, що жодного обману з її боку не було і позивач під час укладення договору дарування квартири повністю передбачав правові його наслідки, і був з ними згоден, оскільки він зробив це з метою допомогти дочці. Посилалась на те, що жодного письмового доказу, який міг би підтверджувати попередні наміри відповідачки подарувати свою власну квартиру позивачу, в справі не міститься.
В судовому засіданні апелянт та її представник підтримали апеляційну скаргу та просили задовольнити; позивач та його представник вважали доводи апеляційної скарги безпідставними та просили залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши доповідь судді Ящук Т.І., пояснення осіб, що з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами у справі була досягнута домовленість про здійснення обміну, укладання договору міни квартир, які належали позивачу та відповідачці з метою поліпшення житлових умов ОСОБА_2, яка проживала в однокімнатній квартирі за адресою АДРЕСА_2.
У зв'язку з вказаними обставинами позивач ОСОБА_3 був знятий з реєстраційного обліку за адресою АДРЕСА_1, яка належала йому на праві приватної власності та зареєстрував 22.02.2011 року своє місце проживання за адресою квартири АДРЕСА_2, що належить на праві власності відповідачці ОСОБА_2
21.06.2011 року ОСОБА_2 була видана довіреність, якою вона уповноважила ОСОБА_3 бути її представником в усіх органах та установах, в тому числі КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» з питань замовлення та отримання витягу з реєстру прав власності на об'єкти нерухомого майна та інших документів, яку будуть необхідні в подальшому для відчуження (обміну) належної їй квартири АДРЕСА_2.
З пояснень сторін судом встановлено, що оформлення договору щодо відчуження належної відповідачці квартири станом на 2011 рік було неможливим, оскільки в квартирі попередніми власниками було здійснено перепланування, яке не було узгоджене з відповідними органами та саме для оформлення відповідних документів ОСОБА_2 була надана ОСОБА_3 довіреність.
Однак в подальшому, після укладання 10.08.2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 договору дарування належної позивачу на праві власності квартири за адресою АДРЕСА_1, 12.04.2012 року ОСОБА_2 скасувала видану на ім'я ОСОБА_3 довіреність.
Таким чином, визнаючи оспорюваний договір дарування недійсним з підстав, передбачених ч. 1 ст. 230 ЦК України, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка навмисно ввела позивача в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину, а саме - вчинила дії, які розцінювались позивачем як намір виконати домовленості щодо відчуження належного їм нерухомого майна, тобто укласти в майбутньому договір відчуження належної відповідачці квартири на користь позивача, при цьому намірів на здійснення відчуження на користь позивача належної їй на праві власності квартири не мала. Дані обставини суттєво вплинули на волевиявлення позивача щодо укладання оспорюваного договору дарування.
Однак погодитись із висновками суду першої інстанції неможливо, оскільки такі висновки не відповідають обставинам справи та зроблені з порушенням норм матеріального права, що, враховуючи положення ст. 309 ЦПК України, дає суду апеляційної інстанції підстави для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення.
Згідно із ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Отже, договір дарування спрямований на припинення права власності в дарувальника й виникнення права власності в обдарованої особи, договір дарування завжди є безоплатним, а тому дарувальник не має права вимагати від обдарованої особи зустрічних дій.
Як вбачається з матеріалів справи, 10.08.2011 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 було посвідчено договір дарування квартири, відповідно до якого ОСОБА_3 передав у власність (подарував), а ОСОБА_2 прийняла у власність ( в дар) квартиру АДРЕСА_1.
Відповідно до п. 6 договору дарування, вимоги законодавства щодо змісту та правових наслідків правочину, що укладається сторонами, їм нотаріусом роз'яснено. Вказану обставину підтвердила нотаріус ОСОБА_4 в судовому засіданні.
Наведене свідчить про те, що ОСОБА_3 мав намір на укладення саме договору дарування, а не іншого правочину. Сам текст договору викладено чітко, однозначно, без можливості двоякого розуміння його змісту.
Крім того, у п.6 договору дарування, дарувальник підтвердив, що дарування здійснено за доброю волею, без будь-яких погроз, примусу, насильства, як фізичного , так і морального. Дарувальник та обдаровувана також підтвердили, що у момент укладання цього договору вони усвідомлюють значення своїх дій і можуть керувати ними; розуміють природу цього правочину, свої права та обов'язки за цим договором; при укладенні договору відсутні будь-який обман чи інше приховування фактів, які б мали істотне значення та були приховані ними; договір укладається у відповідності зі справжньою волею сторін, без будь-якого застосування фізичного чи психічного тиску; при укладанні договору та визначенні його умов немає зловмисної домовленості між сторонами; правочин вчиняється з наміром створення відповідних правових наслідків (не є фіктивним); цей правочин не приховує інший правочин ( не є удаваним).
Таким чином, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не врахував того, що під час укладання договору дарування позивачу були роз'яснені правові наслідки даного правочину, і він в свою чергу підтвердив дійсність своїх намірів на його укладення, договір укладено з дотриманням вимог діючого законодавства.
Як вбачається з матеріалів справи, договір дарування був зареєстрований у КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» 30.08.2011 року та зареєстроване право власності ОСОБА_2 на вказану квартиру.
З пояснень сторін встановлено, що ОСОБА_2 разом із сім'єю ще до укладення договору поселилась у вказану квартиру та 06.10.2011 року зареєструвала в ній своє місце проживання, що також підтверджується довідкою форми № 3, виданою ЖЕК № 418 ( а.с. 46).
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення ( ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
За змістом ч. 1 ст. 230 , абз.2 ч. 1 ст. 229 ЦК України обставини, які мають істотне значення для визнання правочину таким, що вчинений під впливом обману, стосуються природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які істотно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року № 9, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Норми статті 230 ЦК не застосовуються щодо односторонніх правочинів.
Відповідно до ч. 2 ст. 626 ЦК України, договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони.
Відповідно до ст. 202, 717 ЦК України, за своєю правовою природою договір дарування є, як правило, одностороннім договором та передбачає наявність з боку обдаровуваного лише волевиявлення на прийняття дарунку. Правовою метою договору дарування є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
За таких обставин висновок суду про те, що оспорюваний договір дарування квартири укладений позивачем під впливом обману з боку відповідачки, яка вчинила дії, що були сприйняті позивачем як її намір в майбутньому укласти договір відчуження належної їй квартири на користь позивача, але при цьому таких намірів вона не мала, - є неправильним, оскільки даний вид договору є безумовним і не встановлює обов'язку для обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового чи немайнового характеру.
Доводи позивача, що він здійснив дарування належної йому двокімнатної квартири на користь дочки лише під тією умовою, що вона подарує йому свою однокімнатну квартиру, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не мають істотного значення, адже стосуються мотивів вчинення правочину, тоді як мотив для вчинення знаходиться за межами договору дарування і не впливає на його дійсність.
З огляду на викладене, обставини щодо видачі та скасування ОСОБА_2 довіреності на ім'я ОСОБА_3, якою вона уповноважила позивача бути представником з питань замовлення та отримання Витягу з реєстру прав власності на об'єкти нерухомого майна та інших документів, що будуть необхідні для відчуження (обміну) належної їй квартири, - правового значення для вирішення даного спору не мають, оскільки намір укласти договір міни сторони не реалізували.
Також не можуть бути прийняті до уваги доводи позивача про те, що він мав намір розпорядитись своєю квартирою шляхом укладення з відповідачкою договору міни, оскільки, як вбачається зі змісту договору дарування ( п.8) дарувальник своїм підписом підтвердив, що не має права вимагати від обдарованої вчинення на його користь будь-яких дій майнового або немайнового характеру.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не дав належної оцінки викладеним обставинам, неправильно застосував ст. ст. 215, 230, 717 ЦК України, дійшовши помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, підстави для задоволення таких позовних вимог відсутні, рішення суду неможливо визнати законним та обґрунтованим, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307-309, 313-317, 218 ЦПК України, колегія суддів
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 15 лютого 2013 року - скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним - відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: Судді: