Справа № 454/461/13-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 квітня 2013 року Сокальський районний суд Львівської області у складі:

головуючого - судді Ніткевич А. В. ,

при секретарі Коваль Р.В., Рупа І.В. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Сокалі, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства «Львіввугілля» про стягнення моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров»я при виконанні трудових обов»язків, внаслідок професійного захворювання,

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача державного підприємства «Львіввугілля», у позовній заяві вказав, що 11.09.1961          року він був прийнятий підземним путівником на шахто-управління "Лисичанське" комбінату "Лисичанськвугілля", 14.11.1962 року позивача звільнено з роботи у зв'язку із призовом до лав Радянської армії. 06.02.1963року його прийняли путівником підземним на шахтоуправління "Лисичанське" комбінату "Лисичанськвугілля". 26.11.1964 року звільнено з роботи, у зв'язку із призовом до лав Радянської армії. 28.12.1967 року позивача прийняли підземним учнем гірничого робітника очисного вибою з повним робочим днем під землею на шахту "Чорноморка" комбінату «Лисичанськвугілля». 27.07.1968 року його перевели підземним гірничим робітником очисного вибою 5-го розряду з повним робочим днем під землею. 09.02.1970 року звільнено з роботи за власним бажанням. 09.03.1970 року позивача прийняли підземним кріпильщиком на шахту № 3 "Великомостівська" комбінату "Червоноградвугілля". 12.09.1975 року із позивачем стався нещасний випадок на виробництві, про що 12.09.1975 року складено акт № 77. Відповідно до даного акту нещасний випадок стався при розколці породної стінки обушком для встановлення затяжки з-під зубка в результаті чого вискочив осколок породи і вдарив позивача у ліве око. 19.02.1976 року із позивачем стався нещасний випадок на виробництві про що 20.02.1976 року було складено акт № 10. Відповідно до даного акту нещасний випадок стався після проведення підривних робіт, коли позивач в складі ланки кріпильщиків з 3-х чоловік, виконував прибирання породи з погрузкою у вагон. Черговий кусок породи розламався і впав назад на трапи, травмувавши позивачу стопу правої ноги. 03.05.1977 року позивача переведено підземним учнем гірничого робітника очисного вибою. 06.06.1977 року переведено підземним гірничим робітником очисного вибою 5-го розряду. 20.11.1992 року із позивачем стався нещасний випадок на виробництві про, що 22.11.1992 року складено акт № 109 про нещасний випадок на виробництві. У зв'язку з тривалою роботою в особливо шкідливих та тяжких умовах праці у позивача погіршився стан здоров'я, внаслідок чого він неодноразово був змушений звертатись за медичною допомогою, що підтверджується записами у медичній книжці. Відповідно до виписки з медичної карти терапевтичного (профпатологічного) відділення ЛОКЛ від 30.08.1994 року позивачу встановлено діагноз: антракосилікоз І 1t; емфізема легень II (два) ДН І-ІІ (першого-другог); хронічне компенсоване легеневе серце НІ- захворювання професійне. 08.09.1994 року комісією складено акт розслідування професійного захворювання про те, що професійне захворювання виникло внаслідок контакту з вугільно-породним шахтним пилом. Безпосередніми причинами професійного захворювання є вугільно-породний пил в концентраціях вище ГДК. 13.09.1994 року позивача звільнено з роботи відповідно до п. 2 ст. 40 КЗпП України, у зв’язку із невідповідністю роботі, яку виконував по стану здоров'я. 19.09.1994 року, відповідно до акту МСЕК № 2398 позивачу встановлено III групу інвалідності та 55% втрати працездатності внаслідок профзахворювання. Оскільки після звільнення з роботи стан здоров'я позивача не покращувався, він був змушений і надалі звертатись за медичною допомогою. 04.09.1995 року, відповідно до акту МСЕК № 1717, позивачу встановлено III групу інвалідності та 55% втрати працездатності внаслідок профзахворювання. 19.08.1997 року, відповідно до акту МСЕК № 1826 позивачу встановлено IIІ групу інвалідності та 55% втрати працездатності внаслідок профзахворювання. 18.08.1999 року, згідно акту № 16677 виданого МСЕК, позивачу безтерміново встановлено Ш групу інвалідності та 55 % втрати працездатності, в тому числі 50 % - профзахворювання, 5 % - трудове каліцтво. Позивачу так і не вдалось покращити стан свого здоров'я, внаслідок чого він регулярно звертався за отриманням медичної допомоги. Вказує на те, що внаслідок отриманого професійного захворювання йому завдано великої моральної шкоди у вигляді фізичних та душевних страждань, які виражаються у тому, що він втратив працездатність, став інвалідом, у нього з'явився кашель, змушений постійно звертатись за медичною допомогою, стан здоров'я незадовільний. У зв'язку із отриманим професійним захворюванням порушено всі нормальні умови його життя, позивач відчуває великі незручності при веденні домашнього господарства, йому стало важко займатися домашніми справами, що потребують навіть невеликих фізичних зусиль, змушений докладати додаткових зусиль для організації життя. Вважає, що у нього наявний факт заподіяння моральної шкоди, оскільки безстроково на 55% втратив працездатність внаслідок трудового каліцтва та професійного захворювання, що значно посилює фізичні та моральні страждання. З покликанням на "Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків" затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 472 від 23.06.1993 року, постанову Пленуму Верховного суду України № 6 від 23.02.1992 року "Про практику розгляду судами цивільних справ про відшкодування шкоди" ст.ст. 153, 173 КЗпП України, ст. 440-1 ЦК Української РСР (1963 року), Рішення Конституційного суду України № 1-рп/2004 від 27.01.2004 року, постанову Пленуму Верховного суду № 4 від 31.03.1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", просить суд стягнути з відповідача ДП "Львіввугілля" в його користь 129360грн. відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків, внаслідок професійного захворювання.

В запереченні на позовну заяву представник відповідача вказав, що позивач перебував у трудових відносинах з шахтою «Межирічанська» (№ З ВМ). Згідно чинного законодавства на період спричинення трудкаліцтва, відшкодування матеріальної і моральної шкоди регулювалось ст. ст. 173 і 173-1 КЗПП (ст. 173-1 виключена на підставі Закону № 1356-ХІУ від 24.12.99р. ). Стаття 237-1 КЗПП доповнена в кодексі згідно Закону № 1356-ХІУ від 24.12.99р. Вважає, що спір з приводу спричинення шкоди під час виконання трудових обов'язків є трудовим спором. Згідно з ч. 1 ст. 233 КЗпП, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо в суд в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен дізнатися про порушення свого права. В пункті 16 постанови пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 13.03.95р. № 4, вказано, що до вимог про відшкодування моральної шкоди, у випадках передбачених трудовим законодавством, застосовується тримісячний строк позовної давності. Аналогічне роз'яснення міститься в п.3.1 додатку «Відшкодування моральної шкоди» листа Мінюсту України «Методичні рекомендації» від 13.05.04р. №35-13/797. Також у рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст. ст. 117; 237-1 цього кодексу від 22.02.12р. № 4-рп/2012 (щодо строків звернення працівника до суду) Конституційний суд України вважає, що аспекти конституційного звернення визначені цивільним кодексом України і кодексом (прим. КЗПП) підстави та порядок відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди слід розглядати у нерозривному зв'язку з положеннями ст. 233 Кодексу, у яких встановлені строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, зокрема тримісячний строк, який розпочинається з дня, коли працівник дізнався чи повинен був дізнатися про порушення свого права. Оскільки позивач не звертався до суду з клопотанням про поновлення терміну, вважаємо, що суд повинен керуватися рішенням Конституційного суду і постановою Пленуму ВСУ від 31.03.95р. № 4, Кодексом законів про працю. Така позиція узгоджується із судовими рішеннями Верховного Суду України, які є обов'язковими для всіх судів та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ і відповідає положенню ст. 58 Конституції України. Висновком Сокальської МСЕК від 27.09.94р. позивач був визнаним інвалідом III групи по профзахворюванню і йому встановлена втрата 55% працездатності з 13.09.99р. Тобто з цього часу у нього виникло право на одержання відшкодування моральної шкоди передбаченої п.п. 11, 38 Правил відшкодування шкоди № 472 від 23.06.93р. Позивач зробив неправильний розрахунок суми моральної шкоди, беручи розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.13р. - 1176грн. (1176,00 х 200 х 55%) - 129360 грн. Як вказала колегія судової палати в цивільних справах апеляційного суду Львівської області в рішенні від 28.01.13р., що на час проведення первинного МСЕК діяла частина 2 п. 11 «Правил відшкодування шкоди ...», в якій зазначено, що розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат. Згідно Постанови ВР України №3653-12 від 25.11.93р. «Про підвищення мінімальних розмірів заробітної плати та пенсії за віком», з 01.12.93р. мінімальна заробітна плата на той час складала 60000крб. (в перерахунку 0,6 грн.). На підставі наведеного просить в позові ОСОБА_1 про стягнення 129360 грн. відмовити.

В доповненні до заперечення на позовну заяву, представник відповідача вказав, що відповідно до ухвали Судової палати у Цивільних справах Верховного Суду України від 19.01.2011р., Правила відшкодування шкоди №472 від 23.06.1993р. є спеціальним нормативним актом, який регулював станом на 27.09.1994р. (дата висновку МСЕК) встановлення позивачу відсотків втрати працездатності пов’язаних із виконанням ним трудових обов’язків. Відповідно до п. 11 Правил у редакції, чинній на 27.09.1994р., моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого при характері моральної втрати, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі домовленості сторін, рішення суду, КТС. Як роз’яснив Пленум ВСУ у п. 1-2 постанови №6 від 27.03.1997р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», особам, право яких на отримання відшкодування шкоди було встановлено раніше згідно з відповідним законодавством СРСР, Української РСР або України, шкода відшкодовується на підставі Закону №1105 – ХІУ від 23.09.1999р. «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання». Особам, які потерпіли на виробництві до 01.04.2001р., Фонд сплачує страхові виплати, у тому числі і грошову суму за моральну шкоду з того часу, коли відповідні підприємства передали йому в установленому порядку документи, що підтверджують право цих працівників на такі виплати. Всі документи (регрес на справа) на позивача були передані до відділення Фонду СНВП в червні 2001 року. Разом з тим, відповідно до ст. 71 ЦК УПРС 1963р., який діяв на час виникнення спірних правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено, встановлюється в три роки. Право на відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров»я позивача виникло 27.09.1994р., коли висновком МСЕК йому було вперше встановлено 55% втрати працездатності. Передбачений ст. 71 ЦК УРСР трирічний строк позовної давності сплив 27.09.1997р., тобто до набрання чинності ЦК України 2003р. Отже правила ЦК України 2003р. про позовну давність, зокрема ст. 268 ЦК, до спірних правовідносин не застосовуються відповідно до п.6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003р. Просить в позові відмовити.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просить задовольнити в повному обсязі, в обґрунтування надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві.

Представник позивача ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просить задовольнити в повному обсязі, в обґрунтування навів обставини, викладені у позовній заяві, вважає, що спричинення позивачу значної моральної шкоди є повністю доведеним в ході розгляду справи як наданими поясненнями так і чисельними медичними документами.

Представник відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, підтримала обґрунтування, надане у письмовому запереченні на позовну заяву.

Заслухавши учасників судового розгляду та дослідивши письмові матеріали справи, оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково з наступних підстав.

Як встановлено із дослідженої в судовому засіданні трудової книжки на ім»я ОСОБА_1, зокрема з 09.03.1970р. по 13.09.1994р. він працював на шахті №3 «Великомостівська» комбінату «Червоноградвугілля», виконував роботу підземного кріпильника, підземного гірничого робітника.

Із дослідженого акту розслідування професійного хронічного захворювання від 08.09.1994 року встановлено, що професійне захворювання ОСОБА_1 виникло внаслідок контакту з вугільно-породним шахтним пилом. Безпосередніми причинами професійного захворювання є вугільно-породний пил в концентрації вище ГДК.

Відповідно до акту огляду Сокальською районною МСЕК № 2398 від 19.09.1994 року позивачу ОСОБА_1 з 19.09.1994 року вперше встановлено ІІІ групу інвалідності та 55% втрати профзахворювання. В подальшому актами № 1717 від 04.09.1995 року та №1826 від 19.08.1997 року позивачу підтверджено ІІІ групу інвалідності та 55% втрати профзахворювання.

В свою чергу, згідно акту МСЕК № 16677 від 18.08.1999 року ОСОБА_1 безтерміново встановлено ІІІ групу інвалідності, ступінь втрати професійної працездатності у відсотках складає 55%.

У зв»язку зі наявністю вказаного вище захворювання позивач ОСОБА_1 неодноразово перебував на стаціонарному та амбулаторному лікуванні, що вбачається з наданих позивачем виписок історій хвороби.

Отже, право на відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров»я, у позивача ОСОБА_1 виникло 19.09.1994 року, коли висновком МСЕК йому встановлено 55% втрати професійної працездатності та ІІІ групу інвалідності.

На цей час спірні правовідносини були врегульовані ЦК УРСР 1963 року, Законом України «Про охорону праці» та Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров»я, пов»язаним з виконанням трудових обов»язків, затвердженими постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року.

Відповідно до ст. 71 ЦК УРСР 1963р., який діяв на час виникнення спірних правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється три роки.

Разом з тим, згідно із ст. 83 ЦК УРСР 1963р. позовна давність не поширюється на вимоги, що випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом.

Згідно із п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995р., до вимог про відшкодування моральної шкоди, заподіяної поширенням відомостей, що не відповідають дійсності і порочать честь, гідність чи ділову репутацію фізичної або юридичної особи,

згідно з ч.3 ст.7 ЦК застосовується строк позовної давності в один рік. До вимог про відшкодування моральної шкоди у випадках, передбачених трудовим законодавством, - тримісячний строк (ст. 233 КЗпП). До інших вимог про відшкодування моральної шкоди, як вимог, що випливають з порушення особистих немайнових прав, строки позовної давності відповідно до ст. 83 ЦК не застосовуються.

Оскільки вимоги позивача випливають з порушення особистих немайнових прав тому, відповідно до ст. 83 ЦК УРСР 1963 року позовна давність не розповсюджується на такі вимоги позивача.

Відповідно до ст. 440-1 ЦК УРСР 1963р. моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди.

Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів

заробітної плати.

У п. 9 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995р. звернуто увагу на те, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках та інш. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

В ході розгляду справи встановлено, що виконуючи трудові обов»язки позивач ОСОБА_1 отримав ушкодження здоров»я, з приводу чого тривалий час перебував на стаціонарному лікуванні та продовжує лікуватися. Даний факт стверджується дослідженими медичними документами, а також актом розслідування професійного хронічного захворювання від 08.09.1994р., з якого встановлено, що професійне захворювання ОСОБА_1 виникло внаслідок контакту з вугільно-породним шахтним пилом.

Згідно із п. 1 «Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків» затверджених постановою КМУ №472 від 23.06.1993р. (які були чинні на момент виникнення спірних правовідносин), власник підприємства, установи і організації (надалі - підприємство) або уповноважений ним орган (надалі - власник) несе матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну працівникові

каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків (надалі - ушкодження здоров'я), а також за моральну шкоду, заподіяну потерпілому власником фізичного чи психічного впливу небезпечних або шкідливих умов праці.

Таким чином, суд покладає обов’язок відшкодувати моральну шкоду позивачу ОСОБА_1 на відповідача державне підприємство «Львіввугілля», як правонаступника шахти № 3 «Великомостівська» комбінату «Червоноградвугілля».

В свою чергу, що стосується розміру відшкодування моральної шкоди, суд враховує те, що даний розмір згідно із п. 11 Правил (в ред. від 23.06.1993р. яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), не може перевищувати 200 мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.

Враховуючи роз»яснення, викладені у п. 9 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995р., до розрахунку суми відшкодування заподіяної моральної шкоди суд застосовує розмір мінімальної заробітної плати 1147 грн., який діє на час розгляду справи.

При визначенні розміру грошового відшкодування моральної шкоди, суд враховує характер заподіяної позивачу шкоди, глибину фізичних та душевних страждань позивача, а також вимоги розумності та справедливості, тому, позовну вимогу позивача про відшкодування моральної шкоди в сумі 129360грн., суд задовольняє частково на суму 9000 грн., що відповідає граничному розміру відшкодування.

Керуючись ст.ст. 10,60,212 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з державного підприємства «Львіввугілля» в користь ОСОБА_1 9000 (дев»ять тисяч) грн. відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров»я при виконанні трудових обов»язків внаслідок професійного захворювання.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути з державного підприємства «Львіввугілля» в дохід держави 114 (сто чотирнадцять) грн. 70 коп. судового збору.

Рішення може бути оскаржене учасниками розгляду в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через Сокальський районний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Головуючий:                                                             А. В. Ніткевич